Екологічне право, освіта та виховання

87 (4) Екологічне право, освіта та виховання.

Екологічне право має  важливу роль в регулюванні взаємовідносин природи і суспільства, у встановленні правил поведінки людини щодо природи. Такі правила закріплюються державою в законодавстві і стають загальнообов’язковими для виконання та дотримання нормами права.

Екологічне право ґрунтується  на нормах Закону України «Про охорону  навколишнього природного середовища»  передбачає мету, завдання, принципи та механізми забезпечення ефективного  природокористування, охорони довкілля, забезпечення екологічної безпеки.

Розвиток цього закону знайшов своє відображення в законі України «Про екологічну експертизу», Земельному, Водному та Лісовому кодексах, в Кодексі України про надра, законах України «Про тваринний світ», «Про охорону атмосферного повітря», «Про природо – заповідний фонд» і т. п.

Названими законами закріплено цілий пакет екологічних прав громадян, що ґрунтується на загальнолюдських, природних правах, у тому числі:

• Право на безпечне для життя і здоров’я навколишнє природне середовище;
• Право на участь у проведенні громадської екологічної експертизи;
• Право на одержання екологічної освіти;
• Право на участь в обговоренні проектів законів та екологічно значущих проектів і рішень;
• Право на подання до суду позовів до фізичних і юридичних осіб про відшкодування шкоди, заподіяної їх здоров’ю та майну внаслідок негативного впливу на навколишнє середовище;

Екологічне законодавство  України включає чотири основних блоки законодавчого і підзаконного регулювання:

• Конституційне регулювання екологічних правовідносин;
• Еколого-правове регулювання;
• Регулювання екологічних правовідносин еколого-правовими нормами;
• Регулювання екологічних правовідносин нормами забезпечувальних галузей законодавства.

Подальший розвиток цивілізації  може відбуватися лише в поєднанні  з законами природи. Перед людством постало дуже нелегке завдання - здійснити кардинальні зміни у своїй свідомості, сформулювати і добровільно прийняти обмеження та заборони, що продиктовані законами розвитку біосфери. Розвиток сучасної освіти покликаний виконувати інтегровані функції. У зв’язку з цим у багатьох країнах відбувається реформа системи освіти. Вона неминуча, вимушена й природна.

Майже у всіх країнах ще наприкінці 80-х- початку 90-х років на рівні законів було прийнято Національні стратегії екологічної освіти. Для України важливим документом у цьому напрямі є Постанова Верховної Ради від 5 березня 1998 року про створення системи екологічної освіти і виховання.

Екологічна освіта покликана  врятувати людство від загрози, що насувається, на основі формування екологічного світогляду. Він базується  на знаннях законів природи та її реакції на антропогенний вплив.

Екологічна освіта – цілеспрямовано організований,планово  і систематично здійснюваний процес засвоєння екологічних знань, умінь  і навичок.

Сучасна система екологічної  освіти України складається з  двох підсистем неформальної і формальної.

Підсистему неформальної освіти утворюють засоби масової  інформації, заклади культури, охорони  здоров’я, фізичної культури та спорту, туризму, зоопарки, ботанічні сади, національні парки, житловий будинок, родина.

Особливою ланкою підсистеми неформальної екологічної освіти є  сімейне і родинне виховання, яке закладає основи екологічного світогляду дитини. Тому загально – екологічним  навчанням мають бути охоплені передусім  батьки.

Підсистему формальної екологічної  освіти утворюють установи та заклади  освіти, основані як на державній, так  і на приватній формах власності.

Екологічна освіта вирішує  три основні функції:

1. Формує адекватні екологічні уявлення, тобто уявлення про взаємозв’язки  в системі «Людина – Природа - Суспільство» і в самій природі.
2. Формує ставлення до природи.
3. Формує систему умінь, навичок і стратегій взаємодії із природою.

Отже, набуття екологічних  знань особистістю, ще не є показником екологічно вихованої людини.

Екологічне виховання покликане формувати активну природоохоронну позицію. Воно досягається за допомогою комплексу природоохоронної та екологічної освіти, який включає шкільну і вузівську екологічну просвіту, пропаганду екологічної поведінки.

