Витрати підприємства

До витрат на оплату праці  включаються:

- заробітна плата за окладами й тарифами;

- надбавки та доплати  до тарифних ставок та посадових  окладів у розмірах, передбачених  діючим законодавством;

- премії та заохочення;

- матеріальна допомога;

- компенсаційні виплати;

- оплата відпусток  та іншого невідпрацьованого часу;

- інші витрати на  оплату праці.

Відрахування на соціальні  потреби містять відрахування на соціальне страхування, у Пенсійний  фонд та на інші подібні заходи.

Амортизація – систематичний  розподіл вартості, що амортизується, необоротних активів протягом строку їх корисного використання (експлуатації).

До інших витрат включають  ті з них, які за змістом не можна  віднести до щойно перелічених. До них  належить широке коло витрат різного  призначення, а саме: оплата послуг зв'язку, обчислювальних центрів, охорони, витрати на відрядження, страхування майна, винагорода за винаходи й раціоналізаторські пропозиції, оплата робіт із сертифікації продукції, витрати на гарантійний ремонт, орендна плата за окремі об'єкти основних фондів та ін.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

3.    Собівартість продукції.

Витрати виробництва  в грошовій формі на одиницю продукції  – це її собівартість (тобто вартість для себе). Собівартість можна розглядати як сукупні витрати, поділені на кількість  створеної продукції, тобто, за термінологією західної економічної науки, як середні витрати.

Для підприємства собівартість – це мірило витрат і доходів. При  певному рівні ціни зменшення  витрат забезпечує збільшення доходів. Собівартість відображає реальні, прямі  витрати підприємства на виробництво  продукції, що дає можливість визначити ефективність його роботи. Собівартість відбиває також ряд економічних відносин (ціни на засоби виробництва, швидкість обороту фондів (капіталу), рівень заробітної плати працівників тощо).

Собівартість виражає  економічні виробничі відносини, пов’язані з розподілом продукту. Категорією розподілу як частини національного доходу є заробітна плата. Водночас вона є частиною собівартості (елементом витрат). Заробітна плата характеризує також вартість необхідного продукту, а останній є категорією виробництва. Отже, собівартість як економічна категорія відбиває відносини, що складаються між суспільством у цілому і окремим виробником з приводу відокремлення витрат підприємства.

Існують дві категорії  собівартості продукції: виробнича (фабрично-заводська) і повна, або комерційна (собівартість реалізації). Перша охоплює лише затрати, пов’язані з процесом виробництва продукції: від моменту запуску сировини (матеріалів) у виробництво до документального підтвердження готовності виробів і здачі їх на склад готової продукції. Друга – виробнича собівартість і поза виробничі витрати. І виробничу. І повну собівартість використовують для всього обсягу виготовленої та реалізованої товарної продукції. Розрізняють собівартість усієї продукції, виготовленої у певному періоді, - загальну суму витрат на виробництво і собівартість одиниці продукції (рівень собівартості).

Склад собівартості продукції  вивчають за допомогою двох видів  класифікації витрат: за економічними елементами і за статтями калькуляції. Головне завдання вивчення собівартості продукції за економічними елементами – визначення величини витрат живої та минулої праці, співвідношення між ними.

Оскільки класифікація витрат за економічними елементами відображає витрати підприємства, пов’язані з виробництвом продукції, її ще називають кошторисом витрат на виробництво, з її допомогою підсумовують витрати підприємства незалежно від номенклатури продукції, яку воно випускає.

Кошторис виробництва, узагальнюючи поелементні витрати  підприємства, показує їхню ресурсну структуру (витрати на матеріали, персонал, основні фонди), що надзвичайно важливо для аналізу факторів формування та зниження собівартості продукції. 
Порядок розробки кошторису виробництва може бути різним залежно від стадії планування, стану інформаційної бази та розміру підприємства. На стадії прогнозних оцінок величини витрат кошторис виробництва можна складати коригуванням фактичних витрат за минулий період. 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

4.    Витрати у короткотерміновому і довготерміновому періодах

Аналізуючи формування витрат у короткотерміновому періоді, потрібно розмежувати їх на постійні та змінні. Постійні витрати не залежать від обсягів виробництва. Більше того, вони існують навіть тоді, коли виробництво взагалі припиняється. Постійними витратами можуть бути видатки, пов’язані з виплатою орендної плати, відсотки за отриманий кредит, амортизація тощо.

Змінні витрати –  це вартість змінних ресурсів, що використовуються для виробництва заданого обсягу продукції. До них належать заробітна  плата робітників, витрати на придбання сировини, матеріалів, електроенергії для виробничих цілей тощо.

Сума постійних і  змінних витрат при виробництві кількості продукту становить загальні (сукупні) витрати. Їх можна обчислити як витрати на виробництво однієї одиниці продукції плюс додаткові витрати на виробництво другої, плюс додаткові витрати на виробництво третьої і т.д., включаючи n-у одиницю продукції.

