Види ціноутворення в освіті

Далі використовуються принципи його застосування. Якщо бюджетні асигнування повністю забезпечують отримання освітніх послуг ni, числом студентів, то вузу немає необхідності приймати додаткових студентів, і питомі постійні витрати, що припадають на одну людину, складуть

При скороченні бюджетних асигнувань (на графіку лінія Вм), а це завжди проводиться за рахунок умовно-постійних витрат, вузу доведеться прийняти додаткове число студентів (ni1 - ni) на комерційній основі. Мінімум такої плати для підтримки фінансової рівноваги дорівнює питомим витратам вузу в цілому.

Набір додаткової кількості студентів на комерційній основі включає важелі ринкових відносин, тобто конкуренцію вузів, кон'юнктуру спеціальностей, вартість навчання і т.д.

Плата за навчання в цьому випадку може бути підвищена до рівня ринкового попиту, а сам цей рівень (ціна попиту) встановлюється через механізм маркетингу. Плата за освітні послуги, здійснена додатковою кількістю студентів за ціною попиту, окрім компенсації сум бюджетного скорочення може давати додатково і прибуток. Розміри прибутку визначаються ціною попиту в системі маркетингу освітніх послуг. Тут доречні аналоги стратегії маркетингового ціноутворення в промисловості з ринком освітніх послуг.

А. Види цін на нову освітню продукцію.

1. "Зняття вершків" (ми використовуємо ринкову термінологію як найбільш змістовну при максимальній лаконічності), тобто встановлення з самого початку високої ціни на нові послуги в розрахунку на споживачів, готових заплатити за послуги таку ціну.

"Зняття вершків" можна використовувати:

• при виході на ринок освітніх послуг, не мають близьких аналогів;

• коли йдеться про формування нового ринку;

• при роботі на такий сегмент ринку, коли попит не залежить від динаміки цін.

При "зняття вершків" сутність політики освітнього закладу - максимізувати короткостроковий прибуток доти, поки новий ринок не стане об'єктом конкурентної боротьби.

2. Ціна за впровадження освітніх послуг на ринок, тобто встановлення значно більш низької ціни, ніж є на ринку за аналогічні послуги. У ряді ситуацій такий підхід до ціноутворення може бути виправданий прагненням освітньої установи збільшити свою частку на ринку. Особливо це важливо для підприємства-аутсайдера, яке прагне залучити до своєї освітньої продукції увагу споживачів і домогтися порівняльної переваги в конкурентній боротьбі.

Б. Підходи до ціноутворення на вже наявні на ринку освітні послуги.

1. Ковзна падаюча ціна встановлюється залежно від співвідношення попиту та пропозиції і поступово знижується в міру насичення ринку.

2. Довготривала ціна. Слабо схильна до змін протягом тривалого часу. Ця ціна встановлюється зазвичай на послуги масового попиту, наприклад, на вивчення населенням іноземних мов.

3. Ціна споживчого сегмента ринку. Різні споживачі можуть платити за одні й ті ж освітні послуги різну ціну.

Цінова політика вищого навчального закладу стосується життєво важливих аспектів його існування і подальшого розвитку. Ціноутворення виражає стратегічні цілі закладу освіти та повинно бути обґрунтованим.

Питанням ціноутворення на ринку освітніх послуг займаються вітчизняні та зарубіжні науковці. Так, глибокий аналітичний матеріал з проблем формування зазначених цін містять роботи таких українських авторів, як Т.Є. Оболенська [2, с.220-226], В.М. Огаренко [3, с.86-99], російських – А.П.Панкрухін [4], В.Д. Чухломін [5, с.89-97]. Однак в основі всіх методичних підходів щодо визначення ціни є витратні методи ціноутворення, вихідною базою яких є розрахунок собівартості підготовки спеціаліста за певним напрямом. Тому дослідження особливостей ціноутворення на ринку освітніх послуг актуальне.

Ціна освітньої послуги – це ринкова ціна, яка формується під впливом попиту та пропозиції. Тому можна виділити два види цін: 1) ціна попиту – максимальна ціна, яку б погодилися заплатити споживачі; 2) ціна пропозиції – максимальна величина ціни, за якою б погодився виробник продавати свої послуги.

