Поняття, мета, завдання, методи та форми державного впливу на господарську діяльність

 

 

ЗМІСТ

 

ВСТУП 3

РОЗДІЛ 1 ДЕРЖАВНЕ РЕГУЛЮВАННЯ ГОСПОДАРСЬКОЇ ДІЯЛЬНОСТІ 4

1.1 Поняття, мета, завдання, методи та форми державного  впливу на господарську діяльність 4

1.2  Засоби  державного регулювання господарської  діяльності 7

1.3 Організаційно-правові методи державного впливу на розвиток господарських відносин 11

РОЗДІЛ 2 АНТИМОНОПОЛЬНЕ РЕГУЛЮВАННЯ В УКРАЇНІ 17

2.1 Антимонопольна  політика в Україні 17

2.2 Антимонопольний  комітет як орган, який забезпечує  державний захист конкуренції 19

2.3 Антимонопольне законодавство. Напрями його вдосконалення 21

2.4 Відповідальність за порушення антимонопольного законодавства 23

РОЗДІЛ 3 ПОРІВНЯННЯ МІЖНАРОДНОЇ АНТИМОНОПОЛЬНОЇ ПОЛІТИКИ ТА АНТИМОНОПОЛЬНОЇ ПОЛІТИКИ В УКРАЇНІ 27

ВИСНОВКИ 30

СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ 32

 

ВСТУП

Актуальність теми. Оскільки в умовах сучасної економіки ринок сам по  собі не може забезпечити певну економічну стабільність, активну роль в її  стабілізації зобов’язана відігравати держава. Це відбувається шляхом формування відповідної державної антимонопольної політики, пріоритетними завданнями якої є здійснення державного контролю за додержанням законодавства про захист економічної конкуренції, сприяння розвитку добросовісної конкуренції, обмеження монополістичних зловживань в економіці, демонополізації економіки, що призведе до ефективного використання суспільних ресурсів, вільного вступу на ринок для підприємців, свободу споживачів у виборі  товарів  широкого асортименту, кращої якості за більш низькими цінами. В Україні становлення національного антимонопольного законодавства почалося на початку 90-х років минулого століття і воно ще «молоде» та не достатньо розвинене. Існує багато помилок, на які треба звернути увагу та виправити їх.

Метою даною роботи є розкриття основних засад антимонопольного регулювання, як особливої форми державного регулювання господарської діяльності.

Завданнями є: визначення державного впливу на господарську діяльність України та засоби її державного регулювання; розгляд діяльності Антимонопольного комітету України; визначення напрямів вдосконалення сучасного антимонопольного законодавства; розгляд міжнародної антимонопольної політики та антимонопольної політики України.

Об’єктом дослідження виступають відносини, які виникають між антимонопольними органами й суб’єктами господарювання в процесі здійснення контролю у сфері захисту економічної конкуренції. 

Предметом виступає антимонопольне регулювання як особлива форма державного регулювання господарської діяльності в Україні.

 

РОЗДІЛ 1 ДЕРЖАВНЕ РЕГУЛЮВАННЯ ГОСПОДАРСЬКОЇ ДІЯЛЬНОСТІ

 

1.1 Поняття, мета, завдання, методи та форми  державного впливу на господарську  діяльність

Державний вплив на розвиток господарських відносин має довгу історію. Та на початку цієї історії, у XVII сторіччі, вважалося що тільки детальне керівництво з боку уряду здатне забезпечити порядок у господарській сфері. Пізніше, у XVIІI сторіччі, державне втручання у господарську діяльність було лімітовано. Адже на той час вершителями в економіці були свобода вибору, самостійність прийняття рішень та ринок. У XX сторіччі відбулося зміцнення економічної присутності держави. Це відбулося завдяки технічному розвитку і появою ряду нових галузей, поглибленням суспільного поділу праці. У цих умовах для забезпечення конкуренції було необхідне антимонопольне  законодавство. Державне регулювання господарських відносин стало необхідним для здійснення соціальної політики, взагалі стратегії соціалізації в широкому змісті [1, c. 31].

Таким чином, державний вплив на розвиток економіки обумовлений появою нових економічних потреб, із якими ринок по своїй природі не може справитися.

На сьогодні регулювання в ринковій економіці здійснюється в набагато менших масштабах, але все одно роль держави в регулюванні господарських відносин велика.

Форми та методи державного впливу на розвиток господарських відносин регламентовані у Господарському кодексу України (ст. 10) [2].

