Державна регіональна економічна політика

 

ЗМІСТ

 

1. ВСТУП                3
2. Національні програми розвитку окремих адміністративно-територіальних одиниць в Україні: економічна складова          5
3. ВИСНОВКИ             17
4. ЛІТЕРАТУРА            19

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

ВСТУП

 

До розпаду Радянського Союзу на території України здійснювалася регіональна політика, що забезпечувала інтереси цієї імперії: посилений розвиток Центру (Москви) і максимальне викачування ресурсів з периферії, якою розглядалася й Україна. Це зумовило виникнення значних диспропорцій у галузевій і територіальній структурі української економіки, неефективне використання природно-ресурсного та науково-виробничого потенціалу регіонів України, надмірне забруднення довкілля у багатьох містах і районах.

Після здобуття Україною незалежності актуалізувалося питання здійснення ефективної державної політики розвитку адміністративно-територіальних одиниць та регіонів. Об'єктами державної регіональної економічної політики є адміністративно-територіальні одиниці або їх сукупність, у межах яких здійснюється державне управління та місцеве самоврядування. Склад цих об'єктів визначається адміністративно-територіальним устроєм України.

Розпочалася кропітка праця  багатьох учених, окремих колективів і науково-дослідних інститутів над створенням концепції регіональної політики й умов її реалізації. Предметом цієї праці було розроблення національних  програм розвитку адміністративно – територіальних одиниць та регіонів держави (далі регіональна політика). Регіональна політика становить складову частину національної стратегії соціально-економічного, політичного розвитку країни в просторовому, регіональному аспекті, зв'язана зі взаємовідношеннями між державою і районами, а також районів між собою. Починаючи з 2000 року, Міністерство економіки та з питань європейської інтеграції активізувало діяльність у напрямі формування регіональної політики.

Державна регіональна  економічна політика полягає у сукупності організаційних, правових та економічних  заходів, які здійснюються державою у сфері регіонального розвитку країни відповідно до ЇЇ поточних і  стратегічних цілей.  Ці заходи спрямовуються  на стимулювання ефективного розвитку продуктивних сил регіонів, раціональне використання їхнього ресурсного потенціалу, створення нормальних умов для життєдіяльності населення, забезпечення екологічної безпеки та вдосконалення територіальної організації суспільства.   

Основною метою державної  регіональної  політики  України  на сучасному  етапі  розвитку  є  створення  умов,  що  дадуть  змогу регіонам   повністю   реалізувати   наявний   потенціал,   зробити максимальний  внесок у  національну економіку,  здобути  конкурентні переваги на зовнішньому  ринку.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

1. Національні програми розвитку окремих адміністративно-територіальних одиниць в Україні: економічна складова

 

Україна вступає  у  XXI  століття  державою,   що   динамічно розвивається   і   прагне   більш  активно  включитися  у  світові суспільно-економічні   процеси,   інтегруватися   в   європейське співтовариство.

Така спрямованість розвитку потребує  нових  підходів  до використання  економічного,   людського   та   природно-ресурсного потенціалу регіонів, що забезпечить досягнення якісно нового рівня ефективності і конкуренто-спроможності   економіки   та   життя населення.

У зв'язку  з  цим  державна регіональна політика повинна бути спрямована на створення умов для  підвищення конкурентоспроможності регіонів як основи їх динамічного розвитку та усунення значних міжрегіональних диспропорцій.

Суб'єктами державної регіональної економічної політики є центральні та місцеві органи виконавчої влади  й органи місцевого самоврядування, котрі в межах своєї компетенції  вирішують питання, пов'язані з  соціально-економічним розвитком  регіонів.  Це передбачає поєднання  широких повноважень місцевих органів  виконаючої влади й органів місцевого самоврядування з координуючою роллю держави для забезпечення збалансованого розвитку господарства і стабілізації  економічної ситуації в кожному регіоні.