Саме сукупність знань,емоційних  переживань і практичних умінь в  екологічній діяльності дає змогу  перевести свідомість школярів в  іншу площину – з природоспоживацької у природозберігаючу.

Хоч екологічне виховання  багатогранне, проте його розглядають  з трьох позицій:

1. Екологічне виховання є частиною загального всебічного виховання особистості.
2. Воно є самостійним видом виховання.
3. Екологічне виховання – це «системоутворюючий фактор» усієї системи виховання.

В екологічному вихованні  найголовнішу роль потрібно надавати :

• Потребі у спілкуванні з живою природою;
• Переконанням у необхідності збереження природи, а також: здоров’я власного та суспільного;
• Потребі у діяльності, спрямованій на вивчення й охорону природи та екологічне просвітництво.

Екологічна освіта і виховання  орієнтуються на активну взаємодію  людини з природою, на сприйманні людини як частини природи.

 

1 (25) Забруднення  навколишнього середовища як  екологічна проблема; класифікація  забруднюючих речовин.

 

Одна із найважливіших  екологічних проблем – це забруднення  навколишнього середовища.

Всесвітня організація охорони  здоров’я дає наступне визначення поняттю «забруднення».

Забруднення –  це поява у довкіллі людини забруднюючих речовин чи будь – яких інших  агентів (від вірусів до звукових хвиль надмірної інтенсивності), які безпосередньо чи опосередковано негативно впливають на людину і на створене нею для власних потреб штучне середовище.

Речовини, які спричиняють  забруднення навколишнього природного середовища, називають забрудниками, або полютантами.

Забруднення – небажана зміна фізичних, хімічних або біологічних характеристик повітря, землі та води, яке може нині або в недалекому майбутньому мати несприятливий вплив на життя людини, рослин та тварин, умови життя та культурну спадщину,виснажувати або псувати сировинні ресурси. Забруднення – один із лімітуючих факторів для людини.

Ціна забруднення складається  з трьох компонентів:

1. Втрата ресурсів внаслідок експлуатації технологій з великою кількістю відходів;
2. Вартість ліквідації забруднення та контролю над ним;
3. Ціна здоров’я людей.

Існують різні принципи класифікації забруднень навколишнього природного середовища. Вона досить складна. Разом  з тим у відповідності з  деякими підходами розрізняють  такі забруднення :

1. Механічні, хімічні, фізичні та біологічні (за типом походження);
2. Матеріальні, енергетичні (за типом походження);
3. Стійкі, середньотривалі та нестійкі (за часом взаємодії з довкіллям);
4. Прямого та стороннього впливу на біоту (за способом впливу);
5. Навмисні, супутні, аварійно – випадкові.

Механічні – викинуті як непридатні, спрацьовані тверді частки та предмети (дим, пил, уламки, деталі машин, побутові відходи).

Хімічні – хім. елементи і сполуки штучного походження (тверді, рідкі або газоподібні речовини).

Фізичні – зміни теплових, електричних, радіаційних та світлових полів у природному середовищі (шуми, вібрації, вплив магнітних полів тощо).

Біологічні – організми, збудники захворювань рослин, тварин, людини, біологічна зброя, або катастрофічне зростання (перенаселення) рослин чи тварин.

Стійкі – забруднювачі, які не руйнуються впродовж тривалого часу, не усувається їх шкідлива дія самою природою (пластмаси, поліетилен,поліпропілен,радіоактивні речовини, гума тощо). Вони можуть не тільки накопичуватись, а також «біологічно посилюватись» в міру проходження в біологічних циклах та харчових ланцюгах. Крім того вони можуть утворювати інші отруйні речовини, реагуючи з іншими речовинами оточуючого середовища, викликати ефект подвійної дії шкідливих речовин.

Нестійкі – швидко руйнуються під дією природних фізико – хімічних або біохімічних процесів. Ці забруднення викликають речовини, для яких існують природні механізми переробки (наприклад, побутові стічні води).

Навмисне забруднення – це цілеспрямоване знищення лісів, використання родючих земель під забудову, утворення кар’єрів, неправильне використання ресурсів (води, вилов риби та ін.).

Супутні – поступові зміни стану біосфери окремих районів планети під впливом антропогенної діяльності людини (опустелювання, висихання боліт, кислотні дощі, «парниковий» ефект та ін.).

