Глибинна екологія

Екологічна етика

Тема "Глибинна екологія"

 

 

ПЛАН

Вступ                                                                                                                         3

1. Загальна характеристика  поняття «Глибинна екологія»                                 3

2. Практична спрямованість глибинної екології                                                  7

Висновок  16

Список використаних джерел                                                                              17

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

ВСТУП

Катастрофічне погіршення стану довкілля у другій половині ХХ століття та поглиблення гуманітарної кризи, спричиненої втратою гармонії між людиною та природою, особливо в індустріалізованому суспільстві, породили низку спроб осмислення ситуації, що склалася, та пошуку шляхів її розв’язання, їх теоретичного обґрунтування та практичної реалізації. У найзагальнішій формі спроби теоретичного осмислення взаємозв’язків у системі „людина – природа” об’єднуються під назвою екологічної етики. Одним із найбільш впливових сучасних напрямів екологічної етики є глибинна екологія.

 

 

1. Свої витоки глибинна екологія, як і інші напрями екологічної філософії бере в екологічному, або „зеленому”, русі 1950-х – 1960-х років, який став виразником турботи широких верств населення про збереження довкілля, здоров’я людини  та якість життя. На цей час екологічна стурбованість громадськості вийшла далеко за межі суто природоохоронної діяльності, тобто збереження окремих рідкісних видів флори та фауни, мальовничих ландшафтів чи культурної спадщини певної місцевості і зосередилася на таких проблемах як небезпечні наслідки розвитку ядерної енергетики, промислові забруднення, кислотні дощі, загрози здоров’ю людини тощо, а відтак – на тотальній загрозі існуванню життя на Землі. 

Суспільна екологічна стурбованість цього періоду набула принципово відмінних рис у порівнянні з політично нейтральним природоохоронним рухом, які полягали в масовості нових течій порівняно з науковою елітарністю природоохоронних організацій та у критичному ставленні до пануючих ідеологічних доктрин тогочасного західного суспільства, засадами яких були необмежене економічне зростання, індустріальний розвиток, заохочення обсягів споживання тощо.

 Таким чином постала  необхідність розробляння альтернативної  ідеології, або нової екологічної парадигми, яка ґрунтувалася б на постматеріальних (нематеріальних) цінностях. Якщо до загальновизнаних матеріальних цінностей належать національна безпека, стабільна економіка, обороноздатність держави, закон і порядок, то постматеріальні цінності охоплюють насамперед особистісні, етичні, естетичні та інтелектуальні сторони людського життя, свободу й безпеку особистості та права людини, передбачаючи співіснування колективізму з толерантністю щодо індивідуального вибору. Зокрема, постматеріальні цінності пов’язані з таким колом проблем, як охорона довкілля та якість життя, гендерні та громадянські права, толерантність, антимілітаризм.

 Не випадково стурбованість  екологічною проблематикою, починаючи  з 1960-х років, висловлюють не  лише природоохоронці, а й представники інших соціальних рухів – пацифістського, жіночого (феміністичного), руху за права людини, молодіжного та студентського, які претендують на широку участь у розв’язанні цих проблем із залученням притаманних цим рухам ідеологій і набутого ними досвіду. Подібна експансія екологічної стурбованості мала наслідком, по-перше, намагання адаптувати окремі ідеології до нових умов, по-друге - спробу створити нову – „зелену” – ідеологію на основі синтезу певних елементів цих ідеологій.

Незважаючи на те, що зростання екологічної стурбованості та становлення нової екологічної парадигми пов’язують переважно з ціннісними трансформаціями економічно розвинених країн західного світу, ця парадигма вийшла далеко за їх межі. Незаперечним стало зростання актуальності екологічної теми та екологічного руху як в багатих, так і в бідних країнах. Тому пояснення глобалізації цього феномену слід шукати не лише в економічній, а й у соціальній та психологічній сферах, оскільки жодне сучасне суспільство не є носієм виключно одного виду цінностей – матеріальних чи постматеріальних.

Таким чином, в другій половині ХХ ст. екологічний рух  перетворився на глобальний феномен, який взяв на себе завдання не лише розв’язання  локальних екологічних проблем, впливаючи на механізм прийняття і впровадження рішень на місцях, а й почав справляти значний вплив на міжнародну екологічну політику, беручи активну участь у міжнародних конференціях і форумах, здійснюючи практику організації паралельних конференцій силами представників неурядових організацій тощо. Варто зазначити вагомий внесок міжнародного екологічного руху у підготовку й роботу Конференції ООН  з   довкілля    та розвитку в Ріо-де-Жанейро  (1992),  в якій  взяли участь близько  22000  представників  понад з   9000   неурядових   організацій  з усього світу.

