Міжнародні організації з охорони навколишнього середовища та програми, які ними здійснюються

Київський університет імені Бориса Грінченка

Інститут людини

Кафедра анатомії і фізіології людини

 

 

 

 

 

 

Індивідуальне навчально-дослідне завдання:

«Міжнародні організації з охорони навколишнього середовища та програми, які ними здійснюються»

 

 

 

 

 

 

 

 

 

Виконала

Студентка групи

Дзб-1-13-04

Ромась Юлія

 

Перевірив:

Старший викладач

Петренко О.О.

 

План

Вступ

1. ЮНЕП
1. Коли була створена?
2. Головне завдання.
3. Сфери діяльності.
2. ЮНЕСКО
1. "Людина та біосфера".
2. Створення океанографічної комісії.
3. ВООЗ (Всесвітня організація охорони здоров'я)
1. Головні напрямки діяльності.
4. Інші міжнародні міжурядові організації та установи:
1. ВМО.
2. ІМО.
3. ЕЄК ООН.
4. ФАО.

Висновок

Використана література

 

Вступ

Міжнародне співробітництво держав у сфері охорони довкілля сьогодні головним чином відбувається в межах МО, які володіють необхідним інституційним, фінансовим та адміністративним потенціалом. Це пояснюється кількома причинами, головними з яких є існування глобальних екологічних проблем, що потребують єдиного чітко координованого процесу вирішення, необхідність підтримання глобальних і регіональних моніторингових систем, координації та проведення наукових екологічних досліджень і, зрештою, потреба у постійно діючому форумі співпраці держав у розв'язанні екологічних проблем.

1.ЮНЕП. Програма ООН з навколишнього середовища і розвитку була

створена у 1972 р., що було одним із головних результатів Стокгольмської конференції з навколишнього середовища. Від часу свого створення ЮНЕП перетворилася на постійно діючу установу, якій притаманні ознаки МО. Коло її діяльності сьогодні охоплює головні екологічні проблеми людства: сталий розвиток, зміну клімату, потепління, опустелення, озоновий шар" питну воду, екологічний моніторинг, охорону морського середовища, атмосфери, лісів тощо. Немає МО, яка б у своїй діяльності охоплювала такий широкий спектр питань [6].

Головне завдання ЮНЕП – забезпечення керівництва та сприяння парт її ерству в турботі про довкілля через заохочення, інформування та надання можливостей націям і народам покращити якість життя, не загрожуючи якості життя прийдешніх поколінь. Сталий розвиток, власне його екологічний компонент, є єдиною об'єднуючою метою всіх видів діяльності ЮНЕП, що неодноразово підтверджувалось останніми рішеннями Генеральної Асамблеї ООН, Глобального екологічного форуму на рівні міністрів та Ради керуючих ЮНЕП [2]. Реалізація такої широкої і складної цілі, як сталий розвиток, потребує особливих структурних, фінансових та політичних змін. ЮНЕП, як і вся система ООН, в останні роки зазнала значних структурних та інших перетворень, покликаних підвищити ефективність її роботи.

Головними сферами діяльності ЮНЕП є:

• екологічна інформація,
• оцінка та раннє попередження;
• координація конвенцій і розвиток політичних інструментів; питна вода;
• виробництво та передача технологій;
• підтримка Африканського континенту [8]

  ЮНЕП прагне перетворитись на глобальний центр співробітництва держав у сфері охорони довкілля. Однак обмежені повноваження та ресурси ЮНЕП не дозволяють їй повною мірою реалізувати це завдання. Певною альтернативою, покликаною заповнити вакуум повноважень ЮНЕП, було створення Глобального екологічного форуму на рівні міністрів (Резолюція Г А ООН 53/242). Це не означає, що ЮНЕП втратила свою роль головного форуму координації та співробітництва держав у сфері охорони довкілля. Розвиток інституційної структури міжнародного співробітництва у сфері охорони довкілля набагато ширше питання, аніж сфера дії ЮНЕП. Одним із можливих варіантів вирішення цього складного завдання є координація діяльності ЮНЕП та інших МО і установ, зокрема Глобального екологічного форуму на рівні міністрів, Комісії ООН зі сталого розвитку та ін., створення спільних органів, регулярне проведення спільних засідань. Саме такі шлях и розвитку міжнародної інституційної системи і розглядаються сьогодні [8]. Посилення ролі ЮНЕП - завдання, на важливості якого неодноразово наголошували держави, Генеральна Асамблея ООН та багато декларацій останніх років, наприклад, Найробійська декларація 1907 р., схвалена ГА ООН [9].

