Функції цін

Другою  складовою ціни є податок на додану вартість (ПДВ). Це непрямий податок, який сплачується з новоствореної вартості на кожному етапі виробництва та реалізації товарів, виконання робіт, надання послуг. Підставою для сплати цього податку є Закон України “Про податок на додану вартість” від 3 квітня 1997 р. (з подальшими змінами та доповненнями). До платників цього податку належать усі підприємства та організації, які відповідно до законодавства України здійснюють виробничу та комерційну діяльність, індивідуальні та приватні підприємства, які виробляють та реалізують на території України товари (роботи) і надають послуги від власного імені, а також спільні та іноземні підприємства, які здійснюють підприємницьку діяльність на території України. Об’єктами оподаткування є обороти з реалізації товарів, виконаних робіт, наданих послуг на території України. Базу оподаткування становлять операції з продажу товарів (робіт, послуг), які визначаються виходячи з договірної (контрактної) вартості, визначеної за вільними або регульованими цінами (тарифами), з урахуванням акцизного збору, ввізного

мита, інших податків та зборів (обов’язкових платежів), за винятком ПДВ, що входить  у ціну товарів згідно із законами України з питань оподаткування. Згідно з чинним законодавством України  діє дві ставки ПДВ: для більшості операцій — 20 % і пільгова ставка 0 %.

При плануванні ціни виробу новостворена вартість збільшується на 20 % і додається до ціни, за якою цей виріб придбано у попереднього підприємства. При визначенні ПДВ  до сплати сукупний розмір ви- ручки від реалізації продукції (робіт, послуг) помножується на коефіцієнт 0,1667 (або ця сума ділиться на 6) і з нього відраховується податковий кредит, тобто ПДВ, який був сплачений раніше попереднім підприємством. Водночас існують певні особливості при сплаті ПДВ за товари, що експортуються. Податок на додану вартість сплачується у строки, які визначаються чинним законодавством та нормативними документами. Відповідальність за додержання строків сплати і достовірність даних, що вказуються в податковій декларації, несе платник податку. Порядок сплати і розрахунок ПДВ визначаються методичними рекомендаціями та іншими підзаконними актами Кабінету Міністрів України, Податкової адміністрації України та Міністерства фінансів України.

Одним з елементів відпускної ціни товару є цінова знижка. Загалом це частина ціни товару, що може впроваджуватись підприємствами-виробниками з метою стимулювання підвищеного інтересу підприємств-продавців до реалізації продукції підприємства-виробника. Цінові знижки мають добровільний характер і не є обов’язковими. Розглянемо найпоширеніші з них.

· Дилерська  знижка. Надається посередникам (як юридичним, так і фізичним особам) з метою стимулювання підвищення обсягів реалізації продукції підприємства і знаходження нових підприємствреалізаторів.

· Знижка за кількість проданого товару за прогресивною шкалою. Під цією ціновою знижкою розуміється зменшення ціни товару для споживачів, які купують його у великій кількості, тобто на кожну подальшу партію товару підприємство-виробник зменшує відпускну ціну. Так, у разі придбання підприємством-споживачем партії товару обсягом 50 одиниць встановлюється ціна 100 грошових одиниць за одиницю виробу. Якщо споживач купує 100 оди-

ниць  товару, то відпускна ціна товару знижується на 2 %, якщо він купує 150 одиниць, ціна знижується вже на 4 % і т. д.

· Знижка за платежі готівкою. Незважаючи на назву така знижка не стосується форми платежу. Під цією знижкою розуміється зменшення ціни товару для споживача, який оперативно оплачує свої рахунки. Прикладом є умова “2/10 нетто 30”. Це означає, що оплату треба здійснити не пізніше 30 днів з моменту придбання товару. Якщо оплату здійснено через 10 днів, сума платежу зменшується на 2 %. Ця знижка надається кожному покупцю, який виконує цю умову. Це сприяє поліпшенню стану розрахунків покупця з продавцем і зменшенню витрат, пов’язаних зі стягненням виданих кредитів і безнадійних боргів.

· Функціональні знижки. Надаються торговельним або іншим підприємствам товароруху, які виконують функції з продажу товарів, їх зберігання і обліку. Виробник надає цю знижку відповідно до одержаних послуг різних учасників каналів збуту.

· Сезонні  знижки. Під цією знижкою розуміється  зниження ціни для споживачів, які купують товари і оплачують послуги в міжсезонний період. Це дає змогу виробнику-продавцю підтримувати постійний рівень реалізації впродовж року.

· Знижки на першу партію товару. Надаються споживачеві, який купує партію товару вперше. Якщо ринок насичений, виробник не може чітко визначити попит на свій новий виріб, тому він пропонує знижку на цей товар для стимулювання інтересу реалізатора до продажі цього товару.

· Експортні знижки. Надаються іноземним партнерам за товари, що реалізуються за кордон.

· Особисті знижки. Найчастіше застосовуються для постійних партнерів.

· Закриті  знижки. Поділяються на внутрішньофірмові та внутрішньорегіональні. Перші поширюються тільки на підрозділи і філії підприємства, другі — на певній території.

· Залікові знижки. Під заліковими розуміються  інші види знижок у прейскурантних цінах. Наприклад, це може бути товарообмінний залік: зменшення ціни на новий товар за умови здачі старого товару. Ця знижка найчастіше застосовується при торгівлі автомобілями і окремими товарами тривалого користування.

