Амортизаційні відрахування як внутрішнє джерело формування фінансових ресурсів

Встановленням єдиного розміру і порядку нарахування амортизації прогнозованіше передбачати макроекономічні аспекти. Проте і лібералізація прав підприємства щодо самостійного визначення економічної амортизації не мала негативних наслідків. Сума нарахованої амортизації за даними бухгалтерської звітності у 2008 р. зросла проти 2007 р. на 1,8 млрд. грн. (або на 10 %), у 2009 р. проти 2008 р. - на 3,6 млрд. грн. (або на 20 %), річна норма амортизації у 2009 р. протії 2008 р. хоча і зросла в 1,25 раза, але все одно була надто невеликою – близько 2,5 % первісної вартості основних засобів на кінець 2009 р. При цьому прибуток, за даними бухгалтерського обліку і фінансової звітності, проти попереднього року зріс у 2007 р. 2,2 раза (на 4 млрд. грн.), у 2008 р. - в 1,9 р. (на 6,5 млрд. грн.), у 2009 р. - в 1,3 раза (на 4,8 млрд. грн.). Капітальні інвестиції, які приводять до збільшення вартості (і маси) основних фондів, у цей період зросли у 2007 р. проти 2006 р. на 3,6 млрд. грн., у 2008 р. проти 2007 р. на 5,9; у 2009 р. проти 2008 р. — на 6 млрд. грн. (табл. 2.1).

Таблиця 2.1.

Питома вага амортизації в структурі витрат на виробництво продукції за галузями економіки, %[6, с. 97]

Сума нарахованої амортизації в цілому по Україні у 2008 р. за даними бухгалтерської звітності становила 18 млрд. грн., а капітальні інвестиції - 23,6 млрд. грн., у 2009 р. було нараховані амортизації 21,6 млрд. грн., а капітальні інвестиції становили 32,6 млрд. грн., у 2006 р., за попередніми даними, нараховано амортизації близько 20 млрд. грн., а капітальні інвестиції складали 37,2 млрд. грн. Отже, капітальні інвестиції перевищили нараховані амортизаційні відрахування за 2007-2006 pp. на 33,8 млрд. грн. При цьому державного бюджету на капітальні інвестиції виділено за цей період близько 5% всього обсягу капітальних інвестицій, решта виконана за рахунок власних інвестиційних ресурсів, у тому числі коштів амортизаційних відрахувань.

Відсутність дієвого механізму індексації основних засобів підприємства за умов інфляції призвела до того, що питома вага амортизації у 1992—1995рр. в середньому за галузями економіки складала лише 0,5—2,5%. Деяке покрашення спостерігається, починаючи з 1996 року. В 2009 р. питома вага амортизації у структурі витрат складає в середньому 7,4%, найбільший рівень має транспорт (11,8%,), найнижчий — торгівля та громадське харчування (4,1%). Лібералізація амортизаційної системи призвела до нецільового використання амортизації. За період 1997—2008 pp. сума амортизаційних відрахувань підприємств України в 1,2—1,8 рази перевищувала інвестиції до основного капіталу. Направлення коштів амортизаційного фонду на не інвестиційні цілі багато в чому пояснюється збитковою роботою підприємств. Вартість капітальних вкладень підприємств за роки, що досліджуються, в 1,2—2,2 рази більша від амортизаційних відрахувань за мінусом отриманих збитків. Така ситуація свідчить про важливість зовнішніх джерел фінансування відтворення основних засобів.

При проведенні аналізу ефективності механізму амортизаційної політики на мікрорівні спочатку аналізуємо основні показники діяльності ВАТ «Городенківський цукровий завод» за останні три роки (табл. 2.2). Як видно з даних таблиці, товарна продукція у діючих цінах у 2006 р. в порівнянні з 2008 р. зросла на 29,5% (становить 129,5%), у порівняльних - знизилася на 24,5% (становить 75,5%). Це підтверджує те, що у діючих цінах товарна продукція зросла за рахунок зростання цін, а не за рахунок збільшення випуску продукції в натуральному вигляді. Це підтверджується і випуском продукції основного асортименту: цукру-піску і меляси.

Таблиця 2.2.