  Штаб-квартира ЮНЕП знаходиться у Найробі (Кенія). Управління ЮНЕП здійснюється Радою керуючих, яка складається із 58 представників держав, що обирає Генеральна Асамблея ООН на чотири роки, її обирають на основі принципу справедливого географічного розподілу: 16 - Африка, 13 - Азія,, 6 - Східна Європа, 10 - Латинська Америка, 13 - Західна Європа та інші країни. Рада збирається кожні два, роки. Поточне управління діяльністю ЮНЕП здійснюється Виконавчим директором і Комітетом постійних представників. Виконавчого директора призначає Генеральний секретар ООН. Комітет постійних представників складається із представників усіх держав - членів ООН. Власне діяльність цього органу була об'єктом нищівної критики останнім часом. Так, у 1996 р. замість регулярних чотирьох він збирався 54 рази. Під керівництвом Виконавчого директора здійснюється робота так званих функціональних програм ЮНЕП: з технології, промисловості та економіки; регіонального співробітництва; розвитку екологічної політики та права; раннього попередження та оцінки; імплементації екологічної політики; екологічних конвенцій. Розгортання програми регіонального співробітництва у 1998 р. є ознакою розширення діяльності ЮНЕП, її прагнення до глобалізації, з одного боку, та до поглиблення своєї діяльності в регіонах - з іншого. У рамках цієї програми були створені регіональні представництва ЮНЕП: у Європі; Північній Америці; Африці; Азії та регіоні Тихого океану; Західній Азії; Латинській Америці та Карибському регіоні. Через них сьогодні реалізуються основні програми ЮНЕП, забезпечується її присутність у регіонах [5].

  Особливе значення для розвитку міжнародного права навколишнього середовища мало створення програми екологічних конвенцій, яка координує діяльність секретаріатів міжнародних екологічних конвенцій. Вони є постійно діючими структурними одиницями ЮНЕП, що включають секретаріати конвенції зі зміни клімату, Базельської конвенції, Конвенції про боротьбу з опустеленням, Конвенції про охорону озонового шару. Конвенції про охорону біологічного різноманіття, Конвенції про міжнародну торгівлю дикими видами флори та фауни, яким загрожує зникнення, та ін. Багато з цих конвенцій були розроблені за ініціативи та під егідою ЮНЕП (усього, за підтримки Організації, було розроблено понад сорок конвенцій). Роль програми з екологічних конвенцій полягає не лише у підтримці секретаріатів цих конвенцій - йдеться про співпрацю та координацію їх діяльності. Це досягається через п'ять напрямів діяльності цієї програми:

• визначення спільних елементів;
• сприяння співпраці на національному та міжнародному рівнях щодо екологічних конвенцій;
• внесок у робочі програми конвенцій; посилення регіональних морських конвенцій та планів дій;
• підтримка національних дій із реалізації конвенцій [7].

  Реалізація конвенцій, особливо екологічних, складний і багатогранний процес. Він включає збір та обмін інформацією, підготовку рекомендацій, прийняття планів подальших дій, розробку додаткових документів (зокрема протоколів), проведення моніторингу, наукових досліджень. Організація засідань і зустрічей сприяє виявленню та вирішенню багатьох питань. Підтримка співпраці на національному та міжнародному рівнях щодо конвенцій між урядами, організаціями, громадськими об'єднаннями включає обмін інформацією, спільне звітування, технічну співпрацю. З метою забезпечення максимальної ефективності своїх програм ЮНЕП адаптує їх до завдань і цілей відповідних екологічних угод. Це внесок у робочі програми конвенцій. Значну увагу сьогодні ЮНЕП приділяє регіональній програмі охорони морів: вона сприяла прийняттю 12 регіональних морських конвенцій, виступає секретаріатом глобальної програми щодо збереження моря від забруднення із наземних джерел. Щодо підтримки реалізації конвенцій на національному рівні ЮНЕП дає наукові, політичні рекомендації, допомагає проведенню правових аналізів, прийняттю змін у законодавстві наданням експертів, проведенням навчання, семінарів та ін.

