Негативні наслідки монополізму і недобросовісної конкуренції

Оскільки кожне підприємство, як було сказане вище, здійснювало виробництво  і збут продукції самостійно, було зобов’язане продавати свої товари по єдиній, встановленій картельною угодою, ціні. Звичайно, така угода передбачала і поділ ринку: встановлювалося де тому чи іншому учаснику картелю дозволяється збувати свою продукцію. Іноді картельна угода встановлювала для кожного підприємства частку ( квоту ) його участі у виробництві чи в обсязі продажу. Відповідно до цієї квоти ( норми ) кожен з учасників картелю не повинен перевищувати обсяг виробництва і збуту. За порушення накладався штраф, який ішов у загальну касу. Встановлювалася також так звана картельна ціна – різновид монопольної ціни, яка встановлювалася з метою знищення конкурентів та забезпечення умов для получення монопольного прибутку. Картельна ціна була корисна для розвитку монополій. Важливим для кожного учасника картелі було те, що вони зберігали свою виробничу і комерційну самостійність.

Картелі були розповсюджені досить широко в Германії, складалися навіть міжнародні картелі. Це такі союзи монополій  різних країн, між якими також  складалися угоди про розподіл ринків збуту, джерел сировини, встановлення монопольних цін, використання патентів. Як правило, такі міжнародні картелі  існували в рамках однієї галузі.

На сучасному етапі картелі  існують у формі патентних  пулів, ліцензійних договорів, консорціумів з проведення науково-дослідних  розробок тощо.

Синдикат ( від грец. – “згода” ) – це така форма монополістичного об’єднання, де розподіл заказів, закупки  сировини та реалізація виробленої продукції  здійснювався через єдину збутову  контору або інший аналогічний  орган. Наприклад, в дореволюційній Росії такими конторами були “Продамет”, “Продуголь”, Сахарний синдикат.

Синдикат зв’язував підприємства, що увійшли до нього, тісніше. Ці об’єднання підприємств виробляли, як правило, масову однотипну продукцію. Кожне  окреме підприємство в ньому не продавало  своєї продукції самостійно, а  здавало її синдикату, який здійснював збут через свою контору. Отже, учасники синдикату втрачали власність на вироблений продукт, вони зберігали виробничу самостійність, але втрачали комерційну. Кожен учасник, будь – то підприємство чи фірма, одержує від контори відповідну частину прибутку, який залежить від квоти виробництва та інших умов. Тобто прибуток розподілявся відповідно до частки кожного підприємства в обсязі продажу.

В сучасних умовах коли у ряді країн  існує антимонополістичне законодавство, синдикати втратили своє значення як форма монополістичного об’єднання. Нині синдикати існують переважно  у сфері торгівлі, деякі у сфері  виробництва, так , наприклад, алмазний синдикат контролює світовий ринок  необроблених алмазів.

В Україні, як правило, синдикати створилися у формі акціонерного товариства. Вони підпорядковують собі необ’єднаних підприємців шляхом встановлення цін  на сировину, матеріал, свою продукцію.

Трест ( від англ. – “довір’я” ) - це такий вид монополій, де учасники втрачають не тільки комерційну, а  й виробничу і навіть юридичну самостійність, підкоряючись єдиному  контролю. Хоча трести є найбільш тіснішою формою об’єднання, кожне з підприємств  окремо вже не могло вирішувати, що і як виробляти. Вони не могли  вести справи і укладати угоди  на свій страх і риск. Ними управляв і від їх імені вів усі справи трест. Реальна влада в тресті сконцентровувалася в руках правління  або головної компанії. Кожний з  власників підприємств получає  певну кількість акцій у відповідності  з величиною вкладеного капіталу, тим самим получає право на участь в правлінні та на відповідну частину прибутку – дивіденди.

Як правило, трести об’єднують однорідні  підприємства. Вони виникли у США  в останній третині XIX ст. Першим трестом  вважається утворена Дж.Д. Рокфеллером  нафтова компанія "“Стандарт  ойл" ( 1879 ). Поширення трестів у  Європі почалося після першої світової війни.

В наші дні синдикати і трести майже не трапляються, а картельні  угоди об’єднують вже не окремі підприємства, а монополістичні об’єднання – великі акціонерні компанії. ( корпорації ). Зате з’явилася і стала поширена нова форма монополістичного об’єднання – концерни. На відміну від старих форм, концерн є багатогалузевою монополією, котра охоплює найрізноманітніші підприємства.

Концерн ( від англ. – “підприємство, фірма” ). Це об’єднання формально  самостійних підприємств різних галузей виробництва, транспорту, торгівлі, банків і страхових компаній на основі повної фінансової залежності від власників  контрольного пакету акцій. Ядром концерну є велике промислове підприємство, трест, банк або спеціально створене головне товариство - холдинг. Ця форма  монополістичних об’єднань найбільш розповсюджена. Для концерна характерна децентралізована система управління підприємствами (по основним групам продукції  або регіонам ), великий об’єм  внутрішньо-фірмених постачань; централізованими в ньому являються, як правило, капіталовкладення  та фінанси.

