Екологічна освіта

 У країнах з низьким  суспільно – економічним рівнем  розвитку (до них належать в  основному країни Африки, Латинської  Америки) та у тоталітарних державах  переважає суспільно – центрований  підхід. Він полягає в тому, що  країна забезпечує своїм громадянам  лише базовий рівень знань (основи  грамотності та ознайомлення  з культурною спадщиною). У змісті  освіти відбиваються правила  та норми поведінки, прийняті  у конкретному суспільстві.

 У країнах з високим  рівнем суспільно – економічного  розвитку (наприклад, у країнах “Великої  сімки”) та розвинутою системою  громадянських прав і свобод  переважає дитино – центрований  підхід до формування ЗО, основним  завданням якого є забезпечення  вільного розвитку особистості. ЗО відбиває насамперед інтереси  дитини та забезпечує необхідні  умови для духовного збагачення  особистості. Реалізується такий  підхід у гнучкій організації  навчальної діяльності. Це створює  демократичні умови спілкування  усіх суб’єктів освітнього процесу.

 Кожен підхід зумовлений  освітньою політикою конкретної  країни і реалізується відповідно  до специфічних рис культурного  середовища та традиції. ЗО постійно  розвивається, змінюється його структура, технологія добору та оновлення.

 Однією з найголовніших  у структуруванні, доборі, оновленні  та реалізації змісту природничих  дисциплін, на наш погляд, є проблема  визначення філософсько – методологічних пріоритет та базових принципів. Від них залежать рівень теоретичного узагальнення та глибина практичного втілення систематизованих природничих знань учнями у подальшому житті.

 Наприкінці ХХ століття  стала актуальною класична природничо  – філософська концепція В.І.Вернадського про єдність суспільства і природи. Піднесення загальнолюдських та екологічних цінностей поставило питання про розвиток системи екологічної освіти (від проблем екологічної етики до інтеграції знань про Землю та людину). Образ екологічної освіти у структурі змісту природничих дисциплін в основному формувався на рівні між предметних факультативних курсів.

 Чорнобильська катастрофа  у 1986р., загальнодержавна зміна економічних  та політичних орієнтирів, загострення  питань природокористування та  захисту громадян від наслідків  техногенного впливу, стрімкий розвиток  інформаційної сфери, втілення різноманітних  свобод (слова, совісті що) – все  це активізувало спільну філософсько – педагогічну думку.

 У педагогіці з’явилось  поняття “живе знання” (В.І.Козлачков, К.І.Шилін). Учені вважали основною вадою сучасної структури ЗО розірваність науки на окремі предмети. На їхню думку, “розчленована”, змертвіла дійсність у вигляді предметного знання перетворює “загальну картину живого світу у свідомості людини на споживацькоомертвілий світ”. Вони висловили занепокоєння традиційною тенденцією до протистояння художньо – гуманітарних та природньо – наукових знань у теорії змісту освіти і пропонували створити новий за філософією ЗО, засадами якого є:

• гармонія людини та природи (біоспілкування на рівних).
• індивідуально – особистісне творення Людиною нових рівнів організації біосфери (та її підсистем).

 Учені визначали основні  функції живого знання:

• збереження – продовження життя біосфери та людини в ній або гармонізація нею свого спілкування з окремими істотами всередині біосфери;
• гармонізація між особисто – соціального спілкування.
• гармонічна співтворчість усякого життя, починаючи з власного, заради загального життя.

 Фундаментальним принципом  відбору змісту освіти В.І.Козлачков та К.І.Шилін визначили животворність знання. Суть його – в направленості ЗО на виховання одного з трьох типів екологічної особистості: біогармонійної, гуманістичної, животворної ( Людина – Творець), як альтернативи традиційно панівному раціоналістичному, споживацькому, технократичному типу особистості.

 Цю концепцію не  підтримали, оскільки ідеї “живого  знання” були радикально революційними  для педагогіки та широких  верств населення.

 Між тим, міжнародна  педагогічна громадськість та  вчені, які вивчили екологічну  історію Землі та проблеми  розвитку відносин у системі  “природа-людина”, ще в 70-х роках  XXст. На рівні ООН визнали необхідність запровадження екологічної освіти в усіх країнах світу. Головна мета її – забезпечення загальної екологічної грамотності.

 Перелік найважливіших  етапів розвитку цієї ідеї  за останні роки XXст. Засвідчує актуальність та глобальність проблеми впровадження ефективного екологічного виховання в культурне середовище населення.

