Державна регіональна екологічна політика

сприяння розробці і широкому впровадженню нових біологічних  засобів захисту рослин у сільськогосподарському виробництві – підвищити використання нових біологічних засобів захисту  рослин у сільськогосподарському виробництві  до 25% від базового рівня на середньострокову перспективу і до 50% до 2020 року (на довгострокову перспективу); ;

забезпечення широкого впровадження технологій мінімального обробітку  ґрунту;

забезпечення контрольованого  сільськогосподарського навантаження на ґрунтовий покрив;

створення умов для забезпечення неперервності природних ділянок  – поширити неперервність ділянок  до до 25% від базового рівня на середньострокову перспективу і до 50% до 2020 року (на довгострокову перспективу);

запровадження економічних  важелів щодо стимулювання землевласників та землекористувачів до ведення  екологічно збалансованого сільського господарства, збереження біо- та ландшафтного різноманіття та розвитку екомережі.

Лісове господарство

впровадження екосистемного  підходу в систему ведення  лісового господарства та комплексного використання лісових ресурсів;

запровадження системи повної відповідальності постійного користувача  за стан наданих у користування лісів  – забезпечити організаційно-управлінський  перехід до повної відповідальності постійного користувача за стан наданих  у користування лісів на середньострокову перспективу до 2012 року;

забезпечення відтворення  корінних лісових і природних  рослинних угруповань з використанням  технологій, що сприяють збереженню біорізноманіття  – поширити відтворення до 25% від  базового рівня на середньострокову перспективу і до 50% до 2020 року (на довгострокову перспективу);

розроблення критеріїв та індикаторів збалансованого розвитку лісового господарства, впровадження сертифікації лісів в лісовому господарстві – впровадити екологічно ефективну  сертифікацію лісів у середньостроковій  перспективи до 2012 року.

 

 

3. Дослідження регіональної екологічної політики

 

Регіональна екологічна політика – це система цілей і дій, що реалізуються органами державної влади і місцевого самоврядування, спрямованих на збереження довкілля та забезпечення екологобезпечних умов життєдіяльності населення за допомогою методів, що враховують специфіку територій.

Компонентну структуру регіональної екологічної політики становить  єдність і взаємодія п’яти  структурних блоків: науково-інформаційне забезпечення, нормативно-правові акти, виробничо-технічний потенціал, організаційно-економічний механізм, екологічна культура населення. Науково-інформаційний блок фіксує сам факт екологічного порушення, визначає його причину і пропонує органу управління можливі методи вирішення проблеми. Орган управління через відповідні нормативно-правові акти (рішення) вносить необхідні імпульси і корективи в основні цілереалізуючі ланки – виробничо-технічний потенціал, організаційно-економічний механізм, систему формування екологічної культури населення.

Важливим моментом осмислення суті та змісту регіональної екологічної  політики є необхідність усвідомлення двох її зрізів. Перший – це екологічна політика держави стосовно регіонів (державна регіональна екологічна політика), другий – екологічна політика, яку проводять самі регіони. Першу реалізують центральні органи державної влади, другу – місцеві органи державної влади і самоврядування. Оскільки будь-яка політика покликана обслуговувати певні інтереси, то й державна політика у сфері екологічної безпеки має забезпечувати реалізацію державних регіональних екологічних інтересів та створювати умови для реалізації місцевих екологічних інтересів силами регіонів. У цьому плані, безумовно, ключову роль відіграє законодавче закріплення прав і повноважень між різними гілками влади, відсутність якого неминуче спричиняє конфлікти і протиріччя між ними, в результаті чого стрімко падає ефективність екологічної політики. Тому дуже важливим є чіткий розподіл функцій між різними рівнями управління.

Суть та зміст екологічної  політики треба розглядати крізь  призму більш широкого поняття – регіональної політики. Водночас, зміщуючи акценти економічних реформ у регіони, держава аж ніяк не повинна знімати з себе відповідальність за їхній соціально-економічний та екологічний стан. Звичайно, в такому випадку виникає проблема пошуку компромісу між регіональними інтересами держави і місцевими інтересами регіону. Саме на балансі цих інтересів і повинна ґрунтуватись регіональна політика. А така політика буде ефективною тоді, коли:

а)  регіони визнають пріоритет державних інтересів;

б) держава створить сприятливі умови для реалізації місцевих інтересів силами регіонів;

в) будуть забезпечені гарантії державної підтримки розвитку регіонів.

