Експортний потенціал України та її регіонів

Зовнiшньоекономiчна політика України щодо її місця на зовнішньому ринку цукру повинна виходити з того, що на цьому ринку йде жорсткий перерозподіл сфер впливу. Тому Укpaїнi треба повернути втрачені позиції щодо ринку країн колишнього Радянського Союзу, насамперед Pociї. Потреба російського ринку в iмпортi цукру нaвiть за умов виконання федеральної цільової програми «Цукор» становитиме близько 3,5 млн. т. На Україну припадає понад 7% світового виробництва соняшнику та понад 6% картоплі.

Найтiснiшi економічні зв'язки підтримує Україна з країнами Східної Європи, зокрема з Угорщиною та Польщею. У структypi вивозу в ці країни переважає продукція галузей важкої iндустрiї: руда, чорнi метали, устаткування для гірничодобувної та металургійної промисловості, тепловози, бульдозери, трансформатори, сiльсько-господарськi машини тощо. Тривалий час експортується донецьке вугілля (щорiчнi поставки 3-5 млн. т), що визначається попитом на нього як у колишніх кpaїнax РЕВ, так i в ряді капiталiстичних держав (Італії Франції, Єгипті). Об'єктивною причиною попиту на це вугілля на Європейському, пiвнiчно-африканському та близькосхідному ринках є недостатня кiлькiсть на Землі антрацитового палива, яке має високу калорiйнiсть, а головне - не димить".

Залізну руду Україна вивозить до Польщі, Чехії, Словаччини, Угорщини, Румунії, Болгарії та інші; самородну cipку - в Чехію, Словаччину, ФРН, Угорщину, Румунію.

Україна бере участь також в економічному спiвробiтництвi з промислово розвиненими країнами світу. Понад 20 країн (Австрія, Голландія, Iталiя, Норвегія, Франція, Фiнляндiя, ФРН, Швейцарія, Швеція, США, Канада, Великобританія, Японія та iн.) отримують з Україні промислову продукцію i промислову сировину: залізну i марганцеву руди, кокс, чавун, прокат чорних металів, графіт, металургійне та гiрничо-шахтове устаткування, штучнi алмази, велосипеди, металообробні верстати, припади, автонавантажувачі, а також одяг, олійне насіння, олію тощо.

До ФРН Україна експортує одяг, чорнi метали, мідь i вироби з неї, алюмiнiй, котли тощо, а звідти імпортується рiзнi машини та промислове устаткування, прокат чорних металів, хiмiчну продукцію. До Франції з України вивозиться одяг, олійне насіння, руди, органiчнi хiмiчнi сполуки, бiлковi речовини.

З Китаєм Україна підписала низку міжнародних угод про cniвробiтництво в галузі металургії, енергетики, освоєння космічного простору. Ще багато poків наша космічна продукція буде конкурентоспроможною на китайському ринку. Торговельний оборот мiж Україною i Китаєм у перспективі може становити $ 2-3 млрд.

Україна бере участь в економічному спiвробiтництвi також з країнами, що розвиваються. У наданих за часів СРСР цим країнам кредитах на пільгових умовах з відшкодуванням протягом 10-12 років частка України становила майже $ 18 млрд. Україна вивозить до цих кpaїн машини та промислове устаткування. Так, вантажні автомобiлi Кременчуцького заводу поставляються до Індії, Латинської Америки, на Близький Схід; помпи iз Сумського заводу - до Iндiї, Пакистану, Сирії; машини, устаткування, прилади для африканських, азіатських i латиноамериканських кpaїн виготовляють з урахуванням їx роботи в умовах тропічного клімату.

Промисловий потенціал України достатній для успішного вирішення проблем забезпечення валютних надходжень, потрібних для закупівлі найнеобхіднішого з імпорту, покриття загальнодержавних потреб і сплати зовнішнього боргу. Важливо збільшити питому вагу продукції машинобудування в загальному обсязі експорту України. Без розробки й реалізації державної програми розвитку експорту продукції машинобудування Україні не піднятися до рівня розвинених держав. Ця проблема ускладнюється ще й необхідністю одночасного проведення структурної перебудови, конверсії та диверсифікації цілого ряду підприємств. Слід зазначити, що Україна виробляє багато видів наукомісткої, складної продукції машинобудування, яка зробила б честь економіці будь-якої країни світу (це літаки, трактори, автобуси, судна, ракетні космічні комплекси, верстати, турбіни та ін.).

1.2. Аналіз поточного стану експорту України

Україна володіє значним експортним потенціалом, здійснює зовнішньоекономічні операції з партнерами більше ніж із 200 країн світу. Проте обсяги експорту товарів становлять лише 49,2 млрд. доларів (за 2011 рік). Такий несприятливий результат спричинений, насамперед, незадовільним станом міжнародних відносин країни. Сучасні тенденції у зовнішній торгівлі України не залишають сумніву у тому, що необхідна умова інтенсифікації зовнішньоекономічної діяльності на сучасному етапі - потреба підвищити ефективність використання вітчизняного експортного потенціалу.

