Основні принципи регулювання на ринку послуг

Основні принципи регулювання  на ринку послуг

Систему державного регулювання  споживчого ринку слід розуміти як сукупність відносин між суб'єктом  і об'єктом управління, які в  свою чергу мають на увазі наявність  цілей, завдань, принципів, функцій  і методів здійснення управлінського впливу.

Головною метою державного регулювання споживчого ринку є оптимізація потреб, інтересів і цілей усіх його учасників, об'єднаних для необхідного досягнення суспільно значущих і прийнятних цілей.

Рішення задач регулювання споживчого ринку спрямована на забезпечення умов для гармонійного розвитку індивідуальних, колективних та суспільних потреб в товарах і послугах, що можна розглядати як гарантію сталого розвитку суспільства.

Системний характер будь-якого  явища чи процесу має на увазі  наявність певних принципів його протікання. У буквальному значенні принцип (від лат.) - Керівна ідея, основне правило діяльності або ж основа пристрої, дії будь-якого механізму.

Механізм державного регулювання ринку споживчих товарів також заснований на певних принципах, дотримання яких дозволяє ефективно досягати означених цілей. Ці принципи повинні враховувати особливості поточного періоду соціально-економічного розвитку: стан економіки, роль державних інститутів управління ринком, шкалу суспільних пріоритетів, рівень розвитку матеріальних і духовних потреб населення і т.д. Разом з тим вони повинні включати і універсальні правила управлінської діяльності, незалежно від поточних особливостей.

Функціонування споживчого ринку - складний механізм взаємодії соціальних, економічних, правових, адміністративних, політичних та інших елементів. Авторське бачення сукупності принципів державного регулювання споживчого ринку зводиться до виділення трьох їх груп: цільові, функціонально-процесуальні та структурно-організаційні.

1. Група цільових принципів  державного регулювання споживчого ринку

Цільові принципи включають:

1. Принцип узгодженості  державних інтересів з інтересами  інших учасників ринку. Його недотримання веде до суперечностей між суб'єктом і об'єктами в механізмі регулювання, зниження мотивації учасників ринку;

2. Принцип пріоритетності соціальної складової в системі цілей і завдань регулювання ринку, що означає, перш за все первинність попиту перед товарною пропозицією. В умовах ефективної системи формування та регулювання попиту він повинен визначати пропозицію. Потреби, інтереси і запити споживача на ринку навіть в умовах перехідної економіки повинні бути пріоритетними;

3. Принцип підпорядкування локальних інтересів загальним, що означає відповідність системи цілей кожного учасника ринку стратегічним і поточним цілям держави, а також кожного окремого елемента будь-якої підсистеми ринку характером всієї підсистеми;

4. Принцип необхідності  та достатності. Він припускає, що досягнення цілей попереднього рівня в системі цілей розвитку споживчого ринку має бути необхідною і достатньою умовою для досягнення цілей наступного рівня. Скажімо, для забезпечення прийнятної для одержувача ціни товару необхідно використання сировини прийнятної ціни, що у свою чергу передбачає прийнятну ціну його видобутку, транспортування; високого рівня попиту на ринку не можна досягти без відповідного зростання доходів населення і т.д.;

5. Принцип пріоритетності цілей (виділення ведучого ланки), який не бере розпилення зусиль на розв'язання сьогохвилинних, неголовних завдань. Дотримання цього принципу означає визначення стійких пріоритетів з високим ступенем настійності, їх всебічне обгрунтування і дотримання ним. По суті, реалізація названого принципу пов'язана з побудовою системи орієнтирів у вигляді «дерева цілей»;

6. Принцип сумірності мети  і засобів її досягнення, необхідний  як одна з умов ефективності  регулювання ринку. Важливо, щоб  фінансові, матеріальні та кадрові  зусилля не перевищували можливий  результат. Скажімо, рішення завдання насичення ринку необхідними товарами може здійснюватися на основі збитковою для конкретних товаровиробників, і дотаційні виплати для підтримки такого виробництва можуть у кілька разів перевищувати отриманий ефект від насичення ринку даними товарами. У цьому випадку необхідний кардинально новий механізм стимулювання виробництва, що враховує як інтереси споживачів, так і інтереси товаровиробників.