Незаперечним є факт, що між регіональними інтересами держави  та місцевими інтересами є розбіжності. В принципі, вони об’єктивно неминучі. А тому ефективною буде тільки та політика, яка максимально згладжуватиме  можливі суперечності між ними. Саме їм, національним інтересам, повинні  бути підпорядковані регіональні інтереси держави та місцеві інтереси регіонів. Зазначимо, що регіональну політику треба розглядати крізь призму конкретності інтересів, які вона реалізує. Наскільки  специфічними є інтереси регіонів, що відображають історичні, етнічні, природні, економічні, соціальні, культурні особливості територій, настільки конкретно диференційованими є інтереси держави щодо них.

За напрямами регіональну  політику поділяють на соціальну, промислову, аграрну, екологічну, гуманітарну, науково-технічну (рис. 2). Відповідно, деякі з цих  видів політик мають кілька елементів як порівняно самостійних напрямів регулювання важливих територіальних процесів та сфер. Наприклад, у рамках регіональної соціальної політики можна виділити політику соціального захисту, житлову, демографічну, урбаністичну, рекреаційну, політику зайнятості. Структурними компонентами регіональної гуманітарної політики є національна, етнічна, культурна, освітня, міжконфесійна тощо.

Сказане вище повною мірою  стосується й екологічної політики як невід’ємної складової регіональної політики. В цьому контексті слід вказати на домінуюче місце екологічної  політики в системі регіональної політики, що пояснюється об’єктивною  необхідністю екологізації всіх інших  складових регіональної політики.

Вітчизняна практика законодавчого  регулювання у сфері охорони  навколишнього природного середовища і раціонального використання природних  ресурсів здійснюється шляхом прийняття  комплексних і спеціалізованих  законодавчих актів.

Істотна особливість екологічного законодавства полягає в закріпленні  сучасного екологічного імперативу щодо охорони екологічних прав людини, які беруть початок з конституційної вимоги стосовно права кожного на безпечне для життя і здоров’я довкілля. Тому епіцентром сучасної регіональної екологічної політики та екологічного законодавства повинні стати  екологічні права громадян України.

4. Соціально-екологічні засади формування регіональної екологічної політики

 

Обґрунтовано роль соціальних факторів як визначальних мотивів формування активної регіональної екологічної політики; показано територіальні особливості екологічного стану України, що є передумовою необхідності регіоналізації екологічної політики; розроблено її концептуальну модель.

Серед багатьох мотивів, які  обумовлюють необхідність активізації  регіональної екологічної політики в Україні, в числі пріоритетних слід назвати соціальні фактори. Адже метою регіональної екологічної  політики є створення такого суспільного  блага, як екологічна безпека. Безпосереднім  споживачем цього блага є людина, життя якої є найвищою цінністю. А раз так, то і регіональна  екологічна політика буде ефективною тоді, коли на кожний конкретний момент враховуватиме думку населення  щодо пріоритетності вирішення екологічних  проблем у спектрі інших проблем  його життєдіяльності, з іншого боку – буде сприяти підвищенню екологічної свідомості громадян.

З метою вивчення рівня  екологічної свідомості населення, визначення місця екологічних цінностей  серед інших соціальних пріоритетів, нами було проведено соціологічне дослідження  у п'яти районах Львівської області: Городоцькому, Миколаївському, Перемишлянському, Сокальському, Яворівському. Отримана в процесі такого дослідження експертна оцінка населенням окремих екологічних реалій містить цінну інформацію про стан навколишнього середовища, джерела екологічного напруження, шляхи вирішення екологічних проблем. Дослідження показало, що хоча екологічна ситуація в державі дуже складна і проблематична, населення реагує, в першу чергу, на кризу економіки – тяжке матеріальне становище здається небезпечнішим, ніж вплив на здоров'я несприятливої екологічної ситуації. Серед найактуальніших проблем, дошкульних і хворобливих для середньостатистичного мешканця Львівської області, наші респонденти передусім визначили “низький рівень заробітної плати”. На сьогоднішній день проблеми безробіття, низькі грошові доходи населення, ріст злочинності об'єктивно відсувають екологічні пріоритети на другорядний план. Перспективи вирішення екологічних проблем, в основному, визначатимуться рівнем усвідомлення їх актуальності науково-технічною елітою, політиками та тими державними інститутами, які формують і здійснюють екологічну політику.

Безумовно, що неадекватність соціальної реакції гостроті екологічних  проблем є негативним явищем. Разом  з тим, у сьогоднішніх умовах воно відіграє і певну позитивну роль, оскільки не підвищує і без того високу соціальну напругу в суспільстві. А раз так, то шляхи виходу з  еколого-економічної кризи треба  шукати в площині вибору ефективної тактики природоохоронних дій в  різних сферах соціально-економічного життя. Видається, що основними напрямками такої тактики мають бути: екологізація економічних реформ, екологізація управління, екологізація людської свідомості. Саме там криються дієві резерви підвищення ефективності регіональної екологічної  політики в найближчій перспективі.

