Перспективи України на світовому ринку нафти

2. Політика ціноутворення країн. Цінова політика спрямована на встановлення таких цін товарів і послуг у залежності від ринкової кон'юнктури, які дозволять отримати запланований підприємством обсяг прибутку і вирішити інші стратегічні та оперативні завдання. У рамках загальної політики ціноутворення рішення приймаються відповідно до положення на цільовому ринку підприємства, методами і структурою маркетингу. Загальна цінова політика передбачає здійснення скоординованих дій, спрямованих на досягнення довго-і короткострокових цілей підприємства. На рівні економічної системи встановлюються загальні принципи формування цін у країні (адміністративно або на основі ринкового механізму). Надалі уряд може втручатися в ціноутворення окремих підприємств як в рамках антимонопольної політики (тарифна політика), так і в рамках підтримки стабільності цін (цінові обмеження).

3. Зміни обсягу запасів  нафти у світі, особливо в  США, як найбільшому імпортері  нафти. Ріст запасів на тлі  зниження цін на нафту може  свідчити про перевищення пропозиції  над попитом. Інформація про  забезпеченість нафтопереробних заводів сировиною й обсязі їхніх комерційних запасів також може вплинути на ціни.

4. Ціни на альтернативні види палива, у тому числі на газ. Перехід на альтернативні види пального стає вигідним у двох випадках: коли ціни на нафтопродукти перевищують вартість альтернативного пального або під час перебоїв з постачанням нафти. Україна за останні 10 років пережила і те, й інше, що спонукало до спроб використання як енергоносіїв не імпортованих нафти і газу, а підручних матеріалів - ріпакової олії, біогазу, шахтного метану. Поодинокі випадки впровадження цих технологій вітчизняними підприємствами для власного користування дали обнадійливі результати.

5. Погодні умови. Ціни  на нафту піддаються сезонним  коливанням, тому що найбільші  споживачі нафти, США і країни  Західної Європи, розташовані в  північній півкулі, і для опалення  приміщень активно використовують  грубне паливо. Унаслідок цього  узимку споживання нафти в  цих регіонах збільшується. Опалювальний  сезон триває з жовтня по  березень. Проте, у жовтні ціни  на нафту звичайно падають. 

Ще одним цікавим фактом в опалювальний сезон  буває ріст цін на нафту на тлі падіння цін на природний газ. Справа в тім, що на Середньому Заході, де, приблизно, 70% господарств опалюють будинку газом, багато хто мають можливість переключатися з газу на грубне паливо. Якщо використання газу стає більш дорогим, у порівнянні з грубним паливом, то відбувається зменшення покупок газу і збільшення закупівель грубного палива.

Ще одною відмітною  рисою опалювального сезону є  досить частий і, на перший погляд, безпричинний ріст цін на нафту і продукти переробки  по п'ятницях. Це  важливий психологічний момент.

Аналіз ситуації на ринку  ОПЕК не може претендувати на повноту  без обліку перерахованих вище факторів, але з іншої сторони не може обмежуватися лише ними. Існують і інші, часом досить несподівані, фактори які можуть привести до істотних коливань цін.

 Достовірних даних про поточний світовий баланс попиту та пропозиції не існує. Це в першу чергу зв'язано з неточністю оцінок кінцевого споживання нафтопродуктів. У результаті виникає так звана проблема “загублених барелів” (missing barrels problem), коли дисбаланс попиту та пропозиції не приводить до зміни складських запасів, що спостерігається.   Тому поточні показники і прогнози попиту та пропозиції, що видаються щомісяця інформаційним агентством Міністерства енергетики США (EIA) і Міжнародним енергетичним агентством (IEA), являють собою не реальні оцінки фундаментальних факторів, а скоріше інформаційні сигнали, що впливають на чекання інвесторів.

 У цій ситуації трейдери воліють орієнтуватися на дані про запаси нафти, з яких найбільш значимої в плані ціноутворення є інформація про промислові запаси сирої нафти і нафтопродуктів США ( Америка є самим великим споживачем нафти у світі). Відповідна інформація публікується в щотижневих оглядах Американського інституту нафти (API) і EIA. Однак трейдери намагаються в міру можливості їх угадати – звичайно до 80% нової інформації відбиває в цінах до моменту її появи. У середовище (у 18:30 мск) оголошуються дані API і EIA, дані EIA вважаються більш точними, чим оцінки API. Як правило, динаміка запасів у API і EIA збігається. Якщо ринок помиляється у своїх первісних оцінках, то в середовище ймовірні різкі коливання ціни в порівнянні з вівторком. У противному випадку основною причиною можливих цінових коливань будуть вже інші інформаційні сигнали, не зв'язані з фундаментальними факторами.

