Фінанси підприємств - це основа фінансової системи України

Обставини того часу не давали змоги займатися бюджетною роботою. Здійснювалися окремі розрахунки по доходах і видатках, але перший бюджет української незалежної держави було складено тільки за часів гетьмана П.Скоропадського.

Російська валюта на території України була в обігу  до утворення в 1922 р. Союзу Радянських Соціалістичних Республік і впровадження єдиної для всіх республік валюти - карбованця.

Перші фінансові  декрети радянської доби декларували  економічну і фінансову політику, яку здійснювали більшовики. Передусім  це була націоналізація банків, залізниць, підприємств, запровадження контрибуції для заможних верств населення тощо.

Відповідно до умов договору Української соціалістичної радянської республіки (УСРР) з Російською соціалістичною федеративною радянською республікою (РСФРР) з 1919 р. проводиться єдина економічна політика. Військове командування, Вища рада народного господарства. керівництво транспортом, поштою і телеграфом, фінансами були об'єднані з аналогічними відомствами РСФРР.

Таким чином керівництво  найважливішими галузями української  республіки опинилося в руках  об'єднаних російських міністерств. Фінансово-кредитну політику в Україні  в 1919-1923 рр, здійснював Народний комісаріат фінансів РСФРР через свого уповноваженого в Україні. а з 1923 р, - через Народний комісаріат фінансів УРСР [12, c.66].

У перші роки радянської влади в Україні фінансово-кредитна система надавала підтримку націоналізованим підприємствам, які фінансувалися безпосередньо з державної казни. Фінансування проводилося через народний банк, який було створено після націоналізації радянською владою банківських установ.

Проте в умовах господарської  розрухи, спричиненої громадянською  війною та іноземною інтервенцією, фінансово-кредитні відносини значно звузились. Економічна політика того часу дістала назву "воєнний комунізм".

Характерним для  економіки "воєнного комунізму" були натуралізація господарських відносин і різке знецінення грошових знаків. Народний банк було ліквідовано, а його функції передано Наркомфіну.

Політика "воєнного комунізму", яка історично була першою формою командно-адміністративної системи, призвела до занепаду та руйнування всіх галузей господарства.

В 1921 р. в країні вводиться НЕП - нова економічна політика. В основу НЕПу було покладено відновлення товарно-грошових відносин, введення стійкої грошової одиниці, денаціоналізацію середніх та дрібних підприємств, господарський розрахунок на підприємствах, принцип матеріального заохочення. Проте контроль за такими "командними висотами" в економіці, як важка промисловість, банки, транспорт, зовнішня торгівля залишився за урядом.

Змінилася суть податкової політики, основу якої склали важелі регулювання  процесів накопичення через пряме  обкладання податками майна, доходів  тощо.

Податкова політика вирішувала чисто фіскальні завдання і забезпечувала максимальні  обсяги надходження податків. Основним джерелом податкових надходжень були непрямі податки, які справлялися  через встановлення акцизів на предмети широкого вжитку, особливо на предмети розкоші.

Було відмінено  безоплатність послуг, відновлено регулярне  справляння податків, промислові підприємства були зняті з фінансового забезпечення через бюджет і об'єднувалися в трести - самостійні господарські одиниці [13].

Господарські зв'язки пожвавішали, з'явилися перші ознаки відродження фінансових відносин. З метою стимулювання розвитку промисловості було скасовано урядовий контроль над внутрішньою торгівлею, колишні власники отримали в оренду невеликі підприємства.

У 1925 р. - союзний  радянський уряд проголосив курс на індустріалізацію народного господарства, тобто на перехід від відбудови господарства до реконструкції, а в 1927 р. - на колективізацію, наслідком якої стало централізоване вилучення державою сільськогосподарської сировини через колгоспи. Почали розроблятися п'ятирічні плани розвитку народного господарства, головною метою яких було здійснення його технічної реконструкції і "побудова матеріально-технічної бази соціалізму". В результаті проведеної в 30-х рр. податкової реформи були уніфіковані платежі підприємств. Замість великої кількості платежів до бюджету встановлювалося два: податок з обороту і відрахування від прибутків підприємств і організацій. Таким чином підвищувалася зацікавленість кожного підприємства у збільшенні прибутків.