Так чи інакше, але факт повсюдного зростання екологічної  стурбованості є вагомим аргументом на користь становлення нової  форми ідеології – „зеленої ідеології”, або ідеології екологізму, стрижнем якої стала вимога  радикального переосмислення відносин між людиною, природою і довкіллям і відповідних докорінних змін політичного порядку та способу суспільного життя, включення екологічних цінностей до підвалин демократії, ідеології, яка здійснює експансію в усі суспільно-політичні сфери. Одним із виявів формування засад ідеології екологізму слугують різноманітні течії екологічної етики, зокрема – глибинна екологія. 

Отже, рух «глибинної екології» виник не так давно. Термін введений норвезьким філософом А. Нейсом у 1972 році. Його філософська доктрина спирається на вісім екобіоцентричних етичних принципів, дороблених у 1985 p. В. Дивалом і Дж. Сешеном.

  1. Процвітання і благо людської і нелюдської форм життя на Землі цінне саме по собі. Цінність нелюдського світу не залежить від користі для людини.

2. Багатство і розмаїття  форм життя сприяє реалізації  цих цінностей і цінне саме  по собі.

3. Люди не мають права зменшити  це багатство і розмаїття, крім  випадків задоволення життєво  важливих потреб.

4. Процвітання людського життя і культур сумісне тільки з істотним зниженням людської популяції.

5. Нинішнє втручання людини в  природний світ надмірне і  ситуація швидко погіршується.

6. Тому політика повинна бути  змінена. Ці зміни повинні задіяти  базові економічні, технологічні  й ідеологічні структури. Лише тоді ситуація буде серйозно відрізнятися від нинішньої.

7. Ідеологічною зміною повинно бути високе оцінювання якості життя.

8. Ті, хто згодний з цими пунктами, повинні намагатися здійснювати ці зміни.

Прихильники “глибинної екології” відстоюють фундаментальні соціокультурні зміни. Особливо вони опираються розгляду природи просто як джерела ресурсів людини. Деякі глибинні екологи заперечують важливість людського виду. Дейв Формен, наприклад, думає, що люди — це тільки один з багатьох видів, і що нас занадто багато. Він вважає, що життя людини не більш важливе, ніж життя інших істот, і що здоров'ю біосфери варто віддати перевагу перед людським благом.

“Глибинна екологія” не є етичною  теорією. Скоріше, глибинні екологи  закликають до перетворення фундаментальних принципів нашого ставлення до природи. Цими принципами можуть бути: повага права всіх життєвих форм на життя і процвітання; співчуття іншим життєвим формам; максимізація розмаїтності життя людини й інших істот. Глибинні екологи схильні до нового погляду на світ і затверджують екологічну мудрість, чи екософію, а не екологічну етику як таку. Багато глибинних екологів вважають, що всі живі істоти, а також екосистеми, мають інтереси, а виходить, можуть постраждати, або виграти. Але всі об'єкти, що можуть або постраждати, або виграти (у тому числі природні системи), заслуговують на моральну увагу. Ті ж об'єкти, що пі падають під моральну турботу, мають певні права — так вважають багато традиційних етичних систем. “Глибинна екологія” заохочує прагнення до ототожнення з природою, щоб шкода, нанесена їй, сприймалася як шкода самому собі.

Отже, основними положеннями глибинної екології є:

- визнання самостійної цінності всіх форм життя, незалежно від їх корисності для людини;

- усвідомлення багатства та різноманітності форм життя, які мають власну цінність і сприяють розквіту людства;

- Людина не має права зменшувати багатство і різноманітність форм життя (крім випадків задоволення його насущних потреб);

- розквіт людства та його культури може відбуватися в умовах скорочення його чисельності;

- сучасне втручання людини в інші форми життя носить надлишковий характер, і ситуація швидко погіршується, що викликає необхідність зміни технологій, економіки та ідеологічних структур взаємини людини з іншими формами життя;

- основна ідеологічна зміна — визнання якості життя людини найважливішим показником.

