Аналіз та економічна оцінка природних ресурсів України

Розрізняють компонентну, функціональну, територіальну і організаційну структури ПРП. Компонентна структура характеризує співвідношення природних ресурсів (земельних, водних, лісових тощо); територіальна – різні форми просторової дислокації природно-ресурсних комплексів; організаційна – можливості відтворення та ефективної експлуатації природних ресурсів. Функціональна структура природно ресурсного потенціалу відображає вплив природних ресурсів на формування спеціалізації територій та певних господарських комплексів.

Компонентна структура ПРП – це внутрішні та міжвидові співвідношення природних ресурсів (лісових, земельних, водних тощо). Щодо цього ПРП території може бути поділений на такі групи ресурсів:

- мінеральні (паливно-енергетичні  й металеві корисні копалини, нерудна сировина, сировина для  металургійної промисловості, гірничо-хімічна  сировина, будівельні матеріали);

- водні (поверхневий стік, підземні води);

- земельні (з урахуванням  сільськогосподарського призначення  й характеру ґрунтового покриву);

- лісові (щорічний приріст  деревини);

- природно-рекреаційні (рекреаційні  території, придатні для створення  санаторно-курортних закладів, баз  відпочинку, туристичних маршрутів  тощо).

Територіальна структура ПРП характеризує різні форми просторової організації природно-ресурсних комплексів ( вугілля + залізна руда для виплавляння металу тощо).

Організаційна структура ПРП розглядає природні ресурси під кутом зору їхньої самоорганізації, само відтворення, а також щодо ефективності їхньої експлуатації, охорони й відтворення.

Функціональна структура ПРП відображає класифікацію природних ресурсів за їхньою здатністю до формування комплексів та участі в територіальному поділі праці, що втілюється в господарській спеціалізації окремих територій (видобуток вугілля, лісове господарство тощо). Територіальна структура ПРП характеризує різні форми просторової організації природно-ресурсних комплексів ( вугілля + залізна руда для виплавляння металу тощо).

В основі економічної класифікації природних ресурсів лежить їх поділ на ресурси виробничого й невиробничого, промислового й сільськогосподарського, галузевого й міжгалузевого, одно цільового та багатоцільового призначення.

 

 

 

 

 

Розділ 2. Методи економічної оцінки природних ресурсів

 

2.1 Глобальні проблеми  використання природних ресурсів

В умовах сучасного науково-технічного прогресу, швидкого розвитку продуктивних сил, які ведуть до значного споживання природних ресурсів, глобального характеру набувають проблеми забезпечення та їх захисту. Тривалий час проблема обмеження природних ресурсів не розглядалася, однак з розвитком науки і техніки вона постала як проблема економічна, технологічна і світоглядна. Оптимісти відстоюють можливість збереження масштабів економічного розвитку за умови забезпечення суворих державних заходів захисту географічного середовища та раціонального природокористування, організації процесів виробництва і споживання на основі радикальної перебудови технологій, створення нових технічних засобів і технологічних процесів, більш прийнятних з екологічного погляду. В більшості країн сформувався такий устрій життя, коли розвиток їх досягається за рахунок дедалі більшого залучення у виробництво природних благ, що й зумовило значне виснаження природних ресурсів і виникнення енергетичної кризи. Найбільш логічний шлях подолання енергетичної, а також екологічної кризи зводиться до усвідомлення того, що захист географічного середовища полягає в організації раціонального використання природи. Після детального вивчення вичерпності природних ресурсів вчені прийшли до висновку, що основна проблема не в недостатку природних ресурсів, а в їх нераціональному використанні і забрудненні. Для економіки природокористування найголовнішими є два аспекти проблеми використання природних ресурсів:

- виснаження природного  середовища і природних ресурсів;

- заповнення цього середовища  непотрібними компонентами, що робить  його непридатним для споживання.

Життя географічної оболонки планети – непідвладне обмеженням, які створює політичне розмежування держав. Однак деякі природні ресурси і процеси є більш локалізованими, контроль та управління ними можливі з боку окремих держав. До них належать природні ресурси, пов'язані з державною територією і які є її елементами: земля, надра, внутрішні води, ресурси континентального шельфу, рослинність тощо.

Водночас є природні ресурси, контролювати і зберігати які неможливо зусиллями окремих держав. Вони або знаходяться в міжнародному просторі (відкрите море, космос), або розпорошуються між різними країнами і континентами. До них належать атмосферне повітря, ресурси Світового океану і прісної води, природні багатства Антарктиди, тварини, що мігрують. Охороняти їх можна тільки за умови міжнародного співробітництва. До цієї проблеми додаються й інші, пов'язані з організацією природокористування. Їх кілька.

