Екологічні проблеми в Україні

 

 

Міністерство освіти і науки України

 

Європейський університет фінансів, інформаційних систем, менеджменту і бізнесу

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

Реферат

на тему:

Екологічні проблеми в Україні

 

 

 

 

 

                                                                                     Виконала:

студентка 5-го курсу

                                                                         групи МО * - ОЗ

                                                                             Кузнєцова Н.С.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

Житомир – 2005

ЗМІСТ

 

Вступ………………………………………………………………….3

 

1. Екологічни1й стан окремих регіонів України……………….5

 

1. Загальна характеристика………………………………..5

 

2. Екологічні проблеми найбільших річок,

         Чорного і Азовського морів…………………………….6

 

3. Донецько – Придніпровський регіон…………………..10

 

4. Українське Полісся……………………………………...11

 

2. Проблема чистого повітря у містах………………………….13

 

3. «Гордіїв вузол» Стебника…………………………………….15

 

Висновки……………………………………………………….....17

 

Список використаної літератури………………………………..18

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

ВСТУП

             

           До найактуальніших проблем сьогодення, що торкаються кожног8о жителя й від яких залежить майбутнє людства, слід віднести екологічні проблеми. Викликані недалекоглядним, нерозумним, необґрунтованим ставлення людини до природи, вони виникли не сьогодні і не вчора. Як свідчать стародавні літописи, ще близько 4 тис. років тому вавілонський цар Хаммурапі, а пізніше – китайські й монгольські імператори та європейські монархи вже дбали про збереження природи й видавали накази про  охорону лісів, трав’яного покриву степів, водних джерел. У4країнська козацька старшина, незважаючи на надзвичайне багатство нашої природи тих часів, теж уболівала за збереження довкілля й видала ряд наказів і документів про охорону придніпровських лісів ф лук, заборону спалювання лісів, браконьєрства, хижацького винищення звірів та риби.

            Із розвитком цивілізації та  науково-технічного процесу, бурхливим  зростанням кількості населення  на Землі, обсягів виробництва  та його відходів проблем стосунків між природою та суспільством дедалі загострюються. Наприкінці ХІХ ст. екологічну кризу, що наближалася, передбачали лише окремі фахівці, а в 60 – 70-х роках ХХ століття про критичний стан природи багатьох регіонів Європи, Північної Америки, Японії стало відомо в усьому світі. Страшною дійсністю стали голод, отруєні річки та моря, задушливе шкідливе повітря у великих промислових центрах, загублені ліси, сотні зниклих видів тварин і рослин, загроза кліматичних аномалій, ерозія та майже повсюдне повне виснаження грунтів у аграрних районах. Такі екологічні катастрофи, як вибух на ЧАЕС, аварія танкера компанії Ексон – Вальдіс, пожежа нафтових свердловин у Перській затоці, свідчать, що забруднення довкілля нині не має меж.

            Екологічна криза грізно нависла  над усім світом, вона вже «схопила нас за горло». Спричинений економічними, політичними помилками та серйозними екологічними прорахунками теперішній стан природного середовища України оцінюється фахівцями як критичний, коли вже неможливі його самовідновлення  й самоочищення: відбувається активна деградація й небезпечне знищення останніх природних ресурсів. Найавторитетніші учені США, Японії, Росії, України в результаті поглибленого аналізу, ретельних догсліджень і моделювання сучасних природних процесів, які розвиваються в біосферіЮ, дійшли висновку, що вже в наступному столітті наша Земля може обернутися на безлюдну пустелю, а ресурсів біосфери вистачить усього на кілька десятиліть.

             В Україні загинули сотні малих  річок, деградують Чорне та Азовське  море, спотворений забрудненими водосховищами Дніпро, винищена значна частина лісів Карпат, еродована більша половина хлібної ниви, задихаються від промислових і автомобільних викидів усі великі міста й обласні центри.

              Але найстрашнішим злом для навколишнього середовища є забруднення людської свідомості хибними, злочинними ідеями. Суспільства, яким було притаманне хижацьке ставлення до природи, які пропагували зверхність одних націй, класів чи інших груп людей над іншими, як свідчить історія, неодмінно гинули. Трагізм нашого часу полягає у тому, що нині такі хибні ідей та пов’язана з ними діяльність тією чи іншою мірою торкається усієї Землі, всієї природи, долі усіх країн та націй.

         Наше покоління  практично в усіх куточках  планети безсоромно грабує в коморах природи те, що належить дітям і онукам. Ліквідація екологічної кризи є на сьогодні найважливішим завданням людства. Для його вирішення перш за все необхідні зміна екологічної стратегії й тактик и, всієї економічної моделі, організація всебічної екологічної освіти, виховання екологічної свідомості всього населення Землі.

 

 

 

 

 

1. Екологічний стан окремих регіонів України

1. Загальна характеристика

         

       В 1991 році всю  територію України було оголошено зоною екологічного лиха. За два роки до цього спеціалісти – географи Академії наук України вперше розробили і склали карту стану довкілля за окремими компонентами природи. Ця карта підтверджує той факт, що, справді, вся території нашої країни, за винятком невеликих окремих районів Карпат, Центрального Полісся, Полтавщини та східної Вінничини, характеризується як забруднена й дуже забруднена, а 15% території належить до категорії «надзвичайно забруднені регіони з підвищеним ризиком для здоров’я людей і райони екологічної катастрофи». В ці 15% входить 30-кілометрова зона навколо Чорнобильської АЕС, південь Херсонської області, зона, окреслена лінією Дніпропетровськ – Кіровоград – Кривий Ріг – Нікополь – Запоріжжя, а також район Донбасу.

         Вирішення  проблеми покращення екологічного  стану території України слід розпочинати насамперед із тих регіонів, у яких ситуація напруженіша й які мають найбільше соціально-екологічне значення для нашої країни. Такими регіонами визнано Донецько – Придніпровський, Поліський, Карпатський та Азово – Чорноморський із річкою Дніпро. В усіх цих регіонах наявний цілий комплекс екологічних проблем, про те кожний з них має ще й свою власну головну проблему. В Азовсько – Чорноморському регіоні – це забруднення вод, у Донецько – Придніпровському – техногенне забруднення атмосфери та грунту, на Поліссі – наслідки меліорації й осушування боліт, а також чорнобильської катастрофи, в Українських Карпатах – винищення й деградація лісів і полонин.

 

 

 

 

 

      1.2. Екологічні проблеми найбільших річок, Чорного й Азовського морів

 

           Дніпро та Дністер – головні водні артерії нашої країни, в басейнах яких проживає майже 80% населення.

            У минулому Дніпро – одна  з найбільших річок Європи  – був чистоводним, зі стабільною  екосистемою, яка нормально функціонувала  тисячоліттями, поїла і годувала мільйони людей.

              Сьогодні через грубі порушення  людиною всіх правил і принципів  раціонального природокористування  екосистеми Дніпра деградують, зламані  вертикальні та горизонтальні  зв’язки біоти й абіотичного  оточення.

Основні причини кризові ситуації, що склалася:

• Будівництво на Дніпро каскаду водосховищ, які докорінно змінили динаміку строку;
• Великомасштабна меліорація;
• Спорудження численних промислових комплексів у басейні річки;
• Величезні об’єми водозабору для потреб промисловості та зрошення;
• Дуже сильне забруднення.

              Із самих при чин деградує  екосистема Дністра, де також  вимерли цінні види риби, на  дні акумулюється величезна кількість  теригенних відкладень, важких металів, радіонуклідів, гумусних речовин, розвивається ерозія берегів.

          Із Дніпра  для потреб промисловості й сільського господарства щороку забирається близько 15 млрд куб.м. води, а в атмосферу над басейном річки викидається майже 10 млн т газопилових забруднень. Щороку в Дніпро та його водосховища з дощовими і талими водами потрапляє близько 500 тис. т азотних сполук, 40 тис. т фосфорних, 20 тис. т калійних, 1 тис. т заліза, 40 т нікелю, 2 т цинку, 1 т міді, 0,5 т хрому. В басейні Славутича працює сім електростанцій.

           Річковий режим Дніпра штучно трансформовано в озерний, водообмін  різко сповільнився, утворилися зони застою, прискорилися темпи евтрофікації. Водосховища істотно погіршили стан прилеглих територій: підвищився рівень грунтових вод навіть на чималих відстанях від берегів. Посилилося засолення грунтів і зменшився вміст у них гумусу, майже і 10 разів збільшився об’єм підземного стоку й разом з цим – рівень забруднення підземних вод, особливо в нижній частині басейну; змінився водно-сольовий режим у зонах іригації, посилилася ерозія берегової зони.

