Поняття та види кредиту. Кредитний договір

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

Поняття та види кредиту. Кредитний  договір

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

План

 

1.  Вступ……………………………………………………………………3
2. Кредит. Поняття про кредитні відносини…………………………....5
1. Форма та види кредиту…………………………………………16
3. Поняття кредитного договору………………………………………...23
1. Сторони і предмет кредитного договору……………………...31
2. Строк кредитного договору…………………………………….33
3. Форма, зміст кредитного договору…………………………….36
4. Висновок…………………………………………………………………40
5. Використана література………………………………………………..42

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

1.Вступ

 

   Актуальність теми. За своєю сутністю та механізмом впливу на процес суспільного відтворення кредит є однією з найскладніших суспільних категорій. Щодо цього він поступається хіба що тільки категорії грошей. Тому в економічній теорії протягом кількох століть ведуться дискусії навколо питань, пов’язаних із сутністю та роллю кредиту. Ці дискусії тривають і досі. Найбільш поширеним в економічній літературі є два підходи до визначення сутності кредиту:

• ототожнення кредиту з цінністю, яка передається одним економічним суб’єктом іншому в позичку. При такому підході увага дослідника зміщується на саму позичку, її правову форму.
• ототожнення кредиту з певним видом економічних відносин, які формуються в суспільстві. Такий підхід дає можливість глибше дослідити економічні аспекти кредиту, економічні чинники його існування, основи та закономірності його руху. Тому цей підхід у сучасній літературі переважає.

   За своєю сутністю  кредит – це суспільні відносини,що  виникають між суб’єктами у зв’язку з передачею один одному в тимчасове користування вільних коштів (вартості) на засадах зворотності,платності та добровільності. Кредитні відносини мають ряд характерних ознак, які конституюють їх як окрему самостійну економічну категорію – кредит.

   Кредитори – це  учасники кредитних відносин, які  мають у своїй власності (чи  розпорядженні) вільні кошти і передають їх у тимчасове користування іншим суб’єктам. Кредиторами можуть бути фізичні особи, юридичні особи (підприємства, організації, установи, урядові структури тощо) держава. Особливе місце серед кредиторів посідають банки. Вони спочатку мобілізують кошти в інших суб’єктах, у тому числі і на засадах запозичення, а потім самі надають їх у позичку своїм клієнтам. Тому банки можна розглядати як колективних кредиторів.

   Позичальники –  це учасники кредитних відносин, які мають потребу в додаткових  коштах і одержують їх у  позичку від кредиторів. Характерною  ознакою позичальника є те, що  він не стає власником позичених  коштів, а лише тимчасово розпорядником.  Тому його права стосовно використання  цих коштів дещо обмежені –  він не може вийти за межі  тих умові цілей, які передбачені його угодою з позичальником. З цього погляду позичальник перебуває в певній залежності від кредитора.  Проте це не заперечує рівноправності сторін у кредитних відносинах.

  Виходячи з наведеного вище актуальною є проблема правового регулювання кредитних відносин.

   Об’єктом дослідження курсової роботи є законодавство України та суспільні відносини  галузі кредитування.

   Предмет дослідження  – види та характеристика договору  кредиту.

   Метою курсової  роботи є дослідження договору  кредиту.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

2. Кредит. Поняття про кредитні відносини.

 

    Кредитні відносини в Україні, як і в будь-якій країні з ринковою економікою, складають підвалини економічних процесів. Без кредиту в тому або іншому вигляді неможливо собі уявити функціонування будь-якої галузі економіки держави, адже кожна фінансово-господарська операція (за незначним винятком) так чи інакше пов'язана з певним рівнем взаємної довіри сторін, передачею грошових коштів або інших цінностей в борг. Наскільки неможливим є одночасне виконання взаємних зобов'язань сторін, настільки неможливим є функціонування ринкових механізмів без механізмів кредитних.

   Термін кредит походить від латинського слова creditum — позика. Безперечно найбільш наближеними кредитні відносини є до відносин позичкових, що змушує деяких вчених їх ототожнювати, зводячи кредит лише до різновиду позики.