Звичайно, регіональну політику варто розглядати як необхідну і надзвичайно важливу складову загальнодержавної політики" частину стратегії соціально-економічного розвитку національного господарського комплексу України. Від досконалості регіональної політики залежить розв'язання таких надзвичайно важливих загальнодержавних проблем, як розбудова державності, створення єдиного соціально-економічного простору України, побудова ефективно функціонуючого національного господарського комплексу, досягнення повноцінного розвитку регіонів, інтеграція національного господарського комплексу України з іншими аналогічними комплексами в міжнародному соціально-економічному просторі тощо.

Від виваженої регіональної політики залежить і реалізація стратегії соціально-економічного розвитку національного господарського комплексу.

Стратегія соціально-економічного розвитку національного госпо-дарського комплексу - це ідея, мета цього соціально-економічного розвитку, яка полягає у поліпшенні умов життєдіяльності населення водночас із забезпеченням прав і свободи кожної людини, та набір принципів і положень, орієнтованих на досягнення конкретних соціально-економічних результатів у найближчій і віддаленішій перспективі.[7]

У незалежній Україні адміністративна область розглядається як одиниця регіональної політики на всіх ієрархічних рівнях управління. Однак такий підхід не дає змоги по-справжньому розв'язувати регіональні проблеми, котрі торкаються відразу кількох областей.

У межах стратегії соціально-економічного розвитку господарського національного комплексу повинні бути визначені стратегії соціально-економічного розвитку соціально-економічних районів, а в їх складі - стратегії розвитку областей. Це означає, що, по-перше, між соціально-економічними районами, а також між окремими областями повинні бути визначені не лише структурні співвідношення, а й взаємозв'язки, що допоможе досягти максимальної територіальної інтеграції України, забезпечити умови для підтримки місцевих перетворень унаслідок використання внутрішніх потенціалів усіх регіонів. По-друге, повинні бути розв'язані питання взаємовідносин регіонів із центром. Дотепер немає загальноприйнятого погляду ні на перше, ні на друге питання. Отже, в наш час відсутня загальновизнана стратегія регіональної політики.

У нинішній період районні  та обласні ради делегують місцевим державним адміністраціям переважну  більшість своїх повноважень  із соціально-економічного і культурного  розвитку. Серед них - підготовка проектів програм економічного розвитку, цільових програм з інших питань, пропозицій до загальнодержавних програм економічного, науково-технічного, соціального та культурного розвитку України; забезпечення збалансованого економічного і соціального розвитку відповідної території, ефективного використання природних, трудових та фінансових ресурсів; підготовка і подання до відповідних органів виконавчої влади фінансових показників і пропозицій до державного бюджету України та інші.[8]

Регулювання розвитку економіки  регіонів здійснюватиметься за допомогою  довгострокових, середньо-строкових прогнозів і програм економічного та соціального розвитку Автономної  Республіки  Крим, областей,  міст  Києва і Севастополя та цільових комплексних програм розвитку відповідних адміністративно-територіальних одиниць.

Нормативно-правове поле регіональної політики України розширилося внаслідок низки нормативно-законодавчих актів найважливішими з-поміж яких були:

1. Наказ Міністерства економіки та з питань європейської інтеграції України від 29 липня 2002 р. № 274 "Про затвердження Методичних рекомендацій щодо формування регіональних стратегій розвитку".

2. Постанова Кабінету Міністрів України від 26 квітня 2003 р. № 621 "Про розроблення прогнозних і програмних документів економічного і соціального розвитку та складання проекту державного бюджету".

3. Стратегія економічного та соціального розвитку України "Шляхом європейської інтеграції" на 2004-2015рр. (схвалена Указом Президента України від 28 квітня 2004 р. №493/2004).

4. Закон України "Про стимулювання розвитку регіонів" від 8 вересня 2005 р. № 2850-ІУ.

5. Постанова від 21 липня 2006 р. № 1001 "Про затвердження Державної стратегії регіонального розвитку на період до 2015 року".