 

 

2. Запроваджуючи поняття „глибинної екології” А.Наесс мав на меті протиставити його так званій „поверхневій екології”, яка базується на західному раціоналізмі й убачає необхідність розв’язання екологічних проблем індустріального суспільства лише тією мірою, якою це необхідно для збереження здоров’я й добробуту людини, тобто переважно шляхом зменшення рівнів забруднення й раціональнішого використання природних ресурсів. Тому поверхнева екологія керується короткотерміновими цілями, на відміну від глибинної, яка ставить перед собою розв’язання довготривалої задачі зміни базових людських цінностей, ґрунтованих на тому, що усі форми життя на Землі мають сприйматися як рівноцінні й рівнозначні.

Як уже зазначалося, глибинна екологія виступає з позицій біоцентризму, або екоцентризму, й апелює радше до людської мудрості, ніж до наукових аргументів, спираючись на розмаїття форм світосприйняття та філософування. Свої ідейні витоки глибинна екологія вбачає окрім вже згадуваного вчення Магатми Ганді, у буддизмі, трансперсоналізмі, пантеїзмі Б.Спінози, етиці Землі відомого американського натураліста, автора “Альманаху Піщаного Графства” (”A Sand County Almanac”) Олдо Леопольда, тощо, претендуючи на синтез багатьох філософських вчень. Окрім того, на формування екософії А.Наесса значний вплив справили норвезькі традиції, що глибоко вкорінені в природу і виявляють себе у міфологізації гір та річок, а також національний рух friluftslif  - рух на підтримку досвіду життя в єдності з природою, яка становить основу добробуту й процвітання нації.

Свою екософію А.Наесс називав ще екософією-Т, за назвою своєї гірської хижки в Норвегії – Tvergastein, де він переживав єднання з природою і розмірковував над принципами нового вчення. Крім того, літера Т відповідає також початку англійського слова tolking (interpretation), яке є ключовим для мовлення, комунікації, проповіді. Проте екософію-Т А.Наесс швидше асоціював із власним світобаченням, аніж із усім глибинно-екологічним рухом, але саме з цих позицій  він визначав свою персональну участь у цьому рухові.

Нормою екософії-Т є самореалізація заради усіх живих істот (Self -realization for all beings!), тобто реалізація людини, людської особистості, яка усвідомлює себе в єдності з усім світом живого (Self) і тим самим відрізняється від звичайної людини, яка керується лише власним ego (ego-self).

Така розмитість і еклектичність  філософсько-світоглядних підвалин глибинної  екології дає підстави її опонентам і критикам вказувати на „дефіцит теорії” цього вчення, на понятійне болото, в якому може потонути все, що надає привабливості екологічному мисленню. Проте, на думку В.Теобальда, така критика є односторонньою, оскільки здійснюється з позицій раціональності наукового мислення, і не враховує прагнення суб’єктивного індивідуального буття, котре також перебуває в кризовому стані, до відтворення цілісності світу, у тому числі й через відтворення міфічного мислення (повернення до міфотворення), яке певною мірою притаманне глибинній екології. Тому позитивний сенс глибинної екології слід вважати в її зверненні до екзистенціальних характеристик людини, вкорінених у міфі.

Самі ж прибічники та послідовники глибинної екології виправдовують  таку еклектичність своїх ідейних засад необхідністю об’єднати людей різних віросповідань і світобачення заради збереження усього живого та досягнення гармонії між людьми та світом природи. Тому завдання глибинної екології – створити ширшу платформу загальних принципів, щоб об’єднати різні групи людей заради спільної справи, спільних цілей і цінностей. Різні люди і різні культури спираються на різні міфології, проте всі вони можуть підтримати спільну платформу заради пошуку шляхів подолання екологічної кризи, заради розв’язання чисельних екологічних конфліктів у різних куточках світу, яким притаманне багато не лише відмінного, а й спільного. Більше того, унікальний досвід кожної особистості, який складає її власну екософію, може становити цінність для спільної справи. Зрештою, жодна філософія, як і технологія не може охопити всю планету. „Розмаїття – це добре на всіх рівнях”.

Р.Сешонз визнає, що глибинна екологія є досить цілісною системою аналізу сучасних проблем, але не має єдиної програми щодо їх практичного вирішення, і, попри значне розмаїття практичних рекомендацій, їх об’єднує лише вимога елімінувати антропоцентричне домінування над природою. Недоліки останнього вбачаються саме у невизнанні внутрішньої цінності усіх форм життя та природи загалом; створенні людиною (або Богом) системи цінностей, згідно яким люди мають право (а інколи це ставиться їм в обов’язок) розпоряджатися іншими формами життя на власний розсуд, аж доки наслідки такого ставлення не починають загрожувати самій людині.