Контрольна робота з “Історія економіки та економічної думки”

 

Міністерство освіти і науки, молоді та спорту України

Чорноморський державний університет ім. П.Могили

Інститут післядипломної освіти

 

Кафедра економічної теорії та економетрії

 

 

 

контрольна робота

 

з дисципліни “Історія економіки та економічної думки”

Варіант 7

 

 

 

 

 

Миколаїв - 2012

ПЛАН

1. Простежте економічні зв’язки між метрополіями та грецькими колоніями на прикладі Північного Причорномор’я. Яку роль відігравали грецькі поліси в економічному розвитку даного регіону?
2. Дайте порівняльну характеристику теорії граничної корисності австрійській школі та теорії трудової вартості. Що спричинило кардинальну зміну у поглядах економістів?
3. Виявіть спільні риси та особливості економічних реформ 1950-70-х рр. в Японії та 1980-90-х рр. в Китаї. Чим, на Вашу думку, викликаний специфічний азіатський варіант економічних реформ? Які його результати?
4. Доведіть новаторство Дж.М. Кейнса у підході до аналізу основних економічних категорій. В чому сутність „кейнсіанської революції”? Чи можна назвати Кейнса спадкоємцем меркантилістів? Чому?

 

 

1. Простежте економічні зв’язки між метрополіями та грецькими колоніями на прикладі Північного Причорномор’я. Яку роль відігравали грецькі поліси в економічному розвитку даного регіону?

 

Численні осілі та кочові племена, що населяли Північне Причорномор'я, вступаючи  у торговельні, воєнно-політичні  відносини з античними державами  Середземномор'я, тією чи іншою мірою  зазнавали впливу античної рабовласницької  цивілізації. Причому найважливішу роль у цих відносинах відіграли грецька колонізація причорноморських земель і утворення тут грецьких міст-колоній. Переселенці з Давньої Греції стали південними сусідами скіфів та сарматів. Вони вступали у взаємовідносини як із грізними степовиками, так і з землеробами українського Полісся та Лісостепу.

Колонізація давала значні прибутки. Через грецькі міста-колонії у метрополію надходили хліб, сировина, раби, забезпечувався збут продукції власного ремесла. Ці міста-держави стали складо вою частиною історичного процесу в Північному Причорномор'ї. Вони мали великий вплив на скіфські та інші племена, встановлювали з ними тісні економічні зв'язки. Крім цього, існування таких міст на Північному березі Чорного моря було могутнім стимулом для прискорення процесу соціально-економічного розвитку племен, що їх оточували.

Перше поселення грецьких колоністів з'явилося ще в VII ст. до н. є. на невеликому острові Березань біля гирла Дніпро-Бузького лиману.

Грецькі міста-колонії Північного Причорномор'я за своєю соціально-економічною  сутністю мало чим відрізнялися від  метрополії.

Важливе місце в економічному житті  Ольвії, Херсонесу та інших міст відводилося землеробству і скотарству

Значну роль відігравало ремісниче  виробництво. Так, великих успіхів  досягли ольвійські майстри у  виготовленні металевих виробів, відлитих із бронзи або міді, дзеркал, прикрас, статуеток, які часто виконувались у «скіфському звіриному стилі». Розвивалися в Ольвії керамічне  виробництво, ювелірне, деревообробне, ткацьке та інші ремесла. Металургійні, ювелірні, текстильні підприємства пра  цювали у Херсонесі. Виготовлялася  різноманітна кераміка. Херсонеські  ремісничі вироби продавалися не тільки у самому місті, а й за його межами — у скіфських поселеннях Криму. По ріках Південної України  багато з цих товарів розходилося  вглиб суходолу.

Греки-колоністи підтримували тісні  стосунки як з грецькою метрополією, так і з місцевими племенами  – скіфами, фракійцями та ін.

Чи не перше місце в житті  колоній посідала торгівля з метрополією  та місцевими племенами — скіфами, сарматами, праслов'янами, фракійцями, з якими колоністи мали тісні  зв'язки. Основним предметом грецького  експорту з теренів України була пшениця. Очевидно, що значну частину  зерна колоністи закуповували у  місцевих хліборобів — праслов'ян. Вивозили також рибу, сіль, шкіри, хутра, мед, віск, будівельний ліс, а також  рабів. У Причорномор'я з метрополії ввозили вино, керамічні вироби, прикраси, скульптури тощо. Всі основні  міста Північного Причорномор'я  мали досить розвинуті монетні системи, що обслуговували насамперед потреби  міської торгівлі.

