Прибуток як результат фінансово-господарської діяльності підприємства. Фактори, що впливають на прибуток

(11)

Перевищення власних коштів над залученими свідчить про фінансову стійкість підприємства.

Показники рентабельності характеризують ефективність використання всіх видів ресурсів, які забезпечили одержання певного загального доходу.

Прибутковість інвестицій у фірму можна визначити як відношення чистого прибутку до загальної суми інвестицій:

(12)

Чим вищий прибуток на інвестований капітал, тим краще працює підприємство. Рівень прибутковості інвестицій має бути не нижчим, ніж при альтернативних капіталовкладеннях із аналогічним ступенем ризику.

Рентабельність власного капіталу:

(13)

Рентабельність активів:

(14)

Якщо останній коефіцієнт нижчий за відсоткову ставку за довгостроковими кредитами – фінансовий стан підприємства незадовільний.

Рентабельність виробництва:

(15)

Межі рентабельності не встановлюються.

Показники ділової активності:

• ресурсовіддача – відображає чистий дохід, який підприємство заробляє на одній гривні вартості всіх своїх ресурсів, і обчислюється за формулою

(16)

Також до показників ділової активності належать: фондовіддача, оборотність обігових коштів, період одного обороту, коефіцієнт завантаження, рентабельність обігових коштів.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

РОЗДІЛ ІІ

Методи розрахунку прибутку.

Розподіл чистого прибутку на підприємствах

 

Методи розрахунку прибутку підприємства

              Управління формуванням прибутку від реалізації продукції (товарів, робіт, послуг) передбачає розрахунок його планового обсягу. Планування, прогнозування суми прибутку суб'єктів господарювання необхідне для складання поточних і перспективних фінансових планів.

              Визначення суми прибутку від реалізації продукції (товарів, робіт, послуг) має певні особливості залежно від сфери діяльності суб'єкта господарювання: виробнича сфера, торгівля, сфера послуг.

               У виробничій сфері є особливості в розрахунках прибутку від реалізації продукції промисловими і сільськогосподарськими підприємствами, будівельними організаціями, підприємствами транспорту. У сфері послуг є особливості визначення прибутку від надання послуг комерційними банками, страховими компаніями, інвестиційними фондами.

               На підприємствах виробничої сфери можуть бути використані три методи розрахунку прибутку від реалізації продукції: прямого розрахунку, за показником витрат на одну гривню продукції, економічний (аналітичний) метод.

              Метод прямого розрахунку. Прибуток розраховується за окремими видами продукції, що виробляються і реалізуються. Для розрахунку необхідні такі вихідні дані.

1. Перелік і кількість продукції відповідної номенклатури (асортименту), що планується до виробництва і реалізації.
2. Собівартість одиниці продукції.

Ціна одиниці продукції (ціна виробника).

            Цей метод розрахунку застосовується за відносно невеликого асортименту продукції. Метод достатньо точний, але надто трудомісткий, особливо коли реалізується великий асортимент продукції. Крім того, він не дає можливості визначити вплив на прибуток окремих факторів.

            Розрахунок прибутку на підставі показника витрат на одну гривню продукції. Це укрупнений метод. Може застосовуватись підприємством у цілому для розрахунку прибутку від випуску, реалізації всієї продукції. Метод передбачає використання даних про виробничі витрати та реалізацію продукції за попередній період, а також очікувану їх зміну, що прогнозується в наступному періоді.

          За цього методу розрахунку також бракує можливості визначити вплив окремих чинників на обсяг прибутку, його зміну.

          Економічний (аналітичний) метод. Він відрізняється від уже розглянутих методів розрахунку прибутку тим, що дає змогу визначити не тільки загальну суму прибутку, а й вплив на неї зміни окремих чинників: обсягу виробництва (реалізації) продукції; собівартості продукції; рівня оптових цін і рентабельності продукції; асортименту та якості продукції.

          Розрахунок прибутку цим методом здійснюється окремо за порівнянною і непорівнянною продукцією в плановому періоді (порівнянна — це продукція, що вироблялася в попередньому періоді; непорівнянна — це продукція, що не вироблялася на підприємстві в попередньому періоді).

         Розрахунок прибутку за порівнянною продукцією здійснюється в такій послідовності:

• визначається очікуваний базовий прибуток і базова рентабельність продукції;
• порівнянна продукція планового періоду визначається за собівартістю періоду, що передував плановому;
• виходячи з рівня базової рентабельності продукції розраховується прибуток за порівнянною продукцією в плановому періоді;
• розраховується вплив окремих чинників на зміну прибутку в періоді, що планується.

              Розрахунок базового прибутку здійснюється на підставі звітних або очікуваних даних за попередній період. Базовий прибуток — це прибуток від випуску (реалізації) продукції в періоді, що передував плановому. За його розрахунку здійснюється коригування звітного, очікуваного прибутку з урахуванням чинників, що на нього вплинули тоді, але не діятимуть у періоді, що планується: зміна оптових цін, припинення випуску окремих видів продукції, зміна рентабельності окремих видів продукції, зниження їх собівартості. Від точного розрахунку базового прибутку залежить точність усіх наступних розрахунків.

              Прибуток від випуску (реалізації) непорівнянної продукції може бути розрахований методом прямого розрахунку, якщо є відповідні вихідні дані. За браком таких прибуток розраховується для всієї непорівнянної продукції з використанням показника середньої рентабельності продукції по підприємству.

             Слід зазначити, що в тому разі, коли розрахунок прибутку розглянутими вище методами здійснений щодо загального випуску продукції, окремо розраховується прибуток від реалізації продукції. При цьому враховується обчислена сума прибутку від випуску продукції, а також зміна прибутку в залишках нереалізованої продукції.