Реалізація експортного потенціалу України та використання переваг від світової торгівлі потребують формування ефективного механізму розвитку зовнішньоекономічної діяльності, аналізу експортних можливостей країни та проблем їх реалізації, насамперед, з точки зору оцінки потенціалу, стану зовнішньоекономічних зв'язків, аграрної та торговельної політики.

У 2011 році зростання ВВП України відбулося в основному за рахунок збільшення валової доданої вартості у торгівлі, переробній промисловості, транспорті та зв'язку. За минулий рік приріст виробництва у промисловості становив 10,2% (у 2011 р. - 6,2%). Випуск продукції збільшився за всіма основними видами промислової діяльності, крім видобування паливно-енергетичних корисних копалин. На підприємствах з виробництва харчових продуктів, напоїв та тютюнових виробів обсяги продукції збільшились на 10%. Зростання виробництва спостерігалось у м'ясній промисловості (на 18%), виробництві напоїв (на 16,2%), переробленні та консервуванні овочів та фруктів (на 14,6%), тютюновій, молочній та кондитерській промисловості (відповідно на 13,5%, 11,3% та 9,6%), виробництві олії та тваринних жирів (на 6,8%), макаронних виробів (на 5,8%).

Проте загальний обсяг продукції сільського господарства у 2011 р. проти 2010 р. скоротився на 5,6%, у тому числі в сільськогосподарських підприємствах - на 4,3%, господарствах населення - на 6,5%. Загальне виробництво продукції рослинництва зменшилося на 9,4%, продукції тваринництва - на 0,4% [9].

Незважаючи на зниження обсягів виробництва сільськогосподарської продукції у 2011 р., національні умови України створюють досить високопродуктивне середовище для розвитку АПК. Особливе значення має ресурсна база, заснована на широкій асортиментній структурі. За обсягами виробництва основних видів сільськогосподарської продукції в розрахунку на душу населення серед країн СНД Україна займає переважно провідні місця: 2-е місце по картоплі і молоку, 3-є - по зерну і яйцях, 4-е - по м'ясу і лише по овочах, плодах і ягодах - відповідно 6-е і 8-е місця. Середній інтегрований показник по зазначених видах продукції виводить Україну на 2-е місце після Білорусі [5]. Тобто, Україна, порівняно з іншими країнами СНД, потенційно має надлишок основних видів аграрної продукції, що створює об'єктивні передумови для активізації експорту продукції АПК.

У 2011 р. Україна здійснювала зовнішньоторговельні операції товарами з партнерами із 202 країн світу (додаток 2).

До країн СНД було експортовано 38% усіх товарів, до країн ЄС - 28%. Російська Федерація залишається найбільшим торговельним партнером України (26% експортних та 28% імпортних надходжень). До Туреччини, Італії, Німеччини, Польщі, Білорусі та Казахстану разом здійснювалось 26% експортних поставок. Серед найбільших торгових партнерів експортні поставки зросли до Казахстану - в 1,7 раза, Туреччини - на 49%, Російської Федерації - на 49%, Франції - на 37%, Німеччини - на 31%, Білорусі - на 28%, Польщі - на 21,8%.

Із країн СНД було імпортовано 43% усіх товарів, з країн ЄС - 37%. Надходження з Німеччини, Туркменістану, Китаю та Польщі разом становили майже 28% від загального обсягу імпорту. Імпортні поставки збільшились з боку усіх головних торгових країн-партнерів.

Основу товарної структури зовнішньої торгівлі України, як і раніше, становлять недорогоцінні метали та вироби з них, мінеральні продукти, механічне та електричне обладнання, продукція хімічної та пов'язаних з нею галузей промисловості (додаток 3).

2. Передумови та фактори становлення експортного потенціалу України

2.1 Переваги економіко-географічного положення

Економіко-географічне положення України досить вигідне для активної участі у міжнародному територіальному поділі праці. Вона розташована поблизу економічно високо розвинутого регіону – Західної Європи, у безпосередній близькості до Росії, Білорусі та країн Східної Європи. Морським шляхом вона пов’язана з Середземномор’ям, Близьким Сходом та країнами басейну Індійського океану. Через Україну проходять важливі транзитні магістралі: залізниці та автомобільні дороги, нафтопроводи й газопроводи з країнами СНД до Європи та чорноморських портів.

Особливість сучасної геополітичної ситуації в Україні полягає в тому, що зв’язки з країнами СНД зазнають змін через нові реалії в галузі економічного і політичного суверенітету та орієнтацію на світові ціни. Одночасно поліпшились перспективи для економічної співпраці України з економічно розвинутими країнами, причому не тільки Європи, але й США, Японією, Канадою. З’явилась можливість проводити активнішу торговельну політику стосовно країн, що розвиваються, особливо на Близькому та Середньому Сході, в Південній та Південно-Східній Азії.

