Господарський процес

Стягувач має право  подати заяву про видачу дубліката  виконавчого документа, про поновлення строку пред’явлення виконавчого документа  до виконання, про відмову від  стягнення і повернення виконавчого  документа.

За виконавчим документом про стягнення коштів за погодженням  із стягувачем боржник може передати стягувачу в рахунок повного  або часткового погашення боргу  власне майно.[6, c.165]

Обов’язки сторін виконавчого  провадження:

- сумлінно користуватися усіма наданими їм правами з метою забезпечення повного і своєчасного вчинення виконавчих дій;

- письмово повідомляти державного виконавця про виникнення обставин, що зумовлюють обов’язкове зупинення виконавчого провадження, встановлення відстрочки або розстрочки виконання, зміну способу і порядку виконання рішення, зміну місця проживання чи місцезнаходження, а боржник — фізична особа — про зміну місця роботи. [3]

Боржник зобов’язаний у  строк, встановлений державним виконавцем, надати достовірні відомості про  свої доходи та майно, у тому числі  про майно, яким він володіє спільно  з іншими особами, рахунки в банківських  та фінансових установах, своєчасно  з’явитися за викликом державного виконавця, письмово повідомити державного виконавця про майно, що перебуває  в заставі або у інших осіб, а також про кошти та майно, належні боржникові від інших  осіб.

У разі невиконання учасниками виконавчого провадження законних вимог державного виконавця до них  може бути застосоване адміністративне  стягнення у вигляді штрафу, передбачене  статтею 88 Закону України "Про виконавче  провадження".

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

          2. Підстави та порядок відкриття виконавчого проваження. Наказ господарського суду і пред’явлення  його для виконання.  Видача дубліката наказу.

Виконання рішення господарського суду здійснюється, як правило, за участю сторони, на користь якої воно винесено. Накази про стягнення грошових сум  разом із рішенням видаються стягувачеві  або надсилаються йому рекомендованим чи цінним листом. Накази про стягнення  грошових сум до бюджету надсилаються або видаються господарським  судом місцевим органам податкової служби для виконання у встановленому  порядку через установи банку. Решта  наказів виконується державними виконавцями. Якщо судове рішення прийнято на користь декількох позивачів, або проти декількох відповідачів, або якщо виконання повинно бути проведено в різних місцях, видаються  накази із зазначенням тієї частини  судового рішення, яка підлягає виконанню  за даним наказом (ст. 116 ГПК України).[1]

Згідно зі ст. 117 ГПК України  у наказі господарського суду має  бути зазначено:

- найменування господарського суду, номер справи, дата прийняття рішення,

- дата видачі наказу та строк його дії;

- резолютивна частина рішення;

- найменування стягувача і боржника, їх адреси, номери рахунків у банках.

Виконавчий документ повинен  суворо відповідати вимогам ст.19 Закону України «Про виконавче провадження». Так, відповідно до зазначеної норми  статті, у виконавчому документі  повинні бути зазначені:

- назва документа, дата видачі та найменування органу, посадової особи, що видали документ;

- дата і номер рішення, яким видано виконавчий документ;

- найменування (для юридичних осіб) або ім'я (прізвище, ім'я та по батькові за його наявності для фізичних осіб) стягувача і боржника, їх місцезнаходження (для юридичних осіб) або місце проживання (для фізичних осіб), ідентифікаційний код суб'єкта господарської діяльності стягувача та боржника за його наявності (для юридичних осіб), індивідуальний ідентифікаційний номер стягувача та боржника за його наявності (для фізичних осіб - платників податків), а також інші відомості, якщо вони відомі суду чи іншому органу, що видав виконавчий документ, які ідентифікують стягувача та боржника чи можуть сприяти примусовому виконанню, такі як дата і місце народження боржника та його місце роботи (для фізичних осіб), місцезнаходження майна боржника тощо;

- резолютивна частина рішення;

- дата набрання чинності рішенням;

- строк пред'явлення виконавчого документа до виконання.[3]

Виконавчий документ має  бути підписаний уповноваженою посадовою  особою і скріплений печаткою. Законом  можуть бути встановлені також інші додаткові вимоги до виконавчих документів.