Слід наголосити на тому, що більшість галузей народного  господарства в Україні, особливо групи "А", знаходилась у підпорядкуванні союзного уряду, і платежі з прибутку вони здійснювали до союзного бюджету. На союзні міністерства український уряд впливу не мав. Так, в січні 1930 р. керівники України спробували опротестувати в ЦК ВКП(б) рішення Вищої ради народного господарства (ВРНГ) про вилучення зі складу республіканської промисловості та передачу до союзних об'єднань Українського силікатного тресту і п'яти металообробних заводів, але безрезультатно. Таким чином створювалася командна економіка з найвищим ступенем централізації. Все це клало край тенденціям фінансової самостійності республіки і супроводжувалося різкою централізацією управління [12, 13].

Навіть за новим  бюджетним законодавством, ухваленим  у 60-ті рр., в якому було розмежовано  бюджетні права СРСР і союзних  республік, бюджет Української РСР  складався на ту частину доходів  і видатків підприємств і організацій, які були підпорядковані українському уряду. Так, із одержуваних у 80-ті рр. на території України 15-16 млрд. крб. податку з обороту 30-40% передавалося союзному бюджету, а підприємства союзного підпорядкування, розташовані на території України, вносили до союзного бюджету 6-8 млрд. крб. платежів з прибутку.

Верховна Рада УРСР 24 серпня 1991 р. ухвалила історичний документ - Акт проголошення незалежності України. Повільно, суперечливо, з не передбачуваними  негативними наслідками здійснювалася  ринкова трансформація економіки  країни. Відчувався брак теоретичних  узагальнень щодо форм і шляхів переходу до ринкових відносин. У суспільстві, де панувала ідеологія й практика суспільної власності на засоби виробництва з монополізмом, структурними диспропорціями, неекономічними методами стимулювання трудових колективів, перейти відразу до ринкових відносин було вкрай важко.

Україна стала здійснювати  витрати, яких не було до проголошення державної незалежності: на оборону, на формування й оновлення державних  резервів, на ліквідацію наслідків Чорнобильської катастрофи, на обслуговування зовнішнього боргу, на забезпечення зовнішньоекономічної діяльності тощо. Ці додаткові витрати становили 39-40% від загальної суми бюджетних видатків.

У 1996 р. було введено  національну валюту - гривню.

Вперше за останнє  десятиріччя, у 1999 р., з'явилися ознаки економічної стабілізації. Було зупинено падіння ВВП. На 4,3% зріс обсяг промислового виробництва. Більше 70% промислової  продукції було вироблено на недержавних  підприємствах. На селі також почало утверджуватися приватне підприємництво.

Намітилася позитивна  тенденція скорочення дефіциту Державного бюджету України. Сформовано підвалини фінансової, платіжної, податкової, банківської системи.

Потреби стабілізації економічної ситуації поставили на порядок денний реформування бюджетної, податкової, грошово-кредитної політики. У 2001 р- було ухвалено Бюджетний кодекс, але він так і не вирішив всіх питань бюджетної політики, особливо в галузі міжбюджетних відносин. Податковий кодекс не прийнятий і дотепер [13].

Помітним успіхом  уряду стало реалістичне формування бюджету останніх років, що дало можливість забезпечити необхідні умови  для економічного зростання й  посилення соціальної спрямованості бюджетної політики.

Дослідження становлення фінансової системи України у період 1917-2007 рр. дозволяє зробити висновок, що ефективність економічних реформ великою мірою залежить від осмислення минулого, використання наукових і практичних надбань вчених та практиків.