Основні показники діяльності підприємства ВАТ «Городенківський цукровий завод»[3, с. 15]

Завдання аналізу – проаналізувати ефективність амортизаційної політики на мікрорівні; виявити резерви підвищення ефективності використання амортизаційних відрахувань.

Основні виробничі фонди підприємства за звітний рік збільшились на 309,4 тис. грн.; найбільше зростання мало місце з машин і устаткування — на 168,0 тис. грн. У структурі основних виробничих фондів у 2006 році суттєвих змін не відбулося. Позитивним явищем є зростання у відносному вираженні на 1,02 % питомої ваги машин та устаткування, тобто активної частини основних фондів. Але для того, щоб краще зрозуміти величини, що характеризують основні виробничі фонди, наведемо приклади наступних показників (табл. 2.3).

Таблиця. 2.3.

Динаміка зносу та амортизації основних виробничих фондів за 2008-2010 pp.[3, с. 16]

Таким чином, з одного боку, тільки здійснені витрати на такі напрями розвитку, як впровадження новітніх технологій, оновлення парку активної частини основних виробничих фондів, отримають необхідне фінансове забезпечення. З другого боку, такий крок не створить однакових умов для відновлення і поліпшення активної та пасивної частин основних фондів, що сприятиме підвищенню рівня фондовіддачі на виробництві.

6. ШЛЯХИ ВДОСКОНАЛЕННЯ АМОРТИЗАЦІЙНИХ ВІДРАХУВАНЬ СУБ’ЄКТІВ ГОСПОДАРЮВАННЯ НА СУЧАСНОМУ ЕТАПІ РОЗВИТКУ УКРАЇНИ

В Україні відбулися істотні зміни в нормах і порядку нарахування амортизації основних засобів для комерційних підприємств, установ та організацій. Однак і ця система амортизації має надто багато недоліків. Аналіз системи амортизації, яка міститься в стандарті бухгалтерського обліку № 7 "Основні засоби", показав, що поряд з достоїнствами в ній є недоліки. Серед переваг системи амортизації, яка міститься в стандарті, насамперед, слід зазначити відмову від нав'язування підприємствам лише прискореної амортизації, адже її використання дає переваги тільки рентабельним підприємствам. Якщо відповідно до Закону України "Про оподаткування прибутку підприємств" підприємства повинні були використовувати або метод залишку, який зменшується, або прискорений : метод з фіксованими річними нормами амортизації, то тепер підприємствам надано право вибирати будь-який метод нарахування амортизації з п'яти пропонованих у стандарті.

Для віднесення амортизації до прискореної чи неприскореної не досить знати тільки метод її нарахування, а слід проаналізувати весь комплекс умов, які її супроводжують: тривалість амортизаційного періоду, економічно раціональний строк служби засобу праці, порядок переоцінки його вартості. Сукупність перелічених елементів утворює систему амортизації. Система амортизації, що ґрунтується на будь-якому з розглядуваних методів, за певних умов може виявитися прискореною, неприскореною або уповільненою. У стандарті слід було б дати визначення як фіскальної, так і економічної (фактичної) амортизації, зазначити їх сферу застосування та цілі. Сфера застосування фіскальної амортизації встановлюється діючим законом про оподаткування прибутку підприємств. Через фіскальну амортизацію має здійснюватися державне регулювання інвестиційної діяльності та рівня оподаткування прибутку підприємств. Фіскальна амортизація має суворо регламентуватися і нараховуватися у точній відповідності з нормами та правилами, які містяться в Законі про оподаткування прибутку. Вона має визначати максимально можливу суму амортизаційних відрахувань підприємства за певний період, від якої залежить сума податку на прибуток.

У стандарті бухгалтерського обліку необхідно зазначити, що метою економічної амортизації має бути визначення дійсних витрат виробництва, пов'язаних з повним відтворенням засобів праці, отже, і собівартості продукції (послуг). Провадитися економічна амортизація має в рамках управлінського обліку і тільки неприскореними методами[6, с. 101].

