Методичне забезпечення економічної категорії «інвестиційний потенціал»

Спроби  визначення інвестицій робили і вітчизняні вчені. Так, за Д.Стеченко,  інвестиції - це „витрати грошових коштів, частина  доходу, яка використовується не на поточне споживання, а на відтворення  всього суспільного та індивідуального  капіталу, кінцевою метою яких є  отримання більш високих доходів  і соціального ефекту у майбутньому”. Головною особливістю запропонованого  визначенння є його спрямування  на досягнення ефекту саме у довгостроковій перспективі.

С. Мочерний визначає інвестиції, як „витрати на виробництво  всіх інвестиційних товарів, які  використовуються на заміщення зношених машин, устаткування, споруд, й у  будь-які інші інвестиції, спрямовані на приріст виробничих фондів”. Автор  звертає увагу, що головною умовою інвестування є зростання вартості, проте чітко  не визначає форми інвестицій, обмежуючи  їх тільки процесами заміщення та оновлення фондів.

На різні  форми інвестування вказує А. Пересада, а саме: «інвестиції - значно ширша  економічна категорія, ніж довготермінове капіталовкладення у виробничі  активи, оскільки можуть здійснюватися  в найрізноманітніших формах (реальній, фінансовій, інтелектуальній, інноваційній); у кінцевому результаті отримується  дохід (прибуток), дивіденди тощо».

Характеризуючи  економічну сутність інвестицій, слід зазначити, що навіть у сучасній літературі цей термін інколи трактується помилково  та вузько. Так, помилки виникають  під час розуміння під інвестиціями будь-яких вкладень коштів, які не обов’язково  призводять до збільшення капіталу чи отримання прибутку. Проте максимізація прибутку, яка має на меті отримання  економічного ефекту, не завжди є метою  інвестування, інколи необхідно підтримати збиткові виробництва, що дозволить  зберегти робочі місця, і отримати соціальний ефект. На сьогодні, в світовій практиці найвагомішим та найпоширенішим результатом  інвестування є зростання ринкової вартості підприємства.

Другою  суттєвою помилкою, яка була розповсюджена  в умовах централізованої економіки, це – ідентифікація інвестицій із капітало-вкладеннями, які можуть розглядатись лише як форма реальних інвестицій.

Новим є  визначення Румянцевої Е.Е.: „інвестиції  – довгострокове вкладення капіталу, яке складається з капітальних  витрат; витрат, пов’язаних із зростанням оборотного капіталу або оборотного капіталу у повному обсязі, необхідним для налагодження виробництва, а  також витрат, необхідних для підготовки інвестиційного проекту”. Вона зауважує на відмінностях інвестиції та капіталовкладень, що не охоплюють фінансові витрати  проекту. Але навіть у її роботі поняття  інвестиційного потенціалу не визначено.

Відповідно  до Закону України „Про інвестиційну діяльність” інвестиціями можуть бути всі види майнових та інтелектуальних  цінностей, що вкладаються в об’єкти  підприємницької та інших видів  діяльності, в результаті якої створюється  прибуток або досягається соціальний ефект. Інвестиції можуть існувати в  грошовій або матеріальній формах, у формі матеріальних прав та інших  цінностей. Інвестиції в грошовій формі  включають грошові кошти, цільові  банківські вклади, паї та цінні  папери. Інвестиції у матеріальній формі поділяються на рухоме та нерухоме майно .

Основною  ознакою, за якою виділяють форми  інвестицій, є об’єкт вкладання  капіталу. За цією ознакою західна  економічна теорія поділяє інвестиції на реальні та фінансові. До фінансових інвестицій відносять придбання  акцій, облігацій, казначейських зобов’язань  та інших цінних паперів. Реальні  інвестиції забезпечують високі темпи  розвитку та диверсифікації діяльності зростаючих підприємств відповідно до обраної ними загальної економічної  стратегії.

 Формування та розвиток інвестиційного потенціалу підприємства відбувається в певних межах або з урахуванням принципів, що визначають його використання:

• Врахування стратегічних цілей підприємства при формуванні та нарощуванні інвестиційного потенціалу підприємства. Розмір потенціалу повинен бути достатнім для забезпечення ефективного розвитку підприємства відповідно до обраної ним як загальнокорпоративної, так і інвестиційної стратегії.
• Відповідності рівня інвестиційної активності підприємства поточним та перспективним потребам розвитку.
• Забезпечення гнучкості інвестиційного потенціалу до впливу факторів внутрішнього та зовнішнього середовища. Підприємство при здійсненні інвестиційної діяльності повинно оперативно реагувати на зміни інвестиційного клімату, появу нових інвестиційних можливостей.
• Забезпечення диверсифікованого використання інвестиційного потенціалу, а саме сприяння перерозподілу невикористаних ресурсів між різними видами діяльності повинно забезпечити повне використання фінансового, виробничого та трудового потенціалів підприємства.
• Використання у тісному взаємозв’язку інноваційного потенціалу, що дозволить забезпечити конкурентні позиції підприємства а його продукції на ринку, тобто подальший розвиток.
• Врахування стадії життєвого циклу підприємства при використанні інвестиційного потенціалу. Кожна стадія життєвого циклу має свої особливості у здійсненні підприємством інвестиційної діяльності.
• Необхідність оптимізації структури інвестиційного потенціалу підприємства. Саме визначення оптимального співвідношення між власними, позиковими та залученими ресурсами дозволить забезпечити фінансову стійкість підприємства, збільшити рівень рентабельності власного капіталу.
• Маневреності та ліквідності інвестиційного потенціалу, що дозволить при використанні інвестиційного потенціалу швидко мобілізувати ресурси та за короткий час перевести їх у потрібну форму для реалізації інвестиційних можливостей.
• Врахування ризиків та їх оцінка при прийнятті рішень щодо використання інвестиційного потенціалу.

Рис.2. Структура інвестиційного потенціалу підприємства

Отже, інвестиційний потенціал  підприємства, що розглядається як можливість вкладення коштів у матеріально-речовинні  й власні фактори виробництва  для забезпечення умов нормального  процесу відтворення на підприємстві, одержання очікуваного прибутку, містить, з одного боку, протиріччя сучасного економічного становлення  і розвитку підприємства, а з іншого — змістовні характеристики сучасного  інвестиційного процесу: сполучення ринкових, конкурентних і державних механізмів, вартісної і натурально-речовинної форм руху інвестицій, різноманітність  джерел інвестування та інших факторів.

   1.2. Методичні принципи оцінювання інвестиційного потенціалу підприємства

Основою реалізації інвестиційної політики підприємства є його інвестиційний  потенціал. Планування інвестиційного потенціалу надає підприємству додаткові  можливості, а саме забезпечує зв’язок  інвестиційних рішень з метою  та стратегією розвитку фірми. Формування та використання інвестиційного потенціалу підприємства залежить від його розміру, тобто можливостей забезпечити  розвиток підприємства.

Для з’ясування розміру інвестиційного потенціалу у вартісному вираженні необхідно  провести його оцінювання. Воно дозволяє визначити ступінь залучення  інвестиційних ресурсів в обіг шляхом порівняння оцінок активної його частини  та загального обсягу інвестиційного потенціалу.

Визначення  оцінки є досить дискусійним питанням. Так, О.С. Федонін, І.М. Репіна розглядають  оцінку, як «результат визначення та аналізу  якісних та кількісних характеристик  об’єкта що ним управляють, а  також самого процесу управління ним. Оцінка дає можливість встановити як працює підприємство, чи досягаються  поставлені цілі, як зміни  й удосконалення  в процесі управління впливають  на повноту використання потенціалу підприємства, його ефективність».

Оцінка  потенціалу підприємства передбачає використання системи показників побудованих  на моделі формування потенціалу, що враховує як динамічний розвиток, так і сформовані теоретичні передумови. Вона може бути як інтервальною, так і сукупною за період відтворення потенціалу.

Як свідчить проведене дослідження, основними  методичними принципами оцінки інвестиційного потенціалу є наступні:

• системності – процес оцінки повинен бути заснований з урахування того, що потенціал є складною схоластичною системою;
• узгодженості – визначає необхідність взаємопов’язувати окремих етапів процесу оцінки, узгодження між собою показників, що використовуються у процесі оцінки;
• варіантності – визначає необхідність отримання декількох варіантів значення потенціалу;
• оптимальності – визначає вибір найкращого з можливого, тобто максимальних можливостей;
• комплексності – розглядає всі складові потенціалу у їх взаємозв’язку та у залежності з іншими процесами та явищами;
• адекватності – визначає те, що оцінка повинна відповідати суті поняття, а також відображати існуючу реальність;
• ефективності процесу оцінки – визначає необхідність перевищення економічного ефекту над витратами на проведення оцінки.

Методи  оцінки інвестиційного потенціалу підприємства – це способи, що використовуються у процесі оцінки потенціалу підприємства та спрямовані на отримання конкретного  результату. Основними методами оцінки потенціалу підприємства та його складових  є експертний, бальний методи, рейтинговий  порівняльний аналіз, метод аналогій, факторний аналіз, методи моделювання, економіко-математичні методи.