   Кредитні відносини загалом та кредит зокрема є одними із найбільш розроблених правових категорій у правовій науці, що не може викликати будь-якого подиву з огляду на їх значення у життєдіяльності суспільства. Так, кредит виконує по відношенню до банківського права функцію, схожу на ті філософські категорії, які являють собою фундаментальні поняття та виражають найбільш істотні закономірні зв'язки і відносини реальної дійсності. Кредит здійснює системоутворюючий вплив на банківське право, що виражається в утворенні на підставі цієї категорії цілого ряду інших правових понять, широко використовуваних в банківському законодавстві (кредитна спілка, кредитна організація, кредитування, кредитні відносини тощо).

   В літературі трапляється багато різних визначень поняття кредиту. Так, кредит визначається як надання грошей або товарів у борг на визначений строк на умовах відплатності та повернення. Теоретики економічної науки визначають кредит як рух позичкового капіталу, що здійснюється на засадах строковості, повернення та платності. Звичайно, останнє визначення щонайменше може бути використане для аналізу правової сутності кредиту та його форм.

   Інші автори, виходячи з вузького розуміння кредиту, зазначають, що кредит — це грошові кошти або майно, що надаються однією стороною (кредитором) іншій стороні (позичальнику) в розмірі та на умовах, передбачених договором.

   Таким чином, кредит здебільшого розуміється у двох значеннях:

  1) вузькому — як сума коштів, що отримує позичальник від кредитора;

  2) широкому — як сукупність суспільних правовідносин, що виникають, здійснюються та припиняються в процесі надання залучених раніше кредитором коштів у борг позичальнику.

   У банківському законодавстві немає визначення кредиту як правової категорії. Однак, кредит визначається в податковому праві.

   Так, згідно з пунктом 1.11 статті 1 Закону «Про оподаткування прибутку підприємств», кредит — це кошти та матеріальні цінності, які надаються резидентами або нерезидентами у користування юридичним або фізичним особам на визначений строк та під процент. Це визначення не може сприйматися для регулювання банківських відносин з одного боку виходячи з того, що мова йде про податковий закон, як джерело норми, що містить визначення, а з іншого боку, зважаючи на цілі правового регулювання закону, що полягають в оподаткування доходів підприємств.

   Так чи інакше, кредит є настільки широким поняттям, а його окремі вияви набувають подекуди таких незвичних форм, що визначити його сутність та основні ознаки вбачається можливим шляхом аналізу окремих видів та форм кредиту.

   Згідно зі статтею 347 Господарського кодексу України, кредити, які надаються банками, розрізняються за:

— строками користування (короткострокові  — до одного року, середньострокові — до трьох років, довгострокові  — понад гри роки);

— способом забезпечення;

— ступенем ризику;

— методами надання;

— строками погашення;

— іншими умовами надання, користування або погашення.

 

   Основною формою кредиту є банківський (фінансовий) кредит. У законодавстві України існує декілька легальних визначень фінансового кредиту.

    Так, згідно зі статтею 1 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств», фінансовий кредит — це «кошти, які надаються банком-резидентом або нерезидентом, кваліфікованим як банківська установа згідно із законодавством країни перебування нерезидента, або резидентами і нерезидентами, які мають статус небанківських фінансових установ, згідно з відповідним законодавством, а також іноземними урядами або його офіційними агентствами чи міжнародними фінансовими організаціями та іншими кредиторами-нерезидентами в позику юридичній або фізичній особі на визначений строк, для цільового використання та під процент. Правила надання фінансових кредитів встановлюються Національним банком України (стосовно банківських кредитів), а також Кабінетом Міністрів України (стосовно небанківських фінансових організацій) відповідно до законодавства».

   Звичайно, наведене визначення можемо сприймати лише в цілях оподаткування, але це не зменшує його практичного значення для регулювання кредитних відносин у цілому.