 Ріст запасів нафти часто супроводжується падінням цін, а скорочення – їхнім збільшенням. Однак на ціни також впливають запаси нафтопродуктів.     Це особливо важливо в період максимального попиту, зв'язаного із сезонними факторами. Так, дистиляти грають більш помітну роль у зимові місяці, коли виростає споживання грубного палива.

 Національна рада з нафти США (NPC) виділяє три типи запасів нафти і нафтопродуктів: первинні, вторинні і третинні. Щотижневі доповіді API і EIA містять дані тільки по первинних запасах (запаси на терміналах, куди нафта безпосередньо надходить з танкерів і барж, нафта в нафтопроводах і запаси на НПЗ). Нафта в танкерах, що знаходяться в шляху, до запасів не зараховують. Проміжні запаси між НПЗ і кінцевим споживачем, наприклад запаси при заправленнях і нафтобазах, відносяться до вторинного. Третинні запаси містять у собі запаси нафтопродуктів у кінцевих користувачів.  Достовірних даних по вторинних і третинних запасах не існує.

 При визначенні характеру залежності ціни від запасів найбільш важливий так званий мінімальний рівень запасів (MOI), при якому в технологічному ланцюжку не виникає дефіциту. Цей рівень залежить від багатьох факторів, що визначають структуру нафтового комплексу регіону - довжини нафтопроводів, характеристик НПЗ і ринку збуту, частки імпорту і т.п.

Попит на нафту і економічне зростання. Про ослаблення взаємозв'язку між економічним зростанням і попитом на нафту говорять статистичні показники. Наприклад, в період 1970-1986 рр., коли котирування сирої нафти в реальному виразі перевищували 40 долл./барр. (у цінах 2004 р.), досягаючи в окремі роки рівня 80 долл./барр., темпи зростання світової економіки пояснювали більше 80% підвищення попиту на нафту. При цьому 4%-ний приріст ВВП збільшував нафтовий попит на 10%. Така висока залежність економіки від спросового чинника певною мірою пояснювала різке збільшення цін в цей період. В умовах ринкової економіки виробники використовували будь-які можливості для розвитку енергозбережних технологій. В результаті за останніх майже двадцять років коефіцієнт еластичності в лінійній залежності знизився з 2.5 до значення менше 1, пояснюючи при цьому менше 70% всіх коливань попиту

Поки ж виробники виявилися  неготовими до зростання попиту на паливо. Про це свідчать низький  рівень запасів сирої нафти і  нафтопродуктів в державних і  комерційних резервах, недостатній  рівень резервних нафтовидобувних  потужностей і вільних потужностей  нафтопереробки.

Рівень запасів сирої  нафти і нафтопродуктів. Запаси палива в розвинених країнах-членах ОЕСР в 2000 р. досягли рекордного рівня -- більше 4 млрд. барр., і саме в цей період ціни на нафту опустилися до мінімального рівня за попередніх чверть століття. Перевиробництво нафти на тлі різкого скорочення темпів зростання попиту на неї привело до збільшення запасів в країнах ОЕСР до 55 днів добового споживання нафти. Проте потім через низку обставин цей показник дещо знизився, і в останні вісім років рівень таких запасів коливається біля відмітки 50 днів споживання. Здавалося б, зниження незначне, але саме воно могло послужити первинним імпульсом до зростання нафтових цін до деякого рівноважного діапазону, який був визнаний країнами-членами ОПЕК як цільовий (22-28 долл./барр. "опековской корзини"). І саме це було передвісником формування сильного підвищувального тренда на нафтовому ринку під впливом нових чинників, що підсилювали свою дію на кумулятивній основі.

Найбільш вагомими факторами, що впливають  на ринок країн ОПЕК та увесь ринок  нафтопродуктів, на мою думку, є такі:

• Поточні обсяги споживання і видобутку нафти у світі, політика ціноутворення країн,
• Зміни обсягу запасів нафти у світі, особливо в США, як найбільшому імпортері нафти,
• Ціни на альтернативні види палива, у тому числі на газ, погодні умови.

2. Дослідження ринку країн ОПЕК

Організація країн-експортерів нафти (ОПЕК) була створена у 1960 році з ініціативи Венесуели, Ірану, Іраку, Кувейту і  Саудівської Аравії. Сьогодні ОПЕК налічує 12 країн-учасниць: Алжир, Ангола, Еквадор, Іран, Ірак, Кувейт, Лівія, Нігерія, Катар, Саудівська Аравія, Об’єднані  Арабські Емірати, Венесуела.

