Способи коригування позикової політики

При проведені конверсії державні установи  управління, як правило, намагаються перенести строки погашення позик на більш віддалені періоди. Це досягається, наприклад, шляхом заміни старих боргових цінних паперів новими. Такі операції є менш затратними з боку організації їх проведення порівняно з емісією і розміщенням нових, не пов'язаних позик та вони є більш складними за виконанням. Адже проведення конверсії позик потребує одержання згоди всіх або більшості кредиторів держави.

Цей метод відрізняється від консолідації тим, що переносяться не тільки строки погашення а й припиняється виплата доходів (при консолідації позик власники облігацій продовжують отримувати свій дохід).

 

 

 

6. Анулювання  боргів та дефолт.

 

Анулювання боргів — держава повністю звільняється  від зобов'язань по боргах без їх реальної компенсації кредиторам.

Анулювання боргів за взаємною згодою  передбачає досягнення відповідних домовленостей з кредиторами. Останні можуть дати згоду на повне або часткове списання боргів країни за наявності певних причин: не прогнозованих умов розвитку країни, погіршення її позицій на світових ринках з незалежних від уряду причин та ін. Випадки списання зовнішніх боргів державам позичальникам маються. В позаминулому десятиріччі західні інвестори дали згоду на списання 50% заборгованості Польщі на суму біля  15 млрд. $.

Нескоординоване з кредитором анулювання боргів означає повну і несанкціоновану боржником  відмову держави від своєї заборгованості. Однак це не може розглядатись як допустимий варіант. Авторитет держави, як і будь-якого боржника, залежить від визнання нею своїх боргів і забезпечення їх повного погашення у встановлені строки.

Прийняття рішення про анулювання (відмову від виплати) боргів має місце або на підставі політичних мотивів, або у випадках фінансової неспроможності держави. Прикладом анулювання боргів з політичних мотивів є відмова уряду СРСР від визнання боргів царської Росії. Коли держава є неспроможною виконати платежі з погашення та обслуговування позик в односторонньому порядку може бути прийняте рішення про відмову виконати передбачені платежі. Така відмова одержала назву дефолту.

"Дефолт" — визнання неспроможності країни сплачувати борги в строк і в повному обсязі. Об'являється або самим позичальником, або кредиторами. Умови виникнення ситуації дефолту обумовлюються в кожній конкретній угоді про позику (яких-небудь міжнародних стандартів не існує). У якості формальної причини для оголошення дефолту може бути використана будь-яка заява вищої посадової особи держави-позичальника про неможливість виплати будь-яких боргів. Дефолт за одними видами зобов'язань може привести до дефолту по інших зобов’язаннях.

Він можливий за тих умов, що установи управління державою  не здатні залучити необхідні кошти для обслуговування позик, в країні бракує валютних резервів, а кредитори не дають згоди на проведення рефінансування боргу.

Оголошення дефолту має багато негативних наслідків для економічного і політичного розвитку країни. В таких випадках, вона, як правило, виключається з процесу інтеграції в світову економіку. Зарубіжні кредитори відмовляються надавати додаткові кредити. Можливі фінансові санкції до держави-боржника, включаючи заморожування її активів в іноземних банках, проведення арештів державної власності за кордоном, відтік з внутрішнього фінансового ринку коштів нерезидентів, скорочення експортно-імпортних операцій.

Таким чином, відмова від платежів не тільки принизлива, вона загрожує втратою активів за кордоном, іншими міжнародними санкціями. Оголошення дефолту може принести лише тимчасове полегшення для державного бюджету, але призведе до глобальних наслідків, пов'язаних із зменшенням обсягів іноземних інвестицій в економіку країни, до зменшення обсягів зовнішньої торгівлі, зробить неможливим надалі здійснювати зовнішні запозичення.  

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

ЛІТЕРАТУРА

 

1. Андрущенко В. Л. Фінансова  думка Заходу в ХХ столітті: (Теоретична концептуалізація і  наукова проблематика державних  фінансів). — Львів: Каменяр, 2000.

2. Банківські операції: Підручник / А. М. Мороз, М. І. Савлук, М. Ф. Пуховкіна та ін.; За ред. А. М. Мороза. — К.: КНЕУ, 2000.

3. Бланкарт Ш. Державні фінанси в умовах демократії: Вступ до фінансовї науки / Пер. з нім. С. І. Терещенко та О. О. Терещенка; Передмова та наук. редагування В. М. Федосова. — К.: Либідь, 2000.

4. Бровкова Е. Г., Продивус И. П. Финансово-кредитная система государства. — К., 1997.

5. Василик О. Д. Теорія  фінансів: Підручник. — К.: Ніос, 2000.

6. Вступ до банківської  справи / За ред. М. І. Савлука. — К.: Лібра, 1998.

7. Государственные финансы: Учеб. пособие / Под ред. В. М. Федосова, С. Я. Огородника, В. Н. Суторминой. — К.: Либідь, 1991.

8. Гроші та кредит: Підручник / За ред. Б. С. Івасіва. — К.: КНЕУ, 1999.

9. Гроші та кредит: Підручник / М. І. Савлук, А. М. Мороз, М. Ф. Пуховкіна та ін.; За заг. ред. М. І. Савлука. — К.: КНЕУ, 2001.

10. Державні фінанси: Теорія  і практика перехідного періоду  в Центральній Європі / Пер. з англ. — К.: Основи, 1998.

11. Дьяконова І. І. Податки та податкова політика України. — К.: Наук. думка, 1997.

12. Єпіфанова А. О., Сало  І. В., Дьяконова І. І. Бюджет і фінансова політика України: Навч. посібник — К.: Наук. думка, 1997.