Формування та використання фінансових ресурсів державних підприємств України

Організація фінансів підприємств  недержавної форми власності  характеризується більшою можливістю щодо формування та використання фінансових ресурсів. Вони можуть залучати кошти засновників підприємства за допомогою випуску акцій, як пайові внески, спонсорські кошти, фінансові допомоги як держави, так і недержаних фінансових інститутів. Результати господарської діяльності, тобто сума одержаного прибутку, є власністю акціонерів або засновників підприємства. Після сплати податків прибуток використовується відповідно до рішень власників підприємства.

Особливості організації фінансів визначаються також характером виробництва, тобто технологічними особливостями виробництва, залежністю виробництва від природних чи кліматичних умов. Так, наприклад, у легкій промисловості структура фондів фінансових ресурсів відрізнятиметься від загальної у промисловості. Тут високою буде питома вага ресурсів, сконцентрованих в обігових коштах, оскільки в цій галузі в собівартості продукції є значні затрати сировини і матеріалів, значно вищі затрати на оплату праці.

Різна фондомісткість і  матеріаломісткість деяких видів виробництва визначає структуру затрат на виробництво і реалізацію продукції, співвідношення основних фондів і обігових коштів, а це, в свою чергу, визначає різну потребу в фінансових ресурсах. На підприємствах із тривалим виробничим циклом (суднобудування, літакобудування), а також із сезонним характером виробництва (сільське господарство) виникає потреба в додаткових фінансових ресурсах, що зумовлює залучення коштів у формі банківського кредиту. Це, в свою чергу, призводить до зростання собівартості продукції, оскільки кредитні ресурси є платними.

Особливості виробничого  процесу в деяких видах підприємницьких  структур впливають на швидкість  обігу фінансових ресурсів, структуру  грошових фондів, що обслуговують цей  процес, взаємовідносини підприємницьких структур із бюджетом і позабюджетними централізованими фондами. 

Промислово-фінансові групи (ПФГ) створюються, як правило, з метою об’єднання фінансових зусиль у напрямку розвитку і підтримки  виробництва, одержання максимального  фінансового результату. При таких відносинах використовуються і централізовані грошові фонди, і комерційний кредит один одному, і фінансова допомога. У нашій країні діяльність таких груп регулюється Законом України  “Про промислово-фінансові групи. Відповідно із законом,  ПФГ створюються за рішенням уряду України на певний термін з метою реалізації державних програм розвитку пріоритетних галузей виробництва і структурної перебудови економіки. До них можуть входити промислові і сільськогосподарські товариства, банки, наукові і проектні установи, інші установи та організації всіх форм власності, що мають на меті отримання прибутку. Головне підприємство ПФГ – це підприємство, яке виготовляє кінцеву продукцію промислово-фінансової групи, здійснює її збут, сплачує податки  і офіційно представляє ПФГ  в Україні та за її межами. Учасником ПФГ може бути підприємство, банк, наукова чи проектна установа, організація, іноземна юридична особа, що входить до складу ПФГ, виробляє проміжну продукцію ПФГ або надає банківські чи інші послуги учасникам і головному підприємству ПФГ. Взаємні зобов’язання головного підприємства і учасників щодо виробництва кінцевої продукції і виробництва проміжної продукції оформлюються Генеральною угодою про сумісну діяльність по виробництву кінцевої продукції і двосторонніми угодами про поставки проміжної продукції чи надання відповідних послуг.

Функціонування в Україні промислово-фінансових груп  дало б можливість організаційно  об'єднати грошові кошти і виробництво, які на сучасному етапі діють  досить відокремлено, витіснити гроші із тіньового сектора економіки, пов'язуючи їх відкритими економічними відносинами в рамках законодавства країни. Крім того, створення ПФГ запобігає розпорошенню фінансових ресурсів і змінює напрямок їх використання, перекидаючи  кошти із сфери перерозподілу у сферу  промислових капіталовкладень. 

 Такі ж  відносини виникають  між підприємствами і в умовах  холдінгу. Холдінгова компанія являє  собою акціонерне товариство, капітал  якого використовується переважно  для придбання контрольних пакетів акцій інших компаній  з метою встановлення контролю за їх діяльністю і одержання доходів у вигляді дивідендів.

 

 

 

1.5.  Формування  і використання фінансових ресурсів  підприємства

 

 

Фінансові ресурси формуються за рахунок  власних та зовнішніх джерел. Власні ресурси концентруються у статутному фонді. Джерела утворення статутного фонду залежать від форми власності:

 

приватна	власний капітал підприємця;
акціонерна	акціонерний капітал;
колективна (спільна)	внески засновників;
державна	асигнування з бюджету  та з централізованих фондів.