Ціна покупця формується під впливом таких чинників: рівня життя населення, його платоспроможності, престижності закладу, спеціальності, персектив працевлаштування. Ці фактори мають вплив і на попит на освітні послуги вищого навчального закладу.

На ціну продавця (вищого навчального закладу) впливають: собівартість навчання студентів, норма прибутку, рівень інфляції, етап життєвого циклу освітньої послуги, рівень конкуренції, державне регулювання цін, маркетингова стратегія. У результаті збалансування ціни покупця та продавця отримують ринкову ціну освітньої послуги [2].

Першим етапом під час визначення ціни освітніх послуг повинен стати вибір цілей ціноутворення. Ними в освіті можна вважати: максимізацію при-бутку, забезпечення виживання, орієнтацію на цінового лідера, цінову диференціацію, встановлення цін на рівні цін конкурентів, максимізацію частки ринку. Статус державного освітнього закладу як некомерційної організації зобов’язує використовувати стратегію забезпечення виживання (або утримання на ринку). Це дає змогу зберегти існуюче становище на ринку освітніх послуг.

Другим етапом у розрахунку ціни повинен стати аналіз витрат ВНЗ. Дані заклади надають платні освітні послуги, ціна визначається відповідно до пев-ного наказу [1]. Базою для визначення вартості освітніх послуг є розрахунок ва-лових витрат, до яких належать: витрати на оплату праці, відрахування на соціальні потреби, матеріальні витрати, амортизацію основних фондів, які використовуються в процесі надання послуг, проведення поточного ремонту та ін. Крім зазначених витрат, до ціни послуги включається прибуток (якщо він планується), обов’язкові податки, відрахування. На відміну від державних, приватні освітні заклади мають юридичну та господарську самостійність, тому в ціну на послуги включають прибуток, рівень якого залежить від попиту на ринку [2].

Собівартість включає постійні та змінні витрати. Постійні витрати (ПВ) – це сума витрат закладу освіти протягом одного навчальнального року, яка не залежить від чисельності студентів (ЧС), зарахованих на навчання. Змінні (ЗВ) – це витрати закладу освіти, які залежать від річного плану підготовки фахівців і можуть коливатися.

Третім етапом при визначенні ціни (Ц) є розрахунок розміру мінімальної індивідуальної плати на підготовку за певною освітньою програмою. Вона може визначатися так:

                                   Ц=ПВ/ЧС+ЗВ/ЧС   

Дана ціна дозволить покрити всі витрати, пов’язані з наданням освітніх послуг.

Четвертий крок – це вивчення попиту та розрахунок еластичності попиту від ціни. Більш високий попит дає привід для встановлення вищої ціни, а на менш популярні спеціальності вартість навчання часто є нижчою від собівартості. У цьому контексті важливим питанням для ВНЗ є визначення еластичності попиту на освітні послуги залежно від ціни [4]. З цією метою розраховують коефіцієнт еластичності (показує, наскільки зміниться обсяг надання осві-тніх послуг при зміні певного рівня ціни). Розрахувати коефіцієнт еластичності можна за формулою:

                                  E

де q1 і q2 – обсяг попиту відповідно у базовому та попередньому роках; р1 та р2 – ціна освітніх послуг відповідно у базовому та минулому роках.

П’ятий етап – вибір методу ціноутворення, який залежить від установлених цілей ціноутворення [1]. Для ринку освітніх послуг можна використовувати такі методи ціноутворення:

1) затратний (полягає у  визначенні ціни як суми собівартості  та прибутку (прибуток розраховується  множенням собіва-ртості на певну  норму рентабельності));

2) агрегатний (ціна формується  із еле-ментів затрат по статтях  калькуляції);

3) на основі поточних  цін (установлення ціни в діапазоні  цін на аналогічні товари);

4) метод, який базується  на основі попиту, при якому  встановлюється верхній рівень  ціни, який порівнюється із витратами  закладу освіти;

5) конкурентний (встановлення  ціни на основі цін конкурентів).