Цією статтею передбачені наступні напрями економічної політики, що визначаються державою:

• структурно-галузева політика, спрямована на здійснення державою прогресивних змін у структурі народного господарства, удосконалення міжгалузевих та внутрішньогалузевих пропорцій, стимулювання розвитку галузей, які визначають науково-технічний прогрес, забезпечують конкурентоспроможність вітчизняної продукції та зростання рівня життя населення. Складовими цієї політики є промислова, аграрна, будівельна та інші сфери економічної політики, щодо яких держава здійснює відносно самостійний комплекс заходів стимулюючого впливу;
• інвестиційна політика, спрямована на створення суб’єктам господарювання необхідних умов для залучення і концентрації коштів на потреби розширеного відтворення основних засобів виробництва, переважно у галузях, розвиток яких визначено як пріоритети структурно-галузевої політики, а також забезпечення ефективного і відповідального використання цих коштів та здійснення контролю за ним;
• амортизаційна політика, спрямована на створення суб’єктам господарювання найбільш сприятливих та рівноцінних умов забезпечення процесу простого відтворення основних виробничих і невиробничих фондів переважно на якісно новій техніко-технологічній основі;
• політика інституційних перетворень, спрямована на формування раціональної багатоукладної економічної системи шляхом трансформування відносин власності, здійснення роздержавлення економіки, приватизації та націоналізації виробничих фондів, забезпечення на власній основі розвитку різних форм власності і господарювання, еквівалентності відносин обміну між суб’єктами господарювання, державну підтримку і захист усіх форм ефективного господарювання та ліквідацію будь-яких протизаконних економічних структур;
• цінова політика, спрямована на регулювання державою відносин обміну між суб’єктами ринку з метою забезпечення еквівалентності в процесі реалізації національного продукту, дотримання необхідної паритетності цін між галузями та видами господарської діяльності, а також забезпечення стабільності оптових та роздрібних цін;
• антимонопольно-конкурентна політика, спрямована на створення оптимального конкурентного середовища діяльності суб’єктів господарювання, забезпечення їх взаємодії на умовах недопущення проявів дискримінації одних суб’єктів іншими, насамперед у сфері монопольного ціноутворення та за рахунок зниження якості продукції, послуг, сприяння зростанню ефективної соціально орієнтованої економіки;
• бюджетна політика, спрямована на оптимізацію та раціоналізацію формування доходів і використання державних фінансових ресурсів, підвищення ефективності державних інвестицій у народне господарство, узгодження загальнодержавних і місцевих інтересів у сфері міжбюджетних відносин, регулювання державного боргу та забезпечення соціальної справедливості при перерозподілі національного доходу;
• податкова політика, спрямована на забезпечення економічно обґрунтованого податкового навантаження на суб’єктів господарювання, стимулювання суспільно необхідної економічної діяльності суб’єктів, а також дотримання принципу соціальної справедливості та конституційних гарантій прав громадян при оподаткуванні їх доходів;
• грошово-кредитна політика, спрямована на забезпечення народного господарства економічно необхідним обсягом грошової маси, досягнення ефективного готівкового обігу, залучення коштів суб’єктів господарювання та населення до банківської системи, стимулювання використання кредитних ресурсів на потреби функціонування і розвитку економіки;
• валютна політика, спрямована на встановлення і підтримання паритетного курсу національної валюти щодо іноземних валют, стимулювання зростання державних валютних резервів та їх ефективне використання;
• зовнішньоекономічна політика, спрямована на регулювання державою відносин суб’єктів господарювання з іноземними суб’єктами господарювання та захист національного ринку і вітчизняного товаровиробника.

Також у статті 10 Господарського кодексу України зазначено, що держава здійснює екологічну політику, що забезпечує раціональне використання та повноцінне відтворення природних ресурсів, створення безпечних умов життєдіяльності населення; у соціально-економічній сфері держава здійснює соціальну політику захисту прав споживачів, політику заробітної плати і доходів населення, політику зайнятості, політику соціального захисту та соціального забезпечення.

Правовий господарський порядок в Україні формується на оптимальному поєднанні ринкового саморегулювання економічних відносин суб’єктів господарювання та державного регулювання макроекономічних процесів, виходячи з конституційної вимоги відповідальності держави перед людиною за свою діяльність та визначення України як суверенної та незалежної, демократичної, соціальної, правової держави [3, c. 33].