 В 90-х роках XXст. визріла потреба екологізаціїї та інтеграції предметного знання у змісті шкільної освіти як пріоритетів , що забезпечать позитивний еволюційний розвиток суспільства. На емпіричному рівні масова свідомість вже була готова сприйняти нову систему ціннісних орієнтирів. Але спочатку треба було науковцям через запровадження системного підходу розробити реальну концепцію екологізаціїї змісту освіти: підготувати кадри, які втілювали б веління часу в життя; розробити навчальні програми з узгодженими між собою змістовими лініями.

 Система шкільної освіти  України має національні традиції  щодо формування екологічної  свідомості учнів. Майже кожна  навчальна дисципліна пропонує  розвивально-виховний природоохоронний матеріал. В Україні активно розвивається законодавча та економічна база регулювання природокористування та природоохоронної діяльності. Але існує проблема неефективності цих засобів стосовно суспільної свідомості.

 На наш погляд, причини  цього негативного явища криються  у безсистемній “екологізації”  ЗО на окремі заходи з екологічного  виховання, неузгодженості змістових  ліній окремих навчальних предметів  щодо екологічних питань.

 Слід зазначити, що  тенденція екологізації змісту  окремих природничих дисциплін  та інтеграції знань на різних  етапах шкільної освіти вже  проходить стадію емпіричного узагальнення. Актуальними є теоретичне дослідження проблеми, що забезпечило б розвиток теорії змісту освіти.

 Екологічний зміст  деяких питань програми з хімії  у 8 класі.

Хімія як галузь народного господарства. Вирощування сільськогосподарських культур для вживання в їжу здавна є одним з основних занять людини. Крім використання більш родючих сортів рослин необхідно вносити в ґрунт поживні речовини. На сьогодні створено велику кількість мінеральних добрив, які поповнюють вміст калію, азоту та фосфору в ґрунті. Проблему боротьби зі шкідниками сільськогосподарських культур хіміки вирішують за допомогою пестицидів. Хімічні сполуки як забруднювачі навколишнього середовища.

 Хімічні методи поліпшення  екологічної ситуації.

 Поверхневий погляд  на їх зв’язок може привести  до висновку, що ці проблеми  викликані хімією і розв’язання  їх просте – скоротити хімічне  виробництво. Але хімічна промисловість  посідає не перше місце в  забрудненні навколишнього середовища, поступаючись перед металургією  та теплоенергетикою. Крім того, хімічні знання та технології  відіграють мало не головну  роль у вирішенні сучасних  і майбутніх екологічних проблем, незалежно від джерела їх виникнення. Назвемо головні методи вивчення  та розв’язання проблем збереження  та охорони природи за допомогою  хімії:

 моніторинг, тобто аналітичний  контроль навколишнього середовища;

 токсикологічні дослідження, зокрема оцінка канцерогенної  та мутагенної активності хімічних  речовин;

 створення мало –  і безвихідних виробництв, енерго – і ресурсо – зберігаючи технологій;

 очищення та переробка  стічних вод, вихідних та вихлопних  газів, твердих відходів;

 конверсія хімічної  зброї;

 хімічні катастрофи  та хімічна безпека;

 поведінка та розподіл  хімічних речовин (природних і  антропогенних) в екологічних системах (регіональний рівень) і в геосфері  – атмосфері, гідросфері (біосферний  рівень);

 глобальні біогеохімічні  цикли елементів і хімічна  стійкість біосфери;

 соціальні та психологічні  проблеми, зокрема хемофобія.

 Поширеність хімічних  елементів у природі.

 Оптимальна концентрація  елементів у земній корі та  в атмосфері, її зміна під дією  антропічного чинника. Нині виявлено всі хімічні елементи, з яких складаються речовини Землі і Всесвіту. Крім того, деякі хімічні елементи добуті штучно. Найпоширенішими хімічними елементами Всесвіту є Гідроген і Гелій : 75% усіх атомів, що є у Всесвіті, - це атоми Гідрогену, а 24% - атоми Гелію. На решту хімічних елементів припадає 1%. На Землі найпоширенішими елементами є оксисен, з атомів якого складається газ, яким ми дихаємо – кисень. В атмосфері масова частка кисню становить 23%, у гідросфері – 85%, у літосфері – 47%. Крім того на Землі досить поширені Силіцій, Алюміній, Ферум, Кальцій, Натрій, Калій, Магній. Масова частка цих елементів (разом з Оксисеном) у земній корі становить майже 99%.

