Особливості розгляду справ про банкруцтво

Міністерство освіти і  науки України

ПВНЗ Буковинський університет

 

 

 

 

Кафедра

Кримінально - правових

дисциплін

« Судочинство в господарських  судах»

«Особливості розгляду справ про банкруцтво»

(реферат)

 

 

 

Виконав:

Студентка групи П -31

Нейко Т.С

 

 

 

 

 

 

 

Чернівці ,2013

Зміст

Вступ………………………………………………………………………….. 

1. Поняття про банкрутство та причини його виникнення……………

2. Провадження справи  про банкрутство……………………………………

3. Порядок порушення справи про банкрутство …………………………..

4. Стадії провадження справи про банкрутство ..................................

 

Висновки…………………………………………………………………….. 

Список використаної літератури……………………………………………….

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

Вступ.

Закон України "Про відновлення  платоспроможності боржника або  визнання його банкрутом" застосовується: до юридичних осіб, що діють у  формі споживчого товариства, благодійного чи іншого фонду; до юридичних осіб, що є об'єктами права державної  власності і не є предметом  приватизації. Не застосовується: до юридичних  осіб - казенних підприємств; до юридичних  осіб - підприємств, що є об'єктами права  комунальної власності.

В сучасних умовах реформування економіки  на ринкових засадах, відновлення вітчизняного виробництва неможливо без створення  ефективної системи банкрутства, яка  повинна відповідати вимогам  часу та передовій світовій практиці.

Стосовно боржника можуть застосуються наступні судові процедури  банкрутства: розпорядження майном боржника; мирова угода; санація (відновлення  платоспроможності боржника); - ліквідація банкрута.  

 Сторонами у процедурі  банкрутства (згідно зі ст. 1) є кредитори (представник комітету кредиторів) та боржник (банкрут). Боржник визначається як “...суб’єкт підприємницької діяльності, неспроможний виконати свої грошові зобов’язання перед кредиторами, у тому числі зобов’язання щодо сплати податків і зборів (обов’язкових платежів), протягом трьох місяців після настання встановленого строку їх сплати” (ст. 1). Після встановлення його неплатоспроможності боржник постановою суду визнається банкрутом. Боржники можуть і самі виступати ініціаторами порушення справи про банкрутство у випадку власної неплатоспроможності або загрози її настання.

Кредитор - це юридична або  фізична особа, яка має у встановленому  порядку підтверджені документами  вимоги щодо грошових зобов'язань до боржника, щодо виплати заборгованості із заробітної плати працівникам  боржника, а також органи державної  податкової служби та інші державні органи, які здійснюють контроль за правильністю та своєчасністю справляння страхових  внесків на загальнообов'язкове державне пенсійне страхування та інші види загальнообов'язкового державного соціального  страхування, податків і зборів (обов'язкових  платежів). За своїм статусом на підставі Закону № 2343-ХІІ можна визначити декілька категорій кредиторів: ініціюючий, конкурсні, поточні, кредитори, вимоги яких забезпечено заставою майна боржника (заставні).

Іншими учасниками відносин неспроможності (банкрутства) є (ст. 1 Закону № 2343-ХІІ): інвестор; власник (власники) майна (орган, уповноважений управляти  майном); Фонд державного майна України; органи місцевого самоврядування; центральний орган виконавчої влади; державний орган з питань банкрутства (Міністерство юстиції України); представник працівників боржника; уповноважена особа акціонерів або учасників товариств з обмеженою чи додатковою відповідальністю; прокурор .

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

1. Поняття про банкрутство та причини його виникнення.

 

Поняття "банкрутство" характеризує неспроможність підприємства задовольнити вимоги кредиторів щодо оплати товарів, робіт та послуг, а також забезпечити  обов'язкові платежі в бюджет та позабюджетні фонди.

Необхідно розрізняти поняття неплатоспроможність  та банкрутство.

Неплатоспроможність — неспроможність суб'єкта підприємницької діяльності виконати грошові зобов'язання перед кредиторами після настання встановленого строку їх сплати, в тому числі по заробітній платі, а також виконати зобов'язання щодо сплати податків і зборів (обов'язкових платежів) не інакше як через відновлення платоспроможності.

