Сучасний стан грунтів України та шляхи їх покращення

3.Запобігання повторному  засоленню. 

4.Додержання суворої економії  під час відведення земель  для народногосподарського використання.

5.Проведення рекультивації  угідь після гірничих і торфовиробок.

8

Формування бережливого  ставлення до ґрунту починається  з дошкільного віку. Організовуючи  з дітьми вирощування рослин на ділянці  дошкільного закладу, слід сформувати у них переконання в тому, що не можна лише брати у землі  — треба їй давати. Лише за такої  взаємодії можна одержувати хороший  урожай.

Слід пропонувати дітям  восени вкопувати опале листя  в грунт, показуючи навесні, що земля від цього стає темнішою, родючішою. Висаджуючи рослини, треба вносити органічні і мінеральні добрива, переконуючи дітей у необхідності піклування людини про родючість землі. Поняття моніторингу територій

Моніторинг — це система  спостереження і контролю за станом довкілля для прогнозування його змін, прийняття рішень щодо регулювання  природогосподарювання. Водночас моніторинг — це система спостережень і контролю за станом природних і антропогенних ландшафтів, процесами і явищами, що в них відбуваються, для раціонального використання природних умов і природних ресурсів та їх охорони. Моніторинг може відбуватися на різних за площею місцевостях і за різними компонентами довкілля.Залежно від розмірів територій, на яких здійснюється моніторинг, його поділяють на глобальний, регіональний і місцевий (локальний). Глобальний моніторинг здійснюється в біосферних заповідниках. Регіональний — на різноманітних станціях, в стаціонарах. З них в Україні функціонують такі:

1. Станції і пости спостережень  за змінами метеорологічних умов (гідрометеорологічні, аерологічні  і морські).

2. Станції і пости, на  яких проводять комплексні спостереження  за станом гідрогеологічних умов, водних ресурсів (гідрологічні, гідрогеологічні,  стокові та водно-балансові).

3. Станції, на яких спостерігають  за змінами стану окремих природних  комплексів та їх компонентів,  процесів, що в них відбуваються (озерні, болотні, на водосховищах, лісові, степові та ін.).4. Комплексні географічні стаціонари, на яких проводиться вивчення природних комплексів, сучасних природно-географічних процесів (заповідники, природні національні парки, спеціально створені географічні стаціонари — Димерський в зоні мішаних лісів, Карпатський на схилах г. Говерли, Великоанадольський в степовій зоні та ін.).

9

5. Станції і полігони, на яких спостерігають за протіканням  несприятливих для людей природних  процесів (сейсмологічні, а також  ті, на яких постійно спостерігають  за розвитком зсувів, проходженням  сельових потоків, сходами снігових лавин та ін.).

6. Станції, на яких досліджуються  можливості протидії несприятливим  фізико-географічним процесам (протиерозійні,  агромеліоративні, лісомеліоративні, протисельові та протисні-голавинні).

7. Науково-дослідні станції,  де розробляють і впроваджують  заходи раціонального господарювання (сільськогосподарські, лісові, агрометеорологічні, науково-дослідні садівництва, виноградарства, луківництва тощо).

8. Своєрідними станціями  біологічного моніторингу є ботанічні  сади, дендрологічні та зоологічні  парки.

Спостереження за станом природних  комплексів, їх компонентів, впливом  на них господарської діяльності ведеться за розробленими спеціальними програмами і методиками. Станції  моніторингу навколишнього природного середовища мають охоплювати всю  територію України.

Природоохоронні заходи

Природоохоронні заходи об'єднують  в групи залежно від видів  господарського впливу на природне середовище, об'єктів господарського впливу та запобіжних природоохоронних заходів. Розрізняють промислово-технологічні, агромеліоративні і агротехнічні, водо-, лісогосподарські, урбаністичні (містобудівні), рекреаційні заходи, заходи запобігання негативному впливу і ліквідації забруднення від транспортних засобів.

Промислово-технологічні заходи включають попередження забруднень шляхом зменшення викидів в атмосферу, .очищення їх від газу та пилу; попередження забруднення водойм шляхом очищення стічних вод, створення замкнутих циклів використання води тощо. Шкідливі забруднення, пов'язані з негативним промисловим впливом чи недосконалою технологією, можна знешкоджувати за допомогою хімічних заходів (дезактивація), захоронення відходів, постійного санітарного, радіоекологічного, хімічного контролю стану навколишнього природного середовища. В промислових, гірничодобувних районах проводиться рекультивація (відновлення) порушених земель.

10

Важливе природоохоронне  значення мають агромеліоративні та агротехнічні заходи, пов'язані з  сільськогосподарським використанням  ландшафтів, збереженням їх стійкості  та високої продуктивності. Вони передбачають регулювання водного режиму на меліорованих землях, боротьбу з водною і вітровою ерозією, запобігання вторинного засолення  земель, їх підтоплення і заболочування, біологічні засоби боротьби із шкідниками сільськогосподарських рослин.

