Ноосфера як стан сучасного розвитку біосфери

Зміст

Вступ

1. Ноосфера як стан сучасного  розвитку біосфери 

2. Зародження ідей про ноосферу  у працях В. Вернадського 

3. Основні положення вчення В.  Вернадського про ноосферу 

4. Розвиток ідеї про ноосферу  в сучасній думці 

Висновки 

Список  використаних джерел

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

Вступ

Незважаючи на появу уявлень  про єдність Природи і Людини, їх взаємо обумовленості, ці два світи в свідомості вчених XIX ст. ще не були взаємопов’язаними. Такою зв’язуючою ланкою позначилося вчення про ноосферу, яке почало формуватися В.І.Вернадським на початку нинішнього сторіччя. До 1900 р. ним був підсумований досвід багаторічних досліджень. Таким чином Вернадський дав на відповідь питання місця Людини в картині загальнопланетарного розвитку. Вже в перші роки XIX ст. він почав говорити про те, що вплив Людини на навколишню природу росте так швидко, що не за горами той час, коли він перетвориться в основну геологостворюючу силу. І, як наслідок, він обов’язково повинен буде прийняти на себе відповідальність за майбутній розвиток природи. Розвиток навколишнього середовища і розвиток суспільства стануть нерозривними. Біосфера перейде одного разу в сферу розуму — ноосферу. Станеться велике об’єднання, внаслідок якого розвиток планети зробиться направленим - що направляється силою розуму.

З терміном “ноосфера” не все просто: немає однозначного його тлумачення. Загалом так прийнято називати частину  біосфери, яка опиняється під впливом  людини і перетворюється нею. З цього  деякі автори роблять висновок, що перехід біосфери в ноосферу означає  лише поступове освоєння людиною  біосфери. Однак треба зазначити, що подібна трансформація поняття  не є правомірною. Ноосфера Вернадського — це такий стан біосфери, коли її розвиток відбувається цілеспрямовано, коли Розум має можливість направити  розвиток біосфери в інтересах Людини, її майбутнього.

На  мою думку, підсвідомо в ученні про  ноосферу Вернадський зробив спробу з’єднати природничі та гуманітарні  знання, визначаючи думку як своєрідну  форму енергії. Сьогодні концепція  ноосфери стає визначальною у взаємостосунках  „людина – природа” і має стати основою ноосферної освіти, зверненої до творчої, мислячої, вільної людини.

 

 

 

 

 

 

 

 

1. Ноосфера як стан сучасного  розвитку біосфери 

Термін  «біосфера» з'явився у науковій літературі у 1875 році. Його автором був Едуард Зюсс (з яким B.I. Вернадський був знайомий особисто), де вчений у межах Земної Кулі виділив декілька структурних частин – оболонок, які назвав геосферами. Одна з геосфер отримала назву біосфера.

Стійке  вчення про біосферу було розроблене у 1926 році B.I. Вернадським і цим же роком датована його книга «Біосфера», яка вийшла у Ленінграді, де він дав таке визначення біосфери - це оболонка Землі, склад, структура і енергетика якої значною мірою обумовлені життєдіяльністю живих організмів. За теорією В.І.Вернадського біосфера - це глобальна єдина система Землі, де існує або коли-небудь існувало життя і весь основний хід геохімічних та енергетичних перетворень визначається життям.

В класичних дослідженнях академіка  В.І Вернадського переосмислені, конкретизовані і збагачені новим змістом  первинні уявлення про біосферу, ним  розроблене цілісне і відносно довершене  вчення про біосферу.

Біосфера  займає особливе місце по відношенню до геосфер. Біосфера – це своєрідна  оболонка Землі, або область поширення  життя. Від геосфер вона відрізняється  і тим, що в її межах проявляється геологічна діяльність живих істот  рослин, тварин, мікроорганізмів і  людини.