              Прибуток у залишках нереалізованої продукції можна розраховувати за методом прямого розрахунку, якщо є відповідні вихідні дані. Проте, як правило, буває дуже складно визначити асортимент, перелік виробів у залишках, особливо на кінець періоду, що планується.

            Тому прибуток у залишках нереалізованої продукції розраховується за показником рентабельності продукції. При цьому прибуток у залишках нереалізованої продукції на початок планового періоду обчислюється множенням собівартості цих залишків на середню рентабельність продукції на підприємстві в попередньому періоді (або в четвертому кварталі попереднього року).

            Прибуток у залишках нереалізованої продукції на кінець планового періоду можна розрахувати множенням їхньої собівартості на середню рентабельність продукції на підприємстві в періоді, що планується (або в четвертому кварталі планового року).

            Із розглянутих методів обчислення прибутку метод прямого розрахунку практично може бути використаний на підприємствах різних сфер діяльності і галузей економіки. Щодо аналітичного методу розрахунку і методу з використанням показника витрат на одну гривню продукції, то методологія й окремі положення можуть бути застосовані у виробничій сфері та на підприємствах сфери послуг.

            Відповідно до положень (стандартів) бухгалтерського обліку визначення фінансових результатів від операційної діяльності підприємства в цілому можна здійснити за такою схемою (тис. грн) .

1. Дохід (виручка) від реалізації продукції (товарів, робіт, послуг)

2.Відрахування з доходу:

• податок на додану вартість
• акцизний збір
• інші відрахування

3. Чистий дохід (виручка) від реалізації продукції (товарів, робіт, послуг) (1-2)

4. Собівартість реалізованої продукції (товарів, робіт, послуг)
5. Валовий прибуток (збиток) (3 - 4)
6. Інші операційні доходи
7. Адміністративні витрати
8. Витрати на збут
9. Інші операційні витрати
10. Фінансові результати (прибуток) від операційної діяльності (5 + 6 - 7 - 8 - 9)

Розподіл і використання чистого прибутку

         Об'єктом розподілу є прибуток підприємства. Під його розподілом розуміють направлення прибутку в бюджет і використання на підприємстві та за його межами. Законодавчо розподіл прибутку регулюється в тій його частині, яка надходить до бюджетів різних рівнів у вигляді податків та інших обов'язкових платежів. Визначення напрямків витрачання прибутку, що залишається у розпорядженні підприємства, структури статей його використання знаходиться в компетенції підприємства.

Принципи розподілу прибутку можна сформулювати так:

• прибуток, отриманий підприємством у результаті здійснення виробничо-господарської та фінансової діяльності, розподіляється між державою і підприємством як господарюючим суб'єктом;
• прибуток для держави надходить у відповідні бюджети у вигляді податків, обов'язкових платежів, ставки яких не можуть бути довільно змінені. Склад і ставки податків, порядок їх нарахування і внесення до бюджетів встановлюються законодавчо;
• величина прибутку підприємства, що залишилася в його розпорядженні після сплати податків, не повинна знижувати його зацікавленості у зростанні обсягів виробництва та поліпшенні результатів виробничо-господарської і фінансової діяльності;
• прибуток, що залишається в розпорядженні підприємства, насамперед направляється на заощадження, забезпечення його подальшого розвитку, і тільки в іншій частині — на потреби споживання.

           На підприємстві розподілу підлягає чистий прибуток, тобто прибуток, що залишився в розпорядженні підприємства після сплати податків та інших обов'язкових платежів.

            Розподіл чистого прибутку — один із напрямів внутрішньо-фірмового планування, значення якого в ринкових умовах зростає. Порядок розподілу і використання чистого прибутку на підприємстві фіксується в статуті підприємства.

           В умовах ринкового господарства держава не втручається у процес розподілу прибутку. Підприємство повинне самостійно знайти оптимальне співвідношення у спрямуванні додаткових фінансових ресурсів на цілі виробничо-технічного розвитку, соціального розвитку, матеріального заохочення працівників та інші цілі.

           Кошти на розвиток і вдосконалення виробництва витрачаються на задоволення потреб, пов'язаних зі зростанням обсягів виробництва, технічним переозброєнням, вдосконаленням технології виробництва та інших потреб, що забезпечують зростання і вдосконалення матеріально-технічної бази підприємства.

           Конкретно ці витрати становлять собою капітальні вкладення в будівництво нових виробничих площ, реконструкцію підприємств, придбання і монтаж нового устаткування, інші витрати капітального характеру, включаючи природоохоронні і такі, що спрямовані на поліпшення умов праці і техніки безпеки. Це також витрати на проведення науково-дослідницьких і дослідно-конструкторських робіт, підготовку та освоєння нових прогресивних технологій та видів продукції.

              Однією з потреб виробництва, пов'язаною з його розширеним відтворенням, є збільшення власних фінансових ресурсів, які вкладаються в запаси сировини, матеріалів, перехідні запаси незавершеного виробництва, готової продукції, товарів, тобто збільшення фонду власних оборотних коштів.

           Кошти, що спрямовуються на соціальні потреби, використовуються переважно на такі витрати, які сприяють соціальному розвитку колективу підприємства:

• будівництво, реконструкцію і капітальний ремонт житлових будинків і об'єктів соціально-культурної сфери;
• утримання закладів, об'єктів соціально-культурної сфери (дитячих дошкільних, лікарень, будинків і баз відпочинку, клубів і палаців культури тощо);
• проведення оздоровчих, культурно-масових заходів, у тому числі придбання путівок на відпочинок і лікування;
• інші подібні витрати (наприклад, здешевлення харчування робітників і службовців у заводських їдальнях, оснащення клубів, кімнат відпочинку, гуртожитків теле- і радіоапаратурою, іншим обладнанням, придбання подарунків для ветеранів тощо).