Водогосподарські заходи спрямовані на захист річкових і морських берегів від руйнування, а заплавних  земель — від затоплення, запобігання  «цвітінню» води, регулювання стоку, заліснення водозборів, створення водоохоронних  зон уздовж річок, навколо озер, водойм, біля морських берегів та ін.

Природоохоронними лісогосподарськими заходами передбачається боротьба з  природною і антропогенною ерозією, селями, розвіюванням пісків, потоками, буреломами.

Урбаністичні природоохоронні  заходи включають вибір району і  місце забудови, її регламентацію  за площею, оцінкою впливу на ландшафти. Сучасні урбанізовані ландшафти  мають бути зручними для проживання людей, екологічно чистими і естетично  привабливими.

Рекреаційні природоохоронні  заходи передбачають раціональне використання лікувальних ресурсів клімату, водних, грязьових, мінерально-водних, ландшафтно-естетичних ресурсів, збереження, догляд і збагачення ландшафтних ресурсів та ін.Окрему групу становлять природоохоронні засоби запобігання негативному впливу і ліквідації забруднень повітря, вод, ґрунтів автомобільним та іншими видами транспорту.Дійовим засобом охорони природи є екологічна обов'язкова експертиза проектів використання території і господарювання, її метою є попередження негативного впливу під час забудови, прокладання шляхів, розселення, оцінка екологічної ситуації в регіонах з різними природно-господарськими умовами.Система моніторингу грунтів України.У системі моніторингу земель проводиться збирання, оброблення, передавання, збереження та аналіз інформації про стан земель, прогнозування їх змін і розроблення наукового обґрунтувальних рекомендацій для прийняття рішень щодо запобігання негативним змінам стану земель та дотримання вимог екологічної безпеки. Моніторинг земель є складовою частиною державної системи моніторингу довкілля.

11

Завданням моніторингу земель є періодичний контроль динаміки основних гнунтових процесів у природних умовах і при антропогенних навантаженнях, прогноз еколого-економічних наслідків деградації земельних ділянок з метою запобігання або усунення дії негативних процесів. До завдань монітор гину земель відносяться: довгострокові систематичні спостереження за станом земель; аналіз екологічного стану земель; своєчасне виявлення змін стану земель, оцінка цих змін, прогноз і вироблення рекомендацій про попередження і усунення наслідків негативних процесів, інформаційне забезпечення ведення державного земельного кадастру, землекористування, землеустрою, державного контролю за використанням і охороною земель, а також власників земельних дільниць. Інформація, одержана під час спостережень за станом земельного фонду, узагальнюється по районах, містах, областях, а також по окремих природних комплексах і передається в пункти збору автоматизованої інформаційної системи обласних, Київського та Севастопольського міських управлінь земельних ресурсів Держкомзем України. За результатами оцінки стану земельного фонду складаються доповіді, прогнози т рекомендації, що подаються до органів державної влади та Держкомзему України для вжиття заходів відведення і ліквідації наслідків негативних процесів.Моніторинг земель є однією із функцій управління в сфері використання та охорони земель. Його об’єктом є земельний фонд України незалежно від форм власності на землю, цільового призначення та характеру використання. Моніторинг земель складається із систематичних спостережень за станом земель (зйомки, обстеження і вишукування), виявлення змін, а також оцінки: стану використання угідь, полів, ділянок; процесів, пов’язаних із мінами родючості грунтів, заростанні сільськогосподарських угідь, забруднення земель токсичними речовинами; стану берегових ліній, річок, морів, озер, водосховищ, гідротехнічних споруд; процесів, пов’язаних з утриманням ярів, сальовими потоками, землетрусами та іншими явищами; стану земель населених пунктів, територій, зайнятих нафтогазовими об’єктами, очисними спорудами, а також іншими промисловими об’єктами.Моніторинг земель здійснюється у відповідності із загальнодержавними і регіональними програмами. Інформація про стан земельних ресурсів та їх використання, яка була отримана в процесі ведення моніторингу, нагромаджується в архівах і банках даних автоматизованої інформаційної системи. На основі зібраної інформації і результатів оцінки стану земель складаються оперативні зведення, наукові прогнози і рекомендації, які надаються до місцевих органів державної

12

виконавчої влади, органів  місцевого й регіонального самоврядування, інших держаних органів для вжиття заходів щодо попередження і ліквідації наслідків негативних процесів. Отримані матеріали об’єктивно характеризують фізичні, хімічні, біологічні процеси в навколишньому середовищі, рівень забруднення грунтів, що дає можливість органам державного управління пред’являти певні вимоги до землекористувачів по усуненню правопорушень в області використання і охорони земель.