2. Група професійно-процесуальних  принципів

До групи функціонально-процесуальних  принципів державного регулювання споживчого ринку входять:

1. Принцип оптимізації,  що означає вибір і підтримку найбільш ефективних в даних умовах шляхів розвитку ринку, які приводили б до мінімальних соціально-економічним і політичним витратам в суспільстві. Оптимальний ринок - це кращий з можливих на даний момент варіантів. Оптимізація ринку означає не стільки кількісно-вартісну збалансованість попиту і пропозиції товарів, скільки мінімізацію негативних проявів у взаємодії цих елементів;

2. Принцип рівноправного партнерства, що припускає реальну рівноправність партнерів - учасників ринку (виробників, продавців, покупців). Переважання інтересів і волі одного з них неминуче веде до перекосів в ринкових відносинах, придушення економічної та соціальної ініціативи партнерів. Така ситуація може полягати у диктаті товаровиробників, які визначають правила взаємин незалежно від реальних інтересів споживачів та ринкової інфраструктури;

3. Принцип диференціації  і фіксування регулюючих функцій  для виключення 

їх дублювання різними рівнями та ланками управління. Дублювання управлінської діяльності веде до значних витрат часу, фінансових і кадрових ресурсів. Цей принцип, по суті, означає реалізацію в конкретній ситуації загального принципу управління - поділу праці;

4. Принцип відповідності  функціональних повноважень і  ресурсів. Він вимагає, щоб делеговані тому або іншому органу управління функціональні повноваження були в необхідній мірі забезпечені тимчасовими та іншими ресурсами. Його недотримання веде до «пробуксовування» і зниження коефіцієнта корисної діяльності, механізму регулювання і в кінцевому підсумку до неефективності;

5. Принцип внутрішнього  відповідності влади і відповідальності. На всіх рівнях і в усіх органах державного регулювання він спрямований на недопущення адміністративно-правових перекосів у процесі управління відносинами на споживчому ринку.

6. Принцип функціонально-цільового  єдності, що означає, що кількість і зміст функцій у механізмі регулювання повинно поєднуватися з системою цільових установок для даного органу регулювання, тобто здійснювані види діяльності повинні спрямовуватися на досягнення конкретних цілей, визначених для даної функціональної підсистеми;

7. Принцип наступності,  що означає об'єктивну, науково-обгрунтовану  селекцію вітчизняного і зарубіжного  досвіду управління ринковими  процесами і його адаптацію  до реальних умов. Практика показала, що, наприклад, методи централізованого  регулювання не тільки можливі  в умовах проголошеної соціально-орієнтованої ринкової економіки, але і з багатьох причин необхідні.

3. Група структурно-організаційних  засад державного регулювання споживчого ринку

Група структурно-організаційних засад державного регулювання споживчого ринку включає:

1. Принцип системності  та комплексності в управлінні  споживчим ринком. Це, по-перше, розгляд  ринку як системи, що складається  з окремих підсистем рівнозначного змісту. Ринок у зв'язку представляється полісистемою багатовимірного характеру. В якості підсистем повинні розглядатися названі вище елементи ринку: попит, пропозиція, інфраструктура і т.д. По-друге, управління ринком має здійснюватися комплексно на основі всебічного врахування всіх факторів, що впливають на об'єкт управління. Комплексність управління ринком у свою чергу передбачає надійне інформаційне забезпечення процесу управління;

2. Принцип поєднання централізації  і децентралізації в управлінні  ринком. Він означає найкраще  розподіл прав і відповідальності  в реалізації ринкової політики  між рівнями управління, в першу чергу між органами державного управління республіканського і місцевого рівнів. Реалізація принципу передбачає оптимальне поєднання вертикальних зв'язків підпорядкування і горизонтальних зв'язків координації-узгодження;

3. Принцип науковості, що  означає створення відповідної  науково-методологічної бази для  ефективного регулювання споживчого  ринку. До цієї діяльності повинні  бути залучені кваліфіковані кадри вчених. Науковий підхід у забезпеченні ефективності роботи з управління ринковими процесами включає відповідну методологічну схему і організаційні структури як спеціальні, так і науково-прикладного характеру;

4. Принцип територіально-галузевого  єдності. Він спрямований на  узгодження функціональних і  регіональних інтересів в управлінській практиці. Його реалізація передбачає поділ функцій і повноважень між адміністративної та функціональної владою. Відсутність в даний час чіткого адміністративно-функціонального поділу призводить до дублювання управлінської діяльності, її неузгодженості та суперечливості;

