Дослідження динаміки зростання обсягів природно-заповідного фонду Київської області засобами геоінформаційних систем

Одна з основних функцій ГІС –  створення і використання комп’ютерних (електронних) карт, атласів та інших картографічних продуктів. Важливо, що в рамках ГІС досліджується не тільки географічна інформація, а й всі процеси та явища на земній поверхні, економіці та суспільстві.

Суттєва перевага ГІС-технологій полягає в тому, що вони забезпечують реалізацію принципу нових задач шляхом надання можливостей відкривати невідомі раніше закономірності існування, взаємозв’язку і розвитку об’єктів і процесів, що досліджуються [9,15].

Відомо багато розробок ГІС-платформ (ГІС-пакетів, оболонок), з них в Україні найбільш поширені MapInfo, ArcInfo, GeoDraw, ArcView, Карта (Панорама), Digitals та інші [8], які дозволяють створювати, картографувати, аналізувати растрові дані і виконувати інтерактивний растрово-векторний аналіз карт [19].

На прикладі ГІС «Земельний фонд» Вишгородського району Київської області може бути створена геоінформаційна система природно-заповідного фонду Київської області, що дозволяє:

• підвищити ефективність прийняття управлінських рішень у сфері природокористування області, у т.ч. винесення меж заповідних територій в натуру, проведення інвентаризації земель ПЗФ, формування національної екологічної мережі та регіональної схеми екологічної мережі [20], а також в умовах надзвичайних ситуацій [1];
• забезпечити картографічними матеріалами науково-дослідні роботи, у першу чергу ті, що несуть екологічну спрямованість на практичну природоохоронну діяльність і екологічну освіту.

У структурі такої геоінформаційної системи, у рамках її функціональних можливостей,  будуть закладені передумови для створення нового шару, що дозволятиме проводити аналіз впливу антропогенної діяльності та подальший розвиток територій, що підлягають заповіданню [15].

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

Використана література:

 

