Організація системи екологічного управління у Вінницькій області

КАБІНЕТ МІНІСТРІВ УКРАЇНИ

НАЦІОНАЛЬНИЙ  УНІВЕРСИТЕТ БІОРЕСУРСІВ І ПРИРОДОКОРИСТУВАННЯ  УКРАЇНИ

 

 

 

 

 

 

 

РЕФЕРАТ

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

Виконала: студентка 1 групи 2 курсу

спеціальності “Соціальна педагогіка”

Корж А.В.

 

Перевірив: Розпутній М.В.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

Київ- 2013

 

 

План

1. Поняття біосфери, її компоненти, умови існування життя.

2.Санітарно - захисні зони  в АПК, їх класи та принципи  формування.

3. Організація системи  екологічного управління у Вінницькій  області.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

1. Поняття біосфери, її компоненти, умови існування  життя.

 

В будові земної кулі виділяють  зовнішні оболонки – атмосферу й

гідросферу, і внутрішні  – літосферу (земну кору), мантію та ядро. Земля

має геосфери, тобто концентричні оболонки, з яких вона складається.

Геосфери відрізняються структурою, фізичними і хімічними властивостями.

Крім того виділяють ще географічну оболонку Землі (епігеосферу) –

комплексну оболонку землі, яка існує в шарі взаємодії  атмосфери,

гідросфери, літосфери і біосфери.

Біосфера (грец. "bios" – життя, "spharia" – куля, сфера) – оболонка

нашої планети, в якій розвивається життя різноманітних організмів, що

населяють воду, повітря, сушу, грунт. Вона охоплює нижню частину

атмосфери (аеробіосфера) до висоти 25...30 км (до озонового шару), всю

гідросферу (гідробіосфера) тобто річки, моря, океани та ін., верхню

частину земної кори (террабіосфера) до глибини 3...5 км і верхні шари

літосфери (літобіосфера). По останнім даним, товщина біосфери складає

40...50 км. Біосфера – активна оболонка Землі, у якій сукупна діяльність

живих організмів проявляється як геохімічний фактор планетарного

масштабу, що служить основою  середовиществорювання. Термін і поняття

біосфери включає в себе як живі організми ("жива речовина"), так і

середовище їх існування.

По своїй структурі біосфера є результатом взаємодії живої і неживої

матерії. Найважливішими компонентами біосфери є:

жива речовина (рослини, тварини  і мікроорганізми);

біогенна (нежива) речовина (органічні та органікомінеральні продукти,створені живими організмами на протязі геологічної історії – кам‘яневугілля, нафта, торф, та ін.);

косна речовина (горні породи неорганічного походження і вода);

біокосна речовина (продукт  синтезу живого і неживого, тобто  опадові

породи, грунт, мул).

Жива речовина має специфічний хімічний склад. В ній перебільшує водень (10 %), вуглець, кальцій, азот (по 1…10 %), кисень (65…70 %), сірка,

калій, хлор (0,1…1 %). Загальна маса живої речовини оцінюється величиною

(2,4…3,6)·1012 т. Усі компоненти  біосфери знаходяться у тісному

взаємозв‘язку.

Відмінна і визначальна  особливість біосфери складається  в її цілісностіта наявності життя. Жива речовина Землі являє собою  саму потужну силу вбіосфері, матеріально  та енергетично визначаючи її функції. У результатібезперервної взаємодії (обміну) між компонентами біосфери під впливомживої речовини змінюються як організми, що її населяють так і

середовище, в якому вони живуть. Завдяки живій речовині підтримується

взаємозв‘язок і взаємообумовленість  усіх компонентів в біосфері.

В біосфері живі організми  та середовище їх життєдіяльності органічнозв‘язані  і постійно взаємодіють, утворюючи  цілісну динамічну систему,яка існує завдяки кругообігу речовин.

 

Цей багатосторонній і  різноманітний зв‘язок визначає біосферу як

гігантську екологічну систему, в якій людина є, з однієї сторони,біологічною часткою усієї системи, а з іншої активним їїперетворювачем. Біосфера закінчена, вона має певні визначені геометричнірозміри і біологічні можливості. Тому не можна взяти від природи більше, ніж вона може дати.

Наростаюча технічна та енергетична  озброєність людства здійснює

негативний вплив на збалансованість  процесів у біосфері. Тому сьогодні

глобальним завданням  є визначення і здійснення допустимих меж впливу на

біосферу з метою недопущення екологічної катастрофи. Непродумана

виробнича діяльність людства  не тільки підриває основу стійкості та

організованості біосфери, але може привести до тяжких наслідків для

самого суспільства.

