Сучасний стан та шляхи вдосконалення роботи місцевого самоврядування

До  відання Автономної Республіки Крим належить:

• призначення виборів депутатів Верховної Ради Автономної Республіки Крим, затвердження складу виборчої комісії Автономної Республіки Крим;
• організація та проведення місцевих референдумів;
• управління майном, що належить Автономній Республіці Крим;
• розроблення, затвердження та виконання бюджету Автономної Республіки Крим на основі єдиної податкової і бюджетної політики України;
• розроблення, затвердження та реалізація програм Автономної Республіки Крим з питань соціально-економічного та культурного розвитку, раціонального природокористування, охорони довкілля — відповідно до загальнодержавних програм;
• участь у забезпеченні прав і свобод громадян, національної злагоди, сприяння охороні правопорядку та громадської безпеки;
• забезпечення функціонування і розвитку державної та національних мов і культур в Автономній Республіці Крим; охорона і використання пам'яток історії;
• ініціювання введення надзвичайного стану та встановлення зон надзвичайної екологічної ситуації в Автономній Республіці Крим або в окремих її місцевостях.

               Крим та обласних бюджетів формуються за рахунок наступних платежів:

• 25 відсотків податку з доходів фізичних осіб, що сплачується (перераховується) згідно з Законом України «Про податок з доходів фізичних осіб» на відповідній території;
• 25 відсотків плати за землю, що сплачується (перераховується) згідно з Законом України «Про податок з доходів фізичних осіб» на території Автономної Республіки Крим та відповідної області;
• плати за ліцензії на провадження певних видів господарської діяльності та сертифікати, що видаються Радою міністрів Автономної Республіки Крим та обласними державними адміністраціями.
• Для забезпечення реалізації спільних соціально-економічних і культурних програм територіальних громад доходи районних бюджетів, які враховуються при визначенні обсягів міжбюджетних трансфертів, формуються за рахунок:
• 50 відсотків податку з доходів фізичних осіб, що сплачується (перераховується) згідно з Законом України «Про податок з доходів фізичних осіб» на території сіл, селищ, міст районного значення та їх об'єднань;
• 15 відсотків плати за землю, що сплачується на території сіл, селищ, міст районного значення та їх об'єднань;
• плати за ліцензії на провадження певних видів господарської діяльності та сертифікати, що видаються районними державними адміністраціями;
• плати за державну реєстрацію суб'єктів підприємницької діяльності, що сплачується (перераховується) згідно з Законом України «Про податок з доходів фізичних осіб» районними державними адміністраціями;
• надходження адміністративних штрафів, що накладаються районними державними адміністраціями або утвореними ними в установленому порядку адміністративними комісіями.

     Крім  того, дохідна база обласних, районних та бюджету Автономної Республіки Крим формується за рахунок трансфертів  з державного бюджету та інших  органів влади. 
 
 
 
 

РОЗДІЛ 3.

     МІСЦЕВЕ САМОВРЯДУВАННЯ: ПЕРСПЕКТИВИ РОЗВИТКУ 

     Розвиток  держави не можливий без розвитку регіонів, від того наскільки сильною  є регіональна влада, як вона забезпечує соціальні послуги населенню.

     Розуміючи важливість цієї проблеми, на сучасному  етапі розвитку всіх гілок влади  постає питання необхідності вдосконалення  теорії та практики сучасного державотворення, викликаного трансформаціями в  політичній системі суспільства, проведенням  адміністративно-територіальних, регіональних реформ, впровадженням конструктивного  соціального партнерства між  центром та територіями.

     Мова  йде про концептуальну зміну  функцій і повноважень місцевих державних адміністрацій і формування виконавчих органів місцевих рад, що передбачено Європейською хартією  місцевого самоврядування. На часі кардинальна зміна функцій органів  місцевого самоврядування та місцевих державних адміністрацій.