Проблема раціонального використання мінеральних ресурсів у промисловості. В ній найбільш яскраво проявляється основне протиріччя економіки – між необмеженістю попиту людини і обмеженістю наявних ресурсів у природі. Є небезпека вичерпання або виснаження відомих і доступних для використання ресурсів Землі: залізної руди, руд міді, нікелю, марганцю, хрому, алюмінію, не кажучи вже про нафту і газ. Це змушує освоювати бідніші родовища, які часто розташовані у важкодоступних районах. Розв'язання цієї проблеми вимагає комплексного використання сировини, впровадження ресурсозберігаючих технологій, регенерації вторинних ресурсів. Оскільки розвиток виробництва нерозривно зв'язаний з експлуатацією природних ресурсів, то в економічних і технічних рішеннях мають враховуватися і екологічні аспекти. Особливо гострою на цьому тлі є проблема раціонального розвитку енергетики.

Глобальна проблема раціонального розвитку енергетики. У сучасній структурі енергобалансу світової енергетики переважають вуглеводневі енергоносії – нафта та газ. Розміщуються основні види палива на планеті вкрай нерівномірно. Тож цілком очевидно, що основні проблеми цієї системи господарства полягають у необхідності перебудови світової енергетики, впровадження енергозберігаючих технологій, використання альтернативних джерел енергії. До того ж розвиток енергетики, зокрема атомної, має загальмуватись, оскільки вже тепер помітне теплове забруднення атмосфери.

Проблема раціонального використання земельних ресурсів і виробництво продовольства стоїть немов би на стику різних за своїм характером завдань: освоєння та раціональне використання сільськогосподарських угідь, розвиток сільськогосподарської науки, пошуки вирішення організаційних політичних і соціально-економічних питань. Розвиток агровиробничої сфери пов'язаний з посиленням антропогенного впливу на географічне середовище і стимулюється загостренням демографічної ситуації на планеті. Розв'язання проблеми неможливе без використання науково-технічного прогресу.

В окремих регіонах Землі склалася напружена ситуація із забезпеченням населення продовольством, причиною якої є нерівність у соціально-економічному розвитку країн і подекуди стихійні лиха. Такими регіонами є: в Африці – зона Сахель (райони на південь від пустелі Сахара), східна та центральна частина материка; в Азії – південна та південно-східна частини Азії ( в зв’язку з останніми подіями в Японії); в Південній Америці – гірські райони Анд і Амазонія. Але проблема забезпечення світу продовольством полягає не в тому, що в світі не вистачає сільськогосподарських продуктів (на планеті виробляється на душу населення достатньо зерна, м'яса, цукру, овочів тощо), а в тому, що розміщення їх виробництва не збігається з географією попиту на продовольство. Північна Америка та Західна Європа мають надлишок сільськогосподарських продуктів. Водночас у країнах, що розвиваються, продуктивність сільського господарства все ще занадто низька. Отже, шлях до розв'язання проблеми полягає в пошуку можливостей підвищення продуктивності сільського господарства.

Проблема охорони і раціонального використання природних ресурсів глобальна ще й тому, що всі держави взаємопов'язані і взаємозалежні у питанні забезпечення сировиною й енергією. Вона загострюється і вкрай нерівномірним розміщенням корисних копалин на планеті. Майбутнє Землі багато в чому залежить від того, чи зуміють налагодити свої взаємовідносини країни, що мають запаси природних ресурсів, і ті, що їх лише споживають. Особливої гостроти набуває енергетична проблема – щорічне споживання енергоресурсів перевищує 10 млрд. т умовного палива (для порівняння ця цифра у 60-х роках XX ст. становила 2,7 млрд. т). Енергетичний баланс світу на 60% складається з нафти й газу, запаси яких швидко вичерпуються. Необхідна структурна зміна в енерго-користуванні, а саме перехід на ядерну енергетику, використання природних явищ – вітру, сонця, припливів і відпливів, упровадження енергозберігаючих технологій.

В ході мого дослідження у мене виникло питання про те, наскільки дефіцитні природні ресурси. У світі дійсно існує ряд природних обмежень. Так, якщо брати оцінку кількості палива по трьом категоріям: розвідані, можливі, ймовірні, то вугілля вистачить на 600 років, нафти – на 80, природного газу – на 40, урану – на 20 років. Іншими словами, всі види палива по всіх категоріях будуть спалені за 800 років. Передбачається, що до 2012 р. попит на мінеральну сировину в світі збільшиться в 3 рази в порівнянні з сьогоднішнім рівнем. Вже зараз у ряді країн багаті родовища вироблені до кінця або близькі до виснаження. Аналогічне становище спостерігається і по інших корисних копалин. Якщо енерговиробництва буде рости нинішніми темпами, то всі види використовуваного зараз палива будуть витрачені через 130 років, тобто на початку ХХІІ ст.