Охоплюючи найрізноманітніші підприємства, концерни відображають потребу розвитку продуктивних сил, які диктують необхідність комбінування, а також прагнення  до диверсифікації. Диверсифікація –  нове явище в економіці розвинутих країн світу, яке почало розвиватися  з середини 50-х рр. XX ст. Сутність її полягає в проникненні великих  фірм у галузі, що не мають прямого  виробничого зв’язку з основною галуззю їхньої діяльності. Мотивами, які спонукають монополію до диверсифікації є:

а) прагнення пом’якшити проблему реалізації, послабити залежність від  кон’юктури ринку в зв’язку з  падінням попиту на той чи інший  вид продукції;

б) прагнення пом’якшити наслідки економічних криз.

На початку виникнення монополістичного капіталу в кожній країні найбільш характерною була та чи інша форма  монополій. У Німеччині, наприклад, переважали картелі, в Росії і  Франції – синдикати, у США  – трести, в Японії - концерни. В  сучасних умовах синдикати і трести в чистому вигляді майже не трапляються, а картельні угоди  об’єднують уже не окремі підприємства, а монополістичні об’єднання - великі акціонерні компанії (корпорації). При цьому картельні угоди найчастіше укладаються негласно, часто вони навіть не оформляються юридично, щоб зберегти цілковиту таємницю. Переважною формою монополістичних об’єднань стали багатогалузеві концерни. Ця форма набула великого поширення. На відміну від старих форм, концерн охоплює найрізноманітніші підприємства. Така форма об’єднання відображає потреби розвитку продуктивних сил, які диктують необхідність комбінування, а також прагнення до диверсифікації, впровадження в інші галузі виробництва, що полегшує боротьбу з конкурентами і дає можливість краще використовувати кон’юнктуру ринку. В концерни входять не тільки підприємства, які належать їм, але і заводи і фірми, які формально не є їх власністю, але постачають підприємствам концерну деталі, приладдя або виконують якісь послуги.

В міру розростання концерни утворюють  конгломерати, велетенські промислові комплекси. Конгломерат ( від лат. “зібраний”) – це одна з форм монополії, в  якій під єдиним фінансовим контролем  зосереджені компанії, що діють у  різних, технологічно не пов’язаних між  собою галузях. Як правило, конгломерати належать одній фірмі і випускають на одній або більше стадіях виробництва  різнорідні неконкурентні товари або  оперують на сегментах ринку, які  не перетинаються. Підприємства при  цьому мають широку автономію  економічної діяльності управління ними централізоване. Структура конгломератних об’єднань нестійка: вони можуть розпадатись  або утворювати концерн. Відома класична копія – об’єднання – американський  “ІТТ” ( Інтернешнл телефоун енд телеграф), яке виробляє телекомунікаційне  устаткування, комплектуючі деталі для  автомобілів. Сюди входять деревообробні  підприємства, готелі тощо.

Різниця між багатогалузевим концерном  і конгломератом з погляду  самостійного прийняття важливих управлінських  рішень полягає у тому, що в першому  лише найсильніші підприємці мають  право на участь у спільному фінансовому  контролі, який здійснюють головна  фірма або банк; у конгломераті право на участь у спільному управлінні має обмежене коло учасників ( порівняно з концерном ).

Останнього часу розвинулася така форма монополістичних об’єднань, як консорціуми. Консорціум - це вже  об’єднання не окремих підприємств, а монополій. Іноді об’єднуються монополії різних країн для проведення якоїсь фінансової операції, наприклад  для надання позички якій –  небудь країні. Консорціум може створюватися і для розмежовування інтересів  монополій, які конкурують, в галузі добування та збуту певного товару, наприклад, нафти. Можна сказати, що консорціуми є своєрідними “картелями монополій”. Їх особливо часто створюють  для спільного хазяйнування у  країнах, що розвиваються.

Таким чином, організаційні форми  монополій різні. Розвиток продуктивних сил, загострення конкурентної боротьби між монополіями викликають до життя  нові або змінюють старі форми. Але  якою б не була організаційна форма  монополістичного об’єднання, вона в  будь-якому випадку має одну і  ту ж мету: забезпечити хазяям монополії  одержання найбільших прибутків.

Крім різних форм монополій, існують  окремі їх види та типи. Розрізняють  два види ринкових монополій, кожний з яких має свої підвиди.