1. Аэрокосмические методы и геоинформационные технологии в лесоведении и лесном хозяйстве: Докл. ІІІ Всерос. конфер., посвящ. памяти Г.Г. Самойловича (Москва, 18–19 апреля 2002 г.) М., 2002.
2. Барщевський Н.Є. Геоморфологічні особливості території м. Києва. - К.: Вид-во АН УРСР, 1940.
3. Богомолов В.В., Костяшкін С.І., Мєшкова В.Л., Полупан А.В. Методичні засади використання ГІС-технологій для дослідження просторової динаміки комах-дефоліаторів // Лiсiвництво й агролісомеліорація. Харків, 2000. Вип. 98.
4. Вишневский А.Г. Мировой демографический взрыв и антропогенное давление на климат // Общие вопросы изменения климата и здоровья населения. - М.: АдамантЪ, 2004.- С. 34-43
5. Готинян В.С., Красовський Г.Я., Мельник І.В. «Геоінформаційні системи і технології». ДНВЦ «Природа», Київ
6. Гродзинский М. И. и др. «Концепция экосети трансграничной области бассейна Днепра» // Информационный бюллетень Программы ПРОООН-ГЕФ экологического оздоровления бассейна Днепра. №4, апрель, 2003, с. 11-12.
7. Демчишин М.Г. Техногенні вплив на геологічне середовище території України. -К.: ІГН НАН України, 2004.-156с.
8. Довгий С. О., Копійка О. В., Черепін Ю. Т. Засади регіональної інформатизації. — К.: ІТГІП, 2005.
9. Довгий С. О., Лялько В. І., Трофимчук О. М. та ін. «Інформатизація аерокосмічного землезнавства», — К: Наук, думка, 2001
10. Екологічний атлас Києва. - К.: ТОВ «Агентство Інтермедіа», 2003. - 60с.
11. Екологічний паспорт регіону. Київська область. 2008 рік, - 125 с.
12. Заповідники і національні природні парки України. - К.: Вища шк., 1999.-231 с.
13. Засульська Т.М., Захарченко І.Г. Ґрунти Київської області. За ред. С.О. Скорини, - Київ, 1969.
14. Исаев А.С., Коровин Г.Н. Дистанционное зондирование лесного покрова (состояние и перспективы) // Дистанционное зондирование Земных покровов и атмосферы аэрокосмическими средствами. Сборник докладов. Муром, 20-22 июня 2001 г.
15. Капусник І.В., Феклістова Г.О., Макаровський Є.Л. Досвід використання ГІС в управлінні природокористуванням та охороною навколишнього природного середовища на регіональному рівні. - ДНВЦ „Природа”, Київ. – 2007-2008.
16. Карпінський Ю. О., Лященко А. А., Сотніков В. В., Черепін Ю. Т. Регіональні земельні інформаційні системи / Інформаційний бюлетень Асоціації міст України. — К., 1996. — № 9.
17. Коваленко О.Ю. Світовий досвід управління національними природними парками// Екологія довкілля та безпека життєдіяльності, №2 2008, с.27-37
18. Кондратьев К.Я., Федченко П.П. Спектральная отражательная способность и распознавание растительности. - Л.: Гидрометеоиздат, 1982. - 216 с.
19. Красовський Г.Я., Петросов В.А. Космічний моніторинг водних екосистем з використанням ГІС-технологій. Київ.: Український інститут досліджень навколишнього середовища і ресурсів. 2002. - 230с.
20. Крета Д.Л., Перминова С.Ю. «Особенности синтеза системы картографического обеспечения управления экологической безопасностью в Херсонской области.»Ученые записки Таврического национального университета имени В.И.Вернадского. Серия «География». Том 20 (59). 2007 г. № 1. С. 89-98
21. VII Міжнародна науково-практична конференція «Сучасні інформаційні технології управління екологічною безпекою, природокористуванням, заходами в надзвичайних ситуаціях» - Київ-Харків-АР Крим, 2008
22. Маков К.И. Гидрогеология г. Киева. Изд-во АН УССР, Киев, 1948 г.
23. Малишев О.М. та ін. Технічне обстеження та нагляд за безпечною експлуатацією будівель та інженерних споруд. – К.: «Відлуння», 2007. – 708 с.
24. Маринич А.М. Природа Киевской области. Кол-в авторов, отв. ред. чл.-корр. АН УССР А.М. Маринич. Изд-во Киевского университета, 1972.
25. Національна доповідь України про гармонізацію життєдіяльності суспільства у навколишньому природному середовищі. Спец. видання до 5-ої Всеєвропейської конференції міністрів навколишнього середовища «Довкілля для Європи». Київ, 2003
26. Національна доповідь України про збереження біологічного різноманіття. - К., 1997, -31 с.
27. Національна доповідь про стан навколишнього природного середовища  в Київської області у 2007 році - К., 2008, - 71 с.
28. Оболенский Н.В. Архитектура и солнце. – М.: Стройиздат, 1988. – 207 с.
29. Рачкулик В.И., Ситникова М.В. Отражательные свойства и состояние растительного покрова. - Л.: Гидрометеоиздат, 1981. - 287 с.
30. Росс Ю.К., Петерсон У.К. О каталогизации КСЯ лесной зоны Европейской территории Советского Союза //Исследования Земли из космоса. 1984. - №2. - С. 60-66.
31. Скольник М. Справочник по радиолокации - М.: Сов. радио, 1976. - 454 с.
32. Фірстов С., Левіна Д., Чернишов Л., Коміренко Р. Глобальна спрямованість науки третього тисячоліття //Вісник НАН України. -2001.-8.-С.28-34
33. Шевченко В.О., Бондаренко Е.Л., Палієнко Л.О. «Геоінформаційне картографування природних заповідників як реалізація принципів регіонального еколого-географічного картографування». Наукове видання «Роль природно-заповідних територій у підтриманні біорізноманіття». Матеріали наукової конференції, присвяченої 80-річчю Канівського природного заповідника (Канів, 9-11 вересня 2003 р.).
34. Шумейко В.О., Вишняков В.Ю. Створення екологічної ГІС Хмельницької області з використанням ДЗЗ. Екологія і ресурси: Зб. наук. праць Інституту проблем національної безпеки.-К.:ІПНБ, 2008.-№18-120с.
35. ДБН 360-92* Містобудування. Планування і забудова міських і сільських поселень. – К.: Мінбудархітектури України, 1993.-110 с.
36. ДБН В. 1.2.-2-2006. Навантаження і впливи. – К.: Мінбудархітектури України, 2006.-60 с.
37. ДБН В.2.5-28-2006. Природне і штучне освітлення. – К.: Мінбудархітектури України, 2006. – 77 с.
38. ДБН В.2.6 -31:2006. Теплова ізоляція будівель. – К.: Мінбудархітектури України, 2006. – 65 с.
39. Закон ВР України «Про Загальнодержавну програму формування національної екологічної мережі України на 2000 - 2015 роки» від 21.09.2000 № 1989-III
40. Закон України «Про природно-заповідний фонд України». - Відомості Верховної Ради (ВВР), 1992, N 34, ст. 502.
41. Закон України «Про рослинний світ».- Відомості Верховної Ради (ВВР), 1999, N 22-23, ст. 198
42. Закон України «Про тваринний світ».- Відомості Верховної Ради (ВВР), 2002, N 14, ст. 97
43. Закон України «Про Червону книгу України».- Відомості Верховної Ради (ВВР), 2002, N 30, ст. 201
44. Постанова Верховної Ради України «Про Основні напрями державної політики України у галузі охорони довкілля, використання природних ресурсів та забезпечення екологічної безпеки» від 5 березня 1998 року 188/98-ВР
45. Постанова Верховної Ради України «Про Програму перспективного розвитку заповідної справи в Україні».- Відомості Верховної Ради України (ВВР), 1994, N 48, ст. 430
46. Постанова Кабінету Міністрів України «Про затвердження Положення про Зелену книгу України» від 29 серпня 2002 р. N 1286 Київ
47. Постанова Кабінету  Міністрів  України  «Про Програму охорони довкілля, раціонального використання природних ресурсів і забезпечення екологічної безпеки в Київській області на період до 2005 року» від 17.08.98 N 671-р (671-98р)
48. Постанова Київської облради про Програму інформатизації Київської області на 2002-2004 роки від 5 грудня 2001 року № 302-18-ХХІІІ.
49. Постанова Київської облради про регіональну програму розвитку лісового господарства до 2015 року «Ліси Київщини» від 25 січня 2001 року № 263-15-ХХІІІ.
50. Постанова Київської облради про Програму «Охорона довкілля та раціональне використання природних ресурсів Київської області на період до 2011 року» від 6 листопада 2007 року №198-13-V.
51. СниП 2.01.01-82. Строительная климатология и геофизика./ Госстрой СССР. – М.: Стройиздат. 1983. – 136 с.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

