Військова діяльність та конверсія військово-промислового комплексу

План

 

Вступ

1. Нинішній стан довкілля

2. Військова діяльність  та конверсія військово-промислового  комплексу

3. Проблеми утилізації боєприпасів

4. Висновок

Список використаних джерел

 

 

Вступ

 

В світі, як і в Україні, головними причинами, що призвели до загрозливого стану довкілля є:

• застаріла технологія виробництва та обладнання,

• висока енергомісткість та матеріаломісткість, що перевищують у два-три рази відповідні показники відповідних країн;

• високий рівень концентрації промислових об'єктів;

• несприятлива структура промислового виробництва з високою концентрацією екологічно небезпечних виробництв,

• відсутність належних природоохоронних систем (очисних споруд, оборотних систем водозабезпечення тощо);

• низький рівень експлуатації існуючих природоохоронних об'єктів;

Нинішню екологічну ситуацію в Україні можна охарактеризувати як кризову, що формувалася протягом тривалого періоду через нехтування об'єктивними законами розвитку і відтворення природно-ресурсного комплексу України.

екологічна утилізація військовий

 

1. Нинішній стан  довкілля

 

Нинішню екологічну ситуацію в Україні можна охарактеризувати як кризову, що формувалася протягом тривалого періоду через нехтування об'єктивними законами розвитку і відтворення природно-ресурсного комплексу України. Відбувалися структурні деформації народного господарства, за яких перевага надавалася розвитку в Україні сировинно-видобувних, найбільш екологічно небезпечних галузей промисловості.

Економіці України притаманна висока питома вага ресурсомістких та енергоємних технологій, впровадження та нарощування яких здійснювалося найбільш "дешевим" способом – без будівництва відповідних очисних споруд. Це було можливим за відсутності ефективно діючих правових, адміністративних та економічних механізмів природокористування та без урахування вимог охорони довкілля.

Ці та інші чинники, зокрема низький рівень екологічної свідомості суспільства, призвели до значної деградації довкілля України, надмірного забруднення поверхневих і підземних вод, атмосферного повітря і земель, нагромадження у дуже великих кількостях шкідливих, у тому числі високотоксичних, відходів виробництва. Такі процеси тривали десятиріччями і призвели до різкого погіршення стану здоров'я людей, зменшення народжуваності та збільшення смертності, а це загрожує вимиранням і біологічно-генетичною деградацією народу України.

Винятковою особливістю екологічного стану України є те, що екологічно гострі локальні ситуації поглиблюються великими регіональними кризами. Чорнобильська катастрофа з її довгочасними медико-біологічними, економічними та соціальними наслідками спричинила в Україні ситуацію, яка наближається до рівня глобальної екологічної катастрофи.

 

 

2. Військова діяльність та конверсія військово-промислового комплексу

 

Геополітичне розташування України на Європейському континенті історично зумовило роль і місце її території, а також військово-економічного потенціалу в проектах і програмах реалізації військових доктрин різних громадсько-політичних систем і військово-політичних блоків. Тому в центрально-східному регіоні Європи за десятиріччя накопичено дуже велику кількість військ і сил флоту, різноманітної військової техніки та озброєнь, у тому числі ракетно-ядерних. Склалася також розвинута мережа потужних підприємств, установ і організацій оборонного призначення.

Щоденна військова діяльність, як правило, вкрай негативно впливає на довкілля. Внаслідок багаторічних порушень природоохоронного законодавства, зокрема щодо утримання та експлуатації авіаційних і військово-морських баз, полігонів і танкодромів, учбових центрів, баз і складів пально-мастильних матеріалів, військово-ремонтних і будівельних підприємств, парків бойової і автотракторної техніки, військлісгоспів і підсобних господарств, об'єктів тепло-, водо-, енергопостачання, зливних і очисних споруд, місць збору та утилізації відходів, а також внаслідок недотримання вимог екологічної безпеки під час проведення заходів бойової та оперативної підготовки військ і сил флоту уже забруднено та продовжується забруднення основних складових довкілля: ґрунтів, поверхневих та підземних вод, атмосферного повітря.

