Хімія – природнича наука. Хімія в навколишньому світі. Короткі відомості з історії хімії

   Альберт Великий (1193 – 1280 рр.) вважав, що всі метали утворилися з ртуті, яка є матерією металів, а їх колір забезпечують чотири духа – ртуть, сірка, нашатир і миш’як. Смішно?! Але ж алхімія була першою наукою, яка об’єднала теорію і експеримент.  Альберт Великий народився в одній з найбагатших і знатних родин Германії. В дитинстві вчителі і вихователі вважали його не дуже розумним, але в юності його обдарованості можна було позаздрити. Блискуча освіта, живий розум, багата ерудиція – перед ним відкривалася блискуча кар’єра, однак Альберт вступає до ордену домініканців. Його лекції мають приголомшливий успіх, на них мріють потрапити слухачі з усієї Германії. Альберта відправляють до Парижу для отримання наукового ступеня на 3 роки. І там, в Парижі, до нього приходить світове визнання. На його лекції по природничим наукам неможливо було потрапити, аудиторії Сорбонни не вміщали всіх бажаючих. Прийшлося перенести лекції на одну з міських площ, яку потім назвали його ім’ям. Великим Альберта стали називати ще за життя. Останні роки єпископ Альберт Великий провів на батьківщині, в Германії, серед рідних і учнів.  Можливо, його ім’я загубилося б в історії, не було б багатотомної праці середньовічних знань про природу.  В одній з робіт «Про мінерали», присвяченій алхімії описані правила, яким має слідувати поважаючий себе алхімік. Всього їх вісім:

а) Алхімік має бути мовчазним і зосередженим. Нікого не знайомити з результатами своїх робіт, а тим більше відкриттів.

б) Жити одному в будинку, частина якого є лабораторією.

в) час занять наукою визначати по зіркам.

г) Головними мають бути терпіння, старанність, наполегливість.

д) Завжди дотримуватися правил мистецтва розтирання, возгонки, випарювання, розчинення, дистиляції і осадження інгредієнтів досліду.

е) Не користуватися ніяким посудом окрім скляного та глазурованого.

є) Бути достатньо багатим, щоб нести необхідні для його роботи витрати.

ж) Уникати правителів.

   Інший вчений-алхімік і  по сумісництву монах – Роджер  Бекон (1214 – 1292 рр.) з’явився на світ  в сім’ї не дуже багатих і не дуже знатних батьків у графстві Ессекс. Він отримав солідну домашню освіту, потім вступив до Оксфорду. після закінчення навчання вступає до ордену францисканців – це була єдина можливість продовжувати наукові пошуки. Він неодноразово їздив до Сорбонни, де слухав лекції Альберта Великого, але відносився до них критично. Бекон вважав, що розвитку алхімії (читай – науки) перешкоджають чотири зла: звичка до старого, поклоніння авторитетам, гординя мудрості і думка неосвічених людей. Єдині авторитети, які признавав цей монах-алхімік, були дослід і спостереження. Однак він свято вірив у філософський камінь і його чудодійну силу. Він проводив в лабораторії дні і ночі, забуваючи про їжу і молитву, і цього вистачило для арешту Бекона. «він має жити в повній ізоляції від світу. без друзів, в монастирі. У нього є брат і учні, нехай він стане для них нічим. Він має бути ув’язненим в тюрмі, на хлібі і воді. Треба конфіскувати кожний рукопис, який він надумає куди-небудь, кому-небудь переслати». В таких жорстких умовах Роджер Бекон провів перші три роки з двадцяти. Потім положення дещо покращилося. не маючи в своєму розпорядженні ані лабораторії, ані інструментів, Бекон міг будувати лише теоретичні ідеї, а «правильні» монахи-алхіміки за наказом папи римського Інокентія ІV працювали в таємних лабораторіях над практичним впровадженням беконовських ідей, хоча, враховуючи те, що вчений усі свої роботи шифрував, можна тільки представити отримані результати. До нашого часу більшість робіт Р. Бекона не дійшли, згідно з наказом Ватикану вони підлягали знищенню, як єретичні. Р. Бекон ще в ХІІІ ст. передбачив можливість існування літальних апаратів важчих за повітря, парохода, субмарини, телескопа, водолазного костюма і автомобіля. Думаю, зрозуміло, що сучасники його не зрозуміли. Зі смертю Р. Бекона завершився романтичний період алхімії – період пошуків філософського каменя. Ті ж, хто вважав себе алхіміками, в той час були практиками і працювали над практичним застосуванням алхімії. З ХVІ по

ХVІІІ ст. серед видатних хіміків були І. Ньютон, Т. Парацельс, Г. Агрікола, Й. Глаубер,  Я. ван. Гельмонт та багато інших.