Згідно із Законом України "Про  відновлення платоспроможності  боржника або визнання його банкрутом" від 30.06.1999 року, банкрутство — це визнана господарським судом  нездатність боржника відновити  свою платоспроможність і задовольнити визнані судом вимоги кредиторів не інакше, як через застосування ліквідаційної процедури. Під банкрутством слід розуміти законні примусові заходи в рамках судового процесу для як найповнішого задоволення вимог кредиторів у випадку ускладнень з виплатами, тобто неплатоспроможності підприємства. Сучасні закони про банкрутство враховують поряд з інтересами кредиторів також і інтереси суспільства, які полягають у санації підприємства та збереженні таким чином важливих для народного господарства робочих місць. Для відкриття справи про банкрутство потрібно подати причини неспроможності боржника, як наприклад, неплатоспроможність та чиста заборгованість. Банкрутство не обов'язково веде до ліквідації підприємства.

Суб'єктом банкрутства (банкрутом) може бути лише суб'єкт підприємницької діяльності. Не можуть бути визнані банкрутом відокремлені структурні підрозділи господарської організації (філія, представництва та відділення).

Кредиторами неплатоспроможних боржників  є суб'єкти, які мають підтверджені відповідно до законодавства вимоги до боржника щодо грошових зобов'язань, включаючи кредиторів, вимоги яких повністю або частково забезпечені заставою.

Правами кредиторів щодо неплатоспроможних  боржників користуються також визначені  законом органи справляння податків та зборів (обов'язкових платежів). У разі якщо до одного боржника мають грошові вимоги одночасно два або більше кредиторів, вони утворюють збори (комітет) кредиторів відповідно до вимог закону.

Причини банкрутства підприємства можна поділити на дві групи: зовнішні та внутрішні.

Зовнішні — об'єктивні по відношенню до підприємства-банкрута:

— різке скорочення попиту на продукцію та падіння цін на неї;

— підвищення цін на сировину, матеріали, енергоресурси;

— політична та соціально-економічна ситуація в державі;

— природна стихія тощо.

Внутрішні — суб'єктивні, які залежать від керівництва та спеціалістів підприємства:

— недоліки у виробничо-технічній  та економічній політиці;

— несвоєчасна і неадекватна  реакція на зміни в ринковому  середовищі;

— нераціональна організаційна  структура;

— помилки у виборі лінії та стратегії розвитку, широкомасштабних інвестиційних проектів, об'єктів діяльності тощо.

У кризовому стані підприємство опиняється не відразу, а рух до нього починається з погіршення певних показників, які характеризують його зовнішнє і внутрішнє середовище, тобто з'являються симптоми банкрутства. До них належать:

1. Спад попиту на продукцію  і зменшення обсягів виробництва.

2. Втрата клієнтів і покупців.

3. Зниження прибутковості виробництва.

4. Збільшення величини неліквідних  оборотних коштів.

5. Неритмічність виробництва.

6. Низький рівень використання виробничого потенціалу і зниження рівня продуктивності праці.

7. Скорочення робочих місць.

8. Збільшення витрат на виробництво.

9. Припинення поточних платежів  та систематичне порушення термінів погашення зобов'язань.

10. Зменшення потоку грошових  коштів від здійснення операцій.

11. Падіння ринкової ціни цінних  паперів і скорочення виплачуваних  дивідендів.

Усі ці симптоми поділяють на дві  групи:

— ті, що характеризують тотальну заборгованість підприємства;

— ті, що характеризують повну неплатоспроможність.

У випадках, передбачених законом, підприємство-боржник, його засновники, власники майна, а також інші особи несуть юридичну відповідальність за порушення вимог законодавства про банкрутство, зокрема фіктивне банкрутство, приховування банкрутства або умисне доведення до банкрутства.

Фіктивним банкрутством називається  завідомо неправдива заява суб'єкта підприємництва до суду про нездатність виконати зобов'язання перед кредиторами та державою. Встановивши факт фіктивного банкрутства, тобто фактичну платоспроможність боржника, суд відмовляє боржникові у задоволенні заяви про визнання банкрутом і застосовує санкції, передбачені законом.