     Проте пошук оптимальної моделі самоврядування та місцевої виконавчої влади відбувається надто повільно. Тут є ряд об’єктивних  та суб’єктивних чинників серед яких: недосконалість вітчизняної теоретичної бази, невизначеність законодавчого поля на якому можна було б формувати організаційну, правову та матеріально-фінансову основу взаємовідносин органів місцевого самоврядування та державних адміністрацій, слабкість самої муніципальної діяльності яка виражена неспроможністю сільських, селищних та й в більшості міських рад надати повний обсяг соціальних послуг жителям громад.

     В сучасних умовах не можна говорити про здатність органів виконавчої влади, а саме місцевих державних  адміністрацій, виконати в повній мірі покладені на них функції держави. В той же час Законом України  «Про місцеве самоврядування в Україні» передбачено делегування державою цілої низки повноважень виконавчим органам сільських, селищних, міських  рад які фінансово не підкріплено.

     Існує ще цілий ряд суперечностей між  діючими законами України «Про місцеве  самоврядування в Україні» та «Про місцеві державні адміністрації» і  Бюджетним кодексом України.

     На  сьогодні більшістю політиків та науковців підкреслюється доцільність  розширення муніципального руху та становлення  місцевого самоврядування. Але розвиток місцевого самоврядування, хоча в  Україна має значний історичний досвід, помітно відстає від світових та загальноєвропейських тенденцій, а  точніше кажучи на цьому шляху  ми мало в чому відійшли від колишніх методів та принципів жорсткої централізації  влади.

     Вже понад 10 років, як Верховною Радою  України ратифіковано Європейську  хартією місцевого самоврядування, тим самим визнавши нову філософію  відносин держави і територій. Проте  суперечностей між необхідністю здійснення адміністрування по вертикалі  та наданням широких повноважень  місцевим громадам не зменшилось. Якщо в Європейській хартії закладено 15 основних принципів місцевого самоврядування то Україна не виконала ще і 10. І тут  криється велика проблема. Адже цей  акт міжнародний. Він є наднаціональним  правом. Саме тут визначено механізм через який можна провести децентралізацію  державного механізму в Україні.

     Тому  першим завданням, яке стоїть перед  державою, є перерозподіл повноважень  і ресурсів від органів державної  влади до органів місцевого самоврядування і на основі вироблених стандартів – реалізація через послуги відповідних  потреб громадян. Тільки передавши  повноваження, ресурси, можна очікувати  від місцевого самоврядування відповідальності.

     Тому  що, не маючи ресурсів для реалізації цих повноважень, місцеве самоврядування потрапляє в ситуацію, коли воно не може реалізувати своїх повноважень. А відтак громадяни звертаються  до Кабінету Міністрів, Президента, парламенту для того, аби реалізувати свої потреби.

     Сьогодні  міські громади позбавлені можливості розпоряджатися своїми коштами та потерпають від втручання з боку казначейств, необхідності погодження з ними своїх  витрат.

     Повноваження, які на сьогодні мають обласні  державні адміністрації (а це виконавчі  функції), повинні бути передані до відповідних органів місцевого  самоврядування – відповідно області, району і громади.

     В нинішніх умовах рівень саморозвитку регіонів залежить від низки факторів та проблем, які не вирішені законодавчо. Наразі людські, матеріальні, фінансові  ресурси мають централізований  характер, що робить практично неможливим самодостатній розвиток територій. В Україні, склалося зачароване коло: нестача ресурсів негативно впливає  на реалізацію потенційних можливостей  регіону, а відтак і на формування ринку, що, своєю чергою, позначається на розмірах видатків та доходів територій, знижуючи рівень їх розвитку й інвестиційної  привабливості. Надзвичайно важливим є розширення повноважень самоврядних  одиниць та усунення зайвих бюрократичних  ланок у системі управління, які  лишень заважають реалізовувати  інтереси

     Сьогодні  фінансова база місцевого самоврядування фактично відсутня.

     Разам з тим, варто звернутись до моделі та механізмів впровадження адміністративно-територіальної реформи, розроблених інститутом трансформації  суспільства.