До першого виду ( власне монополія ) відносяться фірми, які є єдиним виробником товару, що надходить на ринок, причому в нього немає  близького замінника. Ціна такого товару повністю визначається фірмою й не залежить від кон’юктури ринку. Монополія  – продавець, а точніше виробник ( картелі, синдикати, трести ), може бути одно продуктовою, тобто такою, яка  монополізує виробництво і збут одного виду продукції, багато продуктовою, коли монополізується виробництво  і збут багатьох видів продукції  однієї або ряду галузей. Якщо такі монополії стають головною формою організації  виробництва в кожній галузі, то вони істотно обмежують конкуренцію, деформують ринок. Тому держава всіляко  повинна обмежувати рішучі заходи для  обмеження їх впливу на економіку. Різновидом монополії – продавця виступає так звана технологічна монополія. Суть такої монополії полягає в тому, що монополізується виробництво і збут не багатьох продуктів і навіть не одного, а певного різновиду даного продукту. Наприклад, одна з модифікацій двокамерного холодильника або кольорового телевізора. Така монополія пов’язана з диференціацією продукту. В результаті будь-яке підприємство, якщо воно має можливість зацікавити продавців якими–небудь особливостями ( якостями ) свого товару, здобуває певну монополію на цей товар і може користуватися нею для підвищення цін з метою отримання додаткового прибутку. Особливість такої монополії, на відміну від попередніх, у тому, що вона не обмежує конкуренції, а розвиває й поглиблює її. Чому? Тому, що скрізь, де існує диференціація продуктів, будь – який продавець, хоча й володіє монополією, в той же час зазнає конкуренції з боку більш-менш досконалих замінників. Тобто, заволодівши монополією на виробництво і збут якогось різновиду продукту, монополіст спонукає тим самим конкурентів конструювати рівноцінні замінники цього різновиду. В результаті конкуренція між виробниками різновидів одного й того ж продукту ще більше розгортається. Тому такий вид монополій антимонопольним законодавством не повинен обмежуватися.

Другим видом є монополія  – покупець. В якості таких монополій  має виступати держава, а також  окремі фірми. Наприклад, монополізація  однією або декількома переробними  фірмами збуту сировини, яка вирощується  й реалізується сотнями сільськогосподарських  підприємств. Теж саме можна сказати  про металургійні комбінати, які  монополізують збут сировини підприємств  добувної промисловості. Більшість  таких споживчих монополій, які  у світовій економічній науці  отримали назву монополій, виникає  завдяки створенню штучних умов, що обмежують конкуренцію виключно з метою забезпечити перерозподіл прибутку на користь монополістів. Тому нормальне функціонування ринкової економіки передбачає обмеження  сфери їх дій.

Отже, в якому б вигляді монополія  не фігурувала, вона так чи інакше деструктивно впливає на ринок. Найбільш деформує ринок двостороння монополія, коли взаємодіють один продавець і  один покупець. У цій ситуації, практично  неможливий контроль суспільства за цінами, якістю, бо вони встановлюються шляхом угоди між ними. Прикладом  подібної ринкової структури є військово  – промисловий комплекс, де в  якості виробника виступає одна фірма, а покупця – військове відомство.  

Типи монополізму:

Економічний монополізм. Цей тип  монополізму є стержневим. Саме він  дав змістовне наповнення всім іншим  монополістичним процесам в економіці, які відбиваються в результаті подальшого поділу праці в умовах товарного  виробництва. Економічний монополізм виростає з конкуренції, базується  на концентрації і централізації  капіталу. Суть його полягає в утворенні  великих підприємств, об’єднань  підприємств, які концентрують у  своїх руках виробництво і  збут основної частини продукції  певної галузі або декількох галузей, що дає їм можливість впливати на рівень цін з метою забезпечення собі високого (монопольного) прибутку. Такий  тип монополізму являє собою  загрозу ринковій економіці і  тому повинен бути постійно в полі зору держави, щоб не допускати перетворення великого бізнесу, виникаючого на основі концентрації і централізації, в  монополію.

Технологічний монополізм проявляється в тому, що влада над ринком великих  корпорацій ( контроль виробництва  і збуту певної продукції ) зумовлена  не стільки прагненням захопити ринок, подавити конкурентів, максимізувати  ринок, наприклад, як металургія, електроенергетика, транспорт, тобто галузі, де сама технологія робить економічно ефективними лише великі ( іноді навіть централізовані) виробництва.

Технологічний монополізм певною мірою  можна назвати природним, саме тією мірою, якою є природна своєрідна  конфігурація виробництва, що його породила. Звідси випливає дуже важливий, особливо для сучасної України, висновок, що на ті сектори економіки, де домінує  технологічний монополізм, демонополізація не повинна розповсюджуватися. У всякому разі, не приймати в них тотального характеру. Важко, наприклад, уявити собі утворення висококонкурентного ринку, якщо поруч з діючою залізницею збудується нова, конкуруюча з нею. Ринки, окуповані технологічними монополіями, є монопольними цілком на природній основі і ще довго будуть залишатися такими.