Біосфера  утворилась у результаті виникнення життя (живих організмів) як прямий результат загального розвитку планети  Земля. Тривалість існування життя  на Землі визначається часом від 1.5-2 до 4-5 млрд. років.

Біосфера  Землі являє собою складну  термодинамічно відкриту систему, яка включає в себе, згідно визначенню В.І.Вернадського, верхні шари земної кори, всю гідросферу і нижню частину атмосфери – тропосферу з організмами, що їх населяють. Природнім чином біосфера розпадається на більш менш самостійні одиниці, які характеризуються великою замкнутістю кругообігу речовин.

Межі  атмосфери визначаються наявністю  умов, необхідних для життя різних організмів. Нижня межа біосфери обмежена температурою підземних вод та гірських порід, яка поступово зростає  і на глибині 1.5-15 км (гейзери-материнська  порода) вже перевищує 100°С. Верхня межа життя в атмосфері обмежена інтенсивною концентрацією ультрафіолетової радіації. Фізичною межею поширення життя в атмосфері є озоновий екран, який на висоті 25-30 км поглинає більшу частину ультрафіолетового випромінювання Сонця, хоча основна частина живих істот концентрується на висоті 1-1.5 км.

На  поверхні Землі у наш час повністю відсутнє життя лише в областях значних  зледенінь та у кратерах діючих вулканів. В. І. Вернадський зазначав, що можливості людини з її розумом і технікою такі значні, що вона може втручатись в  хід геолого-хімічних процесів Землі і навіть змінювати їх природний напрямок. Людство має усвідомити свою силу і роль у біосфері і тоді настане новий етап її розвитку.

Ноосфера  відрізняється від біосфери величезною швидкістю в розвитку. За концепцією ноосфери, людство перетворилося  на найпотужнішу геологічну силу на планеті. Вернадський підкреслював, що протягом останніх 500 років воно освоїло нові форми енергії - парову, електричну, атомну, й навчилося використовувати  майже всі хімічні елементи. Людство  освоїло всю біосферу й одержало набагато більшу, порівняно з іншими організмами, незалежність від навколишнього  середовища. Наукова думка й діяльність людини змінили структуру біосфери, незаймана природа швидко зникає, з’являються нові екосистеми та ландшафти - міста, культурні землі, для яких характерні простіші угрупування організмів.

Центральною темою навчання про ноосферу є  єдність біосфери і людства. Вернадський  у своїх роботах розкриває  корені цієї єдності, значення організованості  біосфери в розвитку людства. Це дозволяє зрозуміти місце і роль історичного  розвитку людства в еволюції біосфери, закономірності її переходу в ноосферу.

Однієї  з ключових ідей, що лежать в основі теорії Вернадського про ноосферу, є те, що людина не є самодостатньою живою істотою, що живе окремо за своїм  законами, він співіснує усередині  природи і є частиною її. Ця єдність  обумовлена насамперед функціональною нерозривністю навколишнього середовища і людини, що намагався показати Вернадський як біогеохімік. Людство саме по собі є природне явище і природне, що вплив біосфери позначається не тільки на середовищі життя але і на образі думки.

Але не тільки природа впливає на людину, існує і зворотний зв'язок. Причому  вона не поверхнева, що відбиває фізичний вплив людини на навколишнє середовище, воно набагато глибше. Це доводить той  факт, що останнім часом помітно  активізувалися планетарні геологічні сили. “ .ми усе більше і яскравіше бачимо в дії навколишні нас геологічні сили. Це збіглося, навряд чи випадково, із проникненням у наукову свідомість переконання про геологічне значення Homo sapiens, з виявленням нового стану біосфери — ноосфери — і є однієї з форм її вираження. Воно зв'язано, звичайно, насамперед з уточненням природної наукової праці і думки в межах біосфери, де жива речовина відіграє основну роль”. Так, останнім часом різко міняється відображення живих істот на навколишній природі. Завдяки цьому процес еволюції переноситься в область мінералів. Різко міняються ґрунти, води і повітря. Тобто еволюція видів сама перетворилася в геологічний процес, тому що в процесі еволюції з'явилася нова геологічна сила. Вернадський писала: “Еволюція видів переходить в еволюцію біосфери”.