Умисним банкрутством є стійка неплатоспроможність суб'єкта підприємництва, викликана цілеспрямованими діями власника майна або посадової особи суб'єкта підприємництва, якщо це завдало істотної матеріальної шкоди інтересам держави, суспільства або інтересам кредиторів, що охороняються законом.

Приховування банкрутства, фіктивне банкрутство або умисне доведення  до банкрутства, а також неправомірні дії у процедурах неплатоспроможності, пов'язані з розпорядженням майном боржника, що завдали істотної шкоди інтересам кредиторів та держави, тягнуть за собою кримінальну відповідальність винних осіб відповідно до закону.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

2. Провадження справи про банкрутство.

Провадження у справах про банкрутство регламентується Господарським процесуальним кодексом України, Законом, ГК та іншими законодавчими актами України. Провадження у справах про банкрутство складається з таких стадій: подання заяви про порушення справи про банкрутство (ст. 7 Закону), порушення провадження у справі про банкрутство (ст. 11 Закону), забезпечення вимог кредиторів і мораторій на задоволення вимог кредиторів (ст. 12 Закону), виявлення кредиторів та осіб, які виявлять бажання взяти участь у санації боржника (ст. 14 Закону), попереднє засідання господарського суду (ст. 15 Закону), проведення зборів кредиторів і утворення комітету кредиторів (ст. 16 Закону), винесення ухвали про санацію боржника, призначення керуючого санацією (ст. 17 Закону), продаж у процедурі санації майна боржника (ст. 19, 20, Закону), звіт керуючого санацією (ст. 21 Закону).

Отже, провадження у справах  про банкрутство складається  з процедур установлення факту неплатоспроможності  боржника та безспірності вимог кредитора (кредиторів), що ініціює провадження (коли справа порушується за заявою кредитора), виявлення всіх можливих кредиторів і санаторів, розпорядження майном боржника, санації (коли остання можлива) або визнання боржника банкрутом. Останнім етапом провадження є процедура задоволення вимог кредиторів за рахунок ліквідації майнових активів банкрута. Усі зазначені процедури становлять цілісне і, практично, відокремлене від позовного процесу провадження, метою якого є задоволення вимог кредиторів у разі неплатоспроможності боржника. Тобто процедура банкрутства має суттєві відмінності від позовного провадження.

По-перше, під час провадження у справах про банкрутство застосовується переважна більшість норм, що містяться у Законі, а не норми процесуального права, які записані в Господарському процесуальному кодексі України й у даному разі мають додатковий характер.

По-друге, склад учасників  у справах про банкрутство  зовсім інший як порівняти зі складом  учасників позовного провадження. На відміну від класичного складу учасників позовного провадження (відповідач, позивач, треті особи), у провадженні у справах про банкрутство, поряд зі сторонами — боржником і кредитором (комітетом кредиторів) — беруть чи можуть брати участь: арбітражний керуючий (розпорядник майна, ліквідатор), санатори (інвестори), власник майна, державний орган з питань банкрутства, орган місцевого самоврядування, Фонд державного майна України, трудовий колектив боржника.

По-третє, господарський суд, розглядаючи справи про банкрутство, по суті, не вірішує спору, так би мовити, у чистому вигляді, усі спори вже повинні бути розглянуті в позовному провадженні (безспірність вимог кредиторів). У справах про банкрутство господарський суд від імені держави, скоріше, здійснює контрольні функції над учасниками процедури банкрутства. Одним з головних завдань суду в процедурі банкрутства є забезпечення умов для фінансового оздоровлення суб’єкта господарювання та, за можливості, усунення всіх негативних наслідків, що можуть виникнути після ліквідації підприємства в разі банкрутства.

Як зазначає О. О. Терещенко, головне у провадженні справи про банкрутство підприємства — якнайповніше задовольнити вимоги кредиторів, пред’явлені до боржника.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

3.  Порядок порушення справи про банкрутство

Справи про банкрутство підвідомчі господарським судам і розглядаються ними за місцезнаходженням боржника. Право на звернення до господарського суду із заявою про порушення справи про банкрутство мають боржник і кредитор. Справа про банкрутство порушується господарським судом, якщо безспірні вимоги кредитора (кредиторів) до боржника сукупно складають не менше трьохсот мінімальних розмірів заробітної плати, які не були задоволені боржником протягом трьох місяців після встановленого для їх погашення строку.