     Важливо підкреслити, що вона спирається на узагальнений досвід європейських країн, і насамперед скандинавських. Тут враховуються такі основні принципи та підходи:

     - у системі управління зазначених  країн місцеве самоврядування  займає ключові позиції;

     - подолано розрив між сільськими  та міськими громадами;

     - ліквідовано зайві рівні в  системі управління. Наприклад, у  Швеції та Фінляндії не існує  районної ланки, а є лише  місцеві громади – комуни або  муніципалітети; губернії у Фінляндії  або провінції у Швеції здійснюють  суто номінальну функцію управління;

     - більшість повноважень передано  місцевим громадам, за якими закріплена  стабільна фінансова база, що  дає їм змогу розробляти та  реалізовувати стратегічні програми  розвитку. Приміром, у фінському  місті Туусала з населенням 35 тис. людей доходна частина річного бюджету становить 180 млн. євро, з яких 20 млн. євро – бюджет розвитку міста;

     - немає поділу на міста районного,  обласного, центрального підпорядкування;

     - представники інших рівнів управління, у тому числі центрального, не  можуть втручатися у функції  місцевого самоврядування;

     - у Скандинавських країнах органи  прокуратури, податкової служби  та інших силових структур  винесені на кущовий рівень;

     - казначейство не управляє грошовими  потоками територіальних громад  – вони самостійно розпоряджаються  власними фінансовими ресурсами.  Ця установа відсутня на рівні  місцевого самоврядування. Функцію  контролю за виконанням місцевого  бюджету виконує контрольна аудиторська  палата, яка є надзвичайно важливим  інструментом;

     - у розвинутих країнах зазвичай  немає такого явища, як делегування  органам місцевого самоврядування  повноважень центральної державної  влади. Якщо ж певні функції  делегуються, то під них виділяються  необхідні фінансові ресурси.  А інакше місцеве самоврядування  не виконуватиме цих повноважень  – це аксіома;

     - відсутнє таке поняття як консолідований  бюджет, не поєднуються державний  та місцеві бюджети. Міста самостійно  приймають власні бюджети. Натомість  в Україні, як відомо, місцеві  бюджети розглядаються тільки  після прийняття Державного та  консолідованого бюджетів. Очевидно, що місцеві громади повинні  самостійно розпоряджатися власними  коштами і приймати місцеві  бюджети.

     Таку  системну роботу влада разом з  неурядовими організаціями зобов`язана  провести. Це стане ознакою цивілізованості  української влади і підтвердженням на практиці верховенства прав та інтересів  людини в Україні. 
 

ВИСНОВКИ 

     З вищенаведеного можна зробити наступні висновки:

     Місцеве самоврядування – основоположних принципів  здійснення влади у державі, яка  прагне стати правовою, принципів які безпосередньо втілений у Конституції України (ст. 7), а отже, став однією з конституційних основ нашої держави.

     Місцеве самоврядування є невід’ємним елементом  громадянського суспільства, яке прагне побудувати Україна. Отже, в міру становлення такого суспільства буде відбуватися і становлення та розвиток місцевого самоврядування в Україні.

     Місцеве самоврядування здійснюється територіальною громадою як безпосередньо, так і через органи місцевого самоврядування — сільські, селищні, міські ради та їх виконавчі органи.

     У свою чергу сільські, селищні, міські ради можуть дозволяти за ініціативою жителів створювати будинкові, вуличні, квартальні та інші самоорганізації населення і наділяти їх частиною власної компетенції, фінансів, майна. Серед «інших» органів місцевої самоорганізації населення Закон України від 21 травня 1997 р. «По місцеве самоврядування в Україні», крім будинкових, вуличних, квартальних, називає також форми безпосереднього волевиявлення народу — місцеві референдуми, загальні збори громадян, громадські слухання. Органи місцевого самоврядування села, селища, міста для більш активного здійснення своїх прав та обов'язків можуть також об'єднуватися в асоціації, інші форми добровільних об'єднань.

     До  органів місцевого самоврядування, таких, що представляють спільні  інтереси територіальних громад сіл, селищ  та міст, Конституція України та Закон України «Про місцеве самоврядування в Україні» відносять районні та обласні ради. Питання організації управління районами в містах належить до компетенції міських рад.