Правове регулювання інституту неспроможності та банкрутства суб’єктів господарювання

 

Міністерство освіти і  науки України

Сумський державний університет

Юридичний факультет

Кафедра адміністративного, господарського права та фінансово-економічної  безпеки

 

 

 

 

Шрамко Владислав Володимирович

 

Курсова робота

 

 з дисципліни:  Господарське  право

         на тему: «Правове регулювання інституту неспроможності та банкрутства суб’єктів господарювання»

 

 

                                                         4 курс Ю-05 група

                                                Науковий керівник:  Шапіро В. С .

                                              

 

Робота подана         Робота допущена       Робота захищена з                

на кафедру                до захисту                  оцінкою________  «___»____20__р.    _______________       «___»____20___ р

                                  Науковий керівник     Голова  комісії:

                         «___»______20__р.     ______________

                                            ( П.І.Б.)

                                                                          Члени комісії:

                                                                       ______________

                                                                    ( П.І.Б.)

                                                                      ______________

                                                                                        ( П.І.Б.)

                                                                                 ______________

                                                                                       ( П.І.Б.)

 

 

 

Суми 2014

ЗМІСТ

 

ВСТУП…………………………………………………………………………..3 
РОЗДІЛ 1. ІНСТИТУТ БАНКРУТСТВА ТА НЕСПРОМОЖНОСТІ СУБ’ЄКТІВ ГОСПОДАРЮВАННЯ…………………………………………………………5

1. Поняття «банкрутства» та його види…………………………………...5
2. Учасники провадження у справі про банкрутство……………………10

РОЗДІЛ 2. ПРАВОВЕ РЕГУЛЮВАННЯ  БАНКРУТСТВА В УКРАЇНІ………………………………………………………………………....13 
2.1. Судові процедури, що застосовуються до боржника в процесі провадження у справі про банкрутство……………………………………...........................13

2.2.  Відповідальність за порушення законодавства про банкрутство…....22

ВИСНОВКИ……………………………………………………………………..31 
СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ……………………………………...32

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

ВСТУП

 

Актуальність  теми дослідження. Найважливішим чинником успішної діяльності підприємств на сьогоднішній день виступає її правове забезпечення. Українське законодавство, в тому числі і законодавство про банкрутство, має ряд недоліків та потребує певного реформування. Закон про банкрутство повинен ставити перед собою головну мету – не закрити підприємство за надзвичайних, складних обставин, як це є зараз, а постаратися всіма можливими способами відновити його платоспроможність. 30 червня 1999 року в Україні було прийнято Закон “Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом”. Це досить суттєвий крок до регулювання та розвитку процедури визнання суб’єктів підприємницької діяльності банкрутами або відновлення їх платоспроможності. Але, на жаль, ще не можна говорити про те, що існуюча зараз в Україні модель відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом є реально й ефективно діючою. Для цього є об’єктивні причини. Правове регулювання банкрутства закладено Законом України «Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом». Інститут банкрутства також регламентують Конституція України, Господарський Кодекс України, Цивільний Кодекс України та ряд інших нормативно-правових актів

Наявність серйозних суперечностей  у законодавстві України, що регулює  господарські відносини, є на сьогодні однією з найболючіших проблем. Такий  стан речей безпосередньо пов’язаний з неефективністю і неякісністю  законодавства, що регулює підприємництво загалом, та законодавства у сфері  банкрутства підприємств зокрема. З огляду на це, неабиякого теоретичного і практичного значення набувають  спроби здійснення комплексного аналізу  наявних колізій законодавства  про банкрутство з метою розробки засобів їх подолання.

Мета і завдання дослідження. Мета даної курсової роботи полягає в  дослідженні правового регулювання інституту неспроможності та банкрутства, аналізу недоліків та прогалин у чинному законодавстві про банкрутство.

Для досягнення поставленої  мети в роботі вирішуються наступні завдання:

• визначити поняття та види банкрутства;
• визначити особливості участі різних суб’єктів у справі про банкрутство;
• з’ясувати, які судові процедури використовуються до боржника під час відновлення його платоспроможності або визнання його банкрутом;
• встановити відповідальність за порушення законодавства про банкрутство.

