Міжнародний поділ праці

Міжнародне поділ такого чинника, як земля, означає, що країни у різного рівня наділені на природні ресурси: водою, лісами, на корисні копалини. Міжнародне поділ землі як чинника виробництва слід тлумачити у тому сенсі, деякі країні мають родючий грунт для ефективного сільського господарства. У широкому значенні міжнародний поділ землі як чинника виробництва включає міжнародний поділ природних ресурсів (нафти, алмазів, металів тощо.), і навіть природно-кліматичні умови, різне географічне розташування, кількість випадаючих опадів, температурного режиму і географічне поповнення країн (наприклад, на перетині важливих торгових шляхів).

Міжнародне поділ капіталу як чинника виробництва передбачає, передусім, різну забезпеченість країн запасами потребує матеріальних та фінансових коштів, різні історичні традиції досвіду виробництва, розбіжності у грошових заощадженнях населення. Слід пам'ятати, що капітал існує у різноманітних формах, але універсальної формою є грошова.

Міжнародне поділ технологій, як чинника виробництва – це результат  відмінностей у рівні науково-технічного розвитку країн світу. У даному разі це наслідок відмінностей у забезпеченості країн іншими чинниками виробництва. Але оскільки багатство природних ресурсів не гарантує процвітання, а бідні на ресурси України може бути лідерами технологічного прогресу (наприклад, Японія), не можна однозначно пояснити причини міжнародного поділу технологій.

Нарешті міжнародний поділ  наукових ресурсів — різна забезпеченість держав сумою передовий інформації, зосередженого у наукових закладах державної і банках даних.

 

 

 

Г) форми міжнародних економічних відносин

У другій половині XX ст. міжнародні економічні відносини у світовому господарстві набули надзвичайного значення. Цьому сприяло розширення і поглиблення економічних відносин між країнами, групами країн, окремими фірмами та організаціями. Посилюється міжнародний поділ праці, інтернаціоналізація господарського життя, збільшується відкритість національних економік, розвиваються та укріплюються регіональні міжнародні структури. Міжнародні зв´язки пронизують більшість національних економік, спричиняючи значний вплив на світову економіку. Базуючись на економіці окремих держав та світовій економіці, міжнародні економічні відносини залежать від них. Але вони є самостійним явищем, формою існування і розвитку світового господарства, його внутрішнім механізмом.

МЕВ відображають господарські зв´язки між державами, регіональними  об´єднаннями, підприємствами, фірмами, установами, юридичними та фізичними особами для виробництва та обміну товарів і послуг, матеріальних і фінансових ресурсів. Основою їх є ринкові системи і механізми.

Міжнародні економічні відносини  проявляються на різних рівнях економіки — на макрорівні, мікрорівні, наднаціональному рівні. На кожному з рівнів діють різні суб´єкти зовнішньоекономічної діяльності: на мікрорівні — окремі громадяни, підприємства і фірми, які проводять зовнішньоекономічні операції; на макрорівні — національні господарства, які безпосередньо здійснюють і регулюють зовнішньоекономічну діяльність; на наднаціональному рівні — міжнародні організації та наднаціональні інститути.

У світовому господарстві розвиваються усі найважливіші форми міжнародних економічних відносин:

1) міжнародна торгівля  товарами та послугами; Міжнародна торгівля являє собою обмін товарами та послугами між державно оформленими національними господарствами.

2) міжнародна міграція  капіталу; Міжнародний рух капіталу — це його переміщення між країнами світу у пошуках більш вигідної сфери застосування

 

 

 

3) міжнародна міграція  робочої сили; Міжнародна міграція робочої сили - переміщення працездатного населення з країни в країну, викликане причинами переважно економічного характеру

4) міжнародна передача  технології;

5) міжнародні валютно-фінансові  та кредитні відносини;

6) міжнародна економічна  інтеграція;

7) міжнародні зусилля у  вирішенні глобальних економічних  проблем.

 

Усі форми міжнародних  економічних відносин взаємопов´язані  й взаємозалежні. Для них на сучасному етапі характерне:

1) зростання масштабів  і якісна зміна характеру традиційної  міжнародної торгівлі готовою  продукцією — із суто        комерційної вона значною мірою перетворилась у засіб безпосереднього обслуговування національних виробничих процесів;

2)інтенсифікація міграції  капіталу в різних формах;

3)зростання масштабів  міграції робочої сили;

4)прискорення і розширення  інтеграції економік країн і регіонів;

5)швидкий обмін науково-технічними  знаннями;

6)розвиток сфери послуг;

7) об´єднання зусиль у  вирішенні глобальних економічних  проблем.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

Д) суб*єкти міжнародної економіки

У міжнародній економічній  діяльності беруть участь відповідні суб'єкти: держави, інтеграційні об'єднання  країн, транснаціональні корпорації, міждержавні  організації, союзи підприємців, фірми  й окремі особи.

Держава як носій влади, власник і розпорядник власності, великих фінансових коштів є звичайним і особливим "суспільним" підприємцем. Водночас вона впливає на національну економіку через бюджетну, кредитну, грошову, валютну політику. Разом з короткостроковим регулюванням використовуються довгострокові важелі, проводиться відповідна науково-технічна, інноваційна, структурна політика, стимулюється подолання регіональних відмінностей, підвищення конкурентоспроможності національних суб'єктів господарювання.

Транснаціональним корпораціям властива повна або майже повна самостійність у рішеннях і діях, спрямованих на збільшення маси прибутку, зміцнення позицій на світовому ринку, а отже, й розширення масштабів господарської діяльності, посилення конкуренції. У сучасних умовах найбільші транснаціональні корпорації планують свою діяльність у світовому масштабі. Глобальний маркетинг, який ґрунтується на такому підході, призводить до зростаючого міжнародного переплетіння економічних, соціальних і політичних структур. Ці процеси значно змінюють умови міжнародної діяльності її суб'єктів, деформують відповідний ринок. Так, значна частка світової торгівлі є внутрішньофірмовим постачанням таких корпорацій за внутрішньо-фірмовими, трансфертними цінами.

Особливе місце у міжнародній  економічній діяльності належить "Великій  сімці", утвореній у середині 70-х  рр. керівниками США, Японії, ФРН, Великої Британії, Франції, Італії і Канади для координації економічної політики провідних західних країн.

Підприємницькі міжнародні організації беруть участь у міжнародній економічній діяльності на приватній основі. Найвпливовішою у міжнародній діяльності є Тристороння комісія, створена в 1973 р. Вона об'єднує приблизно 300 представників бізнесу із США, Західної Європи, Японії з метою сприяння співробітництву підприємців різних країн.

Світова економічна криза 2007-2010 рр. вплинула на всі види міжнародної економічної діяльності: фінансову (нестійкість фінансових ринків), інвестиційну (зменшення прибутковості, пере накопичення спекулятивного капіталу), виробничу (абсолютне скорочення обсягів виробництва), торговельну (підвищення цін на високотехнологічні товари, зниження цін на сировину).