2.1 Державний бюджет  України, як основна ланка фінансової  системи країни

Основою фінансової системи України є Державний  бюджет, він є основним джерел формування і перерозподілу національного  багатства країни. Таким чином, на нашу думку, при дослідженні фінансової системи країни, вкрай необхідно розглянути особливості формування доходної частини державного бюджету України.

Аналіз виконання  доходної частини бюджетів останніх років переконливо свідчить про  те, що прогнозування доходів бюджетів в Україні має досить невисокий рівень достовірності. Про це переконливо свідчить невиконання плану надходжень до загального фонду і перевиконання плану надходжень до спеціального фонду бюджету, так само, як і виконання більшості місцевих бюджетів і невиконання - державного. На нашу думку, останнє є одним з головних недоліків бюджетної політики нашої держави. З огляду на це найголовнішим завданням сьогодення в бюджетній сфері є створення науково-обґрунтованої методологічної бази прогнозування доходів та видатків бюджетів усіх рівнів. Вирішення цього завдання, на наше переконання, потребує всебічного аналізу зарубіжного досвіду у відповідній сфері. Водночас необхідно здійснювати перехід до використання виключно обґрунтованих прогнозів при розгляді та прийнятті проекту про державний бюджет на наступний рік, можливо навіть і на основі занижених прогнозів стосовно джерел наповнення його доходної частини. Лише за таких умов фінансування витратний статей відбуватиметься у повному обсязі, а "ручне" управління виконанням бюджету буде просто унеможливлено.

Розглянемо особливості  формування доходної частини державного бюджету за період 2005-2007 рр. Так, в таблиці 2.1 наведені узагальнені показники доходної частини державного та зведеного бюджетів відповідно до Закону України “Про державний бюджет України на 2005, 2006 та 2007 рік.

Таблиця 2.1

Узагальнені показники доходної частини державного та зведеного бюджетів

млрд. грн.

	2005 рік факт	2006 рік факт	2007 рік план
Доходи зведеного бюджету (без трансфертів)	75,3	82,6	110,5
Доходи загального фонду	58,3	65,7	83,9
Доходи спеціального фонду	17,0	16,9	26,6
Доходи державного бюджету (без трансфертів)	55,1	63,6	86,3
Доходи загального фонду	42,5	49,8	63,8
Доходи спеціального фонду	12,8	13,8	22,5

 

Складено за даними Міністерства фінансів України

Відповідно, темпи  приросту доходних показників бюджету виглядають наступним чином (табл. 2.2).

 

Таблиця 2.2

Темпи приросту доходних показників бюджету

	2005, факт до факту 2002 року	2006, факт до факту 2005 року	2007, план до факту 2006 року
	млрд. грн.	%	млрд. грн.	%	млрд. грн.	%
Доходи зведеного бюджету (без трансфертів)	13,3	21,5	7,3	27,8	27,9	33,8
Доходи загального фонду	10,2	21,2	7,4	12,7	18,2	27,7
Доходи спеціального фонду	3,1	22,3	-0,1	-0,6	9,7	57,4
Доходи державного бюджету (без трансфертів)	10,2	24,0	10,9	20,7	22,7	35,7
Доходи загального фонду	8,2	25,9	9,9	24,8	14,0	28,1
Доходи спеціального фонду	2,0	18,5	1,0	7,8	8,7	63,0

 

Складено за даними Міністерства фінансів України

Як видно з  наведених даних, планується, що у 2007 році показники бюджетних надходжень суттєво перевищуватимуть відповідні показники, закладені у бюджеті 2006 року.

Проте для коректного співставлення темпів зростання  показників доходної частини у 2006 та 2007 роках, їх слід попередньо відкоригувати  на:

1. суму очікуваних (а не запланованих) у 2006 році  надходжень до державного та зведеного бюджетів;

2. на суму заниження  податкових надходжень у 2006 році  через врахування суми реструктурованого  бюджетного відшкодування з ПДВ  із від'ємним знаком у доходах  Державного бюджету на 2006 рік;