2. Зародження ідей про ноосферу  у працях В. Вернадського 

Сучасна екологічна наука останнім часом  усе частіше звертається у  своїх побудовах до концепції  ноосфери (від гр. “ноос” – розум), опрацьованої видатним українським науковцем В.Вернадським. Актуальність концепції ноосфери зумовлена тим, що її освоєння дало новий поштовх до вирішення багатьох світоглядних, теоретичних і суто практичних проблем. Зокрема, більшість ноосферних досліджень має екологічне спрямування, оскільки у концепції ноосфери фіксується принципово нова єдність суспільства та природи, висвітлюються особливості якісно нового рівня діяльності людини в біосфері, які притаманні сучасній добі. Попри це вчення про сферу розуму залишається ще не достатньо опрацьованим, ведуться дискусії стосовно окремих його аспектів.

Ключові положення, які лягли в основу концепції ноосфери, опрацьовувались  задовго до її створення. Маються  на увазі думки про особливу роль людини в геологічній історії  Землі, які висловлювались представниками різних галузей науки: Л. Агассісом, Ж. Бюффоном, А. Павловим, С. Подолинським, П. Флоренським, фізіократами, Ч. Шухертом. Проте безпосередніми творцями вчення про ноосферу були В. Вернадський та французькі дослідники П.Тейяр де Шарден і Е. Леруа. Твори останніх, присвячені сфері розуму, з’явилися раніше, ніж аналогічні праці В.Вернадського, проте у своїй роботі французькі науковці ґрунтувались на положеннях висловлених українським вченим під час читання ним лекцій у Сорбонні. Термін «ноосфера» було запропоновано Е. Леруа 1927 р. Розглянувши закономірності еволюції життя, Е. Леруа дійшов висновку, що в людині біологічна еволюція себе вичерпала. Подальша еволюція живого на нашій планеті, за його твердженням, здійснюватиметься тільки духовними засобами: індукція, суспільство, мова, розум і т. д. І це буде ноосфера, яка заступить біосферу. Під ноосферою Е. Леруа розумів закономірний етап розвитку органічного світу, коли домінуюча роль в еволюції належатиме духовній творчості людини та продуктові ЇЇ праці. І в цьому його погляди відрізнялись від уявлень Тейяра де Шардена, який розглядав ноосферу як такий собі мислячий пласт, що поступово розгортається зі світу тварин і рослин і приходить на останньому етапі психогенезу до усвідомлення тотожності всього сущого з точкою «Омега» — божеством .

В. Вернадський прийшов до концепції  ноосфери в останні роки свого  життя. У ній відобразились результати його багатолітнього наукового пошуку. Головна праця, присвячена даній  проблемі, отримала назву “Наукова думка як планетарне явище”. Вона не була опублікована за життя вченого  і вперше побачила світ у 1977 році в  збірнику “Роздуми натураліста”.

Теорія  ноосфери Вернадського сформувалася тоді, коли світ складався з трьох взаємопов'язаних елементів: природа — людина —  суспільство. До них потім приєднується ще один суттєвий елемент — техніка, яка створена людиною і яка  стала головним чинником змін на планеті, особливо з початком наприкінці 50-х  років науково-технічної революції  як велетенського якісного стрибка  в розвитку науки та техніки. Це спричинило екологічну проблему — одну з найнебезпечніших з-поміж глобальних проблем людства. Почалась руйнація гармонії відносин між людьми і їхнього ставлення до природи.

За  В. І. Вернадським, поняття «ноосфера  — останній з багатьох етапів еволюції біосфери в геологічний історії  — етап наших днів. Перебіг цього  процесу тільки починає нам прояснюватися з вивчення її геологічного минулого у деяких своїх аспектах . Ноосфера — нове геологічне явище на нашій планеті. У ній людина вперше стає величезною геологічною силою. Вона може й повинна перебудувати своєю працею і думкою царину свого життя, перебудувати докорінно порівняно з тим, що було раніше».