   Чи зустрічалися в історії  алхімії шахраї? Та скільки завгодно! Ось декілька прикладів. При дворі австрійського монарха Фердинанда ІІ жив Йоганн фон Ріхтгаузен. Цей алхімік обіцяв виготовити філософський камінь і перетворити ртуть на золото. І дійсно, на очах у глядачів з колби, в яку він всипав «філософський камінь», вилітали іскри й пар, а на дні виявилося золото. Але ж до цього в колбі знаходилася ртуть! Перемога? Ні! Виявилося, що шахрай розчинив у ртуті золотий порошок, а коли нагріта до кипіння ртуть випарувалася, на дні залишилося золото. А порошок, всипаний в колбу, виявився звичайним вугіллям. Подальша доля так званого алхіміка невідома…

   Але відома доля шведського генерала-алхіміка Отто фон Пайкуля (Паткуля), який спочатку служив Карлу ХІІ, а потім перейшов на службу до польського короля Августа ІІ Саксонського. В 1705 році Пайкуль потрапив в полон до Карла, і щоб викупити собі життя пообіцяв тому купу золота. Його авантюра протрималася близько чотирьох місяців. Саме тоді головний кат Стокгольма за допомогою сокири поставив крапку в біографії авантюриста.

   А ось Зейлеру, монаху-алхіміку  з Вени, пощастило набагато більше. В 1676 році на очах у Леопольда І він показав дослід Пайкуля, але з тою різницею, що не розчиняв попередньо золото в ртуті, а сховав його в паличці для перемішування. За свої «досягнення» Зейлер був посвячений в лицарі, отримав звання королевського придворного хімікуса і посаду обермейстера монетного двору Богемії.

   До речі, в Росії алхімікам  не довіряли зовсім. Навіть посада  придворного хіміка мала назву  більш прозаїчну – аптекар.

   Сучасні алхіміки займаються  все тим же – шукають філософський  камінь. Різниця в тому, що до  цієї справи залучені новітні технології. Вони живуть і процвітають в сиарій Європі. Особливо багато їх у Франції,  Великобританії, Германії, Італії. А ось на території СНД алхіміки – рідкісний вид.

(За матеріалами журналу  «Ярмарок кросвордів»)

Додаток 3

ВІДКРИТТЯ ФОСФОРУ

   Всі ви знаєте, що алхіміки  шукали, в основному, золото. Знайшли  вони його чи ні – це невідомо, але дещо цікаве вони таки знаходили. Одного з таких шукачів звали Хенніг Бранд. Це ім’я можна побачити в кожній енциклопедії, де описується відкриття фосфору. Х. Бранд був родом із Гамбурга. Він був простим солдатом, але вирішив, що це дуже небезпечна професія, тому почав називати себе лікарем. Саме тоді він отримав деякі відомості про алхімію, та не мав достатньо коштів для своїх досліджень. Тому став купцем, а накопивши грошей, повернувся до своєї мрії – добування алхімічного золота.

   Бранд вірив у те, що  «первинна матерія» міститься в людській сечі, тож приступив до практичної реалізації своєї ідеї. В солдатських казармах він зібрав близько 1000 літрів сечі і почав повільно її випаровувати. Через деякий час він отримав густу сиропоподібну рідину, яку двічі продистилював. Утворилася субстанція «мертва голова». Бранд почав її прожарювання, а через деякий час отримав порошок, який світився в темряві. Він назвав речовину фосфором, тобто світлоносним і прийняв отримане за «елементарний вогонь». Це відбулося в 1669 році.

   Дослідник відразу спробував добути за допомогою фосфору жадане золото, але усі досліди ні до чого не привели. Тоді Бранд знайшов інший шлях перетворення фосфору в золото: він почав продавати його, беручи за фосфор ціну, яка перевищувала ціну золота. До нього неодноразово зверталися ті, хто хотів придбати секрет добування світлоносної речовини, і Бранд продав свій секрет, спочатку Крафту, потім Лейбніцу.

   Прославлений англійський вчений Роберт Бойль створив свою технологію виробництва фосфору, про що й доповів Лондонському королівському науковому товариству. Впевнившись, що отримати філософський камінь за допомогою фосфору неможливо, цю технологію було опубліковано в 1694 році. А до того часу асистент Бойля Хенквіц активно продавав фосфор усім бажаючим.

(За матеріалами Вікіпедії)