Структура соціальної екології та її місце в системі наук

Технічні науки  дають для соціоекологічних узагальнень теоретичний матеріал про сукупність руху створених людиною матеріальних засобів підвищення ефективності його діяльності, систематизовані знання про властивості і закони розвитку технологічних систем, які не тільки втілюють взаємозв'язки суспільства і природи, але і предметне виражають можливості управління природних процесів, досягнутих суспільством на даній стадії розвитку суспільства.

Гуманітарні науки (антропологія, етнологія, психологія, філологія, культурологія), характеризують якості людства, його діяння і розвиток людини, як родової істоти — в  його конкретних проявах. [4]

Соціоекологія виникла і розвивається не в результаті синтезу вже існуючих природничих, технічних і гуманітарних дисциплін, а формується як окрема самостійна якісно нова наука. У ході свого становлення соціоекологія, безумовно, асимулює певним чином досягнення традиційних дисциплін, однак при цьому вона переводить їх в іншу площину і надає їм зовсім інший зміст. Іншими словами, беручи деякі знання із традиційних дисциплін, соціоекологія розглядає їх на іншому, системному рівні, на рівні більш широких узагальнень. Соціоекологія, як особлива форма людського пізнання, разом з тим розглядає і пояснює її внутрішній органічний зв'язок з світоглядними аспектами. Адже взаємовідносини суспільства і природи в своїй основі визначаються різними суб'єктно-об'єктними відносинами; об'єкт—природа, суб'єкт—суспільство, суспільство—природа, суспільство—історія. Ось чому соціоекологічний світогляд виступає ядром світогляду людини, як складної системи ціннісних установок, орієнтирів і стимулів у відношенні людини до природи. [7]

Соціоекологія розглядається як міждисциплінарна і одночасно інтегральна наука. Міждисциплінарний характер полягає в тому, що внаслідок багатоаспектності самої проблеми гармонізації взаємодії суспільства та природи її неможливо вирішити, не вивчаючи при цьому географічні, біологічні, геологічні, медичні, технологічні, економічні, юридичні, соціальні та інші її аспекти. Інтегральний характер визначається системністю проблеми — взаємопов'язаністю всіх природних та соціально-економічних компонентів в соціоекосистемах. Соціоекологія складається з галузевих підрозділів: екології, геоекології, антропоекології, інженерної геології, біогеохімії, екотехнології, економіки природокористування, соціоекологічного права та екосоціології, які одночасно є підрозділами своїх материнських наук і вивчають окремі аспекти даної проблеми. Саме соціоекологія є теоретичною базою для охорони природи і раціонального використання природних ресурсів. [12]

При загостренні  відносин у системі "суспільство—природа" питання їх вивчення набуває особливої  актуальності. Об'єктом вивчення соціоекології є соціоекосистеми. Соціоекосистеми — це територіальна соціоприродна саморегульована система, динамічна рівновага якої повинна забезпечуватись людським суспільством. [1]

Соціоекосистеми — надзвичайно складні системи. Кожна з них складається з двох основних підсистем — природної та соціально-економічної, які складаються з підсистем нижчого рівня: природна — з абіотичної та біотичної, а соціально-економічна — підсистеми населення та господарства. У свою чергу, названі підсистеми містять компоненти: природна — гірські породи, рельєф земної поверхні, грунти, рослинність, тваринний світ, поверхневі та підземні води, атмосферне повітря, а соціально-економічна — людське населення, житлові, промислові, інженерні, комунікаційні, господарські та інші антропогенні об'єкти. Крім того, кожна соціоекосистема складається з різноманітних геоекосистем, в яких той чи інший вид господарського використання території накладається на певну геосистему. Важливо усвідомити, що кожна соціоекосистема функціонує як складна динамічна система. Саморегульованість соціоекосистем здійснюється завдяки їх суспільному компоненту — населенню. У зв'язку з цим і на відміну від природних систем, які є поліцентричними, соціоекосистеми є моноцентричними. Кожна з них має власний центр управління, який керує (добре чи погано) розвитком соціоекосистеми. [15]

Тому кожна соціоекосистема охоплює лише ту територію, на яку поширюється дія центру управління. Внаслідок цього межі соціоекосистем не збігаються з межами природних геосистем та екосистем і відповідають адміністративно-господарським межам чи державним кордонам. Динамізм соціоекосистем виявляється у безперервному речовинно-енергетичному обміні, що відбувається, як всередині кожної системи, так і між сусідніми соціоекосистемами. Природні та антропогенні компоненти постійно взаємодіють між собою, що відображається у безперевній зміні в просторі та часі показників їх стану. [1]

Вивчаючи соціоекосистему будь-якого рівня, а вони бувають глобальні, регіональні, локальні, необхідно завжди прагнути відновити динамічну рівновагу соціоекосистем. Досягнути цієї мети можливо лише через її оптимізацію. Оптимізація соціоекосистеми полягає в створенні її оптимальної функціональної структури, тобто в такому гармонійному поєднанні і раціональному функціонуванні її природних та антропогенних об'єктів, яке б забезпечувало відновлення та подальше збереження в ній речовинно-енергетичного балансу. [8]

В кожній соціоекосистемі людина і її діяльність займає одне з центральних місць. Проте, це зовсім не означає, що людина вільно може керувати природними та суспільними законами або довільно змінювати внутрішні процеси, що відбуваються у природі та соціально-економічній частинах соціоекосистем. [6]

Теоретичні завдання скеровані на вивчення закономірностей  функціонування об'єкта науки і вираження  їх у вигляді законів даної  науки, а прикладні — на використання вже пізнаних законів існування  та розвитку об'єкта для вироблення стратегій управління процесу, що в  ньому відбуваються. [10]

 

4. Структура соціальної  екології та її місце в системі  наук

 

  В соціоекосистемах взаємодіють найрізноманітніші компоненти, дослідження яких проводиться природничими, гуманітарними, технічними науками. Геоекологія, інженерна геологія, економіка природокористування, екологічне право, екологія людини, історія взаємодії суспільства і природи є підрозділами географії, геології, економіки, юриспруденції, медичної демографії, історії. [3]

Вивчаючи окремі аспекти складного процесу взаємодії  суспільства і природи вони водночас виступають як розділи соціоекології. Концепція “подвійного громадянства” галузі традиційних наук, запропонована на конференції з проблем соціоекології (Львів, 1987), дає можливість розглядати їх і як структурні підрозділи соціоекології.