Механізм реалізації державної  регіональної економічної політики, згідно з нормативно-законодавчим полем  України, повинен забезпечити:

- активізацію господарської діяльності у регіонах на основі впровадження нових виробничих відносин і поліпшення використання природно-ресурсного й економічного потенціалу;

- створення умов для посилення спеціалізації регіонів, прискореного розвитку прогресивних галузей господарства і залучення інвестиційних коштів, у тому числі іноземного капіталу в райони, що мають для цього найсприятливіші умови;

- ліквідацію локальних екологічних кризових ситуацій в окремих регіонах і створення сприятливих умов для життєдіяльності населення України.[1-2, 4-6]

Україна є промислово-аграрною державою. Найбільш розвинутими промисловими регіонами є Дніпропетровська,  Донецька, Запорізька, Луганська, Полтавська і Харківська області та м.Київ, на які припадає понад 70 відсотків загальнодержавного обсягу реалізованої промислової продукції, тоді як   питома   вага   кожної   з   таких  областей,  як Волинська, Тернопільська, Херсонська, Чернівецька, Закарпатська, Кіровоградська,   та  м. Севастополя  не  досягає  навіть  одного відсотка.

Структура промисловості у регіонах за останні роки не зазнала істотних змін.  У більшості з них вирішальне значення мають,  як і раніше,  одна - дві галузі:  у 15 регіонах - харчова промисловість а переробка сільськогосподарських продуктів,  у Дніпропетровській та Донецькій    областях   -   металургія   та   обробка   металу, Запорізькій -  металургія  та  обробка  металу, машинобудування, Луганській -  нафтопереробка,  металургія  та обробка металу, Полтавській - виробництво продуктів нафтопереробки, Рівненській та Хмельницькій  -  виробництво  та  розподілення  електроенергії,  у Сумській області - машинобудування та видобування енергетичних матеріалів.

   Напрямки розвитку  деяких регіонів згідно Державної стратегії регіонального розвитку на період до 2015 року:

 

Найменування регіону	Найменування напряму
Миколаївська область	Розвиток експортоорієнтованого суднобудування та суміжних галузей; Розвиток  транспортної  інфраструктури  порту; Впровадження нових типів  виробництва у кольоровій металургії; Розширення потужностей  промисловості будівельних матеріалів; Розвиток високопродуктивног агропромислового ви-робництва  та  зрошуваного землеробства; Розвиток курортно-рекреаційної сфери; Захист територій від  підтоплення
Луганська область	Реструктуризація вугільної  та металургійної промисловості; Розвиток високотехнологічного машинобудування;              Розбудова та модернізація транспортної інфраструктури;                        Розвиток житлово-комунального господарства, водоза-безпечення; Впровадження ресурсо- і енергозберігаючих технологій;          Покращення екологічної ситуації; Захист територій від  підтоплення
Запорізька область	Модернізація та технічне переоснащення підприємств металургійного, машинобудівного, енергетичного та хімічного комплексів; Розвиток високотехнологічного та наукоємного агропромислового  виробництва;                        Водозабезпечення; Покращення  екологічної  ситуації; Розвиток курортно-рекреаційної сфери; Захист територій від  підтоплення; Розвиток транспортної мережі
Донецька область	Реструктуризація вугільної  промисловості;             Диверсифікація ринків та збільшення експорту готової продукції  металургійної та хімічної галузей; Розвиток високотехнологічного та наукоємного маши-нобудування; Реформування житлово-комунального господарства; Водозабезпечення; Впровадження ресурсо- і енергозберігаючих технологій; Покращення екологічної ситуації; Захист територій від  підтоплення
Дніпропетровська область	Розвиток високотехнологічного, наукоємного виробництва; Збільшення випуску високотехнологічної, наукоємної, конкурентоспроможної на світовому  ринку продукції гірничо-металургійної, ракетно-космічної, електронної, транспортної галузей, машинобудування, ядерно-паливного циклу; Модернізація діючих потужностей  у гірничо-металургійному комплексі, освоєння конкурентоспро-можних видів металопродукції та продукції підвищеного ступеня готовності; Розвиток інноваційно-інвестиційної  діяльності та зовнішньоекономічних зв'язків; Створення сучасної виробничої та транспортної інфраструктури; Раціональне використання та відновлення природних ресурсів, охорона навколишнього природного середовища;               Реструктуризація вугільної  промисловості; Захист територій від  підтоплення;