  Варто зазначити, що ЮНЕП залишається головним глобальним центром екологічної інформації. Інформаційна функція ЮНЕП нині є однією з найважливіших. Окрім згаданих наукових проектів (щодо зміни клімату, озонового шару), останнім і найбільшим проектом у цьому відношенні є GEO (Global Environmental Outlook) - Глобальна екологічна перспектива, яка діє з 1995 р. Це всеохоплююча, інтегрована оцінка стану навколишнього середовища у світі. Останнє (третє) видання проводить ретроспективну оцінку від 1972 р. і прогнозує тенденції розвитку екологічної ситуації у світі на ЗО років у майбутньому . Важливим елементом цієї оцінки є аналіз зв'язку між політикою та станом довкілля, оцінка ефективності заходів, що були вжиті за останні ЗО років, та ефективність сучасних політичних методів у майбутньому. ЮНЕП збирала інформацію для такої глобальної оцінки, використовуючи 35 своїх центрів у всьому світі.

2. ЮНЕСКО. Охорона довкілля в межах її діяльності включає кілька

окремих напрямів діяльності у цій сфері, головними з яких є Програма "Людина і біосфера", Міжурядова океанографічна комісія, комплекс програм з питань вод, питання охорони довкілля та розвитку прибережних регіонів і малих островів. Програма ЮНЕСКО "Людина та біосфера" розробляє основи (у межах природничих та суспільних наук) сталого використання та збереження біологічного різноманіття і покращення відносин між людьми та довкіллям у глобальному масштабі" заохочує міждисциплінарні дослідження" демонстрацію та навчання з питань управління і використання природних ресурсів. Упродовж останніх десятиліть Програма зосереджує головну увагу на сприянні сталому розвитку через збереження та раціональне використання біорізноманіття [2]. Головним практичним утіленням програми і, можливо, найбільш відомим є Всесвітня мережа біосферних заповідників. Біосферні заповідники - це територія наземних і берегових екосистем" створена для збалансування збереження біорізноманіття, з одного боку, та його сталого використання - з іншого. Вони є міжнародно визнаними, пропонуються урядами країн і залишаються під юрисдикцією держав, на території яких розташовані. Станом на вересень 2001 р. у мережу біосферних заповідників входило 411 об'єктів у 94 країнах світу. В Україні це - Асканія Нова, Карпатський, Чорноморський заповідники, дельта Дунаю та українська частина Східних Карпат

  Міжурядова океанографічна комісія ЮНЕСКО була створена в 1962 р. з метою поглиблення знань людства про Світовий океан, який має значний вплив на людину і життя на Землі загалом. У межах ЮНЕСКО діє кілька програм у сфері дослідження вод та пов'язаних із ними проблем, зокрема Міжнародна гідрологічна програма та Світова програма оцінки води.

3.ВООЗ. Її діяльність містить багато екологічних компонентів: атмосферне

повітря, радіаційна безпека, вплив стану довкілля на здоров'я дітей. Головними напрямами діяльності ВООЗ у сфері охорони атмосферного повітря стали розробка Керівних принципів щодо якості повітря та створення системи глобального моніторингу за забрудненням повітря. Керівні принципи не встановлюють стандартів забруднення повітря (гранично допустимих концентрацій чи викидів), вони покликані допомогти країнам розробити власні стандарти, враховуючи соціально-економічні, культурні й інші фактори. ВООЗ бере активну участь у заходах із моніторингу, запобігання та ліквідації негативного впливу радіаційного забруднення на здоров'я людини [1]. Програми ВООЗ уміщують як іонізуюче, так і неіонізуюче випромінювання. Організація тісно співпрацює з іншими організаціями, особливо MATATE, з метою адекватного реагування на випадки радіаційного забруднення, викликаного аваріями на атомних установках. ВООЗ є стороною Конвенції про оперативне оповіщення у випадку ядерних аварій та Конвенції про допомогу у випадку ядерної аварії чи радіаційної аварійної ситуації, які складають основу міжнародно-правового механізму реагування на ядерні аварії. Відомо, що ВООЗ ініціювала кілька програм з дослідження наслідків Чорнобильської аварії та надання допомоги постраждалим від радіаційного забруднення. Такі програми включають проведення пілотних проектів із діагностування та лікування (особливу увагу приділяють дітям). У1999 р. ВООЗ створила Робочу групу з питань здоров'я дітей та навколишнього середовища. Здійснює Міжнародну програму з хімічної безпеки - спільна програма МОП, ЮНЕП та ВООЗ. Безпека продуктів харчування - один із ключових напрямів діяльності ВООЗ. Спільно із ФАО діє Комісія Codex Alimentarius, яка розробляє стандарти і дає рекомендації щодо виробництва та переробки продуктів харчування.