Екологічний стан може ще більше погіршитися у ході проведення наступної широкомасштабної військової реформи, конверсії оборонної промисловості, ліквідації ракетно-ядерної зброї та хімічної зброї, що залишилася з другої світової війни, продовження утилізації (знешкодження) застарілих видів військової продукції та боєприпасів, відходів військового виробництва, якщо військові й надалі не будуть дотримуватися екологічних вимог.

Військова діяльність була й залишається джерелом небезпеки для природи. Воєнно-промисловий комплекс (ВПК) споживає величезну кількість мінеральної сировини та енергії, потрібних для виробництва військової техніки. Армія і флот спалюють у двигунах літаків, танків, автомобілів, кораблів, у котельнях військових містечок і частин колосальні об'єми палива. Площа земель під полігонами, стрільбищами, мисливськими господарствами для вищих чинів, навчальними центрами перевищує 100 тис. га. На утримання армії, флоту, підприємств ВПК витрачається чимала частина коштів національного бюджету України. Величезної шкоди завдають природі випробування різних видів озброєнь, а також проведення маневрів і навчань.

 

 

В Україні густота розташування військових об'єктів — військових баз, містечок, арсеналів, складів боєприпасів, сховищ паливно-мастильних матеріалів і ракетного палива, авіаційних і загальновійськових полігонів, танкодромів, звалищ і місць поховання шкідливих відходів, а також колишніх шахтних пускових установок тощо — дуже висока. Багато з цих об'єктів становлять реальну й потенційну небезпеку для населення й довкілля, забруднюючи навколишнє природне середовище хімічними речовинами, зокрема сполуками важких металів, підвищуючи радіаційний фон, спричиняючи деградацію природних комплексів. Відомі випадки негативного впливу забруднень згаданих об'єктів на здоров'я населення (наприклад, поблизу Первомайська Миколаївської області). Очисні споруди на військових заводах та об'єктах, у місцях розташування військових частин здебільшого або взагалі відсутні, або їхній стан незадовільний.

Особливо загрозлива ситуація пов'язана з переробкою компонентів ракетного палива, якого в Україні накопичено понад 20 тис. т. Сховища ракетного палива не мають спеціальних засобів нейтралізації випарів (дуже токсичних) його компонентів, термін експлуатації резервуарів для його зберігання вичерпано. Для виконання програми знищення й утилізації ракетного палива потрібні багатомільйонні затрати, що сьогодні нашій державі не під силу. Військове керівництво, ігноруючи серйозні екологічні проблеми, пов'язані з діяльністю ВПК, водночас намагається приховати реальний стан справ, прикриваючись завісою секретності й перешкоджаючи доступ на військові об'єкти.

У найгіршому стані нині перебувають приморські райони, особливо в Криму. Тут протягом десятків років військові об'єкти й кораблі забруднювали води Чорного моря. Наприклад, у Севастопольській бухті концентрація нафтопродуктів у 180 разів перевищує ГДК! Спеціалісти стверджують, що кораблі й берегові частини Чорноморського флоту щодня скидають у море більш як 9 тис. м3 неочищених стоків.

Загрозу для довкілля становлять порушення в армійських підрозділах правил зберігання паливно-мастильних матеріалів (ПММ) та експлуатації систем їх транспортування. В результаті втрат, витоків і розливів ПММ протягом тривалого часу (іноді десятиріч) довкола військових баз та аеродромів на кілометри навкруг забруднені поверхневі й підземні води. Ці порушення спричинюють появу в криницях, ставках і річках «запасів» нафтопродуктів і навіть токсикантів та канцерогенів — хрому, кадмію, свинцю, бензипіренів. Прикладами можуть слугувати територія парку Олександрія в Білій Церкві, міста Узин і Васильків (Київська область), Дубно (Рівненська область), Велика Круча (Полтавська область), Озерне (Житомирська область), Чугуїв (Харківська область), Луцьк, Керч, Севастополь, Чернівці.

У багатьох військових частинах не дотримуються правил захисту цивільного населення від шкідливого впливу електромагнітного й високочастотного випромінювання потужних РЛС. Нагальні проблеми — використання військовими лісів і сільськогосподарських угідь.

 

3. Проблеми утилізації боєприпасів

 

Проблема утилізації боєприпасів і ракет в Україні має багато вимірів.

