Екологічне планування

 

                                          Введення

    Під екологічним плануванням розуміють наукову обґрунтованість варіантів подальшого використання, охорони і відтворення природних ресурсів, розвитку і формування природних екосистем тощо. Воно реалізується шляхом складання екологічних програм розвитку, які можуть мати міждержавне, державне, регіональне і місцеве призначення. Розробляються також плани з попередження несприятливих надзвичайних природних і техногенних ситуацій, заходи щодо забезпечення екологічної безпеки територій.

          Екологічне планування має видово-компонентні характеристики. Можна назвати такі його форми:

   —  національне — може бути як інтегральним, так і компонентним;

   —  галузеве (відомче) — проводиться на рівні галузей економіки і її секторів тощо;

    —  регіональне — може, як і національне, інтегрувати всі аспекти розвитку господарства й використання природно-ресурсного потенціалу, а може виконуватися за окремими компонентами середовища. Прикладами можуть бути плани екологічного переозброєння підприємств окремих галузей, регіональні схеми раціонального використання земельних (водних, лісових та ін.) ресурсів;

    —  компонентне — проводиться за складовими сферами природного середовища.

     Функція організації полягає в забезпеченні реалізації державної екологічної політики на національному і міжнародному рівнях. Координація передбачає узгодження діяльності міністерств, комітетів, відомств, різних організацій і установ у справі раціонального використання природи і її охорони. Завдання контролю у галузі охорони навколишнього природного середо4 вища полягають у забезпеченні додержання вимог законодавства про охорону навколишнього природного середовища всіма державними органами, підприємствами, установами та організація" ми незалежно від форм власності і підпорядкування, а також громадянами. Державному контролю підлягають використання і охорона земель, надр, поверхневих і підземних вод, атмосферного повітря, лісів та іншої рослинності, тваринного світу, морського середовища та природних ресурсів територіальних вод, континентального шельфу та виключної (морської) економічної зони країни, природних територій та об'єктів, що підлягають особливій охороні, стан навколишнього природного середовища.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

                        Екологічне планування

Екологічне планування – процес завчасного прийняття й оцінки взаємопов‘язаної сукупності рішень в охороні навколишнього природного середовища, ресурсовикористанні й забезпеченні екологічної безпеки. Плани мають відображати всі стадії природозахисних заходів, чіткі строки їх виконання, точний розподіл функцій і обов‘язків виконавців, строки, обсяги і джерела фінансування і та ін. Планування буває директивним (адміністративно-командним) та індикативним (рекомендаційним). У нашій країні наявні елементи як першого, так і другого видів планування. У зв‘язку з недостатнім рівнем розвитку прогнозування і програмування переважає оперативне, а не стратегічне планування, що забезпечує переважно щоденні управлінські функції. Екологічне планування – складова організації управління у сфері прийняття екологічних рішень. Організація системи управління в Україні вже розглядалася у розділі .Загалом сучасна державна система управління природоохоронною діяльністю занадто централізована і насичена елементами відомчості. Це призводить до зниження ефективності управління на регіональному рівні, зокрема планування та використання інвестицій природоохоронного призначення, а також не дозволяє повністю врахувати територіальні інтереси при створенні екологічно безпечного довкілля.

                         

 

          

                                

 

 

 

 

 

 

                         Екологічне прогнозування

 

Його зміст  полягає у дослідженні майбутніх  змін у навколишньому середовищі та їх зворотних впливів на антропогенну діяльність і здоров‘я людей. Екологічне прогнозування є необхідним попереднім етапом для вироблення екологічних  програм і екологічного планування.

     Прогнозування складається:

   – з оцінки перспектив розвитку майбутнього стану прогнозованого явища на основі наявного досвіду;

   – умовного тривання у майбутньому тенденцій і закономірностей, що довго тривали у минулому й існують у сучасному;

    – моделювання майбутнього стану прогнозованого явища згідно з очікуваними або бажаними змінам.

     Основними елементами еколого-економічного прогнозу є:

     – оцінка сучасного стану;

     – зонування території (виділення ареалів з різними параметрами середовища і забруднення);

     – оцінка можливого антропогенного навантаження;

     – економічна оцінка збитків;

     – оцінка витрат на запобігання збиткам;

     – оцінка ефективності природоохоронних і ресурсозберігальних заходів.