Торгівля взагалі посідала важливе  місце у житті причорно морських міських центрів. Так, високий рівень внутрішньої торгівлі в Херсонесі  фіксується вже на початку IV ст. до н. є., коли почалося карбування власної  монети. На цей час в основному  завершився процес становлення полісу в Херсонесі як певного соціально-політичного  організму. Надаючи монетній справі Херсонесу особливо го значення, окремі автори навіть розглядають херсонеську  монету як «міжнародну валюту», що викликає певні заперечення в інших  дослідників історії Північного Причорномор'я.

Грецькі міста вели також жваву  заморську торгівлю. Основною статтею  у торговельному балансі (за винятком Херсонесу) був вивіз хліба. Крім того, купці продавали у Грецію, а потім і в Рим худобу, шкіри. Поширеним товаром були також  раби. У свою чергу, ці міста ввозили  із Греції вино й маслинову олію, різні металеві вироби, тканини, предмети розкоші та мистецтва.

В основу права міст Північного Причорномор'я  було покладено правову систему  афінської рабовласницької держави. Водночас на правовий розвиток міст певним чином впливали звичаї та традиції місцевих племен, які проживали по сусідству з ними.

 

2. Дайте порівняльну характеристику теорії граничної корисності австрійській школі та теорії трудової вартості. Що спричинило кардинальну зміну у поглядах економістів?

 

Якщо згадати історію формування і взаємини цих теорій, то неважко помітити, що вони протилежні за своєю суттю. У трудовій теорії вартість розглядається як об'єктивне виробниче відношення людей, а маржиналісти вважають її суб'єктивною категорією. Ці теорії базуються на різних підставах і пояснюють різний коло економічних явищ. Вони виходять з різних методологічних посилок: теорія вартості виходить з об'єктивності економічних відносин, з того, що освіта вартості як основи ціни має об'єктивний характер; теорія граничної корисності базується на суб'єктивних оцінках корисності блага. 

Разом з тим спроба висувати лише одну з цих теорій - теорію вартості або граничної корисності - в якості всеосяжної для пояснення всього різноманіття економічного життя неприйнятна. Ні та, ні інша теорія всього різноманіття економічних явищ не здатна охопити і пояснити все різноманіття економічного життя: воно може бути пояснено в одному випадку при розглянутих вище передумови з позицій теорії вартості, в іншому - з позиції граничної вартості. 

Економічна думка вже давно б'ється в спробі розв'язати конфлікт між теорією вартості та теорією граничної корисності, намагаючись поєднати ці дві теорії, синтезувати їх. У цьому напрямку працювали такі відоміекономісти, як Туган-Барановський, Маршалл і багато інших. Адже протиставлення цих теорій виражає не тільки їх взаємозаперечення, але і взаємозумовленість. Економісти, незалежно від того, стояли вони на позиціях «теорії витрат» або «теорії корисності», в більшості не усвідомлювали цю взаємозумовленість. Тим не менш, починаючи аналіз вартості з поняття витрат, вони незмінно були змушені в кінці кінців звернутися до поняття корисності і, навпаки, почавши з корисності, приходили до витрат. 

Спроби об'єднати їх робив Е.Бем-Баверк («Основні теорії цінності господарських  благ»). 

У більш пізній період (після К. Маркса) були спроби об'єднати теорію трудової вартості (що розуміється як витрати) з теорією граничної корисності (Е. Бершптейн, П. Струве, М.Туган-Барановський, А. Маршалл, Дж.Кларк, П. Самуельсон, О. Шик). 

Всі ці спроби об'єднують їх спрямованість  проти К. Маркса і в більшості  випадків - невірне трактування марксової  теорії трудової вартості.  
Однак і сам К. Маркс допускав можливість витратної інтерпретації його теорії вартості: у I томі «Капіталу» він абстрагується від величини корисності і зосереджується виключно на дослідженні витрат праці. Вартість, розглянута К. Марксом через витрати абстрактної праці, залишається поза корисності цих витрат. Крім того, у К. Маркса немає детально розробленої концепції конкуренції, попиту, пропозиції, ринкових цін, в яких корисність як фактор вартості придбала істотне значення. Нарешті, К. Маркс по суті ототожнив споживчу вартість і корисність, що в значній мірі ускладнило аналіз ролі корисності в теорії вартості. 

Основоположник сучасного напряму  в теорії цінності і цін - відомий  англійський економіст А. Маршалл  зробив спробу відійти від пошуків  єдиного джерела вартості і з'єднав  теорію граничної корисності з теорією  попиту і пропозиції і з теорією  витрат виробництва (витрат). Тим самим він здійснив поворот в економічній теорії вартості від субстанційної аналізу до функціонального, тобто одночасного визначення взаємовпливу корисності, попиту-пропозиції, витрат і ціни. 

