Основи загальної екології

ЧАСТИНА 1. ОСНОВИ ЗАГАЛЬНОЇ ЕКОЛОГІЇ

• орієнтує на максимальне залучення земель у сільськогосподарський оборот, що призводить до їх погіршення,
• використовує такі екологічно небезпечні і геохімічно трансформовані території, як заплави і схилові площі, які зазнають значної деградації,
• передбачає застосування високих доз мінеральних добрив і пестицидів,
• сприяє використанню інтенсивних технологій вирощування сільськогосподарських культур, що посилює деградацію земель, тощо.

Екологічна  залежність галузі. Розвиток галузі сільського господарства великою мірою залежить від наявності та якості земельних і водних ресурсів. Зрозуміло, що найголовнішим фактором розміщення підприємств сільськогосподарської сфери є природно-географічний фактор. Недоцільним буде займатися вирощуванням певних культур там, де клімат та грунт не сприятливі для цього. На розвиток рослинництва і тваринництва впливає певною мірою також водний фактор.

Екологодеструктивний  вплив. У таблиці 6.7 аналізується екологодеструктивний вплив сільського господарства на навколишнє середовище.

Таблиця 6.7. Приклади екологодеструктивного  впливу сільського господарства

 

І рівень	ІІ рівень	ІІІ рівень
Деградація грунту внаслідок інтенсифікації землеробства і збільшення техногенного навантаження на земельні ресурси.	Застосування засобів хімізації, перезволоження, заболочення, подвійне засолення, підкислення, дефляція, водна  ерозія і осолонцювання призводять до погіршення якості земель, спричинюють збільшення крутизни схилів, посилюють їх нестійкість, викликають замулення заплав і водотоків, забруднення поверхневих і підземних вод, зменшують рибопродуктивність.	Забруднення водних, земельних ресурсів, атмосфери внаслідок використання продукції сільського господарства (споживачі: харчова промисловість).

 

6.2.8. Рекреаційна галузь

 

Рекреаційні ресурси поділяють  на таки типи: кліматичні, ландшафтні, водні та біологічні. До складу рекреаційних ресурсів належать також ресурси  туристсько-екскурсійної діяльності (пам’ятки природи, природні та архітектурні заповідники, пам’ятки історії, архітектури, культури тощо).

Нині потенціал рекреаційних ресурсів України використовується недостатньо. Із 9 млн га потенційно придатних ландшафтних ресурсів використовується для всіх видів відпочинку 1,7 млн га , або 18,9%. Це забезпечує відпочинок упродовж літа тільки кожного п’ятого жителя України.

На базі рекреаційних ресурсів України  функціонують будинки, пансіонати, бази відпочинку з загальною кількістю 434,4 тис. місць, дитячі табори – 467,7 тис. місць, установи туризму – 91 тис. місць. Крім того, в приміських зонах функціонує 330 установ одноденного відпочинку на 17,6 тис. місць. Рекреаційні установи України забезпечують відпочинок 17 млн чоловік на рік.

Сфери впливу галузі. Викликає занепокоєння екологічний стан багатьох діючих курортів, що пов’язане з веденням господарської діяльності на їхніх територіях без відповідного контролю, а також екологічною ситуацією внаслідок катастрофи на Чорнобильській АЕС та порушенням необхідного режиму зон санітарної охорони курортних ресурсів. Під екологічною загрозою знаходяться Сакське та Чокракське родовище лікувальних грязей, мінеральні джерела курортів Любень Великий та Немирів, курортів зони міст Одеси та Ялти.

Природоохоронні заходи. З переходом України до ринкових відносин індустрія відпочинку на базі використання рекреаційних ресурсів має стати важливою статтею національного прибутку. Нині, за розрахунками Інституту економіки НАН, надходження від туристського обслуговування становить 0,9-1,1% експортних доходів від зовнішньої торгівлі України.

Важливими напрямами подальшого використання рекреаційних ресурсів країни є:

• зміцнення матеріально-технічної бази туризму і відпочинку за рахунок збільшення кількості місць у рекреаційних закладах якісного оновлення діючих установ відпочинку з метою підвищення комфорту проживання і розширення сфери обслуговування;
• створення кількох вільних рекреаційних економічних зон із широким залученням коштів і технологій зарубіжних країн для поетапного входження рекреаційного потенціалу України до світового ринку туристських послуг;
• розширення в Україні мережі національних природних парків та ландшафтних регіональних парків, що забезпечить раціональне та економічно безпечне використання рекреаційних ресурсів.

Основними напрямами подальшого розвитку курортів мають бути:

• цільове використання природних курортних ресурсів, їх резервування та охорона з метою перспективного освоєння;
• дотримання екологічних та санітарно-гігієнічних стандартів якості курортних ресурсів при здійсненні курортної діяльності;
• збереження природного ландшафту, його естетичних якостей, охорона історичної та культурної спадщини на території курортів;
• створення нових курортів і подальший розвиток існуючих – за наявності наукового обґрунтування, проектної документації та екологічної і санітарно-гігієнічної експертизи.