Об'єднання ОПЕК встановлює єдині  продажні ціни на нафту, сприяє збільшенню доходів від продажу видобутої  нафти, стимулює освоєння національних нафтових джерел країн-учасниць. Вплив  ОПЕК на світові ціни на нафту послабшав, коли Норвегія і Великобританія розпочали  експлуатацію власних родовищ нафти  з-під дна Північного моря. До того ж промислово розвинені країни світу  взялися за пошук альтернативних джерел енергії та її економне використання.

Соціально-політична неоднорідність країн-членів ОПЕК, участь держав як з  прогресивними, так і з реакційними  політичними режимами часто призводила до того, що позиції країн-членів були неоднозначними і суперечливими. Якщо прогресивні країни використовують збільшення доходу від нафти для  економічного розвитку, то реакційні  держави вкладають надлишкові долари в основному в економіку інших  держав. ОПЕК підіймає ціни на нафту  для розвинутих країн і водночас надає допомогу країнам, що розвиваються, створює фонди допомоги арабським  країнам.

У сучасному  світі діяльність ОПЕК є не менш актуальною, оскільки багато країн  залежать від імпорту нафти, тому конференції Організації привертають  увагу не тільки преси, а й провідних  діячів на світовому ринку нафти. Організація привертала і привертає  увагу широкого кола спеціалістів, економістів, державних діячів, засобів  масової інформації.

Механізм  регулювання ОПЕК світового ринку  нафти полягає у встановленні сумарного ліміту видобутку нафти  для країн-членів, коригуванні цього ліміту з урахуванням рівня цін на світовому ринку нафти, розподілу загального ліміту між країнами-членами і контролю за дотриманням встановлених квот.

Серед країна ОПЕК найбільшими експортерами нафти  є країни Близького Сходу (Саудівська Аравія та ОАЕ), ці ж країни є лідерами за соціально-економічними показниками  розвитку (обсяг ВВП, ВВП на душу населення).

Період 2004-2008 років відзначився зростанням цін на нафту, зростанням обсягів  переробка і рентабельності нафтової галузі, зростанням кількості проектів переробки нафти по всьому світу. Проте, після початку світової фінансової кризи у 2008 році прийшлось відкласти  або навіть скасувати деякі проекти, в тому числі через труднощі з  фінансуванням, очікуванням інвесторів подальшого падіння вартості будівельних  робіт і перспективи різкого  зниження попиту на нафту практично  у всіх регіонах світу.

У період 2001-2010 років, країн-членів ОПЕК видобули 347 200 млн. барелів нафти що, більше ніж у 10 разів порівняно з видобутком нафти країнами, що не входять в  ОПЕК.

Незважаючи  на значну невизначеність щодо майбутнього  попиту на нафтопродукти і, як наслідок вимоги для розширення переробних потужностей, країни-члени ОПЕК продовжили здійснювати  ряд великих проектів з переробки  нафти, спрямованих на підтримку  стабільності ринку.

Сукупний  обсяг інвестицій, необхідних для  реалізації прогнозованих показників збільшення потенціалу переробних потужностей  країн-членів ОПЕК до 2015 року оцінюється приблизно в 40 мільярдів доларів.

3. Позиції та напрями розвитку країн на світовому ринку  нафти 

Рівень розвитку країн тісно  пов’язаний зі споживанням енергії. На сьогодні нафта залишається домінуючим джерелом енергії для багатьох галузей  економіки. Ми зосередили увагу на таких  основних циклах функціонування ринку  нафти та нафтопродуктів: розвідка (геологічна, сейсмічна), буріння (інженерні  роботи — будівництво бурових  платформ), транспортування нафти (нафтопроводи, морський транспорт, танкери), зберігання нафти (парк нафтових резервуарних ємностей), нафтопереробка та зберігання нафтопродуктів (НПЗ, нафтохімічні підприємства, нафтомастильні заводи), транспортування та розподілення палива, реалізація нафтопродуктів. Ми поділяємо країни на імпортно та експортно  орієнтовані, а також на країни, які  використовують як власні, так і  імопортні нафтові ресурси (наприклад, США, Канада, Україна) (табл.2.1).

Таблиця 2.1 Поділ країн на ринку нафти та нафтопродуктів за еспортно-імпортною ознакою