Теоретичні та нормативні основі управлення фінансовим станом комерційного банку

1. Теоретичні та нормативні основі управлення фінансовим станом комерційного банку

1.1. Сутність, мета, завдання  аналізу фінансового стану банку

Сучасний банк – це автономне, економічно самостійне, незалежне  підприємство, яке функціонує за умови  повної економічної самостійності, партнерських взаємовідносин з клієнтами в межах державного контролю за його діяльністю з боку органів банківського нагляду.

Під фінансовим станом розуміється  здатність банку фінансувати  свою діяльність. Фінансовий стан - комплексне поняття. Воно характеризується забезпеченістю фінансовими ресурсами, необхідними для нормального функціонування банку, доцільністю їх розміщення та ефективністю використання, фінансовими взаємовідносинами з іншими юридичними та фізичними особами, платоспроможністю і фінансовою стійкістю.

Платоспроможність і  фінансова стійкість є найважливішими характеристиками фінансово-економічної  діяльності банку в умовах ринкової економіки. Кредитоспроможним банк є за наявності в нього передумов для одержання кредиту і спроможності своєчасно повернути взяту позику зі сплатою належних відсотків за рахунок власних ресурсів.

Фінансова стійкість банку - це такий стан його фінансових ресурсів, їх розподіл і використання, яке забезпечує розвиток банку на основі зростання доходів та капіталу при збереженні платоспроможності і кредитоспроможності в умовах допустимого рівня ризику. Основні фактори впливу представлені на рисунку 1.1.

                          

 

 

 

Рисунок 1.1 – Фактори  впливу на фінансову стійкість банку

 

Фінансовий стан може бути стійким, нестійким і кризовим. Здатність банку своєчасно проводити  платежі, фінансувати свою діяльність на розширеній основі свідчить про  його хороший фінансовий стан. Чим вище стійкість банку, тим більше воно незалежно від несподіваної зміни ринкової кон'юнктури і, отже, тим менше ризик опинитися на краю банкрутства.

Фінансовий аналіз в  комерційному банку як система оцінки економічної ефективності його діяльності та метод оцінки якості управління їм реалізується в роботі в основному двох взаємопов'язаних напрямках: аналіз фінансових результатів та аналізу фінансового стану банку.

 Аналіз фінансового  стану являє собою сукупність  методів дослідження процесу формування та використання грошових фондів банку, а також достатності грошових коштів, необхідних для організації ефективної банківської діяльності. Мета аналізу фінансового стану представлена на рисунку 1.2.

Рисунок 1.2 – Мета аналізу  фінансового стану

У сучасному комерційному банку фінансовий аналіз та аналіз фінансового стану являє собою елемент фінансового управління, як його основу, оскільки фінансова діяльність, є домінуючою в банку. За допомогою аналізу, як функції управління, і таких функцій як аудит та контроль здійснюється внутрішнє регулювання діяльності банку.

 Зміст, місце і  роль аналізу фінансового стану  в банківському бізнесі багато в чому залежать від специфіки діяльності кредитних установ.

 Роль аналізу фінансового  стану в управлінні діяльністю комерційних банків, підвищення надійності та якості управління є не тільки відповідальною, а й визначає життєздатність як окремих комерційних банків, так і банківської системи в цілому. Важливою особливістю аналізу фінансового стану в банках є те, що діяльність їх нерозривно пов'язана з процесами та явищами, що відбуваються в тому середовищі, де вони функціонують. Тому проведення аналізу фінансового стану в банку повинен передувати аналіз навколишнього його фінансово-політичної, ділової та економічного середовища.

Фiнансовий стан комерцiйних банкiв характеризується достатнiстю капiталу, якiстю активiв, розміром кредитного портфеля i об’ємом простроченої заборгованості.

Банки повиннi мати доступнi лiквiднi активи, якi можна легко обернути в готiвку або можливiсть збiльшити свої фонди при щонайменшому натяку на вимогу виконання зобовязань. Управлiння лiквiднiстю банку включає проведения як активних, так i пасивних операцiй, розумiючи наявнiсть доступних ресурсiв для швидкого збiльшення лiквiдностi.

 Основними джерелами таких ресурсiв традицiйно були мiжбанкiвський ринок (МБК) i ринок державних облiгацiй.