У мікроекономічному  аналізі широко використовуються показники  не тільки загальних витрат, а й  середніх: середні сукупні, середні постійні та середні змінні витрати. Середні загальні витрати – сума всіх витрат виробництва в розрахунку на одиницю продукції. Середні постійні витрати зі зростанням виробництва знижуються. Це пояснюється тим, що сукупні постійні витрати у короткостроковий період залишаються незмінними. Відповідно зі збільшенням випуску продукції постійні витрати на одиницю продукту знижуються. Середні змінні витрати знижуються до мінімального рівня, який відповідає випуску максимальної кількості продукту, що припадає на зростаючі змінні ресурси. Після цього середні змінні витрати починають зростати, оскільки збільшення виробництва цього продукту потребує непропорційного збільшення змінних факторів (таблиця 2).

 

 

 

Таблиця 2. Динаміка витрат виробництва в короткостроковому періоді

Кіль-кість одиниць праці	Кіль-кість про-дукції	Витрати виробництва
		Постійні	Змінні	Сукупні (гр.3 + гр.4)	Середні
					Граничні (гр.5 : гр.2)	Постійні (гр.3 : гр.2)	Змінні (гр.4 : гр.2)	Сукупні (гр.5 : гр.2)
0	0	100	0	100	-	-	-	-
1	15	100	10	110	0,67	6,67	0,67	7,34
2	34	100	20	120	0,53	2,94	0,59	3,53
3	48	100	30	130	0,71	2,08	0,62	2,71
4	60	100	40	140	0,83	1,67	0,67	2,33
5	62	100	50	150	5,00	1,61	0,81	2,42

 

Особливе значення в  дослідженні поведінки виробника  на ринку надається граничним витратам, які розраховуються як відношення приросту сукупних витрат до приросту обсягів виробництва. Інакше кажучи, граничні витрати показують, яких додаткових витрат коштувало виробнику виробництво додаткової одиниці продукції.

Аналізуючи витрати у довготерміновому періоді слід мати на увазі, що при цьому немає поділу на постійні та змінні витрати: усі витрати можуть змінюватися залежно від обсягу виробництва. В довготерміновому періоді найголовніша проблема – оптимізація розмірів підприємства.

З точки зору мінімізації  сукупних витрат для отримання заданого обсягу виробництва привабливішим  є варіант розвитку виробництва  такий, що мінімізує загальні витрати  на заданий обсяг. Цей варіант  передбачає перехід від короткотермінового до довготермінового періоду.

Подібно до того, як середній продукт залежно від обсягів  виробництва може зростати, зменшуватися чи залишатися незмінним, середні витрати  також по-різному реагують на ефект  масштабу. Ця реакція багато в чому залежить від специфіки галузі, ситуації на ринку, напрямків удосконалення технології виробництва тощо. На малюнках 1, 2, 3 наведено три найтиповіші ситуації.

 

 

 

 

           На  мал.1 спостерігається відносно короткий  період, коли зростання виробництва  супроводжується зниженням витрат, тобто позитивний ефект масштабу виробництва вичерпується досить швидко. Однак при цьому існує широкий діапазон обсягів виробництва, при якому зберігається постійний рівень середніх витрат. У таких галузях підприємства різних розмірів можуть бути однаково життєздатними.

На мал.2 можна спостерігати довготривалий ефект від збільшення масштабів виробництва. У таких  галузях переваги отримують великі підприємства.

 У третьому варіанті (мал.3), навпаки, позитивний ефект масштабу виробництва досить швидко трансформується у негативний. Тому підприємцю важливо правильно оцінити межі ефективного розширення виробництва. Існуючі бар’єри зростання уможливлюють ефективне функціонування у таких галузях невеликих підприємств.

Проте намагання мінімізувати витрати – це лише один бік, що визначає поведінку виробника. Вибір реальних масштабів виробництва як в короткотерміновому, так і в довготерміновому періоді визначається зрештою можливостями максимізувати економічний прибуток. Для цього витрати виробництва слід порівнювати з доходами.

 

 

 

 

5.    Управління витратами на підприємстві.

Управління витратами  — це процес цілеспрямованого формування витрат щодо їхніх видів, місць та носіїв за постійного контролю рівня  витрат і 
стимулювання їхнього зниження. Воно є важливою функцією економічного механізму будь-якого підприємства.

Система управління витратами  має функціональний та організаційний аспекти. Вона включає такі організаційні  підсистеми: пошук і виявлення  чинників економії ресурсів; нормування витрат ресурсів; планування витрат за їхніми видами; облік та аналіз витрат; стимулювання економії ресурсів і зниження витрат. Такими підсистемами керують відповідні структурні одиниці підприємства залежно від його розміру (відділи, бюро, окремі виконавці).

Управління витратами  на підприємстві передбачає їхню диференціацію за місцями та центрами відповідальності. Місце витрат — це місце їхнього формування (робоче місце, група робочих місць, дільниця, цех). Під центром відповідальності розуміють організаційну єдність місць витрат з центром, відповідальним за їхній рівень.

На практиці вважають, що центр відповідальності збігається з місцем витрат, хоча це не обов'язково. Формування місць витрат і центрів  відповідальності здійснюється за функціональною та територіальною ознаками. У першому  випадку витрати локалізуються в певній функціональній сфері діяльності (маркетинг, дослідження й підготовка виробництва, матеріально-технічне забезпечення, виробництво, технічне обслуговування виробництва, управління). Територіальні місця витрат і центри відповідальності включають організаційні підрозділи підприємства (відділи, дільниці, цехи), які виокремлені просторово.