Кінцева мета людини у відношенні біосфери – управління усіма

найважливішими процесами, що проходять в екологічних системах, тобто

перетворення біосфери в  ноосферу – сферу розуму.

Ноосфера – вища стадія розвитку біосфери, яка характеризується

збереженням усіх природних  закономірностей, притаманних біосфері, на

високому рівні розвитку господарських сил, наукової організації впливу

суспільства на природу, максимальними  можливостями суспільства

задовольнити матеріальні та культурні потреби людства.

В науці про ноосферу Вернадський  В.І. виділив думку про те, що

геохімічні функції людства  характеризуються не його масою, а його

виробничою діяльністю. Темп, напрямок, характер використання людством

біогеохімічної енергії повинні визначатися не потребами, а Розумом

людини. Він писав: "Людство, взяте в цілому, стає потужною геологічною

силою. І перед ним, перед його думкою і працею стає питання про

перебудову біосфери. Це новий стан біосфери, до якого ми, не помічаючи

цього, наближаємося і є  ноосфера".

Ноосфера – не просто суспільство, існуюче в певному  середовищі, і непросто природне середовище, що підпадає під  сильний вплив людства, а

щось ціле, у якому зливаються розвиваюче суспільство і змінюване

природне середовище. Виникає  цілком новий об‘єкт, в якому  переплітаються

закони неживої і живої  природи, суспільства і мислення. Ноосфера – новий

стан біосфери, оснований на універсальному зв‘язку природи ісуспільства, коли подальша еволюція планети Земля зробиться направленоюрозумом.

Перехід біосфери в ноосферу розпочався з появою суспільства, розвиткунауки і техніки. Зараз ноосфера знаходиться у стадії становлення.

Завершуючи визначення поняття біосфери, необхідно сказати, що біосфераможе існувати без людини. Людина існувати поза біосферою не може. Уцілому біосфера представляє собою глобальну екологічну систему

("екосистему"), а її  складові частини – локальні  екосистеми.

Наявність атмосфери є  необхідною умовою життя на Землі. Кисень в

атмосферному повітрі потрібен для дихання живих організмів, а

вуглекислий газ – для "харчування" рослин. Озон поглинає в стратосфері

ультрафіолетові промені, які  у випадку проникнення до земної поверхні в

значних кількостях здійснювали  б негативну дію на живі істоти.

Особливо важливою є також  участь атмосфери в кругообігу води на Землі,перенос водяної пари повітряними  течіями та його послідовна конденсаціяі випадання у вигляді опадів.

Атмосфера є непоганим  передавачем звуку. Крім того, розсіюючи  світло,вона освітлює ділянки земної кулі, куди не попадають прямі сонячніпромені. Велика кількість невичерпаної енергії вітру відкриває

можливість для розвитку вітроенергетики. Людина користується атмосферою

для повітряних сполучень, які  мають швидкості, не отримані на суші та

воді. Нарешті, верхні шари атмосфери  – іоносфера дозволяє нам

користуватися далеким радіозв‘язком на коротких хвилях.

Атмосфера (грец. "аtmos" – повітря, "spharia" – куля, сфера) – природназовнішня газова (повітряна) оболонка Землі. Вона простирається відповерхні Землі на висоту 1 500…2 000 км. Різкої верхньої межі вона не

має і на значних висотах (біля 20 000 км) переходить у міжпланетне

середовище. Її вертикальна протяжність складає біля трьох земних

радіусів (середній радіус Землі  становить 6 371 км), а загальна маса

атмосфери 5,27·1015 т при масі Землі близько 6·1021 т, тобто менше

однієї мільйонної частки маси Землі. Біля 99% маси атмосфери зосереджено

в шарі, що розташований від  земної поверхні до висоти 30…35 км. Вона

забезпечує фізіологічні процеси дихання, регулює інтенсивність  сонячної

радіації, захищає живі організми  від ушкоджуючої дії космічних

випромінювань, утворює клімат планети, підтримує середню температуру

поверхні Землі близько +1 4000С, є джерелом атмосферної вологи, а також

середовищем, у яке видаляються залишкові газоподібні продукти

життєдіяльності людей та інших живих істот – вуглекислий  газ та ін.

Нижня її частина – тропосфера (до 8...15 км від поверхні Землі) служить

місцем існування аеробіонтів і формування аеробіосфери. Атмосферне

повітря в товщі літосфери  називають підземною тропосферою.

Через атмосферу проходить  фотосинтез, та обмін енергії в біосфері.