Першочерговим завданням є проведення інвентаризації курортних ресурсів та санаторно-курортних закладів, складання  кадастру земель оздоровчого призначення, вивчення соціальних потреб у санаторному  лікуванні та медичній реабілітації на основі аналізу стану здоров’я населення України.

Екологічна  залежність галузі. Кліматичні умови України дозволяють організувати масовий літній відпочинок протягом 140-145 днів у північно-західних регіонах, 180-190 днів – у степовій зоні морського узбережжя, 220 днів – у південній частині Криму. Пляжно-купальний відпочинок становить від 100 днів у південно-західних регіонах до 130-145 днів у південних.

Для зимових видів відпочинку територія  України менш сприятлива, крім району Карпат, де кліматичні умови забезпечують повноцінній відпочинок протягом 90-120 днів.

Площа рівнинних рекреаційних ландшафтів України становить 7 млн га, гірських та передгірських ландшафтів – понад 2 млн га. Особливе місце серед  ландшафтних ресурсів займають морські  пляжі, загальна довжина яких становить 1160 км, або 47% берегової смуги. Протяжність пляжів шириною 25 м і більше становить 712 км. На морських пляжах України можна організувати відпочинок одночасно 4,1 млн чоловік, а ландшафтні рекреаційні ресурси усіх видів дозволяють одночасно оздоровлювати близько 48 млн чоловік, тобто майже все населення України.

Ресурси туристсько-екскурсійної діяльності розміщені по всій території України, але концентруються вони переважно  в містах і селищах з багатим  історичним минулим та в межах  рекреаційних ландшафтів.

Рекреаційний потенціал України  після аварії на Чорнобильській АЕС  значно зменшився. У поліській і  лісостеповій (Київська і Черкаська  області) зонах та в передгір’ях  Карпат (Чернівецька область) радіоактивного забруднення зазнали ландшафти  і біологічні рекреаційні ресурси на площі 1,4 млн га.

Україна посідає одне з чільних  місць у Європі за наявністю і  унікальних курортних ресурсів та їх потенціалом. На території виявлено понад 400 джерел лікувальних мінеральних вод (вуглекислих, радонових, сірководневих тощо), з яких лише 34 використовуються для бальнеолікування та промислового розливу.  

Багата Україна й на поклади  лікувальних торф’яних та мулових  грязей, які зосереджені в 104 родовищах. На 26 родовищах грязі видобувають  для лікувальних потреб.

Кліматичні умови та ландшафтні ресурси морського узбережжя  Азово-Чорноморського басейну мають  величезний лікувально-оздоровчий потенціал.

На базі курортних ресурсів у країні створено мережу з 513 санаторних закладів (санаторії майже 10 медичних профілів, пансіонати з лікуванням тощо), які розташовані на території 65 курортів. Для порівняння: в Італії діє 27 курортів, у США – 26, Франції – 28, Польщі – 29, Болгарії – 32.

Наявність розвинутої бази для санаторного  лікування свідчить про досить великі можливості не лише щодо оздоровлення населення України, а й для використання цього оздоровчого фонду на міжнародному рівні. Наприклад, у таких державах, як Італія, Франція, США, курортна галузь у поєднанні з туризмом є досить прибутковим напрямом національної економіки.

Найрізноманітніші курорти – бальнеологічні, бальнеогрязьові, кліматичні – розташовані  на території 16 областей України, а  також на території Автономної Республіки Крим. Питома вага санаторно-курортних  закладів у Криму становить 37%, в  Одеській області – 11,8, у Львівській – 10,1% тощо. Кількість місць у санаторних закладах в останні роки залишається стабільною і становить 154 тис.місць.

Екологодеструктивній  вплив. Рекреаційна галузь народного господарства є доволі новою для економіки України. Але при неефективному використанні рекреаційного потенціалу її розвиток може стати одним із суттєвих екологодеструктивних факторів.У таблиці 6.8 наведено умови, за яких галузь відпочинку може стати згібною для навколишнього середовища.

 

Таблиця 6.8. Приклади екологодеструктивного впливу рекреаційної галузі

 

І рівень	ІІ рівень	ІІІ рівень
Безконтрольне використання ландшафтних, водних та біологічних ресурсів. Нецільове  використання природних курортних  ресурсів.	Безконтрольна, небезпечна господарська діяльність. Порушення необхідного режиму санітарної охорони курортних ресурсів. Недотримання екологічних і санітарно-гігієнічних стандартів якості курортних ресурсів.	Забруднення водних, земельних ресурсів, атмосфери внаслідок використання послуг рекреаційної галузі (споживачі: населення).