 У морській воді, крім  Оксисену і Гідрогену – складових частин самої води, високий вміст таких елементів, як Хлор, Натрій, Магній, Сульфур, Калій, Бром, Карбон. У живих організмах містяться Оксисен, Гідроген, Карбон, Нітроген, Фосфор, Кальцій, Калій, Сульфур, Хлор, Натрій та інші елементи.

 Оксисен. Кисень. Оксиди.

 Кругообіг Оксисену в природі; роль кисню в природних процесах; роль живого в підтриманні кругообігу Оксисену в природі. Оксисен - найпоширеніший хімічний елементна Землі. Масова частка його в оболоні Землі (атмосфера, гідросфера, літосфера) становить близько 52%. У вільному стані, тобто як проста речовина, кисень є в повітрі. Масова частка його там 23% (об’ємна – 21%). У вільному стані кисень міститься і в природних водах. Біохімічне самоочищення річкової і морської води відбувається з використанням розчиненого у воді кисню. Зв’язяний (тобто як хімічний елемент) Оксисен входить до складу води, піску, глини, гірських порід і мінералів, а також до складу живих організмів. Кисень відіграє особливу роль у природі. Він виступає одночасно і як будівник, і як руйнівник. Окислюючи органічні речовини, кисень підтримує дихання, а отже й життя. Енергія, що при цьому вивільняється, забезпечує життєдіяльність організмів. Проте за участю кисню в природі постійно відбуваються і руйнівні процеси: іржавіння металів, горіння речовин, гниття рослинних і тваринних решток.

 Чимало кисню повітря  витрачає не тільки на господарську  діяльність, а й на процеси  дихання людини, тварини, рослин, на  спалювання палива, гниття і тління  органічних решток. Відомо, наприклад, що через органи дихання людини  протягом доби проходить до 20м3 повітря. Це означає, що добу одна  людина споживає понад 4м3 кисню. Легковий автомобіль за 1500км. Пробігу  витрачає річну норму кисню, необхідну  людині. Отже на різноманітну  господарську діяльність людини  і саме життя на Землі з  атмосфери витрачається величезна  маса кисню.

 Головним постачальником  атмосферного кисню є процес  фотосинтезу, який відбувається  в зелених рослинах на світлі. Рослини нашої планети щороку  виділяють в атмосферу 5*1011 кисню. Проте цієї кількості достатньо  тільки для компенсування його  природної витрати. Ось чому так  важливо зберігати й поширювати  зелені насадження. Завдяки їм  у природі постійно відбувається  коло обіг кисню. До того ж  зелені насадження не тільки  збагачують повітря киснем, вони  сприяють очищенню його від  вуглекислого газу та інших  забрудників, затримують пил, знижують рівень шуму.

 Горіння.

 Продукти горіння як  забруднювачі та їх роль у  порушенні рівноважного стану  речовин у природі. Щоб запалити  речовину у природі, її треба  спочатку нагріти до певної  температури – температури займання. У різних речовин температура  займання різна. Сірка, дерево займаються  за температури близько 270оС, вугілля  – близько 350оС, а білий фосфор  – близько 40оС. Якщо кисень має  доступ до речовини, що загорілася, вона продовжує горіти, оскільки  теплота, що виділяється, підтримує  температуру речовини, вищу від  температури її займання. Отже  щоб почалося горіння, необхідні  дві умови:

1) нагрівання речовини  до температури займання; 2) доступ  кисню. Для

 припинення горіння  треба або охолодити речовину  до температури, нижчої від температури  займання, або припинити доступ  до неї кисню. Обидва ці способи  використовуються під гасіння  пожежі водою. Під час випаровування  вода відбирає теплоту від  предметів, що горять, і температура  різко знижується, а водяна пара  утрудняє доступ до них кисню, повітря. Крім того, для гасіння  пожежі використовуються вогнегасники. Під час їх роботи виділяється  оксид карбону (IV) СО2, який змішується  зі спеціальною рідиною, утворюючи  піну. Насичена вуглекислим газом  піна перешкоджає доступу кисню  повітря, і горіння припиняється. У лабораторії або в домашніх  умовах для припинення горіння, якщо полум’я невелике, достатньо  засипати предмет. Горіння може  переходити в повільне, окиснення (багаття може не потухнути  одразу, а поступово жевріти), і , навпаки, повільне окиснення може  переходити в горіння.