Якщо рішенням господарського суду встановлюється відстрочка або  розстрочка виконання, в наказі зазначається, з якого часу починається перебіг  строку його дії.[11 , c. 136]

Виданий стягувачеві наказ  може бути пред’явлено до виконання  не пізніше трьох років з дня  прийняття рішення, ухвали, постанови  або закінчення строку, встановленого  у разі відстрочки виконання судового рішення або після винесення  ухвали про поновлення пропущеного  строку для пред’явлення наказу до виконання. У цей строк не зараховується  час, на який виконання судового рішення  було зупинено (ст. 118 ГПК).[1]

Господарський суд може видати дублікат наказу (ст. 120 ГПК) у разі його втрати, якщо стягувач звернувся із заявою по це до закінчення строку, встановленого  для пред’явлення наказу до виконання. До заяви про видачу дубліката  наказу мають бути додані довідка  установи банку, державного виконавця  чи органу зв’язку про втрату наказу; при втраті наказу стягувачем; довідка  стягувача, підписана керівником чи заступником керівника та головним (старшим) бухгалтером підприємства, організації, що наказ втрачено і  до виконання не пред’явлено. Про  видачу дубліката наказу виноситься ухвала.[1]

Досить часто державному виконавцю доводиться виносити постанову  про відмову в прийнятті до провадження виконавчого документа  та відмову у відкритті виконавчого  провадження у примусовому виконанні.

Нажаль, досить часто підставою  для відмови у відкритті виконавчого  провадження стає елементарне нехтування стороною виконавчого провадження (зазвичай – стягувачем) вимог діючого  законодавства. Сторони реалізують права та обов’язки у виконавчому  провадженні самостійно або через  представників.  В цьому випадку, повноваження представників мають  бути підтверджені довіреністю. Досить часто стягувачі надсилають лише копії довіреностей представників, які не засвідчені належним чином. Непоодинокі  випадки, коли державному виконавцю  надсилають належним чином засвідчені довіреності, в яких не зазначено  право представника представляти права  та законні інтереси стягувача саме в процесі виконавчого провадження. Враховуючи п.7 ст. 26 Закону «Про виконавче  провадження», державний виконавець за таких обставин відмовляє у  відкритті виконавчого провадження.[10 , c. 329]

Згідно з ст.18 Закону України  «Про виконавче провадження», державний  виконавець відкриває виконавче  провадження на підставі виконавчого  документа. Іноді сторона виконавчого  провадження – стягувач надає  державному виконавцю лише ксерокопію виконавчого листа (наказу), навіть засвідчену у встановленому порядку. Але, за таких обставин державний виконавець відмовляє у відкритті виконавчого провадження згідно з п.6 ч.1 ст.26 Закону «Про виконавче провадження», а саме, на підставі «невідповідності виконавчого документа вимогам, передбаченим ст.19 Закону «Про виконавче провадження» та роз’яснює стягувачу стягувачу право на звернення до суду чи іншого органу (посадової особи), які видали виконавчий документ, про приведення виконавчого документа у відповідність із вимогами статті 19 Закону.

Ще однією підставою відмови  у відкритті виконавчого провадження  є відсутність у виконавчому  документі зазначення строку його пред’явлення до виконання. Так, відповідно до ч.1 ст. 251 ЦК України, «Строком є певний період у часі, зі спливом якого пов’язана  дія чи подія, яка має юридичне значення». Тож, якщо у виконавчому  документі відсутній строк пред’явлення до виконання, керуючись п.6 ч.1 ст.26 Закону «Про виконавче провадження», державний  виконавець виносить постанову про  відмову у відкритті виконавчого  провадження .

Непоодинокі випадки ухвалення  судового рішення проти кількох  відповідачів, отже видання судом  кількох виконавчих листів. В кожному  виконавчому документі повинно  бути точно зазначено яку частину  судового рішення треба виконати за кожним виконавчим провадженням. [ 6 , c.166]

 Державному виконавцю  надсилають на виконання виконавчі  документи без зазначення, яку  частину судового рішення треба  виконати відносно кожного боржника. За таких обставин, згідно з  п. 7 ст. 26 Закону України «Про виконавче  провадження», державний виконавець  зобов’язаний відмовити у прийнятті  до провадження виконавчого документа  та у відкритті виконавчого  провадження у примусовому виконанні.