Екологічний фактор має значний  вплив на соціальну асиметрію  українського суспільства і в  просторовому відношенні. Це підтверджують  проведені розрахунки інтегральних індексів соціально-екологічної комфортності проживання населення. 

Висновки

  В екологічній, як і в будь-якій іншій політиці, завжди присутній елемент регіоналізму, який надає їй не тільки специфічних рис, а й трансформує у нове поняття регіональної екологічної політики, що потребує відповідного теоретичного аналізу й осмислення.

Потребу регіоналізації екологічної  політики можна пояснити не тільки значною екологічною диверсифікацією  території України, а передусім особливостями соціально-економічних процесів у регіонах, які в історичному, природному, соціальному, економічному відношеннях є далеко не однорідними.

Звідси випливає об'єктивна необхідність регіональної диференціації управлінських рішень та практичних дій, спрямованих на стабілізацію і поліпшення екологічної ситуації. Потреба проведення регіональної екологічної політики виникає тоді, коли в умовах диверсифікованого екологічного простору стає очевидною низька результативність уніфікованих механізмів регулювання стану довкілля.

Основою сучасної екологічної  політики є нормативні підходи, які  орієнтують природоохоронну діяльність на досягнення визначених нормативів якості природного середовища. Вони, як відомо, регламентують якісні параметри гранично допустимого вмісту хімічних речовин та інших видів шкідливого впливу на природні компоненти. Вважають, що ці норми є екологічно допустимими, а тому й соціально безпечними. Такій концепції відповідає чинна модель управління природним середовищем.

Зараз об'єктивно назріла  потреба формування екологічної  політики на принципово нових засадах. Теоретичною базою такої політики може слугувати концепція ризику.

Результативність регіональної екологічної політики залежить від  ефективності інструментів її практичної реалізації. Під ними слід розуміти сукупність адміністративних, правових, економічних, соціально-психологічних важелів регулювання суспільних відносин для досягнення цілей екологічної політики. Серед них, безумовно, провідне місце займають економічні.

Отже, екологічна безпека, як специфічний вид суспільних благ та невід’ємний елемент національної безпеки, є одним з пріоритетних напрямів державної політики, регіональний зріз якої відіграє провідну роль у  гарантуванні екологобезпечного розвитку держави в цілому.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

Список використаної літератури

 

1. НАН України. Ін-т  регіональних досліджень. – Львів, 1997. – С. 216-224. Особистий внесок: наведено аргументи на користь створення спеціальної туристсько-рекреаційної зони “Яремче”, обґрунтовано екологічні наслідки її функціонування.

2.  Кравців В.С. Економічні  основи управління охороною довкілля // Регіональна економіка. – 1998. – № 2. – С. 202-203.

3.  Кравців В.С. Екологічна  безпека як об’єкт регіональної  політики // Регіональна економіка. – 1999. – № 1. – С. 124-134.

4.  Кравців В.С. Напрямки  формування та реалізації регіональної  екологічної політики // Соціально-економічні  дослідження в перехідний період. Основи формування регіональної  соціально-економічної політики. (Щорічник  наук. праць). Вип. VIII. / ІРД НАН України. – Львів, 1999. – С. 58-66.

5.  Кравців В.С. Круглий  стіл з питань регіональної  соціально-економічної політики // Регіональна  економіка. – 1999. – № 3. – С. 148-156.

6.  Кравців В.С. Перспективи  екологічно сталого розвитку  України на фоні сучасних соціально-економічних  проблем // Соціально-економічні  дослідження в перехідний період. Сталий розвиток та екологічна  безпека (регіональна політика) / Щорічник наук. праць. Вип. XX / ІРД НАН України. – Львів, 2000. – С. 30-40.

7. Кравців В.С., Колодійчук І.А., Гуляєва Н.О., Ковалюк М.Й. Регіональні екологічні програми: принципи формування, результати реалізації (досвід Львівщини) // Соціально-економічні дослідження в перехідний період. Регіональна політика сталого розвитку: принципи формування, механізми реалізації (Збірник наук. праць.). Вип. 5 (ХХХVI) / НАН України. Інститут регіональних досліджень. – Львів, 2002.- С. 76-89. Особистий внесок: розкрито концептуальні підходи до розробки програми охорони навколишнього природного середовища як інструменту реалізації регіональної екологічної політики.