Зазначені й інші види знижок застосовуються в економіці України. За умови поглиблення ринкових відносин сфера дії знижок розширюватиметься і їх кількість збільшуватиметься.

Загалом усі перелічені елементи — виробнича  ціна, акцизний збір, цінові знижки і ПДВ — становлять відпускну ціну товару, тобто таку, за якою виріб передається наступній ланці товароруху для подальшої реалізації.

Методи  визначення ціни за попитом споживачів полягає в такому. Насамперед визначається попит споживачів на конкретний виріб  з урахуванням його цінності та корисності. З огляду на попит і можливість задоволення вимог споживачів визначається відповідний сегмент ринку і ціна на ньому. Виходячи з цієї ціни підприємство розраховує прибуток, який планує отримати, і мінусує його з ціни виробу.

Частина ціни, що залишається, є собівартістю виробу, яка порівнюється з калькуляцією сукупних витрат, у тому числі й податковими платежами. Після таких розрахунків робиться висновок про ефективність і доцільність виробництва тієї чи іншої продукції і розробляються відповідні заходи щодо політики ціноутворення.

Існують також методи розрахунку ціни за точками ліквідації, беззбитковості та мінімальної прибутковості. Загалом точка ліквідації становить мінімальний обсяг випуску продукції, що дає змогу підприємству відшкодувати тільки умовно-постійні витрати. Ця точка визначається за формулою

 

Т_л =

,

де  УПВ — умовно-постійні витрати, тобто такі, що не залежать від обсягів діяльності підприємства; Ц — ціна виробу.

Звідси  ціна виробу в точці ліквідації

Ц=

Точка беззбитковості — це такий обсяг виробленої та реалізованої продукції, при якому розмір отриманого доходу дає змогу підприємству повністю відшкодувати всі витрати. Ця точка розраховується за формулою

 

Тбз =

,

де  ПЗВ — питомі змінні витрати на одиницю виробу, що залежать від обсягів діяльності підприємства.

Звідси  ціна виробу в точці беззбитковості

Ц=

+ПЗВ

 

Під точкою мінімальної прибутковості розуміється  такий обсяг виробництва, при якому розмір отриманого доходу дає змогу не тільки відшкодувати всі витрати, пов’язані з виробництвом та реалізацією продукції, а й отримати додатковий прибуток після сплати всіх податкових платежів, що задовольняє уявлення власника підприємства про мінімальний рівень прибутковості на вкладений капітал. Мінімальний рівень прибутковості залежить від відсоткової ставки національного, а відповідно й комерційних банків на вкладений капітал у теперішній час. Це зумовлюється тим, що власник капіталу не зацікавлений у капіталізації власного капіталу, якщо отриманий чистий прибуток за результатами діяльності підприємства буде

менший, ніж сума, яку б він отримав за вкладені гроші в комерційних банках або якби придбав на ці гроші цінні папери. Оскільки мінімальний рівень прибутку визначає безпосередньо власник капіталу, формули точки мінімального рівня прибутковості й відповідно ціни товару в цій точці мають такий вигляд:

Тм.р.п =

, Ц= ,

де  К — розмір капіталу, який має власник; МРП — мінімальний рівень прибутковості, який визначає власник капіталу; СПП — ставка податку на прибуток на момент здійснення розрахунків, що діє в державі.

 

 

 

3. Дефіцит виникає тоді коли ціна виробу:

• Перевищує ціну рівноваги
• Дорівнює ціні рівноваги
• Нижча за ціну рівноваги

 

4. До собівартості не входить такий елемент:

• Вартість сировини та матеріалів
• Витрати на підготовку кадрів
• Премії за підсумками роботи за рік
• Транспортні витрати

 

5. Визначити прибуток виробника від продажу одиниці виробу, якщо його повна собівартість 5,7 грн.; регульована роздрібна ціна виробу з ПДВ -10 грн.; торгівельна знижка, встановлена державою, 5%; ставка акцизного збору - 16%.

Розв'язання

Регульовані ціни включають торгівельну знижку, ПДВ, акцизний збір, собівартість продукції  і прибуток виробника.

Торгівельна знижка (З_торг) є валовим доходом підприємства торгівлі і обчислюється:

З_торг = 10´0,05 = 0,5грн.

Регульована гуртова  ціна з ПДВ (Ц_{р гурт ПДВ}) тобто регульована роздрібна ціна за вирахуванням торгівельної знижки становить:

Ц_{р гуртПВД} = І0 - 0,5 = 9,5 грн.

Сума ПДВ, що підлягає сплаті до бюджету з продажу виробу виробником продукції дорівнює:

(ПДВ береться  в розмірі 16,67% від продажної ціни виробу, що включає ПДВ).

Регульована гуртова  ціна без ПДВ (Ц_{р гурт}) дорівнює:

9,5 - 1,58 = 7,92 грн.

A3 = 7,92 ´ 0,16 = 1,27 грн.

Ц_ргурт = 7,92 - 1,27 = 6,65 грн.

Прибуток виробника  продукції – це різниця між гуртовою ціною виробу і його повною собівартістю:

П = 6,65 - 5,7 = 0,95 грн.

Рентабельність  виробу становить: