Лекции по "Экологии"

40.

Охоро́надовкі́лля (рос.охранаокружающейсреды, англ. environmental protection / control / conservation, нім. Umweltwissenschaften) — система заходівщодораціональноговикористанняприроднихресурсів, збереження особливо цінних та унікальнихприроднихкомплексів і забезпеченняекологічноїбезпеки. Цесукупністьдержавних, адміністративних, правових, економічних, політичних і суспільнихзаходів, спрямованих на раціональневикористання, відтворення і збереженняприроднихресурсівземлі, обмеження негативного впливулюдськоїдіяльності на навколишнєсередовище.

41.

 Экологический мониторинг (мониторинг окружающей среды) — это комплексная система наблюдений за состоянием окружающей среды, оценки и прогноза изменений состояния окружающей среды под воздействием природных и антропогенных факторов.Обычно на территории уже имеется ряд сетей наблюдений, принадлежащих различным службам, и которые ведомственно разобщены, не скоординированы в хронологическом, параметрическом и других аспектах. Поэтому задача подготовки оценок, прогнозов, критериев альтернатив выбора управленческих решений на базе имеющихся в регионе ведомственных данных становится, в общем случае, неопределенной. В связи с этим, центральными проблемами организации экологического мониторинга являются эколого-хозяйственное районирование и выбор «информативных показателей» экологического состояния территорий с проверкой их системной достаточности.

Екологічнийауд́ит —  цевизначеннясучасногоекологічного  стану усіхкомпонентівнавколишньогосередовища (літосфери та мінерально-сировиннихресурсів; геофізичнихполівЗемлі і Космосу  та їхвпливу на довкілля і здоров'я людей; геоморфосфери (рельєфу) та небезпечнихендо- та екзогеодинамічнихпроцесів, руйнуючихлітосферу і перетворюючихрельєф; поверхневої та підземноїгідросфери і воднихресурсів; атмосфери і кліматичнихресурсів; фіто- та зоосфер і біологічнихресурсів; демосфери та стану здоров'янаселення у зв'язку з екологічнимичинниками; техносфери та її впливу на всіпопереднікомпонентиприроднихекосистем).

Екологі́чнийме́неджмент ― система управліннянавколишнімсередовищем (система екологічного менеджменту) ― частиназагальноїсистемиуправління, щовключаєорганізаційну структуру, діяльністьізпланування, обов'язки, відповідальність, досвід, методи, методики, процеси і ресурси для розробки, здійснення й аналізуекологічноїполітики.

Екологічний паспорт  призначений для відображенняданих, щохарактеризуютьджерелашкідливоговпливупідприємства на довкілля (джерелавикидів, скидів, утвореннявідходів), розсіюваннязабруднювальнихречовин у навколишнєсередовище, рівеньвикористовуваних на підприємствітехнологій, можливостейскороченняцьогошкідливоговпливутощо.

Екологічнаекспертиза  – виднауковопрактичноїдіяльностіспеціальноуповноваженихдержавнихорганів, еколого-експертнихформуваньтаоб’єднаньгромадян, щоґрунтуєтьсянаміжгалузевомуекологічномудослідженні, аналізітаоцінціпередпроектних, проектнихтаіншихматеріалівтаоб’єктів, реалізація і діяякихможенегативновпливатиабовпливаєнастаннавколишньогосередовищатаздоров’ялюдей, і спрямовананапідготовкувисновківпровідповідальністьзапланованоїчиздійснюваноїдіяльностівимогам і нормамзаконодавствапроохоронунавколишньогоприродногосередовища , раціональневикористання і відтворенняприродніхресурсів , забезпеченняекологічноїбезпеки.

42.

Існує два напрямки природоохоронноїдіяльностіпідприємств. Перший — очищенняшкідливихвикидів. Однакцей шлях недостатньоефективний, оскільки за його допомогою не завждивдаєтьсяповністюприпинитинадходженняшкідливихречовин в біосферу. До того ж скороченнярівнязабруднення одного компонента навколишньогосередовищапризводить до посиленнязабруднення другого. Наприклад, встановленнявологихфільтрів для газоочищеннядозволяєскоротитизабрудненняповітря, але призводить до збільшенняступенязабрудення води. Вловлені з газів та стічних вод речовиниотруюютьзначніплощіземлі. Для досягненнявисокихеколого-економічнихрезультатівнеобхіднопроцесочищенняшкідливихвикидівпоєднати з процесомутилізаціївловленихречовин, щозробитьможливимоб'єднанняпершогонапрямку з другим — усунення причин забруднення.

43.

Екологіза́ціявиробни́цтвапередбачаєнаявністьвзаємозв'язку і взаємозумовленостібудь-якихдій  з урахуваннямекологічнихвимогдорозвитку НТП. У зв'язку з цимуправліннягосподарствомкраїни і його функціонуванняповинніздійснюватисянаосновіраціональногоприродокористуваннятазастосуванняновоїтехнології, прогресивноїорганізаціїмаловідходних і безвідходнихвиробництв.Екологізаціявиробництва — церозширеневідтворенняприроднихресурсівшляхомвдосконаленнятехнології, організаціїматеріальноговиробництва, підвищенняефективностіпраці в екологічнійсфері.Актуальністьпроблеми в народногосподарськомукомплексіненабулавсеосяжногорівня, потрібнихтемпіввирішення і якості. Продовжуєтьсязнищеннязелені в містахприбудівництві, скидання у водоймищанеочищених і недоочищенихстоків, інтенсивне і надмірнезабрудненняшкідливимивикидамиповітряногобасейну, застосування в галузяхпромисловостівідсталих і застарілихтехнологій і техніки, щосприяютьзабрудненнюнавколишньогоприродногосередовища.

44.

Альтернативні (поновлювані) джерелаенергії – цеджерелаенергіїприродногопоходження, якіпостійнопоповнюються. До них відносяться:

Біопалива (біодизель, біогаз, генераторний газ, брикети і гранули з відходівдеревини, соломи, лузги та інших);

- енергіясонця (сонячніколектори);

- енергіявітру (вітрогенератори);

- енергіяводи (гідроелектростанції);

- геотермальнаенергія.

45.

Па́ливо альтернати́вне (рос. топливо альтернативное, англ. alternative fuel, нім. alternativer Brennstoff m) — це паливо, що є альтернативою (заміною) відповідним традиційним видам палива і яке виробляється (видобувається) з нетрадиційних джерел та видів енергетичної сировини.До рідкого альтернативного палива належать: горючі рідини, одержані під час переробки твердих видів палива (вугілля, торфу, сланців); спирти та їх суміші, олії, інше рідке біологічне паливо, одержане з біологічної сировини (у тому числі з поновлюваних відходів сільського та лісового господарства, інших біологічних відходів); горючі рідини, одержані з промислових відходів, у тому числі газових викидів, стічних вод, виливів та інших відходів промислового виробництва; паливо, одержане з нафти і газового конденсату нафтових, газових та газоконденсатних родовищ непромислового значення та вичерпаних родовищ з важких сортів нафти та природних бітумів.До газового альтернативного палива належать: метан вугільних родовищ, а також газ, одержаний у процесі підземної газифікації та підземного спалювання вугільних пластів; газ, одержаний під час переробки твердого палива (кам'яне та буре вугілля, горючі сланці, торф), природних бітумів, важкої нафти; газ, що міститься у водоносних пластах нафтогазових басейнів з аномально високим пластовим тиском, в інших підземних газонасичених водах, а також у газонасичених водоймищах і болотах; газ, одержаний з природних газових гідратів, та підгідратний газ; біогаз, генераторний газ, інше газове паливо, одержане з біологічної сировини, у тому числі з біологічних відходів; газ, одержаний з промислових відходів (газових викидів, стічних вод промислової каналізації, вентиляційних викидів, відходів вугільних збагачувальних фабрик тощо); стиснений та зріджений природний газ, зріджений нафтовий газ, супутній нафтовий газ, вільний газ метан, якщо вони одержані з газових, газоконденсатних та нафтових родовищ непромислового значення та вичерпаних родовищ.Прикладом твердого альтернативного палива є паливні гранули — пресовані горючі біовідходи.

46.

Фундаментальність екологічних відносин призводить до того, що екологізації підлягають не лише пізнавальні процеси, а й різноманітні сфери практичної людської діяльності. Одним з показових проявів таких тенденцій є екологізація сільського господарства. 
Аграрна справа, або, власне, "культура" ( у висхідному розумінні цього терміна як мистецтва обробітку грунту), у визначальних своїх засадах містить суперечливу означеність: з одного боку, вона постає як заперечення природної самодостатності екосистем, а з іншого — як конструювання нових ценозів за законами функціонування біосфери (свідомо чи несвідомо). Тому сільське господарство завжди є діяльністю руйнівною щодо довкілля, і водночас воно є творенням нового довкілля, оскільки має на меті завжди формування нових екосистем. Мова йде, таким чином, про врахування як руйнівних, так і будівних потенцій агрокультури, про поєднання інтересів людини в "дикій" і "штучній" природі.

Домінантні тенденції  розвитку сільського господарства в  індустріальну добу визначаються наступним: 
- переважанням монокультур, що призводить до різкого збіднення видового складу екосистем; 
- екосистемною одноманітністю та гомогенністю на величезних площах, що має наслідком бідність самого обширу екосистем на значних територіях; 
- різким посиленням розвитку однієї або декількох небагатьох ознак сорту (породи) — жирності, білковості, вітамінності та ін., що призводить до дисбалансу в організмі як цілісній системі й неможливості його виживання поза створеними людиною умовами; 
- зміною структури, механічного, фізичного та хімічного складу грунту, що зумовлює його трансформацію як окремішнього тіла біосфери; 
- потужною елімінаційною функцією людини стосовно абсолютної більшості видів в екосистемах за допомогою пестицидів, інсектицидів, фунгіцидів та іншої отрути і, навзаєм, підтримкою одного чи декількох небагатьох видів (культивованих сортів).

Подібні особливості  сільськогосподарської діяльності призводять до втрати ідентичності та витіснення природних екосистем, а  також до повсюдної заміни їх штучними ценозами, котрі є менш стійкими та самоорганізованими порівняно з їхніми природними аналогами. Внаслідок цього Довкілля людини істотно трансформується, а її харчова база містить усі відбитки досягнутого рівня та способу господарювання, включаючи внесені в ценози мінеральні речовини, отрутохімікати тощо. 
Сільське господарство індустріальної доби, на думку деяких західних аналітиків (Ж.-М. Коломбон, 1983), йдучи шляхом інтенсифікації, спеціалізації та концентрації, спричинило до низки негативних наслідків, серед яких: 
- занедбання значних сільськогосподарських регіонів, в котрих інтенсивне використання необхідних засобів і техніки стає невигідним; 
- посилення залежності сільського господарства від промисловості; 
- виникнення значних агроекологічних диспропорцій унаслідок споживацького ставлення до земельних ресурсів; 
- збідніння фермерів та ін.

Подолання таких негативних тенденцій Ж.-М. Коломбон вбачає у  створенні нового типу сільського господарства, здатного ефективно зберігати та використовувати генетичний потенціал, з найменшими витратами підтримувати родючість грунтів, зберігати екологічну рівновагу з довкіллям, забезпечувати нормальний кругообіг речовин і максимально використовувати залишки, поліпшувати якість малопродуктивних земель, з участю сільського населення вдосконалювати традиційні системи сільськогосподарського виробництва і збільшувати його обсяг тощо.

Дещо інші проблеми постають перед сільським господарством  у країнах з централізованою  чи навіть перехідною економікою, зокрема  в Україні. Вони визначаються насамперед двома обставинами: 
по-перше, відсутністю приватної власності на землю, що призводить до безконтрольності у користуванні нею, а отже, і до суперексплуатації чи руйнування;  
по-друге, переважно екстенсивними методами господарювання, що, знову-таки, має своїм наслідком руйнування природних екосистем і занедбання ланів та пасовищ.

Мабуть, ще важливіші  проблеми стоять перед аграріями  країн, що розвиваються, а також регіонів, в яких збереглося традиційне господарювання. Екологічні негаразди у цьому випадку пов'язані з такими чинниками: 
- екстенсивним кочовим скотарством; 
- підсічно-вогневим способом освоєння нових угідь; 
- захопленням незайманих екосистем для господарських потреб з відповідним їх руйнуванням.

Розглядаючи питання  екологізації сільського господарства, слід звернути увагу на ті тенденції, котрі, очевидно, будуть визначати його стан у недалекому майбутньому.

1. "зелена революція", або ж істотне поліпшення продуктивності культурних рослин і свійських тварин за допомогою сучасних методів селекції.
2. екологічно чисті технологій аграрного виробництва (відмову від використання штучних стимуляторів росту, отрутохімікатів, подекуди — навіть мінеральних добрив, з тим щоб отримувати незабруднену продукцію, а отже — найкращу для вживання).
3. упровадження сучасних технологій використання решток сільськогосподарського виробництва
4. тенденції розширення асортименту культурних рослин, що вирощуються на плантаціях, та введення в харчовий раціон продуктів, отриманих з тих видів рослин і тварин, які вважалися неперспективними. 

48. Збереження біорізноманіття – основа стійкості екосистем

Біорізноманіття (біологічне різноманіття) - різноманітність життя у всіх її проявах. У більш вузькому сенсі, під біорізноманіттям розуміють різноманітність на трьох рівнях організації: генетична різноманітність (різноманітність генів та їх варіантів - алелів), різноманітність видів векосистемах і, нарешті, різноманітність самих екосистем. А. В. Марковим і А. В. Коротаєва була показана застосовність гіперболічних моделей позитивного зворотного зв'язку для математичного опису макродинаміка біологічного різноманіття.

Величина біорізноманіття  як всередині виду, так і в рамках всієї біосфери визнана в біології одним з головних показників життєздатності (живучості) виду і екосистеми в цілому і отримала назву "Принцип біологічного розмаїття". Дійсно, при великому одноманітності характеристик особин всередині одного виду (від людини до рослин і мікробів) будь-яка суттєва зміна зовнішніх умов (погода, епідемія, зміна кормів тощо) більш критично позначиться на виживання виду, ніж у випадку, коли останній має велику ступінь біологічного розмаїття. Те ж (на іншому рівні) відноситься і до багатства (біорізноманіття) видів у біосфері в цілому