   Відповідно до закону України «Про фінансові послуги та державне регулювання ринку фінансових послуг», фінансовий кредит — це кошти, які надаються в позику юридичній або фізичній особі на визначений строк та під процент.

   І нарешті, відповідно до закону України «Про банки і банківську діяльність», банківський кредит — це будь-яке зобов'язання банку надати певну суму грошей, будь-яка гарантія, будь-яке зобов'язання придбати право вимоги боргу, будь-яке продовження строку погашення боргу, яке надано в обмін на зобов'язання боржника щодо повернення заборгованої суми, а також на зобов'язання на сплату процентів та інших зборів з такої суми.

   Поряд з поняттям кредиту в банківському законодавстві широко вживається термін кредитна операція.

   Відповідно до статті 345 Господарського кодексу України кредитні операції полягають у розміщенні банками від свого імені, на власних умовах та на власний ризик залучених коштів юридичних осіб (позичальників) та громадян. Кредитними визнаються банківські операції, визначені як такі законом про банки і банківську діяльність.

   Статті 47, 49 Закону України «Про банки і банківську діяльність» визначають як кредитні такі банківські операції:

— розміщення залучених  коштів від свого імені, на власних  умовах та на власний ризик;

— організацію купівлі  та продажу цінних паперів за дорученням клієнтів;

— здійснення операцій на ринку  цінних паперів від свого імені (включаючи андерайтинг);

— надання гарантій і  поручительств та інших зобов'язань  від третіх осіб, які передбачають їх виконання у грошовій формі;

— придбання права вимоги на виконання зобов'язань у грошовій формі за поставлені товари чи надані послуги, приймаючи на себе ризик  виконання таких вимог та прийом платежів (факторинг);

— лізинг.

 

   Банківська операція — це правомірна дія, що складається з комплексу техніко-юридичних засобів, які здійснюються банком відповідно до ліцензії на підставі правочину або рішення суду. Зіставлення понять фінансового кредиту та банківської (кредитної) операції дає змогу авторові зробити висновок про співвідношення цих понять як форми (фінансовий кредит) та змісту (кредитна операція). При цьому, категорії співвідносяться як ціле та окреме. Адже кредитні відносини реалізуються через кредитні операції.

   Суб'єктами кредитних відносин є кредитодавець та позичальник.

   Термін «кредитодавець» є новим для банківського права України. Він був введений із набуттям чинності Цивільним кодексом у 2004 р. Згідно зі статтею 1054 Цивільного кодексу України, кредитодавцем є банк або інша фінансова установа.

   Поняття банку розкрито в попередніх главах цієї книги. Разом з тим, зауважимо, що в розумінні статті 1054 Цивільного кодексу до банків також належить і Національний банк України, який, зважаючи на його подвійну правову природу, займається господарською діяльністю в межах компетенції, визначеної Законом «Про Національний банк України».

   Поняття фінансової установи розкривається в законі «Про фінансові послуги та державне регулювання ринку фінансових послуг», згідно з яким фінансова установа (в т.ч. і кредитна установа) — це юридична особа, яка, відповідно до закону, надає одну чи декілька фінансових послуг та яка внесена до відповідного реєстру в порядку, встановленому законом. До фінансових установ належать банки, кредитні спілки, ломбарди, лізингові компанії, довірчі товариства, страхові компанії, установи накопичувального пенсійного забезпечення, інвестиційні фонди і компанії та інші юридичні особи, виключним видом діяльності яких є надання фінансових послуг.

   Згідно зі статею 19 закону «Про банки і банківську діяльність», без отримання банківської ліцензії не дозволяється здійснювати одночасно діяльність по залученню вкладів та інших коштів, що підлягають поверненню, і наданню кредитів, а також вести рахунки. Особи, винні в здійсненні банківської діяльності без банківської ліцензії, несуть кримінальну, цивільну чи адміністративну відповідальність згідно із законами України.

    Стаття 47 цього закону зазначає, що інші юридичні особи мають право здійснювати операції, визначені в пункті 3 частини першої статті 47, на підставі ліцензії на здійснення окремих банківських операцій.