Об’єктом дослідження є суспільні відносини, які виникають унаслідок неплатоспроможності господарюючого суб’єкта в результаті його господарської діяльності і пов’язані із застосуванням судових процедур з метою відновлення платоспроможності або примусової ліквідації.

Предмет дослідження - особливості формування та функціонування інституту банкрутства в Україні, теоретичні й практичні проблеми правового регулювання відносин, що виникають у зв’язку з неспроможністю (банкрутством) господарюючих суб’єктів.

Проблемами правового  регулювання банкрутства в Україні  займалися такі дослідники: Ніколаєва  Л. В., Старцев О. В., Пальчук П. М. та багато інших. Деякі роботи, присв`ячені цій темі, не достатньо розкривають дані проблеми і шляхи їх подолання. Окремі дослідники взагалі вважають недоцільним внесення будь-яких змін до законодавства про банкрутство. Проте, такі думки є неправильними оскільки існує багато проблем цього закону, які потрібно виправити.

 

 

 

 

Розділ 1. Загальна характеристика інституту банкрутства

1.1. Поняття “банкрутства” ТА Його  види

 

Згідно з ч.2 ст. 209 Господарського Кодексу банкрутством вважається нездатність  боржника відновити свою платоспроможність  та задовольнити визнані судом вимоги кредиторів інакше як через застосування визначеної судом ліквідаційної  процедури. З порівняльного аналізу  назви статті 209 ГК - “неспроможність  суб’єкта підприємництва” і змісту цієї статті можна зробити висновок, що законодавець вживає терміни “нездатність”  і “неспроможність" як тотожні [1, с.253] (це важливо, оскільки Закон “Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом" оперує терміном “неспроможність”).

Стаття 1 Закону “Про відновлення  платоспроможності боржника або  визнання його банкрутом" (далі - Закон) під неплатоспроможністю розуміє  неспроможність суб’єкта підприємницької діяльності виконати після настання встановленого строку грошові зобов’язання перед кредиторами не інакше, як через відновлення його платоспроможності.

Як вже зазначалося  вище, головний документ, що регламентує  інститут банкрутства, Закон України "Про відновлення платоспроможності  боржника або визнання його банкрутом" від 30 червня 1999 р., у ст.1 визначає банкрутство, як визнану господарським судом  неспроможність боржника відновити  свою платоспроможність та задовольнити визнані судом вимоги кредиторів не інакше, як через застосування ліквідаційної  процедури.

Терміни "неспроможність" та "банкрутство" характеризують один і той самий фінансовий стан підприємства, але різниця між  ними у тому, що в першому випадку  існування цього факту не залежить від рішення господарського суду, а в другому - це стан підприємства, засвідчений рішенням господарського суду. Тобто за ознакою наявності  підтвердженості даного стану господарським судом неспроможність може розглядатись як антипод банкрутства. Але ж обидва терміни характеризують одне й те саме явище, тільки у першому випадку - фактичний фінансово-господарський стан суб’єкта господарської діяльності, а в другому - засвідчення (оцінка) цього факту судовими органами [2, с.21].

Узагальнюючи та аналізуючи поняття банкрутства, як основного  поняття даного інституту, можна  виділити такі його основні ознаки:

• інститут банкрутства застосовується за загальним правилом у сфері підприємницької діяльності (тобто, щодо суб’єктів підприємницької діяльності, основною рисою яких є функціонування з метою отримання прибутку);
• встановлюється господарським судом як юридичний факт, що породжує певні наслідки (тобто, слід відрізняти від неплатоспроможності боржника як фактичного стану);
• зміст встановленого господарським судом факту банкрутства - неспроможність суб’єкта підприємницької діяльності повною мірою розрахуватися по своїх боргах (неплатоспроможність) у зв’язку з перевищенням пасивів (суми боргових зобов’язань боржника) над його активами (критерій неоплатності, визначений ч.4 ст. 205 ГК);
• неплатоспроможність боржника має бути стійкою і не піддаватися усуненню, попре здійсненим судовим заходам щодо відновлення платоспроможності суб’єкта [3, с.38].