Завдання аналізу фінансового  стану банку визначаються метою  проведення такого аналізу. Найважливішою класифікацією видів фінансового аналізу виступає розподіл аналізу на внутрішній і зовнішній. Основною відмітною ознакою тут виступає суб'єкт аналізу. Внутрішній аналіз здійснюється інсайдерами банку, в той час як суб'єктами зовнішнього (дистанційного) аналізу виступають аутсайдери банку, такі як органи нагляду (Національний банк України), банки-контрагенти на ринку, потенційні клієнти. Відрізняючись за суб'єктним складом, дистанційний аналіз відповідно відрізняється по використовуваної для аналізу інформації (інформаційній базі). Якщо внутрішній аналіз оперує всією повнотою інформації про діяльність банку, то зовнішньому аналітику часто доступні тільки найпоширеніші форми фінансової звітності.

Виділяються наступні групи  зовнішніх користувачів звітності. Перша група - це суб'єкти, чиї інтереси безпосередньо пов'язані з діяльністю банку. Основні представники цієї групи:

1. акціонери банку - їм цікаві: прогноз розвитку, в тому числі і довгостроковий, ефективність управління банком, прибутковість та ризикованість активних операцій банку, перспективи дивідендної політики;

2. кредитори - кредиторів більшою мірою цікавлять короткострокові перспективи; для кредиторів важлива не стільки прибутковість банківських операцій, скільки ліквідність, здатність банку вчасно розплатитися за своїми зобов'язаннями;

3. клієнти банку - клієнтів, звичайно ж, цікавить спектр і якість послуг, що надаються банком, але а даному випадку клієнти розглядаються як користувачі інформації про фінансову діяльність; із цієї позиції їх цікавить насамперед надійність банку.

До наступної групи зовнішніх користувачів аналітичної інформації - це суб'єкти, фінансовий стан яких прямо не пов'язано з результатами діяльності банку. Вони є посередниками між банком і першою групою зовнішніх користувачів або використовують аналітичну інформацію для виконання функцій контролю та управління. Основні представники цієї групи:

1) центральний банк - він стежить за виконання комерційними банками вимог і нормативів з метою запобігання збоїв у банківській системі держави;

2) аудиторські компанії;

3) статистичні та інформаційні служби, рейтингові агентства - відповідно групам зовнішніх користувачів можна виділити типи методик дистанційного аналізу:

- банківські рейтинги;

- методики, застосовувані центральними банками різних країн;

- аналітичні процедури, застосовувані в процесі банківського аудиту;

- методики аналізу банків-контрагентів для встановлення на них лімітів активних міжбанківських операцій.

Аналіз є основним методом управління ризиками. З його допомогою досліджуються і оцінюються умови виникнення ризику, масштаби передбачуваного збитку, способи  попередження ризиків, джерела його відшкодування.

За рахунок доходів  банку не тільки погашає свої зобов'язання перед бюджетом, страховими компаніями та іншими підприємствами, але й  інвестує кошти в капітальні витрати. Для підтримки фінансової стійкості  важливий не тільки ріст абсолютної величини чистого доходу, але і його рівня щодо вкладеного капіталу або витрат банку, тобто прибутковості. Але слід мати на увазі, що висока прибутковість пов'язана з високим ризиком, а це означає, що замість доходу банку може понести значні збитки і навіть стати неплатоспроможним.

Сутність аналізу фінансового  стану багато в чому визначається його об'єктами, які в комерційному банку відображають зміст фінансової діяльності кредитної установи.

Мета проведення аналізу полягає у виявленні у банку проблем на ранніх стадіях їх формування. Результати аналізу повинні використовуватися при визначенні режиму нагляду, включаючи ухвалення рішення про доцільність проведення інспекційних перевірок банків та визначенні їх тематики, а також характеру застосовуються до банків заходів наглядового реагування.

В межах аналізу вирішується задача отримання повної та достовірної інформації поточного фінансового стану банку, існуючих тенденцій його зміни від прогнозу на перспективу до 1 року, у тому числі при можливому несприятливому зміні зовнішніх умов.