4.1. ВМО. Проводить широкі дослідження та моніторинг за станом довкілля Землі. Одним із видів її діяльності, що пов'язаний з охороною довкілля, є Програма з питань дослідження довкілля та атмосфери. Організація постійно вивчає склад атмосфери, фізики та хімії хмар, засобів зміни погоди, займається прогнозуванням погоди та ін. Окрім того, ВМО проводить глобальний моніторинг парникових газів, озонового шару, головних атмосферних забруднювачів, довкілля індустріальних районів та ін. Поза тим, ВМО здійснює моніторинг за кліматом на Землі, стану Світового океану, Антарктиди й інших загальноважливих об'єктів [4].

4.2. ІМО. Maє у своїй структурі окремий орган, відповідальний за охорону морського середовища: Комітет з охорони морського середовища. Він займається технічною роботою щодо забруднення моря, зокрема запобіганням забрудненню і ліквідацією наслідків. ІМО також виступає секретаріатом Конвенції про запобігання забрудненню моря скидами відходів та інших матеріалів, розробка якої відбувалася під егідою ІМО. Значну увагу в роботі ІМО приділяють ліквідації забруднення моря нафтою.

  4.3. ЕЄК ООН. Надає охороні довкілля великого значення у своїй діяльності. Питанням охорони довкілля головним чином займається відділ із навколишнього середовища та населених пунктів, особлива роль у якому належить комітету з екологічної політики. ЄЕК ООН була ініціатором прийняття цілої низки екологічних конвенцій. Серед них - Конвенція про забруднення повітря на великі відстані, Конвенція про оцінку впливу на навколишнє середовище у транскордонному контексті, Конвенція про охорону та використання транскордонних водотоків і міжнародних озер, Конвенція про транскордонний вплив промислових аварій, Конвенція про доступ до інформації, участь громадськості у процесі прийняття рішень та доступ до правосуддя з питань, що стосуються навколишнього середовища. Комітет з екологічної політики відіграє значну роль у розвитку процесу "Навколишнє середовище для Європи", в межах якого відбуваються зустрічі міністрів охорони довкілля. Конференції міністрів "Навколишнє середовище для Європи" проводяться регулярно: Добріс (1991), Люцерна (1993), Софія (1995), Оргус (1998), Київ (2003), Белград (2007).

  4.4. ФАО. Це головна спеціалізована установа ООН, яка займається питаннями сільського господарства, продовольства, лісів, рибальства та розвитку села. Практично всі головні сфери діяльності Організації включають екологічний компонент. Значна увага в роботі ФАО приділяється сталому розвитку, за що відповідає департамент сталого розвитку. Він координує діяльність ФАО щодо імплементації порядку денного на XXI ст. та трьох міжнародних угод, у реалізації яких ФАО є одним з головних партнерів: про охорону біологічного різноманіття, боротьбу з опустеленням та зміну клімату. Головним чином ФАО займається технічними питаннями, що вирішуються в ході реалізації цих конвенцій (стандарти, бази даних та ін.) [3]. Також займається агробіорізноманіттям, проводить дослідження і приймає рекомендації щодо ГМО, біотехнологій загалом. Компонент сталого розвитку в діяльності ФАО включає і розробку політики й інтегрованих програм розвитку для держав-членів. Значну роботу проводить ФАО зі збереження та сталого використання лісів. Боротьба з опустеленням покликана реалізувати одну з головних цілей ФАО-безпеку продовольства. Сприяє розвиткові новітніх технологій виробництва продуктів харчування, зокрема таких, що поєднують сучасні технічні винаходи та традиційні знання про природні процеси. Значну увагу в роботі ФАО приділяють збору інформації, її обробці та розповсюдженню [3].