В. І. Вернадський підкреслював, що людство  фізично являє собою надзвичайно малу масу речовини планети, але міць його пов'язана не з його матерією, а з роботою його свідомості, з його розумом і спрямованою цим розумом працею. Ноосферу Вернадський розумів як природне тіло, компонентами якого будуть літосфера, гідросфера, атмосфера та органічний світ, перетворений розумною діяльністю людини.

Вчений  був переконаний у закономірному  характері виникнення ноосфери: «Вибух наукової думки у XX ст. підготовлений  усім минулим біосфери і має глибокі корені в її будові. Він не може зупинитися і піти назад. Він може хіба що сповільнитись у своєму темпі . Біосфера неминуче перейде так чи інакше, рано чи пізно, в ноосферу»

Водночас  В. І. Вернадський добре розумів, що людство знаходиться лише на підступах до ноосфери. Він неодноразово зазначав, що посилений вплив людини на біосферу призводить до зниження багатьох видів, до зміни кількісних співвідношень між іншими видами. Природні екосистеми замінюються культурними, а в тих, що залишилися, перебудовуються біотичні зв'язки, спрощується структура трофічних ланцюгів. Але фактори органічної еволюції не перестають діяти, а проявляються на кожній території, де існує людина. При цьому процеси боротьби за існування і природного відбору набирають специфічних рис у культурних екосистемах. Та особливо великі зміни відбуваються в масштабі всієї планети, що характерно для нинішнього етапу розвитку біосфери наприкінці XX ст. «Людина вперше реально зрозуміла, що вона житель планети і може _ повинна — мислити й діяти у новому аспекті, не тільки в аспекті окремої особистості, сім'ї, родини, держави чи їх спілок, а й у планетарному аспекті. Вона, як усе живе, може мислити й діяти у планетарному аспекті тільки в царині життя — в біосфері, в певній зеленій оболонці, з якою вона нерозривно закономірно зв'язана і вийти з якої не може, її існування є її функція. » .

Таким чином, вчення про ноосферу з самого початку містило в собі елемент  утопії, у ньому тісно переплетені  ціннісні та буттєві підходи без  будь-якого розмежування їх. Тому потрібно розрізняти розуміння ноосфери як утопії і як реального стану. І, виходячи з реального стану відносин людини з природою, слушною можна вважати думку деяких сучасних вчених про те, що ноосфера знаменує собою початок низхідного етапу розвитку людства.

3. Основні положення вчення В.  Вернадського про ноосферу 

Ноосфера - це біогеохімічне поняття, що відображає коеволюцію людства та біосфери, синтез історичного та природного процесів самоорганізації як планетарного явища. Цей синтез пов'язаний з діяльністю людства, що становить могутній геологічний процес, а людство - могутню геологічну силу. У зв'язку з небаченим раніше посиленням стихійного впливу людини на природу виникає можливість катастрофічних наслідків для людства та навколишньої природи. Визначаючи об'єктивні тенденції в процесі самоорганізації ноосфери, її передумови, умови становлення та значення, Володимир Вернадський зазначає, що, по-перше, ноосфера виникла у зв'язку з становленням всесвітності в історії людства, перетворенням людства на єдину цілісність. За таких умов не класовий інтерес, а інтереси народу і кожної особистості визначають життя людства. По-друге, соціальна та природна тенденції вимагають рівності всіх людей, ставлять інтереси і добро всіх як реальне планетарне державне завдання. По-третє, для переходу системи суспільство — природа з біосфери в ноосферу необхідна єдина наукова планетарна думка, яка б охоплювала всі держави. Володимир Вернадський пише, що повсюдне утворення наукової думки та наукового пошуку є «першою основною передумовою переходу біосфери в ноосферу».