 

 

1.2 Засоби державного регулювання

Держава використовує безліч форм та механізмів для безпосереднього опосередкованого впливу на підприємницьку діяльність громадян, в яких проявляються різноманітні аспекти державного впливу на неї. Основні засоби державного регулювання господарської діяльності визначені статтею 12 Господарського кодексу України, до яких належать державне замовлення, ліцензування, патентування і квотування; сертифікація та стандартизація; застосування нормативів та лімітивів; регулювання цін та тарифів; надання інвестиційних, податкових та інших пільг; надання дотацій, компенсацій цільових інновацій та субсидій [2].

Проаналізуємо зазначені засоби. Державне замовлення як засіб державного регулювання регламентується Законом України «Про державне замовлення для задоволення пріоритетних державних потреб», сутність якого полягає у формуванні на контрактній основі складу та обсягів продукції або послуг необхідних для пріоритетних державних потреб (ст. 195) [4]. Держава розміщує державні контракти на поставку або купівлю певної продукції, виконання робіт або надання послуг серед суб’єктів господарювання. Виконання державного замовлення здійснюється відповідно до умов державного контракту, який являє собою форму договору, укладеного державним замовником від імені держави з суб’єктом господарювання, в тому числі і громадянином-підприємцем, як виконавцем державного замовлення. В цьому контракті чітко визначені економічні та правові та зобов’язання сторін з метою регулювання господарських відносин, які виникають між ними щодо виконання державного замовлення. Пріоритетні напрямки державного замовлення щорічно визначаються постановами уряду.

Ліцензування, патентування та квотування як засоби державного регулювання спрямовані на забезпечення єдиної державної політики, на захист економічних і соціальних інтересів держави, суспільства і споживачів. Правові аспекти ліцензування закріплені Законом України «Про ліцензування певних видів господарської діяльності» [5]. Ліцензування – це певне обмеження у  здійсненні господарської діяльності громадянами, яке полягає у забороні здійснювати ті види діяльності, перелік яких встановлено вищеназваним законом  без спеціального  дозволу. Громадянин, який займається певним видом господарської діяльності, що підлягає ліцензуванню, по закінченні ліцензійного процесу отримує спеціальний дозвіл – ліцензію. Ліцензія – це  документ державного зразка, який надає йому право займатися тим видом господарської діяльності, який зазначено у ліцензії протягом визначеного терміну за умови виконання ним ліцензійних умов. Для того, щоб отримати ліцензію, підприємець звертається до відповідного органу ліцензування із заявою встановленого зразка про видачу ліцензії. Рішення про видачу або відмову надається у строк не пізніше ніж десять робочих днів з дати надходження заяви про видачу ліцензії та документів, що додаються до заяви.  Ліцензування не може використовуватися для обмеження конкуренції у  господарській діяльності. Ліцензія – єдиний документ дозвільного характеру, який дає право на зайняття певним видом підприємницької діяльності, які  відповідно до законодавства підлягають обмеженню. Ліцензування виступає прикладом вдалого державного регулювання та має позитивне значення, оскільки поліпшило систему ліцензування, встановивши єдині засади державної  політики  у  цій  сфері,  визначивши органи  з  питань  ліцензування  та  їх  повноваження, ліцензійні умови, види підприємницької  діяльності,  які  підлягають ліцензуванню, вичерпний перелік документів, які подаються до  органу ліцензування для одержування ліцензії, плату за її видачу та підстави  анулювання дії ліцензії. 

З втратою чинності 1 січня 2011 року Закону України «Про патентування деяких видів підприємницької діяльності» і заміною терміну «патентування» на «збір за провадження деяких видів підприємницької діяльності» і відповідно до ст. 267 Податкового кодексу України громадяни-підприємці, які здійснюють діяльність з надання платних побутових послуг за переліком визначених  Кабінетом Міністрів України або діяльність у сфері розваг, чи займаються  торгівельною діяльністю у пунктах продажу товарів або торгівлею валютними цінностями, зобов’язані сплачувати збір за провадження деяких видів підприємницької діяльності для придбання торгового патенту [6].

Квотування як засіб державного регулювання поширюється на громадян-підприємців у випадках, якщо підприємець є суб’єктом зовнішньоекономічної  діяльності відповідно до Закону України «Про зовнішньоекономічну діяльність» [7] та проводить операції з експорту або імпорту продукції. Квотування експорту та імпорту здійснюється шляхом встановлення режиму видачі  індивідуальних ліцензій на здійснення зовнішньоекономічних операцій в межах встановлених квот на загальний обсяг експорту та імпорту. Чинним законодавством передбачені наступні види квот: квоти глобальні, квоти групові,  експортні та  імпортні квоти, квоти індивідуальні.