Зовнішніми джерелами  фінансових ресурсів підприємств є  кошти, що надходять з бюджету, цільових та централізованих корпоративних фондів, як правило, на безповоротній основі, а також кредити, що надаються банками за плату на поворотній основі.

В умовах товарного виробництва  і ринкових економічних відносин між суб'єктами господарювання кожне  підприємство повинно мати відповідні фінансові (грошові) кошти для забезпечення своєї ефективної діяльності. При  створенні і функціонуванні будь-якого підприємства використовуються певні джерела формування і відокремлюються конкретні види їх фінансових коштів.

Стартовим джерелом формування фінансових коштів завжди є статутній (акціонерний) капітал, що являє собою  суму капіталу, яка необхідна для того, щоб підприємство (акціонерне товариство) розпочало свою діяльність. Його розмір визначається Статутом або угодою про заснування підприємства; він створюється за рахунок державних коштів, виручки від продажу акцій, а також приватних капіталів. В сучасних умовах широкого акціонування підприємств (перетворення державних підприємств в акціонерні товариства) однією із основних форм існування стартової суми грошей (капіталу) є акціонерний капітал, що використовується для фінансування поточних і довгострокових витрат.

Найбільшим за величиною  джерелом формування власних фінансових коштів діючого підприємства виступають доходи від його господарської та іншої діяльності. Переважна більшість  підприємств має три основних види доходів: звичайний, капітальний, дивідендний.

Звичайний доход (прибуток) - формується за рахунок грошових надходжень від основної діяльності підприємства.

Капітальний доход - це доход  від перепродажу (реалізації) підприємством  різних активів ( нерухомості - землі, майна; фінансових активів - акцій та облігацій тощо ) після певного період)1 їх використання. Якщо підприємство купує акції іншої фірми, воно звичайно одержує дивіденди. Ці дивіденди називають дивідендним доходом ( міжфірмовими дивідендами ).

Важливим джерелом формування і підтримання на необхідному рівні власних фінансових коштів є. амортизаційні відрахування на реновацію (повне відновлення) основних фондів підприємства. Щорічний абсолютний розмір амортизаційних відрахувань залежить від їх норми і балансової вартості основних фондів. Значення цього джерела фінансових коштів підприємства істотно зростає за умови застосування методу прискореної амортизації активів.

При потребі (через недостатність  власних коштів) підприємство може скористатися внутрішнім (короткостроковим і довгостроковим) чи міжнародним кредитом у грошовій або товарній формі з умовою його повернення і сплати певного відсотку (кредитної ставки). Проте останнє вимагає ретельного економічного обґрунтування доцільності (ефективності) залучення такої форми позички.

Сучасна система господарювання звичайно орієнтована на власні та позичені кошти. Проте в окремих  випадках підприємствам можуть бути надані субсидії, тобто фінансова  допомога в грошовій або натуральній  формі за рахунок коштів державного чи місцевого бюджетів, а також спеціальних фондів. Розрізняють прямі та непрямі субсидії. Через прямі субсидії держава стимулює нагромадження капіталу, фінансує капітальні вкладення у ті галузі, розвиток яких необхідний для збалансованості національної економіки країни в цілому, але є недостатньо прибутковим для відповідних підприємств. Вони спрямовують перш за все в нові перспективні галузі економіки і малорентабельні виробництва. Непряме субсидування тих чи інших підприємств здійснюється переважно засобами податкової і грошово-кредитної політики (податкових пільг, пільгових кредитів тощо).

Сукупність фінансових ресурсів підприємства, що має постійно підтримуватись на необхідному рівні  за рахунок перелічених основних джерел формування, прийнято розподіляти  на оборотні кошти ( поточні витрати ) та інвестиції ( капітальні довгострокові витрати ). Особливості обігу та формування необхідного обсягу вимагають окремого детального розгляду обох видів фінансових ресурсів підприємства.

На підприємствах мають  місце перш за все поточні витрати фінансових (грошових) коштів, які у процесі господарювання здійснюють певний кругообіг (проходять грошову, виробничу і товарну стадії).

На першій стадії кругообігу вони витрачаються на придбання сировини, матеріалів та інших ресурсів, тобто переходять з грошової форми в матеріально-товарну, формують певні виробничі запаси, потім вступають в другу стадію - виробничу. На цій же стадії у процес виробництва включаються робітники, що одержують за виконану роботу заробітну плату. Потім матеріально-товарні цінності матеріалізуються у формі готової продукції. На останній стадії кругообігу виготовлена продукція продається і підприємство має відповідну виручку (суму грошей), яка не лише повністю відшкодовує раніше авансовані витрати, але й містить певний прибуток.

