Суть і функції фінансів

     Централізовані  та децентралізовані фонди цільового  призначення в Україні включають   Пенсійний фонд, Фонд соціального страхування, Фонд сприяння зайнятості, позабюджетні фонди органів місцевого самоврядування тощо. Вони певною мірою доповнюють державний бюджет, проте їх специфіка полягає в тому, що ці фонди мають виключно цільове призначення і на інші цілі не використовуються.

     Державний кредит є заборгованістю держави  перед своїми громадянами та підприємницькими структурами. Його величина свідчить про  раціональність і ефективність фінансової політики держави та регулюється законодавством. Великий борг дає підстави для висновку , що держава живе за рахунок майбутніх поколінь. Він лягає тягарем на видаткову частину бюджету, оскільки потребує витрат на обслуговування боргу. 

2. Призначення і роль державних  фінансів.

     Головне призначення державних фінансів – за допомогою різних фінансових інституцій сприяти успішному економічному і соціальному розвитку держави, забезпеченню прав і свобод людини. Це досягається завдяки методам  і формам мобілізації фінансових ресурсів у розпорядження держави та використання їх для розвитку економіки, забезпечення соціальних гарантій населення, утримання армії, органів усіх ланок влади тощо.

     Сукупність  зазначених форм і методів дістала  назву фінансового механізму  системи управління в державі. Від того, наскільки він досконалий, залежать темпи економічного і соціального розвитку, добробут громадян. Важливе значення має й те, який обсяг фінансових ресурсів від їх загальної кількості, що створюється в державі, вона залучає в своє розпорядження й на які цілі використовує. Проте ці загальні показники ще не забезпечують повної характеристики ефективності функціонування державних фінансів.

     Необхідність  державних фінансів зумовлена тим, що за будь-якого типу економічної  системи основним призначення держави є забезпечення фінансовими ресурсами тих потре, які не можуть бути задоволені через ринковий механізм, тобто через попит і пропозицію, а також особисто кожним громадянином з огляду на відповідні об’єктивні причини. До них належить, зокрема, структурна перебудова економіки, захист навколишнього середовища, оборона, правопорядок, захист окремих категорій громадян, проведення фундаментальних наукових досліджень, загальна освіта, соціальний забезпечення та страхування, охорона здоров’я тощо. Виходячи з цього, держава будує свою фінансову політику, головним завданням якої є пошук оптимальної моделі перерозподілу фінансових ресурсів з метою прискорення зростання матеріального виробництва й добробуту населення. Для побудови такої моделі необхідно визначити рівень втручання держави у господарську діяльність виробничих структур і рівень зобов’язань держави в питаннях соціального забезпечення своїх громадян. Від цих факторів залежить, яка частка валового внутрішнього продукту має зосереджуватись у фінансових інституціях, створюваних державою.

     Слід  враховувати, що необґрунтовано висока частка централізації фінансових ресурсів призводить до негативних наслідків, оскільки централізовано важко вести раціональний розподіл і забезпечити його ефективне  виконання. Однак зниження централізації при високому рівні державної власності зумовлює безгосподарність і різні перекоси в розподілі та використанні фінансових ресурсів, і врешті – фінансовий розлад в державі.

     Потрібна  також оптимізація перерозподілу  фінансових ресурсів, що перебувають в розпорядженні населення. Якщо держава надмірно втручається в перерозподіл частки населення у валовому внутрішньому продукті, це усуває стимули до праці, знижує темпи економічного зростання. Водночас невтручання держави в цей процес або значне їх скорочення також має негативні наслідки – стримує розвиток освіти, науки, призводить до зубожіння деяких верств населення тощо.

     Пре розподільчі процеси, що здійснюються за допомогою державних фінансів, - це явище макрорівня, проте роль державних фінансів виявляється не меншою мірою у формах і методах мобілізації фінансових ресурсів. Важливе значення має те, як мобілізуються ресурси, якими каналами та в якій формі відбувається їхній рух, на яких засадах вони виділяються й використовуються.