Сертифікація і стандартизація  наступні засоби державного регулювання  та  водночас є складовими національної системи технічного регулювання, що  регламентуються Законами України «Про підтвердження відповідності» [8],  «Про стандартизацію» [9], «Про стандарти, технічні  регламенти  та  процедури оцінки відповідності» [10]. Поняття сертифікації надається у ст. 1 закону  України «Про  підтвердження відповідності» означає процедуру, за допомогою якої визначений в установленому порядку державний орган документально засвідчує відповідність продукції, систем якості, систем управління якістю, систем екологічного управління, персоналу встановленим законодавством вимогам [8]. Сертифікаційна діяльність спрямована на забезпечення прав споживачів та підтримання національного товаровиробника на ринку товарів, робіт і послуг. У зв’язку з цим сертифікації підлягає як виробництво, технології, так і товар.  Сертифікація буває добровільною чи обов’язковою. Добровільна здійснюється у випадках, коли у законодавстві не передбачена така сертифікація, а проводиться, виключно за ініціативою підприємця. Обов’язкова  сертифікація  прямо  передбачена чинним законодавством з метою забезпечення безпеки  та  охорони  довкілля.

Стандартизація – це діяльність, що полягає у встановленні положень для загального і багаторазового застосування щодо наявних і можливих завдань з метою досягнення оптимального ступеня впорядкування у певній сфері, результатом якої є підвищення ступеня відповідності продукції, процесів і послуг їх функціональному призначенню, усуненню бар’єрів у торгівлі і сприянню науково-технічному співробітництву.

Сутність такого засобу,  як державне регулювання  цін та ціноутворення, у  главі 2 Господарського кодексу України не висвітлюється. Проте ціні як істотній умові господарського договору присвячена ст. 189 Господарського кодексу України, а  процесу ціноутворення в Україні приділяється глава 21 цього ж кодексу [2]. На жаль,  діюче законодавство не містить визначення зазначених видів цін. Тільки в  спеціальній літературі ці поняття виступають предметом дослідження.

Дотації, субсидії, пільги та інші економічні важелі підтримки суб’єктів господарювання, в тому числі й громадян-підприємців, є наступними засобами  державного регулювання. Держава може надавати дотації громадянам – суб’єктам господарювання на підтримку виробництва життєво важливих  продуктів  харчування, лікарських  препаратів та засобів реабілітації  інвалідів,  на імпортні закупівлі окремих товарів, послуги транспорту, що забезпечують соціально важливі перевезення, а також суб’єктам господарювання, що опинилися у критичній соціально-економічній або екологічній  ситуації.

Оподаткування є наступним засобом державного впливу на господарську діяльність громадян-підприємців, що опосередкується сплатою податків і  зборів. Під податком слід розуміти обов’язковий платіж до бюджету, що справляється з платників податків.

Податки вважаються основною ланкою економічних методів впливу  держави на діяльність суб’єктів господарювання, так як саме вони впливають  на такі фінансові регулятори, як державний бюджет, ціни, грошовий обіг, розмір фінансової допомоги суб’єктам  господарювання, державні позики тощо.

Проаналізувавши засоби державного регулювання діяльності громадян-підприємців, можна дійти висновку, що  державне регулювання господарської діяльності громадян – це діяльність органів державної влади та місцевого самоврядування, яка виявляється у цілеспрямованому, організуючому впливі  на  неї, здійснювану з метою підтримки та розвитку приватного  підприємництва  для  досягнення певних соціально-економічних результатів.

 

 

1.3 Контроль за здійсненням господарської  діяльності

Контроль за здійсненням господарської діяльності полягає в забезпеченні додержанням органами державної влади, органами місцевого самоврядування, підприємствами, установами, організаціями і громадянами господарського законодавства України.

Контроль за здійсненням господарської діяльності здійснюється у таких формах:

• державний контроль (здійснюється уповноваженими органами виконавчої влади);
• самоврядний контроль (здійснюється сільськими, селищними, міськими, районними та обласними радами);
• громадський контроль (здійснюється громадськими інспекторами, які призначаються відповідними органами місцевого самоврядування; профспілками, спілками споживачів та іншими громадськими організаціями) [11].