Причому масштаб цієї проблеми такий, що перетворює її вирішення на один

з пріоритетів не тільки внутрішньої, а й зовнішньої політики держави.

Основою реалізації державної політики у цій сфері є відповідна де-

ржавна програма. Протягом 1994-2004 років діяв перший узгоджений

варіант такої програми. З низки причин, передусім, фінансових, її вдалося

реалізувати тільки частково. У 2005 році був підготовлений новий варіант

державної програми. Між тим державна програма утилізації – це тільки

план, який, по-перше, ще має бути затверджений і, по-друге, його ще має

бути виконано.

Досвід свідчить, що утилізація боєприпасів і ракет повинна бути ком-

плексною і повною. Так само комплексними мають бути дії держави: вона

має організовувати, фінансувати, регулювати та контролювати цей про-

цес. В Україні зберігається приблизно 1,7 млн тон боєприпасів і ракет, з

яких 1,1 млн є надлишковими, причому решта 600 тис. т, які необхідні для

забезпечення безпеки і оборони держави, починаючи з 2011 року, повин-

ні будуть інтенсивно оновлюватися. Тобто до 2020 року необхідно буде

утилізувати всі 1,7 млн т, які зберігаються зараз, і виробити або закупити

600 тис. т нових. Переважна більшість робіт як з утилізації, так і оновлен-

ня арсеналів мають здійснюватися силами одних й тих самих підприємств

боєприпасної галузі.

Масштаб цих завдань на порядок перевищує обсяги того, що було

зроблено у рамках виконання попередньої державної програми утиліза-

ції. Протягом її дії було утилізовано 172 тис. т боєприпасів і ракет із за-

планованих 320 тис. Переважно це були так звані прибуткові боєприпаси,

реалізація продуктів утилізації яких покривала собівартість робіт. Зараз

запаси таких боєприпасів практично вичерпано. Одночасно вичерпала

себе основна організаційно-фінансова схема того часу, яка базувалася на

взаємодії одного-двох промислових операторів (розпорядників робіт, що

координували роботу підприємств-виконавців) та окремих військових

частин (арсеналів) Збройних Сил України.

Нова державна програма утилізації на 2006-2017 роки, що проходить етап

затвердження, передбачає загальне фінансування робіт в обсязі 4 млрд грн.

Від реалізації продуктів утилізації планується отримати 2,8 млрд грн, тобто

середній рівень самофінансування складатиме 70 %. Решта 1,2 млн грн –

додаткове державне фінансування. У розрахунку на 12 років реалізації

програми це становить 100 млн грн на рік – цілком помірковану суму.

Розв'язати проблему надлишкових і непридатних для використання та зберігання боєприпасів можливо шляхом їх утилізації.

При конструюванні та виробництві переважної більшості радянських

боєприпасів та ракет їх майбутня утилізація не передбачалася. Через це не

існує універсальних та відпрацьованих процедур, методів та технологій

їх утилізації. Вони поступово створюються у самому процесі утилізації,

що є однією з головних причин його недосконалості. Проблема ще біль-

ше ускладнюється через те, що основні підприємства боєприпасної галузі

Радянського Союзу розташовані у Росії, і тому в Україні відсутня взагалі

будь-яка технічна документація на приблизно 70 % боєприпасів і ракет,

що зберігаються в її арсеналах.

Потужності, які мають арсенали і підприємства Міністерства оборони,

дозволяють утилізовувати значну частку боєприпасів і ракет. Собівартість

цих робіт, якщо порівнювати з аналогічними показниками підприємств

промисловості, нижча у кілька разів (за рахунок практично нульових

транспортних витрат і значно менших накладних витрат). Проте номен-

клатура виробів, які можуть утилізовуватися у місцях зберігання, обме-

жена. Головне ж: ані арсенали, ані підприємства Міноборони не можуть

займатись переробкою вилучених з боєприпасів і ракет вибухових речо-

вин та порохів на промислову вибухівку. Практично єдиний можливий вид

утилізації вибухівки та порохів на арсеналах – це їх безпечне спалювання.

Якщо ж спалювання неможливе, недоречне або небезпечне і вибухові ре-

човини треба вивозити на утилізацію до підприємств спеціальної хімії, то