Основними шляхами вирішення паливно-енергетичної та сировинної проблем з точки зору матеріально-речового змісту суспільного способу виробництва є:

- зміна механізму ціноутворення  на природні ресурси. Так, ціни  на них у слаборозвинених державах  диктують крупні ТНК, які зосередили  у своїх руках контроль на  природними багатствами. За даними  ЮНКТАД, від трьох до шести  ТНК контролюють 80-85% світового ринку  міді, 90-95% світового ринку залізної  руди, 80% ринку бавовни, пшениці, кукурудзи, кави, какао інше;

- об’єднаним зусиллям  розвинених держав протиставити  стратегію об’єднання дій країн-експортерів  паливно-енергетичних та паливних  ресурсів. Ця стратегія повинна  стосуватися об’єму добування  всіх видів ресурсів, квот їх  продажу на зовнішніх ринках  інше;

- оскільки розвинені країни  і ТНК намагаються здійснювати  лише первинну обробку мінеральної  сировини в країнах, що розвиваються, то останнім необхідно нарощувати  випуск готової продукції, що  дозволило б їм знано збільшити  доходи від експорту;

- проведення прогресивних  аграрних перетворень;

- об’єднання зусиль всіх  країн для вирішення глобальних  проблем, значно збільшити витрати  на усунення екологічної кризи  за рахунок послаблення гонки  озброєнь та скорочення воєнних  витрат.

Основними шляхами вирішення екологічної проблеми з точки зору матеріально-речового змісту суспільного способу виробництва є:

- швидкий розвиток і  використання таких основних  видів самовідновлюваної енергії як сонячна, вітрова, океанічна, гідроенергетична інше;

- структурні зміни у  використанні існуючих невідновлюваних видів енергії, а саме: збільшення частки вугілля в енергобалансі при зменшенні долі нафти і газу, оскільки запаси останніх на планеті значно менші, а їх цінність для хімічної промисловості набагато більша;

- необхідність створення  екологічно чистої вугільної  енергетики, яка б працювала без  шкідливих викидів газу. Це потребує  значних державних витрат на  природоохоронні заходи. Але якщо  у США і Німеччині на ці  цілі використовується щорічно  до 2% ВВП, в Японії – 3%, то в  колишньому СРСР – лише 1,2%;

- розробка всіма країнами  конкретних заходів з дотримання  екологічних стандартів – чистоти  повітря, водних басейнів, раціонального  споживання енергії, підвищення  ефективності своїх енергетичних  систем;

- вивчення запасів всіх  ресурсів з використанням найновіших  досягнень НТР. Як відомо, сьогодні  розвіданий неглибокий шар Землі  – до 5 км. Тому важливо відкрити  нові ресурси на більшій глибині  Землі, та на дні Світового  океану;

- інтенсивний розвиток  країнами, що розвиваються, власного  сировинного господарства, включаючи  переробні галузі господарства. Для вирішення проблеми голоду  в цих країнах необхідно розширювати  посівні площі, впроваджувати передову  агротехніку, високопродуктивне тваринництво  та рослинництво;

- нарощування екологічних  інвестицій. Так, в Австрії такі  інвестиції складають більше 15% всіх капіталовкладень.

 

 

 

 

 

 

 

 

2.2 Продовольча  проблема та шляхи її вирішення

 

Глобальна продовольча проблема – чи ненайдавніша з усіх глобальних проблем людства. Голод – як її крайній прояв і величезне соціальне лихо охоплював маси людей і в стародавні віки, і в Середньовіччя, і в періоди нової та новітньої історії. Найбільш розповсюдженим це явище було у стародавні часи, так, в міфології індійців Центральної Америки навіть існувало окреме божество голоду. У період Середньовіччя через неурожаї цілі області і держави опинялися на грані вимирання або й перетинали її. За словами відомого французького історика Фернана Броделя, «протягом багатьох віків голод повертався з такою настирливістю, що став елементом біологічного режиму людей, однією з структур їх буденного життя». За словами Жозуе де Кастро у XVIII столітті Європа знаходилась у стані «хронічного голодування». Голод в Бенгалії забрав життя 10 млн. або 1 / 3 населення країни. В XIX ст. Європа знову пережила великий голод через неврожай картоплі. В Індії в останній чверті цього ж століття від голоду померло не менше 15 млн. чол.

На нинішньому етапі соціально-економічного розвитку світового співтовариства дуже важливо домогтися надійного забезпечення населення земної кулі продуктами харчування. Продовольство постійне виступає необхідною і безальтернативною частиною фонду життєвих засобів, і наростання по тим або інших причинах його дефіциту справедливо сприймається як нещастя, що вимагає швидких дій. Закономірно, що продовольча проблема має давні історичні корені і при своєму загостренні неминуче породжувала на всіх континентах серйозну погрозу здоров'ю і самому існуванню їхніх жителів, а також нормальному функціонуванню господарського механізму. Вона придбала нині глобальну значимість із причин гуманістичної властивості й у силу цілісності сучасного світу, де ще широко зберігаються голод і недоїдання, боротьба з якими взаємозалежна з настільки ж нелегкою й актуальною задачею подолання економічної відсталості колишніх колоній і залежних територій.

Сільське господарство використовує земельні, водні, ґрунтові, рослинні, тваринні й енергетичні ресурси, а також забруднює навколишнє середовище і сприяє її деградації більше, ніж будь-яка інша діяльність людини. Щодня народжуються ще 250 тисяч чоловік, яких потрібно нагодувати і надати житло. Очікується, що до 2020 року населення Землі складе 8 мільярдів чоловік. Для того щоб їх прогодувати протягом найближчих 30 років, буде потрібно стільки ж продовольства, скільки його було зроблено з моменту зародження землеробства 10 тис. років тому.