Саме таким чином  здійснюється кругообіг поточних витрат фінансових ресурсів. Загальновизнано, що рухаючись по стадіях кругообігу послідовно і безперервно, ці кошти  у певній своїй частині одночасно  знаходяться в різних формах ( грошовій, товарній ) на усіх стадіях; обслуговують сфери, виробництва і обігу; відображають вартість оборотних фондів і фондів обігу.

Оборотні кошти - це сукупність грошових коштів підприємства, необхідних для формування і забезпечення кругообігу виробничих оборотних фондів та фондів обігу.[11, c. 13-15]

Формування і регулювання  окремих елементів оборотних  коштів має свої особливості. З огляду на це відокремлюють оборотні кошти  у сферах виробництва та обігу, а  також їх розподіляють на нормовані  і ненормовані.

Певне практичне значення мають виявлення і оцінка структури оборотних коштів. Кошти виробничого підприємства використовуються ефективніше тоді, коли більша їх частина зайнята у сфері виробництва. Перебування оборотних коштів у сфері обігу - лише необхідна умова безперервності процесу відтворення; проте ця частина коштів підприємства не бере безпосередньої участі у створені вартості виготовлюваної продукції. За розрахунками багаторічних ( 2000-2005 рр. ) середніх величин, зокрема на промислових підприємствах України, частка оборотних коштів у сфері виробництва становить 72 % ( у тому числі. на виробничі запаси та незавершене виробництво припадає відповідно 48 % і 20 % ), а у сфері обігу - 28 % ( з них біля 17 % - вартість готової продукції, а 6 % - грошові кошти ).

Нормування - визначення необхідного розміру грошових коштів, що вкладаються у мінімальні запаси товарно-матеріальних цінностей для забезпечення безперервного процесу виробництва продукції.

Зрозуміло, що сукупний норматив оборотних коштів підприємства на розрахунковий (плановий) період є не що інше, як загальна сума нормативів, обчислених для окремих елементів (виробничих запасів, незавершеного виробництва, витрат майбутніх періодів та залишків готової продукції).

Ненормовані - оборотні кошти  які за специфікою своїх форм, швидкістю руху, закономірностями виникнення, не можуть завчасно бути обліковані.

Використання фінансових ресурсів підприємства нерозривно пов'язано  з їх формуванням.

Використання фінансових ресурсів для одного суб'єкта - це формування фінансових ресурсів для інших. В свою чергу фінансові ресурси цих інших суб'єктів знову ж таки будуть використані.

Оцінка процесу формування і використання фінансових ресурсів підприємства можлива лише при комплексному підході до аналізу його фінансово-господарської діяльності.[11, c.28]

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

РОЗДІЛ 2. ФІНАНСОВІ РЕСУРСИ  ВАТ «УКРТЕЛЕКОМ»

 

 

1.1 Повна інформація  про ВАТ «Укртелеком»

 

 

 Повне найменування: відкрите акціонерне товариство «Укртелеком»

Скорочене найменування: ВАТ «Укртелеком»

Код ЄДРПОУ: 21560766

Місцезнаходження, номери телефонів, факсу, телекса, телетайпа, електронної пошти та інших засобів зв’язку

Місцезнаходження: Україна, 01601, м. Київ, бульвар Т. Шевченка, 18

тел.: (044) 226-25-41

факс: (044) 235-73-08

aдреса електронноъ пошти: ukrtelecom@ukrtelecom.ua

інтернет-сайт: www.ukrtelecom.ua

Дата заснування,  зміни організаційно-правової форми та назви

Відкрите акціонерне товариство «Укртелеком» створене згідно з наказом Державного комітету зв’язку та інформатизації України від 27 грудня 1999 р. № 155 шляхом перетворення Українського державного підприємства електрозв’язку «Укртелеком» у відкрите акціонерне товариство відповідно до Указу Президента України від 15.06.1993 № 210/93 «Про корпоратизацію підприємств». Державну реєстрацію юридичної особи проведено 15.12.1993,

дата перереєстрації – 05.01.2000, про що зроблено запис у журналі обліку реєстраційних справ № 02256. Свідоцтво серії А00 № 013450 видане Шевченківською районною у місті Києві державною адміністрацією.

Перелік засновників

Засновником відкритого акціонерного товариства «Укртелеком» є держава в особі Державного комітету зв’язку та інформатизації України.

Товариство є правонаступником усіх прав та обов’язків Українського державного підприємства електрозв’язку «Укртелеком».

Товариство є правонаступником всього майна, прав та обов’язків дочірнього підприємства «Утел» відкритого акціонерного товариства «Укртелеком».

Структура управління емітентом (органи управління, порядок їх формування та компетенція) Витяги зі Статуту товариства:

«9.1. Органами, що здійснюють управління Товариством, є: Загальні збори акціонерів; Наглядова рада; Правління. Контроль за фінансово-господарською діяльністю Правління Товариства здійснює Ревізійна комісія».