5. Принцип відкритості  споживчого ринку як системи,  що означає його взаємодія  з сусідніми територіальними  ринками на умовах взаємної  вигоди і рівноправності, дотримання тактичних і стратегічних інтересів. Практика показує неможливість і неприпустимість територіальної замкнутості в організації споживчого ринку, так як економічна взаємодія з територіальними ринками об'єктивно і може бути взаємовигідним;

6. Принцип єдності економіки  і політики. Стосовно до споживчого  ринку він має першорядне значення, так як споживчий ринок виконує  поряд з іншими і політичну  функцію. Як соціально-економічна система він відображає політичні устремління держави щодо задоволення матеріальних і духовних потреб громадян. Крім того, споживчий ринок бере участь у формуванні світогляду, політичних і соціальних цінностей, він є соціально-економічним індикатором «температури» суспільства і т. д.

Функціональна діяльність часто  ідентифікується з формами, методами, завданнями управління. Стосовно до соціальної сфери - функція (від лат. Functio - виконання) - обов'язок, коло діяльності, призначення, роль. В управлінській літературі функція управління розглядається як «спеціалізовані види управлінської діяльності».

Автор статті трактує функції  державного регулювання як цілеспрямоване і цілісне вплив суб'єкта на об'єкт регулювання, на яке він реагує і в результаті приймає якісно новий стан.

4. Функції держави щодо регулювання  споживчого ринку 

До функцій держави з регулювання  споживчого ринку, що відбивають його специфіку, автор відносить:

1. Адміністративну функцію держави, яка полягає в застосуванні так званого адміністративного ресурсу, тобто комплексу владних повноважень щодо усунення або профілактики реальних або можливих відхилень на споживчому ринку. Ця функція «включається» у випадках, коли реалізація інших функцій не приносить бажаного ефекту або неможлива;

2. Законодавчу функцію, яка полягає  в створенні всеосяжного і  несуперечливого правового поля  для функціонування всіх суб'єктів  - учасників споживчого ринку.  Ця функція лежить в основі  ефективної діяльності всього  механізму державного регулювання  ринку, що не без підстав підкреслюється і іншими авторами;

3. Функцію нормативно-правового  регулювання. Вона означає створення  на основі ефективної законодавчої бази системи нормативно-правових актів, що регулюють конкретні сторони діяльності суб'єктів господарювання та інших учасників споживчого ринку. Необхідність централізації цієї функції обумовлена ​​потребою забезпечення синхронності функціонування та однаковості умов для всіх агентів ринку;

4. Функцію соціального впливу і виховання. Вона полягає в регулюванні проблем соціального характеру, що стосуються, головним чином, задоволення необхідних потреб населення або соціальних груп. У широкому плані дана функція спрямована на формування соціальної політики на споживчому ринку, на утвердження принципів соціальної справедливості. Соціальне виховання в рамках названої функції означає реалізацію заходів щодо формування системи розумних потреб, недопущення девіантних явищ на споживчому ринку, контроль за рекламною діяльністю;

5. Функцію державного патерналізму, що складається в забезпеченні  пільг і послаблень секторах і елементам споживчого ринку, які з ряду причин недостатньо ресурсообеспечени або поки мають слабку соціальну підтримку. Це може бути стимулювання деяких економічно невигідних, але соціально необхідних виробництв, нерозвинених регіональних ринків або, наприклад, обслуговування мешканців малих населених пунктів;

6. Функцію спільного управління, яка означає участь органів  державної влади в управлінні  підприємствами та організаціями - учасниками споживчого ринку. Реалізація цієї функції обумовлена ​​роллю держави як найбільшого власника на ринку. Вона спрямована на матеріалізацію стратегічних установок державної політики у сфері управління споживчим ринком.

Таким чином, цільна система  функцій держави в механізмі  соціально-економічного регулювання ринку споживчих товарів включає загальні та специфічні функції.

Функції державного регулювання та функції споживчого ринку в соціально-економічній системі суспільства тісно пов'язані. Функції споживчого ринку в механізмі його соціально-економічного регулювання є у випадку необхідності об'єктом впливу з боку держави. Якщо споживчий ринок як система не в змозі ефективно реалізувати притаманні йому функції, держава може їх посилити, забезпечивши необхідний ресурсний потенціал, або, навпаки, обмежити сферу дії певної функції, якщо вона може призвести до негативних результатів.