              Основними методами прогнозування є:

       – метод аналогій – порівняння прогнозованого явища з добре відомими і дослідженими явищами і процесами;

       – екстраполяція – поширення  закономірностей, тенденцій, висновків,  отриманих із попередніх достатньо  вивчених спостережень, на прогнозовані  процеси; їх інтерполяція (виявлення  проміжного значення між двома  відомими моментами явища); побудова  динамічних рядів (трендів) розвитку  показників прогнозованого процесу  (ретроспекція і проспекція прогнозних проектів);

– експертні  оцінки – оцінювання тенденцій майбутнього  розвитку найкращими спеціалістами  у даній сфері дослідження;

– моделювання – побудова нормативних і пошукових (імітаційних) моделей з урахуванням бажаної або ймовірної зміни прогнозованого явища на прогнозований період за наявними прямими або непрямими даними про масштаби і напрямки змін.

 

Нормативні моделі, як правило, мають попередньо задані параметри, на яки треба орієнтуватися (виконати) у майбутньому. Наприклад, задаються обсяги зменшення кількості викидів забруднювальних речовин за конкретно визначений час у конкретно визначеному регіоні. Аналог подібного прогнозування був характерним для планової економіки.

 

Пошукове прогнозування, переважно імітаційне, передбачає вироблення декількох імовірних варіантів розвитку і відповідає на питання: “Що буде, коли умови зміняться так чи інакше?” Імітаційні моделі в економіці служать основою індикативного планування і використовуються для прогнозування ринкової економіки. Проте імітаційні моделі не дають результатів у випадках різких якісних змін систем, що досліджуються. Шеннон Р. (1979) сказав про них, що “вироблення і застосування імітаційних моделей усе ще більше мистецтво, ніж наука”.

     Безумовно, у моделюванні використовується багато інших видів математичних моделей, у тому числі оптимізаційних. Вироблення статичних і динамічних моделей найпоширеніше у моделюванні кліматичних, океанічних, інших гідрологічних, геоморфологічних (зміни рельєфу) і геологічних, а також геофізичних, гравіметричних та інших процесів. У прогнозуванні біоти (біосфери) виникла ціла галузь статистично-математичних методів, які називають біометрикою. За допомогою біометричних методів можна досліджувати зміни чисельності у популяціях, їх поширення та багато інших аспектів.

Одним з найновіших методів у дослідженні екосистем є патерн-аналіз, суть якого полягає у тому, що всі структурні елементи системи розглядаються незалежно один від одного (цього на практиці не існує). Такий підхід спрощує дослідження складних систем, але для прогнозування він мало підходить, тому що дає прогнози невизначені, неоднозначні й у такій формі, що її важко верифікувати. Цей метод переважно використовують у дослідженнях слабо вивчених природних об‘єктів. Ще один цікавий новий метод – метод сценаріїв, що відображає ймовірний варіант можливого розвитку екосистеми і дозволяє шукати бажані шляхи розвитку. Цей метод є комплексним і конструктивним, що дозволяє використовувати його для прогнозування багатьох екологічних явищ і процесів. Так, наприклад, відомий російський вчений М. Мойсєєв з його допомогою виробив широко відомий сценарій “ядерної зими”.

    Слід  відзначити, що екологічне моделювання  є одним з найскладніших у  зв‘язку із складністю самих  екологічних систем, не завжди  адекватним визначенням їх суттєвих  ознак, явищ і законів функціонування. Крім математичних і статистичних моделей в екології часто використовують вербальні (словесні описи елементів і процесів екосистем) і графічні моделі (схематичні відображення). Вироблення точних моделей вимагає значних витрат часу, матеріальних і грошових засобів. Так, наприклад, вироблення моделі низькотравної прерії у США зайняло 8 років, над нею працювали 200 вчених, загальні витрати становили 10 млн. доларів.

Екологічні прогнозі поділяються також за часом (терміном), на який виробляють прогноз. Прийнято виділяти прогнози:

      – короткотермінові – до 2 років;

      – середньотермінові – від 3 до 5 років;

      – довготривалі або далекотривалі – понад 5 років.