2.1. Фізико-географічна характеристика

 

Київська область розташована на Півночі держави, в басейні середньої течії Дніпра, головним чином на Правобережжі. На Сході межує з Чернігівською і Полтавською, на Південному Сході і Півдні – з Черкаською, на Південному Заході – з Вінницькою, на Заході – з Житомирською областями, на Півночі – з Республікою Білорусь. Площа області складає 28,1 тис. км2. В області — 25 районів (Баришівський, Білоцерківський, Богуславський, Бориспільський, Бородянський, Броварський, Васильківський, Володарський, Вишгородський, Згурівський, Іванківський, Кагарлицький, Києво-Святошинський,    Макарівський, Миронівский, Обухівський, Переяслав-Хмельницький, Поліський, Ракитнянський, Сквирський, Ставищенський, Таращанський, Тетиєвський, Фастівський, Яготинський райони), 26 міст, у т.ч. 12 - обласного підпорядкування, 14 – районного значення, 30 селищ міського типу. Чисельність наявного населення на 01.01.2007—1751,3 тис. осіб.

Транспортно-географічне положення Київської області визначається тим, що до Києва сходяться залізниці, автомагістралі, авіалінії, річкові та інші комунікації, зв'язуючи її з усіма областями України і європейськими державами.

Область лежить у межах зон мішаних лісів і лісостепу. Її ґрунтові та агрокліматичні умови сприятливі для розвитку сільського господарства.

 

2.2. Атмосферне  повітря

 

Основний  вклад  в  загальну  кількість  викинутих в  атмосферне  повітря   шкідливих  речовин  вносить  Трипільська  ТЕС. Незважаючи  на  проведену  роботу  по  зменшенню  викидів,  їх  загальна  кількість залишається  досить  значною,  що  зумовлює  підвищений  рівень  забруднення  повітря  у  деяких  містах  області [2].

В області 183 підприємства провело режимні налагоджувальні роботи на паливовикористовуючому обладнанні, що сприяє зменшенню викидів в атмосферне повітря та економному використанню пального [4].

Однією  з  важливих  екологічних  проблем є  забруднення  атмосферного  повітря   шкідливими  викидами  автотранспортних  засобів, загальний обсяг яких становить 56,97 %  загальних  викидів [3].