Основними умовами є достовірність і точність інформації, використовуваної при аналізі, а також його своєчасність і завершеність. Відсутність достовірних даних веде до недооцінки проблем банків, що може мати небезпечні наслідки для розвитку ситуації. Достовірність подаються банками звітів, а також адекватність оцінки прийнятих ними на себе ризиків повинна перевірятися як в процесі документарного нагляду, так і в ході інспекційних перевірок, а результати повинні використовуватися як важливе джерело інформації при проведенні аналізу. За результатами аналізу фінансового стану банку складається висновок, який має містити узагальнюючі висновки по кожному розділу аналізу.

 Підготовка підсумкового  висновку базується на експертній оцінці всієї системи аналізованих показників, а також на макроекономічній інформації, інформації про стан найважливіших секторів економіки, фінансових ринків.

 

1.2. Економічні нормативи  регулювання діяльності комерційного  банку

Аналіз діяльності банку є одним з найважливіших напрямів економічної роботи. Без правильної організації аналітичної роботи як на мікрорівні (тобто в окремому банку), так і на макрорівні (у банківській системі в цілому) Національний банк України не зможе визначити:

- основні напрями грошово-кредитної політики;

- прогнозовану ситуацію на кредитних ринках країни;

- висновки про стійкість і надійність банківської системи в цілому;

- виконання банками встановлених економічних нормативів.

Закон України «Про банки  і банківську діяльність» із змінами і доповненнями від 22.12.2006 року N 532-V визначає структуру банківської системи, економічні, організаційні і правові засади створення, діяльності, реорганізації та ліквідації банків. Метою цього Закону є правове забезпечення стабільного розвитку і діяльності банків в Україні і створення належного конкурентного середовища на фінансовому ринку, забезпечення захисту законних інтересів вкладників і клієнтів банків, створення сприятливих умов для розвитку економіки України та підтримки вітчизняного товаровиробника.

У даному законі дається визначення понять капітал, фонди та резерви  банку, визначається структура, методи управління і вимоги до діяльності банків.

З метою захисту інтересів  вкладників та кредитів і забезпечення фінансової надійності банків Національний банк відповідно до визначеного ним порядку встановлює для них обов'язкові економічні нормативи. Нормативи встановлені інструкцією про порядок регулювання діяльності банків в Україні, затвердженої постановою Правління Національного банку України від 28.08.2001 N 368, мають забезпечувати здійснення контролю за ризиками, пов'язаними з капіталом, ліквідністю, наданням кредитів, інвестиціями капіталу, а також за відсотковим та валютним ризиком.  Інструкція введена з метою забезпечення стабільної діяльності банків і своєчасного виконання ними зобов'язань перед вкладниками, а також запобігання неправильного розподілу ресурсів і втрати капіталу через ризики, що притаманні банківській діяльності. Інструкція розроблена відповідно до загальноприйнятих у міжнародній практиці принципів і стандартів.

НБУ встановив ряд  обов’язкових економічних нормативів, які за напрямом регулювання групують таким чином:

група 1 — нормативи капіталу;

група 2 — нормативи  ліквідності;

група 3 — нормативи  кредитного ризику;

група 4 — нормативи  інвестування;

група 5 — нормативи  відкритої валютної позиції.

Нормативи капіталу:

1) Мінімальний розмір  регулятивного капіталу (Н₁)

Регулятивний капітал є одним з найважливіших показників діяльності, основним призначенням якого є покриття негативних наслідків різноманітних ризиків, які банки беруть на себе в процесі своєї діяльності, та забезпечення захисту вкладів, фінансової стійкості й стабільної діяльності банків.

При визначенні реального  розміру регулятивного капіталу ураховуються такі його складові:

капітал 1-го рівня – основний капітал, який не підлягає передаванню, перерозподілу та повинен повністю покривати поточні збитки;

капітал 2-го рівня – додатковий капітал, який має менш постійний характер та його розмір піддається змінам.

Національний банк залежно  від економічного становища країни, стану світових фінансово-кредитних  і валютних ринків та відповідно до змін курсу національної валюти може переглядати мінімальний розмір регуляторного капіталу. У разі значного підвищення значення нормативу мінімального розміру регулятивного капіталу для банків встановлюється перехідний період для нарощування капіталу згідно з розробленими банками програмами капіталізації.