Шостий етап – розрахунок базової ціни. Проаналізувавши попит на освітні послуги досліджуваних закладів, можна встановлювати базову ціну. Після її визначення потрібно розрахувати беззбитковий обсяг підготовки спеціалістів та порівняти його із попитом на ринку [2, с. 220-226]. Тоді можна розраховувати оптимальну ціну на ринку, яка буде враховувати й інтереси вищих навчальних закладів, і споживачів освітніх послуг. Базову ціну потрібно розраховувати для всіх спеціальностей, а вищий навчальний заклад буде встановлювати ціну, згідно із попитом на той чи інший напрям підготовки чи спеціальність. ВНЗ незалежно від форми власності мають право в ціну включати певний рівень прибутку. На його величину впливають такі чинники, як імідж вищого навчального закладу, його престиж; місцезнаходження закладу; наявність аналогічних вищих навчальних закладів у регіоні чи місті та ін. [1].

Отже, в умовах функціонування ринку освітніх послуг, коли ВНЗ доводиться боротися за кожного студента, особливо в останні роки, в умовах демографічного спаду, питання ціноутворення є прерогативою виключно освітніх зак-ладів і не повинно регулюватися збоку держави. Вищі навчальні заклади, враховуючи свої позиції на ринку освітніх послуг, будуть вибирати ту чи іншу стратегію та метод ціноутворення. Тільки за таких умов ефективно функціонуватиме ринок освітніх послуг. У цій ситуації важливим питанням є визначення базової вартості освітніх послуг, а оптимальна ціна повинна передусім відповідати ринковому попиту та пропозиції і цим забезпечити повний ліцензійний набір, покриваючи при цьому витрати на освітню послугу.

 

ВИСНОВКИ

Виходячи з вище викладеного, керівництво навчального закладу насамперед має вирішити питання: яку освітню продукцію виробляти, в яких обсягах і за якою ціною, як забезпечити освітній процес трудовими і матеріальними ресурсами і т.п. Звідси випливає необхідність вивчення ринку освітніх послуг та попиту на освітні послуги (тобто потреба населення в області освіти) і вироблення ринкової стратегії на основі маркетингу. Загальновідомо, що ринок стимулює будь-яку громадську діяльність (у даному випадку - освітню) через механізм цін. Однак шлях подальшого вдосконалення усіх видів освітньої діяльності лежить через розвиток освітнього ринку, збільшення обсягів і підвищення якісних характеристик освітньої продукції (послуг).

Ціни у відриві від інших елементів господарського механізму не здатні забезпечити стійке положення освітньої установи. Необхідно формувати дієвий противитратної механізм, зокрема послідовне застосування принципу оплати праці за кінцевими результатами роботи, впровадження сучасних інформаційних технологій.

Які існують перспективи в ціноутворенні при подальшому розвитку ринку освітніх послуг? Рівень договірних цін все більшою мірою буде залежати від кон'юнктури ринку, вивчення попиту та пропозиції, підвищення конкурентоспроможності освітньої продукції. Поступово договірні ціни перетворяться на ціни вільного ринку.

 

 

Література

1. Наказ Міністерства освіти і науки України, Міністерства фінансів України, Міністерства економіки України від 27.10.1997 р. №383/239/131 "Про затвердження порядку надання платних послуг державними навчальними закладами".

2. Оболенська Т.Є. Освітні послуги в Україні//Проблеми формування ринкової економіки: Міжвідомчий науковий збірник. Вип. 8. — К.: КНЕУ. — 2000. — С.220—226.

3. Огаренко Т. Аналіз особливостей попиту на освітні послуги з метою прогнозування// Вища школа.- 2009.-№10.- С. 86-99.

4. http://www.marketologi.ru/lib/markedu2.html - “Тенденції останніх років на московському ринку освітніх послуг: інформація до роздуму”, А.П. Панкрухін.

5. http://dlib.eastview.com/browse/doc/9675322 - “Російська освіта з міжнародним компонентом”, В.Д. Чухломін;

6. http://www.nbuv.gov.ua/ -  Національна бібліотека України ім. В.І. Вернадсь-кого.

 

 

 

 

Список літератури

1 . Ціноутворення: Учеб. Посібник / За ред. Г.А. Тактарова . - М. : Фінанси і статистика , 2005 . - 176с .

2 . Ціни і ціноутворення: Підручник для вузів / Під ред. В.Є. Єсипова . - СПб. : Питер, 1999 . - 463с .