 

2.3. Водні ресурси

 

Із загальної кількості водокористувачів близько 80,91 % — об`єкти промисловості, 7,86 % — сільського господарства, 10,98 % — житлово-комунального господарства.

В області функціонує 4 питних водозабори із поверхневих водних об’єктів (із р. Десна в с. Пухівка для питних потреб м. Бровари, із р. Рось для міст Біла Церква, Богуслав, Миронівка). Із поверхневих джерел вода також використовується для технологічних потреб.

Найпотужнішим водокористувачем в області є Трипільська ТЕС, яка використовує воду з Канівського водосховища для охолодження обладнання в об’ємах, що становлять 64,49 % загального водоспоживання області (68,08 % загального водоспоживання з поверхневих джерел) [2].

Збільшення забору та використання води з поверхневих та підземних джерел стало причиною відповідного збільшення обсягу скиду стічних вод у водні об`єкти.

Із загального обсягу водовідведення у водні об`єкти скидаються у переважній більшості нормативно-чисті стічні води. Основними забруднювачами поверхневих водойм Київщини є підприємства житлово-комунального господарства [4].

У сфері охорони водних ресурсів екологічні проблеми полягають у забрудненні нафтопродуктами підземних вод, відсутності очисних споруд зливової каналізації, низькій ефективності  роботи ряду очисних споруд біологічної очистки в зв’язку з їх незадовільним технічним станом [3].

 

2.4. Земельні ресурси

 

В області значні площі займають землі під відкритими розробками, шахтами та відповідними спорудами – 3,0 тис. га, з них близько 1800 га займають відпрацьовані розробки, кар’єри, закриті шахти, відвали, терикони, які не експлуатуються [2].

Концепція використання порушених земель передбачає безумовне повернення їх після рекультивації у ті самі угіддя, з яких вони були вилучені, тобто, здебільшого у ріллю. Але в зв’язку з нестачею коштів  рекультивація не проводилась, що  також негативно впливає на екологічний стан земельних ресурсів області [3,4].

 

2.5. Відходи

 

На кінець 2007 року на території підприємств за даними головного управління статистики в Київській області в спеціально відведених місцях зберігається  близько 159766 т промислових відходів І-ІІІ класів небезпеки. Із них 164,1 т (або 0,1 % від загальної кількості) належить до І класу небезпеки і 4248,3 т (або 2,7%) – до ІІ класу небезпеки.

На даний час в області налічується 11 об’єктів, на яких зберігаються промислові відходи, і 35 звалищ  твердих побутових відходів (ТПВ), які мають дозволи на розміщення відходів. Їх загальна площа складає  487,77 га,  обсяг накопичених відходів – 41417,89 тис. т. Загальна площа місць видалення твердих побутових відходів складає 325,16 га [2].

Більшість місць захоронення твердих побутових відходів не відповідають вимогам екологічної безпеки, а саме – відсутні системи інженерного захисту підземних і поверхневих вод від забруднення токсичними компонентами відходів [4].

 

 

 

2.6. Природно-заповідний  фонд

 

Мережа природно-заповідного фонду Київщини нараховує 151 об'єкт природно-заповідного фонду загальною площею близько 81 106 тис. га, що складає 3,2% від адміністративної площі Київської області. З них загальнодержавного значення —21 об'єкт площею понад  14723,4 га, місцевого значення 130 об'єктів площею більше - 17512,52 га [1].

Основні проблеми збереження та розвитку природно-заповідного фонду — винесення меж заповідних територій в натуру та відсутність фінансування робіт щодо  проведення наукових обстежень природних територій з метою їх подальшого заповідання [3].

 

Процеси економічного і соціального розвитку, які здійснювались в області на принципах максимального використання природних ресурсів без дотримання екологічних вимог, призвели до зниження стійкості ландшафтів, їх здатності до самоочищення і самовідновлення, загострили протиріччя між зростаючими потребами суспільства та можливостями природних комплексів витримувати антропогенне навантаження і забезпечити всю сукупність факторів, які визначають якість середовища, його комфортність та екологічний добробут населення, а також призвело до інтенсивного розвитку деградаційних процесів [5].

Незбалансоване антропогенне навантаження на природні ресурси області досягло розмірів, за якими вбачаються катастрофічні наслідки не тільки для всієї системи природокористування, але і в цілому для соціальної сфери.