           У  донних відкладенях Дніпра постійно  збільшується концентрація радіонуклідів, особливо і Київському водосховищі. У водах і мулах Дніпродзержинського  та Дніпропетровського водосховищ  стрімко зростає концентрація  заліза, ціанідів, хлоридів, хрому, міді, кобальту, свинцю, цинку, кадмію, фенолів, нафтопродуктів.

            Збитки від затоплених дніпровських  заплав, за підрахунками, становлять  близько 18 млрд доларів щорічно, тоді як прибуток від усіх  шести ГЕС Дніпропетровського каскаду – лише 25-28 млн доларів на рік.  Не тільки загинули продуктивні заплавні біоценози – Дніпро значною мірою втратив і здатність до самоочищення.

           Десна також потребує термінової й серйозної допомоги. Її в минулому чисті, цілющі води сьогодні не відповідають навіть третій категорії якості, й ситуація дедалі погіршується. До основних забруднювачів Десни належать Шосткінський хімкомбінат, а також підприємства Чернігова ц Сум, Смоленська  та Курська атомні електростанції.

         Врятування Дніпра можливе лише за умови прийняття й реалізації комплексної програми національного рівня, обов’язковою складовою якої має бути система заходів для екологічного оздоровлення й відновлення малих річок, а також співробітництво з Росією й Білорусією в цих питаннях.

             Такі самі негативні явища  характерні і для Дністра. Величезної  шкоди його басейнові завдають  забруднені пестицидами й нітратами  стоки з полів, викиди промислових  концернів «Хлорвініл» (Калуш), «Укрцемент» (Кам’янець-Подільський), «Укрнафтохім» (Надвірна), Бурштинської ГРЕС та ін.

            Необхідно якнайшвидше розробити  концепцію розвитку водного господарства  України на наступне десятиріччя, провести водогосподарське екологічне  районування басейнів річок.

            Гостра екологічна криза охопила Азовське море. Це, без перебільшення, зона екологічної катастрофи. Ще 40-50 років тому в ньому виловлювали риби в 35 разів більше, ніж у Чорному морі, й у 112 разів більше, ніж у Балтійському. В цьому морі водилося 114 видів риби, й загальний вилов іноді перевищував 300 тис. т. значну частину вилову становили цінні осетрові породи. Сьогодні вилови знизилися в середньому у 6 разів, а виловлювана риба часом містить стільки хімікатів, що споживати її небезпечно для здоров’я.

               Води Азова здавна славилися цілющими властивостями. Нині ж в результаті антропогенного забруднення ці властивості втрачені. Так, іще в 1987 р. концентрація пестицидів збільшилася в 20 разів. Сьогодні в донних відкладеннях моря вміст отрутохімікатів і важких металів у багато разів перевищує норму.

          У 70-х  роках у Тарангозькій затоці  було зареєстровано перші великі  спалахи токсичного «цвітіння»  води синьозеленими водоростями. У 80-х роках вони стали регулярними. В 1997 р. «цвітіння» спостерігалося вже на відкритих акваторіях моря й охоплювало не тільки його східну, найзабрудненішу частину, а й західну.

           Різко  погіршилася санітарно-епідеміологічна  ситуація на узбережжі Азова. Щороку курортні зони періодично  оголошуються закритими через невідповідність санітарно-гігієнічним нормам, спалахи особливо інфекційних захворювань, наприклад холери.

Головні причини екологічної кризи Азова:

• Хижацький вилов риби підприємствами Мінрибгоспу колишнього СРСР;
• Будівництво гребель і водосховищ на основних річках, що живлять море, - Дону та Кубані, й перетворення цих водосховищ на гігантські промислові відстійники;
• Впровадження в басейнах стоку в море зрошуваного землеробства та інтенсивних технологій вирощування рису замість вирощування традиційних культур, що призвело до  перехімізації та засолення грунтів, забруднення вод, істотного скорочення стоку річок Дону й Кубані;
• Збільшення кількості неочищених викидів підприємствами хімічної та металургійної промисловості в містах Маріуполь, Ростов–на-Дону, Таганрог, Камиш-Бурун;
• Інтенсивне будівництво на узбережжі й морських косах численних пансіонатів і баз відпочинку й, як наслідок, - скидання в море побутових відходів і каналізаційних стоків.