Основним  стимулом постійного розвитку підприємства виступає мінливість зовнішнього середовища, відповідно до потреб якого змінюються пріоритети розвитку підприємства. Таким  чином, потенціал підприємства виступає резервом розвитку підприємства. Потенціал  необхідно розглядати на основі процесного підходу, що дозволяє одночасно проводити  ідентифікацію можливостей, оцінку ймовірності їх реалізації, визначення оптимального для підприємства результату, оцінку рівня використання виявлених  можливостей.

Інвестиційна  проблематика відноситься до економічних  проблем, для розв’язання яких доцільно використовувати елементи системної  динаміки. В межах якої, вирішення  широкого кола інвестиційних проблем  передбачає врахування таких факторів:

• максимізація ринкової вартості підприємства, що є метою нарощення інвестиційного потенціалу у довгостроковому періоді;
• охоплення при аналізі всіх бізнес-сегментів підприємства, що повинно забезпечити його збалансований розвиток;
• забезпечення виконання корпоративних обмежень (виробничих планів, ліцензійних угод) при різних сценарних умовах.

Аналізуючи  публікації присвячені проблемам оцінки потенціалу, необхідно зазначити  про підхід Мерзликіної Г.С. та Каховської Л.С., які запропонували проводити  оцінку потенціалу відповідно до структури:

• ринковий потенціал: потенційний попит на продукцію та частка ринку, яку займає підприємство, підприємство та ринок факторів виробництва;
• виробничий потенціал: потенційний обсяг виробництва продукції, потенційні можливості основних засобів, потенційні можливості використання сировини та матеріалів, потенційні можливості професійних кадрів;
• фінансовий потенціал: потенційні фінансові показники виробництва, потенційні інвестиційні можливості.

Часткову  оцінку інвестиційної складової  підприємницького потенціалу можна  зустріти в методиках оцінки загального (або підприємницького) потенціалу підприємства.

Серед відомого методичного апарату щодо оцінки інвестиційного потенціалу підприємства вважаємо за доцільне виділити такі три  основні підходи: ресурсний, функціональний та цільовий. Розглянемо кожний з цих  підходів.

В межах  ресурсного підходу інвестиційний  потенціал можна розглядати як реалізацію можливостей використання інвестиційних  ресурсів підприємства. Тим не менш, потенціал не можна розглядати лише як звичайну сукупність ресурсів та можливостей  їх залучення у відтворення. Використання ресурсів завжди цілеспрямоване, організоване відповідним чином для реалізації потреб суб’єкта. Відповідно інвестиційний потенціал повинен розглядатись як деяка комбінація ресурсів, яка має додаткові синергетичні переваги.

Розглядаючи ресурсний підхід до оцінки інвестиційного потенціалу, необхідно враховувати  поділ ресурсів на активну та пасивну  частини в залежності від ступеня  їх залучення в господарський  процес. Активна частина інвестиційного потенціалу представлена ресурсами, які  залучені в економічну діяльність і  формують результат від його використання. Таким чином, активна частина  визначає поточні результати функціонування. Пасивна частина представлена ресурсами, які є в наявності, враховані, але не задіяні в господарському обігу.

Недоліком ресурсного підходу є те, що він  не дає змоги оцінити чи відповідає потенціал підприємства необхідним характеристикам, які зумовлюють його належне використання. Він орієнтує підприємство або на нагромадження  всіх видів ресурсів, якщо метою  діяльності є розвиток підприємства, або на жорстку економію ресурсів без урахування потреб зростання. Ресурси  мають вартісну оцінку та цільову  спрямованість на створення доданої  та споживчої вартості, тому кожен  вид ресурсів має свій вплив на формування кінцевих результатів. З  метою максимізації результатів  діяльності потрібно вивчати та формувати  структуру складових потенціалу.

Відмінність між «ресурсами» та «потенціалом»  підприємства полягає в тому, що ресурси існують незалежно від  суб’єкта господарювання, а потенціал  є від нього невіддільним.

Пілюшенко В.Л. під інвестиційним потенціалом  розуміє сукупність наявних матеріальних, нематеріальних, трудових та організаційно-управлінських  ресурсів підприємства, що характеризує його спроможність прийняти та освоїти  інвестиційні кошти.

Аналіз наукової літератури дав нам змогу з’ясувати, що головний акцент вітчизняні науковці роблять на методах оцінювання ефективності використання інвестицій в окремі проекти (реальні, фінансові) і значно менше уваги приділяють дослідженню питання ефективності інвестиційного потенціалу загалом. Враховуючи, що інвестиційний потенціал підприємства має забезпечувати досягнення генеральної мети організації, питання формування цього процесу з точки зору якнайповнішого досягнення мети, а отже, максимальної загальної ефективності вважаємо ключовим. В умовах обмеженості інвестиційних ресурсів підприємство не може реалізувати всі можливі інвестиційні проекти, а змушене робити вибір і поєднувати проекти так, щоб сукупний результат від інвестицій був оптимальним.