      Найбільш надійними є короткотривалі  прогнози, оскільки вони підтверджуються  (здійснюються) найчастіше. Відповідно  нацменше підтверджуються довготривалі прогнози. В екологічному прогнозуванні найбільш потрібні довгострокові прогнози, що пояснюється відносно невеликою швидкістю природних процесів порівняно з суспільними процесами. Тому екологічне прогнозування на віддалене майбутнє є дуже складним.

      Форми екологічного прогнозування відрізняються за масштабами території і компонентами природного середовища, для яких виконуються дослідження.

        Відрізняють такі види екологічного прогнозування:

    –  глобальне прогнозування (для  земної кулі загалом) – комплексне  або за окремими компонентами, наприклад, потепління клімату  внаслідок забруднення атмосфери,  руйнування озонового екрану  та ін. Найяскравішим прикладом  глобальних комплексних прогнозів,  що охоплюють усю сукупність  соціально-економічних й екологічних  проблем розвитку людства, є  глобальні (футуристичні) прогнози  Римського клубу. Першим прогнозом  групи науковців під керівництвом  Д. Форрестера і Д. Медоуза була робота “Межі зростання” (1972), яка у багатьох країнах світу використовується досі як підручник у школах і вузах. Пізніше були вироблені прогнози М. Месаровича і Е. Пестеля (1974), В. Леонтьєва, А. Печчеі та багатьох інших авторів. Останньою роботою у рамках Римського клубу стало дослідження групи Е. Вайцзеккера “Фактор чотири”;

      – національне (державне) прогнозування  виконується на рівні країни (воно  може розглядати увесь комплекс  екологічних питань або тільки  окремі екологічні проблеми), як  правило, таке прогнозування під  силу тільки багатим високорозвиненим  країнам;

       – регіональне і локальне прогнозування охоплює дослідження екологічних питань у межах окремих територіальних одиниць, в основному адміністративно-територіальних;

      – проблемне і спеціальне прогнозування виконується для дослідження достатньо вузьких екологічних проблем або для окремих географічних об‘єктів (воно не залежить від адміністративно-територіального поділу і прив‘язане до району свого поширення), наприклад, прогноз екологічного стану басейну будь-якої ріки або будь-якого моря та ін.

     Два останніх види прогнозування як відносно найпростіші і найдешевші поширені в усьому світі.

      В Україні екологічне прогнозування на національному і регіональному рівнях розвинене недостатньо. Замість нього поширене програмування з елементами прогнозу. Проблемне прогнозування виконується на рівні окремих науково-дослідних та інших організацій. У радянські часи екологічні питання частково розглядалися як окремі розділи у галузевих і регіональних схемах (так раніше називалися прогнозні дослідження) розвитку і розміщення продуктивних сил. Але для них не були характерними глибокі комплексні дослідження у сфері розв‘язання екологічних проблем, тобто вони мали здебільшого декларативний, а не науковообґрунтований характер. В основному питання раціонального природокористування і екологічної безпеки розв‘язувалися шляхом створення спеціальних екологічних програм.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

                                 Список литератури

 

1.   Акимова Т.А., Хаскин В.В. Экология: Учеб. для вузов. – М.: ЮНИТИ, 2001.– 566 с.

2.   Баландин Р.К., Бондарев Л.Т. Природа и цивилизация . – М.: Мысль, 1988. – 391с.

3.    Бачинський Г.О. Основи соціоекології. – К., 1995. – 235с.

4.    Білявський Г.О., Бутченко Л.І., Навроцький В.М. Основи екології: теорія та практикум: Навчальний посібник. – К.: Лібра, 2002. – 352 с.

5.   Боков В.А., Лущик А.В. Основы экологической безопасности: Учебное пособие. – Симферополь: Сонат, 1998. – 224с.

6.  Бровдій В.М., Гаца О.О. Екологічні проблеми України (проблеми ноогеніки): Навч. посібник – К.: НПУ, 2000. – 110с.

7.     Воронцов А. П. Рациональное природопользование. – М.: Экмос, 2000. – 304 с.

8.     Гирусов Э.В. Основы социальной экологии. – М.: МНЭПУ, 1998. – 260 с.