Відмінність неприскореної фіскальної амортизації від економічної полягає в такому. У фіскальній амортизації тривалість амортизаційного періоду має бути орієнтованою на найімовірніше значення економічно раціонального строку служби засобів праці даного виду в середніх умовах їх використання. А в економічній амортизації тривалість амортизаційного періоду має дорівнювати фактичному строку служби до списання або вибуття конкретного засобу праці на кожному підприємстві. Цей строк у стандарті названий строком корисного використання (експлуатації). Фактичний строк служби до списання конкретного засобу праці може бути економічно раціональним, що є найвигіднішим для підприємства, або з різних причин може відрізнятися від нього в будь-який бік.

Для нарахування економічної амортизації, обминаючи ведення подвійного обліку амортизації, підприємства застосовують норми податкової амортизації, які не забезпечують просте відновлення основного капіталу основних фондів. Звичайно, серед капітальних інвестицій є частка витрат і у сферу так званих пасивних основних фондів. Однак зношеність основних фондів, яка у базових галузях матеріального виробництва є значною, та науково-технічний прогрес потребують збільшення інвестиційних ресурсів, включаючи власні амортизаційні відрахування. Тому підприємствам — платникам податків потрібні додаткові фінансові ресурси крім нарахованої податкової амортизації. Якщо не можна передбачити загальне підвищення норм податкової амортизації, яка вивільняється від оподаткування і стає ресурсним джерелом, та здійснені у звітному періоді капітальні інвестиції доцільно визнавати (включати до податкової декларації) як витрати з метою зменшення об'єкта оподаткування і залишення підприємству цільових коштів.

Отже, необхідно виходити з тієї фінансової стратегії, яку обирає підприємство стосовно оновлення основних засобів. Так, якщо підприємство прагне якнайшвидше здійснити заміну застарілих основних засобів, то підприємству не вигідно застосовувати в бухгалтерському обліку амортизацію податковим методом нарахування, тобто методом "спадного залишку". У цьому разі доцільно використовувати пропорційний метод нарахування амортизації. Основними напрямами реформування амортизаційної системи пропонується:

• запровадження нарахування амортизаційних відрахувань на всі основні засоби (крім землі);
• закріплення за суб'єктами господарювання права на використання коштів власного амортизаційного фонду та заборона будь-яких централізованих вилучень з нього;
• надання податкових знижок тільки тим суб'єктам господарювання, які мають документальне підтвердження інвестиційного використання коштів амортизаційного фонду;
• розробка класифікації основного капіталу за групами відповідно до характеру та строків його використання та зносу; запровадження для кожної групи економічно обґрунтованих індикативних норм нарахування економічної амортизації та визначення діапазонів припустимих відхилень, у межах яких підприємства обирають конкретні норми самостійно[8, с. 35].

ВИСНОВКИ

Отже, на сучасному етапі управління формуванням та використанням амортизаційних відрахувань є важливою ланкою фінансового управління підприємством. Визначення реального розміру амортизаційних відрахувань – сьогодні одна з найгостріших проблем  в Україні. Амортизаційна політика є важливою складовою облікової політики і взагалі господарсько-фінансової діяльності підприємства. За допомогою амортизації регулюється швидкість обороту основних засобів, інтенсифікується процес відтворення їх, реалізується технічна і виробнича політика на підприємстві.

На сьогодні відсутні чіткі правила (рекомендації) щодо вибору методу амортизації, який був би найкращим для підприємств різних організаційно-правових форм та галузей, об'єктів основних засобів та способів їх використання. Використання різних методів нарахування амортизації обумовлює одержання не однакових сум по роках. Так, при прямолінійному методі амортизація розподіляється рівномірно протягом строку використання об'єкта основних засобів. Метод зменшення залишкової вартості дозволяє нарахувати більшу суму амортизації в перші роки. Це вигідно підприємству в тій частині, що прискорюється процес відшкодування коштів, понесених на придбання об'єкта основних засобів. Метод прискореного зменшення залишкової вартості обумовлює нарахування амортизації в перші роки експлуатації об'єкта ще в більших розмірах, ніж попередній метод. Кумулятивний метод теж забезпечує прискорене нарахування амортизації в перші роки експлуатації об'єкта основних засобів. Виробничий метод пов'язує суму нарахованої амортизації з інтенсивністю використання об'єкта основних засобів. Податковий метод потрібно використовувати для цілей вирахування розміру податку на прибуток.