Інтегруючою ланкою розрізнених галузевих досліджень виступають міжнародна стратегія сталого  розвитку, концепція збалансованого розвитку соціоекосистем, концепція відповідності перетворень природи її адаптаційним можливостям – це становить методологічні основи соціоекології. Соціоекологія – науковий напрям, що розвивається на стику природничих, гуманітарних та технічних наук (Рис.1.).

Рис 1. Місце соціоекології в системі наук

Структурно соціоекологія складається з теоретичної і прикладної частин. В теоретичній частині розглядаються історичні, філософські, загальнонаукові аспекти розвитку соціоекології, предмет, завдання, принципи і методи соціоекологічних досліджень. Прикладні соціологічні дослідження базуються на вивченні різноманітних аспектів взаємодії суспільства і природи під кутом зору гармонізації цієї взаємодії.

Схематично структуру  соціальної екології можна зобразити  в такий спосіб (Рис. 2.).

Запропоновано багато назв наук, предметом яких є вивчення взаємостосунків людини з природним  середовищем в їх неподільності: натурсоціологія, ноологія, ноогеніка, глобальна екологія, екологія людини, соціальна екологія, сучасна екологія.

Рис.2. Структура  соціальної екології.

1. Економіка природокористування
2. Екологія людини
3. Антропогеографія
4. Біоекологія
5. Екофілософія
6. Історія цивілізації
7. Екологічне право
8. Екологічні технології
9. Екологічна етика    [2]

В даний час, на думку  А.О. Горєлова, можна впевнено говорити про три напрямки глобальної екології, соціальної екології і екології людини. Якщо глобальна екологія веде дослідження особливостей взаємодії суспільства і природи на планетарному рівні; екологія людини – вивчає закономірності взаємодії під кутом зору залежності здоров’я людей від змін параметрів зовнішнього середовища, то соціальна екологія вивчає особливості взаємовідносин людини зі своїм природним і соціальним довкіллям. [5]

 

Висновки

 

На основі аналізу прореферованих джерел можна зробити висновки щодо сучасної соціоекології:

• соціоекологія – наука, яка вивчає закономірності взаємодії суспільства з навколишнім середовищем і розробляє наукові принципи цієї взаємодії; 
• основним завданням соціальної екології є вивчення механізмів впливу людини на навколишнє середовище і тих перетворень в ній, які виступають результатом людської діяльності;
• історія розвитку соціоекології можна рахувати від 70-х років ХХ ст., значний внесок у розвиток цієї галузі екології внесла Львівська конференція «Проблеми соціальної екології» (1987р.) та вітчизняні вчені Г.О. Бачинський, Є. В. Гірусов, В.Д. Комаров;
• основним об’єктом дослідження соціоекології є соціоекосистеми – динамічні системи (людське суспільство – природне середовище), наділені саморозвитком і саморегуляцією, динамічна рівновага в яких повинна забезпечуватись суспільним розвитком;
• соціоекологія є міждисциплінарною і одночасно інтегральною наукою, її галузі, взаємодіючи з іншими науками утворюють суспільно важливі галузі знань.

В цілому, соціоекологія є актуальною наукою, яка може допомогти вирішити соціальні аспекти питань захисту навколишнього середовища.

 

Список використаної літератури

 

1. Бачинский Г.А. Социоэкология: теоретические и прикладные аспекты. К.: Наукова думка, 1991. – 152 с.
2. Вопросы социоэкологии // Материалы I всесоюзной конференции «Проблемы социальной экологии». – Львов, 1987. – 353 с.
3. Гирусов Э.В. Социальная экология: специфика ее проблем и основные задачи развития// Вопросы социоэкологии. – Львов, 1987. – С. 13-23.
4. Гирусов Э. В. Основи соціальної екології. - М., 1998.
5. Горелов А.А. Экология. – М.: Центр, 2000, – С. 144-158.
6. Дрейер О. К., Лось В. А. Екологія й стійкий розвиток. - М., 1977.
7. Комаров В.Д. Научно-техническая революция и социальная экология. -Л.:Изд-во ЛенГУ, 1977. – 103 с.
8. Комаров В.Д. Социальная экология: философские аспекты. – Л.:Наука, 1990. – 212 с.
9. Лавров С.Б. Социальная экология и география // Вопросы социоэкологии. – Львов, 1987. – С. 64-72.
10. Лосев А.В., Провадкин Г.Г. Социальная экология М.: Владос, 1998. – 312с.
11. Маркович Д. Ж. Соціальна екологія. - М., 1997.
12. Малин К. М. Життєві ресурси людства. - М., 1967.
13. Основи соціоекології: навчальний посібник / Ред. Г.О.Бачинський. – К.: Вища школа, 1995. – 238 с.
14. Ситаров В.А. Пустовойтов В.В. Социальная экология. М.:Академия, 2000. – 280с.
15. Швебс Г. И. Ідея ноосфери й соціальна екологія. // Питання філософії, 1991, № 7