     За  умов ринку головною формою мобілізації фінансових ресурсів у розпорядження держави є податки, збори й відрахування. Визначення об’єкта оподаткування, передбачених пільг , ставок податків і платежів, строків сплати, відповідальності за несвоєчасну сплату є механізмом впливу на економічні і соціальні процеси, що й окреслює роль фінансів на макрорівні.

     При використанні ресурсів держава визначає метод фінансування витрат – пряме  бюджетне фінансування, бюджетне кредитування, самофінансування. Склад і напрямки використання державних видатків визначаються характером досить різноманітних функцій держави. До складу видатків, пов’язаних з політичними функціями держави, належать: утримання армії; утримання органів державного управління, посольств, консульств; сплата внесків до міжнародних організацій тощо. Вони становлять від 3 до10% від валового внутрішнього продукту і від 10 до 25% від загальної суми державних видатків розвинутих країн. До складу видатків, пов’язаних з економічними функціями держави, входять державні інвестиції в галузі народного господарства, субсидії приватному капіталу, видатки на зовнішньоекономічну діяльність тощо.

     Соціальні функції держави втілюються шляхом забезпечення мінімального прожиткового рівня найвразливішим категоріям населення, сприяння розвитку освіти, культури, охорони здоров’я і довкілля. Загалом видатки на соціальні потреби становлять від 20 до 50% від загального обсягу державних витрат розвинутих країн світу. 

3. Правові та організаційні  засади державних  фінансів.

     Правове регулювання фінансових процесів, що виникають при створенні та використанні фондів фінансових ресурсів, є однією з форм управління з боку держави економічним і соціальним розвитком. Усі дії держави в сфері фінансів мають ґрунтуватися на правових актах. Ці акти виконують такі основні функції: визначають коло юридичних та фізичних осіб, на які в конкретний період поширюється дія правової норми; забезпечують права й обов’язки юридичних і фізичних осіб щодо мобілізації та використання фондів фінансових ресурсів; є підґрунтям для вжиття відповідних заходів щодо виконання правових норм.

     Суб’єктами  фінансових правових відносин є держава, громадяни і підприємницькі структури. Усі фінансово-правові відносини  виникають і припиняються на законодавчій основі. Вони можуть припинятися також у випадках, встановлених законом, наприклад, у разі сплати платежів, використання передбачених асигнувань тощо.

     Правові норми, що регулюють фінансові відносини, становлять систему фінансового  права, яка ґрунтується на конституції  держави. Так, Конституцією України передбачено, що кожний громадянин зобов’язаний сплачувати податки й збори в порядку й розмірах, встановлених законом. Громадяни повинні щорічно подавати по податкових інспекцій за місцем проживання декларації про свій майновий стан та доходи за минулий рік у порядку, встановленому законом.

     Конституцією  передбачено, що до повноважень Верховної  Ради України належить затвердження державного бюджету України, ухвалення  рішень щодо звіту про його виконання. Виключно законами України визначаються: державний бюджет і бюджетна система України, система оподаткування, податки і збори; засади створення і функціонування фінансового, грошового, кредитного та інвестиційного ринків; статус національної валюти, а також статус іноземних валют на території України; порядок утворення і погашення державного внутрішнього й зовнішнього боргу; порядок випуску та обігу державних цінних паперів.

     Окремі  статті Конституції присвячуються  бюджетній системі. Так, Конституцією України передбачено, що бюджетна система  України будується на засадах справедливого й неупередженого розподілу суспільного багатства між громадянами та територіальними громадами. Виключно Законом України „Про Державний бюджет України” визначаються будь-які видатки держави на загальносуспільні потреби, розмір і цільове спрямування цих видатків.

     Конституцією  України на Кабінет Міністрів  як вищий орган виконавчої влади  покладено завдання проведення фінансової, цінової, інвестиційної та податкової політики.

     Від імені держави організаційну  роботу щодо виконання чинного законодавства здійснюють фінансові органи. Систему фінансових органів очолює Міністерство фінансів. Воно несе відповідальність за фінансове становище держави, розробку й реалізацію фінансової політики.

     Фінансові органи державної адміністрації, а  також виконкомів місцевих рад базового рівня виконують свої функції відповідно до чинного законодавства.