Найпотужнішими джерелами  практично всіх видів забруднень (механічних, хімічних,фізичних, біохімічних) є передусім великі промислові комплекси. Найнебезпечнішими забруднювачами повітря є металургійні, хімічні, нафтопереробні й машинобудівні  заводи, деякі військові підприємства.

Основними техногенними забруднювачами природного середовища є різні гази, газоподібні речовини, аерозолі, пил, які викидаються у атмосферу об’єктами енергетики промисловості, транспорту, радіоактивні, електромагнітні, магнітні й теплові випромінювання, шуми та вібрації «збагачені» шкідливими хімічними сполуками промислові стоки, комунальні і побутові відходи, хімічні речовини (пестициди і мінеральні добрива, які з одного боку поліпшують і підвищують урожайність, а з іншого – завдають великої шкоди довкіллю), нафтопродукти.

До найпоширеніших і найнебезпечніших забруднювачів належать: діоксид азоту, бензол, пестициди, нітрати, полі хлоровані дифеніли, соляна кислота.

Ще одним небезпечним  видом забруднення навколишнього  середовища є шуми та вібрації.

Шуми – це усі неприємні і небажані звуки та їх поєднання, які заважають нормально працювати, сприймати необхідні звукові сигнали, відпочивати.

Вібрації - це механічні коливання, що виникають під час роботи різних технічних пристроїв, вузлів, агрегатів.

Якщо не вжити термінових заходів до зменшення забруднень довкілля, то за розрахунками спеціалістів, через 50 років, незважаючи на зростання  виробництва, вміст оксиду заліза в  ґрунтах і водах подвоїться.

 

40 (2) Проблеми, що  пов’язані із зростанням споживання  прісної води.

Зростання чисельності населення  світу призвело до різкого збільшення обсягів споживання води. Інтенсивність  використання водних ресурсів перевищує  їх відновлення в біосфері і веде до забруднення водойм.

Всі галузі господарства стосовно водних ресурсів поділяються на споживачів і користувачів.

Споживачі збирають воду з джерела водопостачання, використовують її для виготовлення продукції, а потім повертають, але вже в меншій кількості і іншій якості.

Користувачі воду не забирають, а використовують її як середовище (водний транспорт, рибальство, спорт тощо)або як джерело енергії (ГЕС). Проте й вони змінюють якість води.

Основний споживач води –  сільське господарство (70 % її загального використання). Це зумовлено перед  усім збільшенням площ зрошуваного  землеробства. Зрошувані землі набагато продуктивніші від незрошуваних. Сьогодні в світі площа зрошуваних земель становить 15% заг. площі с/г угідь, а дають ці землі понад 50% усієї продукції.

Питоме водопостачання під  час зрошення залежить від виду вирощуваних  с/г культур, клімату, технічного стану  зрошувальних систем і способів впливу.

Більша частина води (20-60%), що використовується для зрошення, безповоротно втрачається, її певна кількість повертається назад у водойми у вигляді так званих поворотних вод, сильно забруднених солями.

Промисловість використовує близько 20 % води, споживаної людством. Кількість води, що споживається підприємством, залежить від того, яку продукцію  воно випускає, від систем водопостачання (прямоточна чи оборотна) та від інших  причин.

За прямоточної системи  вода з джерела надходить на промисловий  об’єкт, використовується в процесі  виготовлення продукції, потім піддається очищенню і після цього скидається у водостік чи водойму.

За оборотної системи  відпрацьована вода після очищення не повертається у водойму, а знову  використовується у процесі виробництва. Витрата води за такої системи  набагато нижча.

Кількість води необхідної для виробництва 1 т продукції, називають водоємкістю виробництва. За цим показником різні виробництва дуже відмінні. До найбільших споживачів води в промисловості належать атомні електростанції.

Водопостачання населення  ( це близько 10 % усієї споживаної людством води) задовольняє потреби в питній воді і комунально – побутові (робота підприємств побутового обслуговування, поливання вулиць, зелених насаджень, протипожежні заходи тощо).

 

59 (5) Значення тварин  в природі і житті людини. Причини  вимирання тварин.

 

Тваринний світ є важливою частиною біосфери нашої планети. Разом  з рослинами тварини відіграють значну роль в міграції хімічних елементів.