Ні Закон України "Про  банкрутство", ні Закон "Про відновлення  платоспроможності боржника або  визнання його банкрутом" не встановлюють видів банкрутства і не передбачають критеріїв їх диференціації.

Вивчивши та узагальнивши наукову розробку інституту банкрутства, можна виділити такі види банкрутства:

Правомірне - самобанкрутство;

Неправомірне - фіктивне, доведення  до банкрутства і злісне.

Фіктивним банкрутством вважається завідомо неправдива офіційна заява громадянина - засновника (учасника) або службової особи суб'єкта господарської діяльності, а так само громадянина - суб'єкта підприємницької діяльності про фінансову неспроможність виконання вимог з боку кредиторів і зобов'язань перед бюджетом, якщо такі дії завдали великої матеріальної шкоди кредиторам або державі[4].

Доведення до банкрутства, тобто  умисне, з корисливих мотивів, іншої  особистої заінтересованості або  в інтересах третіх осіб вчинення громадянином – засновником (учасником) або службовою особою суб’єкта господарської  діяльності дій, що призвели до стійкої  фінансової неспроможності суб’єкта господарської діяльності, якщо це завдало великої матеріальної шкоди державі чи кредитору[5].

Злісне банкрутство - визначається як доведення суб'єкта підприємницької  діяльності до банкрутства повторно або систематично, або особою, раніше осудженим за доведення до банкрутства. У справах про злісне банкрутство  суд може обмежити осуджених в  праві керувати підприємствами або  посідати виборні державні посади.

Самобанкрутство - визначається, як звернення суб'єкта підприємницької діяльності в господарський суд у зв'язку з неможливістю виконати свої зобов'язання перед кредиторами або бюджетом протягом 60 днів після терміну виконання відповідних зобов'язань [6, с.125].

Також, в залежності від  об’єктів процедури банкрутства  можна виділити наступні види:

• Банкрутство містоутворюючих підприємств. До таких підприємств згідно із Законом належать юридичні особи, кількість працівників яких з урахуванням членів їх сімей складає не менше половини чисельності населення адміністративно-територіальної одиниці, у якій розташована така юридична особа, а також підприємства, кількість працівників яких перевищує п’ять тисяч осіб.

При розгляді справи про  банкрутство містоутворюючих підприємств учасником провадження у справі про банкрутство визнається орган місцевого самоврядування відповідної територіальної громади адміністративно-територіальної одиниці.

Учасниками провадження  у справі про банкрутство даного виду підприємств господарським  судом можуть бути визнані також  центральні органи виконавчої влади.

• Банкрутство особливо небезпечних підприємств. Особливо небезпечними підприємствами визнаються підприємства вугільної, гірничо-добувної, атомної, хімічної, хіміко-металургійної, нафтопереробної, інших галузей, визначених відповідними рішеннями Кабінету Міністрів України, припинення діяльності яких потребує проведення спеціальних заходів щодо запобігання заподіянню шкоди життю та здоров’ю громадян, майну, спорудам, навколишньому природному середовищу.

При розгляді справи про  банкрутство особливо небезпечного підприємства учасниками провадження  у справі про банкрутство визнаються відповідний орган місцевого  самоврядування, а також центральний  орган виконавчої влади, до компетенції  якого відноситься сфера діяльності боржника, а також, при необхідності, державний орган з питань надзвичайних ситуацій та у справах захисту  населення від наслідків Чорнобильської катастрофи, з питань охорони навколишнього  природного середовища та ядерної безпеки, з питань геології та використання надр.

Учасниками провадження  у справі про банкрутство особливо небезпечного підприємства господарським  судом можуть бути визнані також  інші центральні органи виконавчої влади.

• Банкрутство сільськогосподарських підприємств. Під сільсько-господарськими підприємствами розуміються юридичні особи, основним видом діяльності яких є вирощування (виробництво, виробництво та переробка) сільськогосподарської продукції, виручка яких від реалізації вирощеної (виробленої, виробленої та переробленої) ними сільськогосподарської продукції складає не менше п’ятдесяти відсотків загальної суми виручки.