Отже, екологічна ситуація, рівень екологічної безпеки Київської області залежать, передусім, від обсягів впливу на навколишнє середовище підприємств промислової і комунальної  сфер,   сільського   господарства,   транспортних засобів, а також рівня дотримання природоохоронного законодавства мешканцями області [6,7].

 

Використана література:

 

1. Екологічний атлас Києва. - К.: ТОВ «Агентство Інтермедіа», 2003. - 60с.
2. Екологічний паспорт регіону. Київська область. 2008 рік, - 125 с.
3. VII Міжнародна науково-практична конференція «Сучасні інформаційні технології управління екологічною безпекою, природокористуванням, заходами в надзвичайних ситуаціях» - Київ-Харків-АР Крим, 2008
4. Національна доповідь про стан навколишнього природного середовища  в Київської області у 2007 році - К., 2008, - 71 с.
5. Постанова Верховної Ради України «Про Основні напрями державної політики України у галузі охорони довкілля, використання природних ресурсів та забезпечення екологічної безпеки» від 5 березня 1998 року 188/98-ВР
6. Постанова Кабінету  Міністрів  України  «Про Програму охорони довкілля, раціонального використання природних ресурсів і забезпечення екологічної безпеки в Київській області на період до 2005 року» від 17.08.98  N 671-р (671-98-р)
7. Постанова Київської облради про Програму «Охорона довкілля та раціональне використання природних ресурсів Київської області на період до 2011 року» від 6 листопада 2007 року №198-13-V.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

Загальний нарис про геоструктурні, геоморфологічні та літологічні особливості Київської області. Клімат. Гідрографія та гідрогеологія.

Київська область розміщена у межах трьох орографічних областей України. На її території ніби у своєрідному орографічному вузлі сходяться Придніпровська височина, Поліська та Придніпровська низовини, підкреслюються помітні контрасти  будови топографічної поверхні різних її частин.

Правобережна частина має загальний похил топографічної поверхні на північний схід і схід, вздовж правого берега - ні північ та північний схід і схід, вздовж правого берега Дніпра - на північ та північний схід у межах Київського Полісся. На Лівобережжі Дніпра поверхня її похилена на захід і південний захід.

Найбільш підвищеною є південно-західна частина області, де висоти над рівнем моря на окремих ділянках перевищують 220-260 м, а в межах Таращанського району досягають 273 м. У північній частині вони становлять 190 м, а на Лівобережжі Дніпра коливаються в межах 90-140 м. Мінімальні ж абсолютні висоти фіксуються в долині Дніпра, де понижуються до 86 м.

На поверхні відбуваються помітні відносні коливання висот. На Правобережжі, особливо у придніпровській смузі, густо порізаній яружно-балковою сіткою, глибина розчленування поверхні досягає 100-110 м, поступово зменшуючись на північний захід і захід, і в північних районах рідко перевищує 20-50 м, на Лівобережжі — 20-25 м.

Південно-західна частина області у межах Придніпровської височини від інших її частин відмежована чіткими орографічними рубежами. Північно-східна частина височини збігається з високим правим корінним схилом долини Дніпра. Північна межа Придніпровської височини з Поліською низовиною значно слабше виявлена в рельєфі, проте на значному проміжку підкреслюється помітною зміною у будові товщі антропогенових відкладів. Південніше за неї поширені леси і лесові породи, північніше — піщані товщі. На окремих ділянках вона виражена у вигляді уступу і проходить орієнтовно по лінії Фастів —далі по правобережжю рр. Унави та Ірпеня через с. Вел. Мотовилівку до с. Снітинки, південніше с. Плесецького на сс. Забір’я, Глеваху, Гатне, Жуляни, ст. Київ і через Лук’янівку до Дніпра. Поверхня Придніпровської височини в межах Київської області розчленована густою сіткою річкових долин і балок. Межиріччя неширокі, нерідко звивисті в плані, на віддалених ділянках від річкових долин майже не зачеплені ерозією мають плоску поверхню. Поєднання плоских вододілів, схилових придолинних ділянок, глибоко врізаних річкових долин і балок обумовлює хвилястість поверхні цієї частини Придніпровської височини.

На північ від зазначеної межі Придніпровської височини територія Київської області розміщена у межах Поліської низовини, тієї частини, яка належить до Київського Полісся.