Зустрічаються такі порушення  вимог ст.19 Закону України «Про виконавче  провадження», як не зазначення у виконавчому  документі місцезнаходження (для юридичних осіб) або місце проживання (для фізичних осіб) стягувача та боржника, строк пред’явлення для виконання виконавчого документа, дата набрання чинності рішенням. Виконавчий документ має бути підписаний та посвідчений печаткою. Кожен сотий виконавчий документ не відповідає даним вимогам – відсутня печатка суду, підпис уповноваженої особи (судді). У виконавчому документі іноді не зазначають дату видачі, що призводить до відмови в прийнятті виконавчого провадження. Іноді у виконавчому документі не визначено розмір суми, яка підлягає виплаті, що також виключає здійснення виконавчого провадження.[3]

На мою думку, обов’язковим має бути зазначення судом у виконавчому  документі коду ЄДРПОУ (для юридичних  осіб) або ідентифікаційного коду (для фізичних осіб – суб’єктів  підприємницької діяльності) який надає  державному виконавцеві ідентифікувати боржника серед багатьох інших суб’єктів господарювання.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

3. Відстрочка або розстрочка виконання рішення, зміна способу та порядку  виконання рішення, ухвали, постанови. Зупинення виконання судового рішення.

У процесі виконання судового рішення сторони можуть укласти  мирову угоду. Мирова угода, укладена сторонами  у процесі виконання судового рішення, подається на затвердження господарського суду, який прийняв  відповідне судове рішення. Про затвердження мирової угоди господарський  суд виносить ухвалу (ст. 121 ГПК), у  таких випадках розчате виконавче  провадження завершується відповідно до пункту 2 статті 37 Закону.

За наявності обставин, що ускладнюють виконання рішення  або роблять його неможливим, за заявою сторони, державного виконавця, за поданням прокурора чи його заступника або за своєю ініціативою господарський  суд, який видав виконавчий документ, у десятиденний строк розглядає  це питання у судовому засіданні  з викликом сторін, прокурора чи його заступника; у виняткових випадках, залежно від обставин справи, може відстрочити або розстрочити  виконання рішення, ухвали, постанови, змінити спосіб та порядок їх виконання (ст. 121 ГПК).

Відстрочка — це відкладення  або перенесення виконання рішення  на новий строк, який визначається господарським  судом.[10 , c. 335]

Розстрочка означає виконання  рішення частинами, встановленими  господарським судом, з певним інтервалом у часі. Строки виконання кожної частини також повинні визначатись  господарським судом.

При відстрочці або розстрочці виконання рішення, ухвали, постанови  господарський суд на загальних  підставах може вжити заходів  до забезпечення позову.[1]

Під зміною способу і порядку  виконання рішення слід розуміти прийняття господарським судом  нових заходів для реалізації рішення в разі неможливості його виконання у порядку і способом, раніше встановленими.

Про відстрочку або розстрочку виконання рішення, ухвали, постанови, зміну способу та порядку їх виконання  виноситься ухвала, яка може бути оскаржена. В необхідних випадках ухвала надсилається установі банку за місцезнаходженням  боржника або державному виконавцю.

Статтею 33 Закону України  «Про виконавче провадження» передбачено, що за наявності обставин, що ускладнюють  виконання рішення або роблять  його неможливим, державний виконавець за власною ініціативою або за заявою сторін, а також самі сторони  мають право звернутися до суду, який видав виконавчий документ, із заявою про відстрочку або розстрочку виконання, а також про встановлення чи зміну способу і порядку виконання.

Рішення про відстрочку або  розстрочку виконання, встановлення чи зміну способу і порядку виконання  повинно бути прийнято у 10-денний строк  і може бути оскаржено у встановленому  порядку.

По інших рішеннях відстрочка або розстрочка виконання, встановлення чи зміна способу і порядку  виконання не допускаються.

Відстрочка виконання  рішення суду про звернення стягнення  на предмет іпотеки не призводить до призупинення нарахування процентів  за угодою про іпотечний кредит чи зміни прав та обов'язків сторін щодо основного зобов'язання боржника.[11 , c.140]

Зупинення виконання рішення у випадку, коли воно знаходиться на розгляді у касаційній інстанції. Виконання рішення зупиняється судом касаційної інстанції:

1) за заявою сторони; 

2) за поданням прокурора; 

3) за власною ініціативою  суду.

Про зупинення виконання  судового рішення виноситься ухвала, яка надсилається державній виконавчій службі, у провадженні якої знаходиться  рішення, виконання якого було зупинено.