Структура зовнішньоекономічних зв’язків України характеризується розгалуженістю, але все-таки зовнішня торгівля залишається їхньою основною формою. До інших форм відносяться створення спільних підприємств, фрахтування, міграція робочої сили, участь у економічних спілках та деякі інші.

2.2 Фактори становлення експортного потенціалу промислових підприємств України

Для сучасного етапу економічних відносин властиве посилення ролі міжнародних зв’язків, які здійснюють суттєвий вплив як на економіку України в цілому, так і на можливості розвитку кожного підприємства зокрема. Ключовим напрямком розвитку вітчизняних підприємств в таких умовах стає орієнтація на зовнішні ринки збуту. При цьому слід враховувати, що головною особливістю міжнародної торгівлі сьогодні є перевага нових технологій та інноваційної продукції в загальному товарообігу світового ринку, тобто успіх міжнародної діяльності залежить від ефективного використання інформаційної складової в управлінні підприємством. Підвищення частки інтелектуальної складової в продукті прискорює процеси виробництва і реалізації продукту, а це в свою чергу вимагає від підприємства перегляду підходів до організації експортної діяльності, розширення експортних можливостей та пошук джерел розвитку експортного потенціалу.

Проблема розширення експортних можливостей та розвитку експортного потенціалу промислових підприємств є складною і різновекторною. Її вирішення вимагає  системного підходу до вдосконалення управління зовнішньоекономічною діяльністю підприємства  і здійснення комплексу організаційно-економічних, управлінських і техніко-технологічних заходів, що сприятимуть посиленню конкурентних переваг підприємства на внутрішньому і зовнішньому ринках. Головним аспектом зазначеної проблеми є визначення джерел оновлення експортного потенціалу, пошук важелів для стимулювання його розвитку, адже саме від рівня експортного потенціалу в більшій мірі залежить якість присутності вітчизняного підприємства на зовнішньому ринку.

Теоретико-методологічні та практичні аспекти аналізу, формування та використання експортного потенціалу розглядались в працях провідних зарубіжних та вітчизняних вчених,та саме Андріанова В.Д., Сейфуллаєвої М.Е., Бахрамова Ю.М., Діденко Н.І., Зав`ялова Н.І., СавицькогоП.І., Шагалова Г.А., Мазаракі А.А., Кириченка О.О., Крушницької Г.Б., Ломаченко Т.І., Маштабея В.Я., Кутідзе Л.С., Афанасьєва К.М. та інших. Традиційно в економічній літературі досліджуються питання визначення сутності експортного потенціалу в розрізі національної та регіональної економіки, визначаються фактори зовнішнього впливу на розвиток експортного потенціалу відповідного рівня, аналізуються критерії ефективності використання експортного потенціалу. На жаль, невелика частина досліджень присвячена проблемам діагностування та розвитку експортного потенціалу промислових підприємств. Наукові роботи по даній проблематиці в основному присвячені вивченню структури експортного потенціалу підприємства та можливості його використання для формування ефективної експортно-збутової політики, розробки зовнішньоекономічної стратегії підприємства тощо. Сучасна економічна наука ще в недостатній мірі приділяє увагу проблемам ефективного управління та розвитку експортного потенціалу промислового підприємства, формування єдиної методики оцінки експортного потенціалу.

Отже, мета даної статті полягає у дослідженні факторів, що впливають на розвиток експортного потенціалу промислового підприємства. Наукова новизна даного дослідження обумовлена визначенням сукупності факторів розвитку експортного потенціалу промислового підприємства, яка може бути використана як основа для розробки методики оцінки експортного потенціалу і моделювання його змін під впливом визначених факторів.

Як було зазначено вище проблема розвитку експортного потенціалу промислового підприємства вимагає застосування системного підходу до її вирішення. У наукових працях під системою розуміється комплекс взаємозалежних елементів, що володіють певними загальними властивостями й об'єднаних для здійснення певної мети. Системним називається підхід, при якому всі зв'язки, елементи, функції й проблеми керування розглядаються у вигляді взаємозалежного цілого [12].

Виділення систем здійснюється на основі наступних основних принципів, згідно яким: система має загальну мету; складається із взаємозалежних елементів, що утворять її внутрішню структуру; існує в оточенні, і в силу цього, поряд із внутрішніми елементами має зовнішнє оточення; має певні ресурси, які забезпечують її функціонування; очолюється керуючим центром, що забезпечує її рух до визначеної мети. Сукупність елементів, що відповідають перерахованим принципам і характеристикам досліджуваного об'єкту, організується в систему.[6]