Склад, температура, переміщення  повітряних мас в атмосфері є необхідними

умовами існування усіх живих  організмів на Землі. На відміну від інших

елементів біосфери атмосфера  являє собою нерозривну єдність  у масштабі

усієї Землі.

Для атмосфери характерна стійка саморегуляція якісного стану. Якістьатмосфери, як і інших компонентів біосфери – узагальнений показник, якийвиражає такий її стан, при якому забезпечується постійний обмін речовинита енергії між живими і неживими компонентами природи, що і обумовлюєпостійне і безперервне відтворення життя на Землі.

Атмосфера складається із суміші різних газів, яку називають  повітрям.Основними компонентами цієї суміші є азот (78 %) і кисень (21 %). Вневеликих кількостях у склад атмосферного повітря входять аргон, неон,

гелій, криптон, водень, озон, ксенон.У складі повітря можна знайти ряд газів, таких як водяна пара,вуглекислий газ, метан, окисли азоту та сірки. Крім того, в повітріпостійно знаходиться велика кількість дуже маленьких рідких і твердихчастинок пилу, диму, сажі, кіптяви, солей, води. В 1 см3 повітряміститься десятки, а в промислових центрах сотні тисяч пилинок.

Пил, який містить в собі атмосфера, має різне походження. Найбільша йогокількість піднімається вітром з поверхні землі; багато пилу попадає ватмосферу при вулканічних виверженнях, а також при зруйнуванніметеоритів, які падають з міжпланетного простору.

Частки солі попадають  в атмосферу головним чином в  результаті

випаровування дрібних крапель солоної морської води, яка уноситься

вітром з поверхні морів  та океанів.

Завислі в повітрі тверді та рідкі домішки мають велике значення для

протікання різноманітних явищ та процесів, які протікають в атмосфері.

Особливо важливу роль грають частинки гігроскопічних речовин (наприклад,

частинки солі), які служать  ядрами конденсації. З них починається

загущення водяної пари та створення крапель води.

Ці гази і частинки можна розглядати як газові домішки атмосферного

повітря.Кількість газових домішок змінюється в залежності від місцевості, порироку, погоди, висоти та інших факторів.

Найбільш важливою змінною складовою частиною атмосфери є водяна пара,кількість якої у поверхні Землі коливається в значних межах: від

0,2...0,3% при низьких температурах  над сушею (в полярних районах), до

3...4% при високих температурах  над екватором (тропіками). Водяна пара

поступає в атмосферу в результаті випаровування води з поверхні водойм і

грунту. Основна її маса зосереджена  в тропосфері.

Однією з важливих змінних  складових частин атмосфери є  вуглекислий газ,кількість якого  за останні 100 років виросла приблизно  на 10%. Вінпоглинає теплове випромінювання Землі, створюючи тим самим "парниковийефект".

З віддаленням від поверхні землі атмосфера стає все більш розрядженою іпоступово переходить в міжпланетний простір, тому яскраво вираженогозовнішнього кордону атмосфери не існує. Раніше умовним кордономатмосфери прийнято було вважати ту найбільшу її висоту, на якій

спостерігались будь які  відомі метеорологічні явища.

Атмосфера в залежності від  характеру і причин фізичних процесів, щопроходять в ній, може бути поділена на декілька горизонтальних шарів. В

основу такого поділу покладені  відмінності у складі повітря, характер

взаємодії атмосфери із земною поверхнею і розподіл температури повітря з

висотою.

По складу повітря атмосфера  ділиться на гомосферу ("гомо" –  людський) ігетеросферу ("гетеро" – різний). В гомосфері (шар від земної поверхні довисоти приблизно 90...100 км.) у зв(язку з турбулентним переміщуваннямсклад сухого повітря, його молекулярна маса практично не змінюється звисотою. Вгетеросфері (шар атмосфери вище 90...100 км.), яка

складається із молекул азоту N2 і кисню О2, а також атомів О, Не, Н, під

дією дифузного розподілення газів і процесу дисоціації молекул  склад

повітря міняється. Поступово збільшується вміст кисню, відбувається

зменшення молекулярної ваги з висотою. При дисоціації гази переходять в

атомарний стан. Частина  молекул і газів при цьому отримують електричний

заряд.

Щодо походження живої  речовини є різні гіпотези. За однією з них, життя на Землі взагалі не виникало, воно завжди було, бо воно вічне так само, як вічна матерія. Життя ніби виникло разом з планетою. Було висунуто гіпотезу, за якою життя виникло поза Землею і на Землю занесене ззовні (гіпотеза панспермії). Найбільш поширена думка, що життя виникло на самій Землі на певній стадії її розвитку як планети.