Хоча теорія граничної корисності успішно пояснює процес формування рівноважних цін під впливом  попиту та пропозиції на окремі види споживчих  та інвестиційних благ на рівні окремих  ринків і на основі результатів діяльності цих ринків складається сукупна  вартість вироблених та реалізованих всіх благ, на рівні макроекономіки все-таки ця теорія не в змозі пояснити закономірності економічного зростання, такі макроекономічні явища, як інфляція, дефляція, зміна рівня процентних ставок. На основі моделей теорії граничної корисності неможливо будувати моделі макроекономічних взаємозв'язків. 

Отже, за допомогою теорії граничної  корисності можна успішно пояснювати економічні взаємозв'язки на рівні мікроекономіки, а з допомогою теорії трудової вартості - макроекономічні взаємозв'язки. Отже, кожна з цих теорій справедлива в межах своїх сфер застосування.  
Разом з тим ніколи не можна випускати з уваги, що жодна економічна теорія не може пояснити все різноманіття економічних явищ. 

 

3. Виявіть спільні риси та особливості економічних реформ 1950-70-х рр. в Японії та 1980-90-х рр. в Китаї. Чим, на Вашу думку, викликаний специфічний азіатський варіант економічних реформ? Які його результати?

 

Прихід прагматиків до влади в Китаї призвів до кардинальних змін у житті китайського суспільства, початок яким було покладено на Пленумі ЦК КПК в грудні 1978 р. Тоді було взято курс, який отримав назву “чотирьох модернізацій”: перебудову і переведення на нову базу промисловості, сільського господарства, армії, науки і техніки. Ідеологічною основою реформ стали такі принципи: соціалістичний шлях розвитку, демократична диктатура народу, керівництво компартії, марксизм-ленінізм та ідеї Мао Цзедуна. Реформи розпочалися в сільському господарстві, а потім були поширені і на промисловість.

Реформи у сільському господарстві: землю комун порівну поділено між селянськими сім’ями і  передано їм в аренду; створювався  сімейний підряд; з 1984 р. селянам дозволялось  продавати залишки продукції  на ринку після виконання державного замовлення; підвищено державні закупівельні ціни; створено мережу малих сільськогосподарських  підприємств по переробці продукції  і підсобні промисли (у 1988 р. діяло 12 млн. підприємств), які виробляли 1/5 валового промислового продукту.

Реформи в промисловості: на держпідприємствах  вводився госпрозрахунок та економічні стимули праці; заохочувалась індивідуальна  трудова діяльність; створювались невеликі приватні підприємства в торгівлі, сфері обслуговування і легкій промисловості; запроваджувалась оренда в промисловості. З метою залучення іноземних інвестицій для модернізації китайської промисловості, впровадження нових технологій і підготовки кваліфікованих кадрів створювались вільні економічні зони. 
Економічні реформи дали значний приріст виробництва (близько 8-10% на рік). На споживчому ринку з’явилась велика кількість товарів, які раніше були відсутніми. Китай став одним з найбільших експортерів. Підвищився життєвий рівень населення. За обсягом валового національного продукту Китай поступався лише США, але з розрахунку на душу населення знаходиться на останніх місцях.

Особливістю китайських реформ є те, що вони не зачепили політичну сферу. У Китаї при владі залишається  Комуністична партія. Спроби демократичних  сил поставити питання про  політичні реформи завершились  кривавою трагедією на площі Тя-ньаньмень  у 1989 р.

Що стосується Японії, то в період з середини 50-х до кінця 60-х років сформувався її сучасний вигляд як високорозвиненої промислової держави. До найважливіших процесів цього періоду слід віднести початок і розвиток науково-технічної революції, надвисокі темпи економічного зростання. Наслідком цих процесів з'явилися серйозні зміни в соціальній структурі японського суспільства, а саме значне підвищення питомої ваги осіб найманої праці серед самодіяльного населення; розмивання проміжних верств і груп, зокрема різке скорочення чисельності селянства; збільшення числа службовців в продуктивних і непродуктивних сферах господарства, зростання чисельності найманих працівників і зміна галузевої та кваліфікаційної їх структури, в першу чергу підвищення питомої ваги кваліфікованих робітників; швидке зростання осіб інтелектуальної праці і т.д. До того ж розвиток науково-технічної революції в країні значною мірою сприяло зниженню рівня безробіття, істотного для Японії підвищення заробітної плати і поліпшення умов життя осіб найманої праці в порівнянні з попереднім періодом.