Державна система моніторингу  навколишнього природного середовища загалом покладається на Міністерство екології та природних ресурсів України. Моніторинг земель – частина загального моніторингу довкілля. Структура, задачі, зміст моніторингу земель визначені  в Положенні про моніторинг земель, затверджених постановою Кабінету Міністрів  України від 20 серпня 1993 р.

Національний моніторинг охоплює територію, що знаходиться  в межах кордонів України. Регіональний моніторинг проводиться на територіях, що характеризуються єдністю фізично-географічних, екологічних та економічних умов. Локальний – це територіях нижче  регіонального рівня, до територій  окремих земельних ділянок і  елементарних структур ландшафтно-екологічних  комплексів. Відповідно до міжнародних  програм Україна може брати участь в роботах по глобальному моніторингу  земель. Крім того, моніторинг земель поділяють  в залежності від терміну та періодичності  його проведення (базові спостереження, оперативні та періодичні).

Суб’єктами на яких покладено  ведення моніторингу земель є  Державний комітет України по земельних ресурсах за участю Міністерства аграрної політики України, Національне  космічне агентство України, інші зацікавлені  міністерства та відомства. Органи Державного комітету України або земельних  ресурсах надають усім заінтересованим  суб’єктам системи моніторингу  інформацію про стан земельного фонду, структуру землекористування, трансформацію  земель, заходи щодо запобігання негативним процесам і ліквідації їх наслідків; Міністерство аграрної політики –  інформацію про фізичні, геохімічні та біологічні зміни якості грунтів сільськогосподарського призначення; Національне космічне агентство України надає архівну та поточну інформацію з дистанційного зондування Землі. Моніторинг земель ведеться з дотриманням принципу сумісності різнорідних даних, заснованого на застосуванні єдиних

13

класифікаторів, кодів, системи  одиниць та інші. Для отримання  необхідної інформації при моніторингу  земель застосовуються дистанційне  зондування; наземні зйомки-спостереження; фондові дані. За результатами оцінки стану земельного фонду складаються  доповіді, прогнози і рекомендації для прийняття необхідних рішень державними органами в галузі використання та охорони земель. Загальний порядок  проведення моніторингу земель урегульовано постановою кабінету Міністрів України  “Положення про моніторинг земель.”

 Висновки

На природні умови і  природні ресурси України великий  вплив мала і має господарська діяльність. Геоекологічна ситуація в Україні оцінюється як кризова, що є наслідком тривалого нераціонального природокористування. Розвивалися переважно добувні галузі промисловості, а територіальна організація і технологія промислового виробництва були недосконалими, екологічно небезпечними. Зі складною екологічною ситуацією пов'язана в Україні і демографічна криза: з 1991 р. смертність тут перевищила народжуваність, зросла смертність серед дітей на першому році життя.

Під впливом господарської  діяльності змінюються природні компоненти ландшафтів: рельєф, ґрунти, рослинність, тваринний світ, гідрологічний режим  водойм, склад атмосфери, мікрокліматичні  умови тощо.

Природні умови і природні ресурси змінюються під впливом  різних видів природокористування: агропромислового (особливо землеробського), промислового, гірничодобувного, містобудівного, водогосподарського, транспортного, гідротехнічного, лісопромислового, рекреаційного, природоохоронного. Вплив господарського освоєння території  України на її природні умови і  природні ресурси, ландшафти був  неоднаковим у часі і в різних природних зонах. Сучасні ландшафти  на території України почали формуватися 12 тис. років тому. З часу трипільської культури землеробський вплив на ландшафти став помітним у зонах  мішаних лісів і лісостеповій зоні. До кінця XVIII ст. було розорано лучні  степи Лісостепу, почалося господарське освоєння українських степових ландшафтів. Землеробський вплив на ландшафти  України є переважаючим, з ним  пов'язані їх докорінні зміни, формування агроландшафтних комплексів. На сільськогосподарське користування припадає близько 80 % земельного фонду. Лісостепові і степові ландшафти розорано на 75—85 %.

14

Значний вплив на природу  України мають промислові підприємства, добування корисних копалин, будівництво  і експлуатація електростанцій, доріг, міст та ін. Результатом цього впливу є хімічне забруднення, на яке  припадає 80 % всього обсягу забруднень довкілля. Його стан погіршується також  внаслідок діяльності військово-промислового комплексу, особливо в Причорномор'ї, Криму, акваторії Чорного моря. Дуже впливає на ландшафти діяльність людини: створення водосховищ, будівництво  каналів, меліоративних систем, зарегулювання  річкового стоку, перерозподіл водних ресурсів, вирубування лісів, заліснення еродованих схилів, піщаних масивів, лісових насаджень у містах і  навколо них, вздовж доріг і каналів. На Азово-Чорно-морському узбережжі, в Українських Карпатах і Кримських горах, на Південному березі Криму, в приміських смугах великих міст, узбережжях озер і водосховищ особливо помітний рекреаційний вплив на ландшафти.