Законодавство України щодо регулювання робочого часу і часу відпочинку

Відповідно до чинного  законодавства щорічні відпустки  поділяються на основні та додаткові. Додаткові ж, в свою чергу, поділяються в залежності від підстав для надання на:

• щорічні додаткові відпустки за роботу із шкідливими і важкими умовами праці;
• щорічні додаткові відпустки за особливий характер праці
• щорічні додаткові відпустки, що надаються в інших випадках, передбачених законодавством.

Основна відпустка –  це така відпустка, право на яку мають  усі працівники. З 1 січня 1997 р., з  введенням в дію Закону „Про відпустки" встановлена мінімальна тривалість основної щорічної відпустки не менше 24 календарних днів, а не 15 робочих днів, як було до цього часу.

Відпустка надається  за відпрацьований робочий рік. Робочий  рік, на відміну від календарного, обчислюється з дня, коли працівник  фактично приступив до роботи (з  першого дня роботи).

Двадцять чотири календарних  дні – це тривалість звичайної  щорічної відпустки, яка гарантована  всім найманим працівникам, які працюють на умовах трудового договору. Але  деякі категорії працівників  користуються правом на подовжену основну щорічну відпустку. Подовження щорічної основної відпустки залежить від характеру виконуваної роботи, її важкості та інтенсивності, а також від статусу працівників, яким вона може надаватися.

Така категорія працюючих  як працівники, що зайняті на підземних гірничих роботах, у розрізах, кар'єрах і рудниках глибиною 150 метрів і нижче, мають право на щорічну основну відпустку тривалістю 28 календарних днів незалежно від стажу роботи.

Також на більш тривалу  щорічну основну відпустку мають  право й інваліди, незалежно від причин настання інвалідності. Так, інвалідам І та ІІ груп надається щорічна основна відпустка тривалістю 30 календарних днів, а інвалідам Ш групи — 26 календарних днів.

Усі відпустки можна  поділити на дві великі групи: оплатні  і безоплатні. Що стосується підстав для надання оплачуваних відпусток, то їх вже і не так і багато (щорічні, творчі, соціальні, відпустки у зв'язку з навчанням).

Набагато більше в  діючому законодавстві підстав  для надання безоплатних, або  як їх ще називають – відпусток  без збереження заробітної плати.

Власник зобов'язаний надати працівникові відпустку без збереження заробітної плати в таких випадках:

• матері або батьку, який виховує дітей без матері (в тому числі й у разі тривалого перебування матері в лікувальному закладі), що має двох і більше дітей віком до 15 років або дитину-інваліда, – тривалістю до 14 календарних днів щорічно;
• чоловікові, дружина якого перебуває у післяпологовій відпустці, — тривалістю 14 календарних днів;
• матері (особі, яка здійснює фактичний догляд за дитиною) — у разі, якщо дитина потребує домашнього догляду -тривалістю, визначеною у медичному висновку, але не більш як до досягнення дитиною шестирічного віку, а в разі якщо дитина хвора на цукровий діабет І типу (інсулінозалежний), – не більш як до досягнення дитиною шістнадцятирічного віку;
• ветеранам війни, особам, які мають особливі заслуги перед Батьківщиною, та особам, на яких поширюється чинність Закону „Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту", – тривалістю до 14 календарних днів щорічно;
• особам, які мають особливі трудові заслуги перед Батьківщиною, - тривалістю до 21 календарного дня щорічно. Такими особами визнаються Герої Соціалістичної Праці та повні кавалери ордена Трудової Слави1;
• пенсіонерам за віком та інвалідам третьої групи - тривалістю до 30 календарних днів щорічно Це право мають також пенсіонери за віком, які одержують пенсію на пільгових умовах;
• інвалідам 1 та 2 груп — тривалістю до 60 календарних днів;
• особам, які одружуються, — тривалістю до 10 календарних днів;
• працівникам у разі смерті рідних по крові або по шлюбу: чоловіка (дружини), батьків (вітчима, мачухи), дитини (пасинка, падчерки), братів, сестер — тривалістю до 7 календарних днів без урахування часу, необхідного для проїзду до місця поховання та назад; інших рідних - тривалістю до 3 календарних днів без урахування часу, необхідного для проїзду до місця поховання та назад;
• працівникам для завершення санаторно-курортного лікування - тривалістю, визначеною у медичному висновку;
• сумісникам на термін до закінчення відпустки за основним місцем роботи;
• працівникам, які не використали за попереднім місцем роботи щорічну основну та додаткові відпустки, і одержали за них грошову компенсацію, - тривалістю до 24 календарних днів у перший рік роботи на даному підприємстві, до настання шестимісячного терміну безперервної роботи.

ВИСНОВКИ

Як процес цілеспрямованої  дії на предмети зовнішнього світу, праця є основою будь-якої людської діяльності. Основу цих відносин складають  трудові правовідносини, тобто які  виникають між працівником і роботодавцем на підставі укладення між ними трудового договору з приводу використання найманої праці працівника. Але праця кожної особи буде ефективною тільки тоді, коли працівник матиме час не тільки для виконання свої трудових обов'язків, але і час для відновлення працездатності, тобто коли матиме час і для відпочинку.

Робочий час як інститут трудового права є сукупністю правових норм, які визначають тривалість, склад, режим і порядок обліку робочого часу. Інститут робочого часу містить у собі норми Конституції України, яка у ст. 45 передбачає скорочення робочого дня для працівників окремих професій і виробництв, скорочення тривалості роботи у нічний час. Значний масив правових норм, які регулюють робочий час, міститься в Кодексі законів про працю та інших законах України. Відносини, пов'язані з робочим часом, регулюються також великою кількістю підзаконних актів.

Відповідно до чинного  трудового законодавства України  розрізняють нормальний, скорочений і неповний робочий час. Так, відповідно до ст. 50 КЗпП України нормальна тривалість робочого часу працівників не може перевищувати 40 годин на тиждень. Причому потрібно наголосити, що передбачені законодавцем гарантії відносно граничної тривалості робочого часу поширюються на найманих працівників підприємств усіх форм власності. У колективних договорах або інших локальних актах можуть бути закріплені положення про 40-годинний робочий тиждень, а також менші за тривалістю норми робочого часу на даному підприємстві, в установі, організації.

Список використаної літератури

1. Конституція України: Прийнята на п'ятій сесії Верховної Ради України 28 червня 1996 року – К., 1996.
2. Кодекс законів про працю України від 10.12.1971р. – ВВР УРСР, 1971, №50 – ст.375.
3. Основи законодавства України про охорону здоров'я. Закон України від 19.12.92. - Зібрання законодавства України. – т. 5.
4. Закон України «Про відпустки» від 15.11. 96. – ВВРУ. – 1997. - №2. – Ст. 4.
5. Антон О.А. Право на відпустку: соціальний захист і санкції за правопорушення. – Юридичний вісник. – 2004.- № 23. – С. 9
6. Болотіна Н.Б. Трудове право України: Підручник. – К.: Вікар, 2003. – 725 с.
7. Сташків Б. Про додаткову оплачувану відпустку одиноким матерям. – Праця і зарплата. – січень 2005. –№3. – С. 15.
8. Трудове право України: Курс лекцій / За ред. П.Д. Пилипенка. — Львів: Вільна Україна, 2006. – 512 c.