Перспективи інноваційного розвитку України

Тим не менше, проблема вибору об’єкта фінансових вкладень для підприємця не обмежується граничною сумою інвестицій. Дослідження показали, що найбільшою ефективністю володіють вкладення в інновації, де підприємець має можливість одержувати надприбуток. Високий потенціал ефективності інновацій забезпечує попит на нововведення з боку підприємців, формуючи ринок науково-технічних, організаційних, економічних і соціальних нововведень.

В якості джерел інвестицій можуть виступати асигнування бюджетів усіх рівнів, іноземні інвестиції, власні кошти організацій, а також акумульовані у формі фінансового капіталу тимчасово вільні засоби організацій, фінансово-кредитних установ і заощадження населення.[5]

Спад обсягів інвестицій зумовлює подальше зменшення ВВП, а це, в свою чергу, призводить до скорочення інвестиційних ресурсів через нестачу джерел фінансування капітальних вкладень.

Внутрішнім джерелом нагромадження основного капіталу та інвестування є власні кошти підприємств, залучені кошти (банківські кредити, кошти державного бюджету, населення тощо), зовнішнім джерелом - прямі іноземні інвестиції.

Зменшення частки амортизаційних відрахувань в інвестиційних ресурсах пояснюється як зменшення їх абсолютної величини, так і відсутністю ефективних механізмів державного контролю над цільовим використанням цих коштів, внаслідок чого значна їх частка спрямовується на цілі, не пов’язані з інвестуванням.

Основні чинники зростання внутрішнього інвестування: відкриття нових джерел корисних копалин на території країни; технологічні відкриття та науковий процес, що дає можливість впровадження привабливих виробництв; структурні реформи, макроекономічна стабілізація. Усі зазначені чинники можуть слугувати основою для швидкого економічного зростання, забезпечуючи високу прибутковість інвестиційних проектів.

Важливим внутрішнім джерелом фінансування інвестицій є кредити банків та інших фінансових структур і емісія цінних паперів підприємствами. В Україні зменшення частки довгострокових кредитів у капітальні вкладення пояснюється, з одного боку, значними ризиками та низькою ефективністю цих вкладень, наявністю таких сфер вкладення капіталів, як ринок державних цінних паперів та валюти, що призвело, однак, до фінансової кризи; з другого боку, тим, що вітчизняний кредитний ринок має обмежену фінансову базу кредитних установ і недостатньо розвинену систему небанківських фінансових організацій.[2]

Важливим внутрішнім джерелом фінансування інвестиційних видатків є заощадження населення, які можуть з’явитися тільки після збільшення реальних доходів його основної маси та підвищення рівня кінцевого споживання, що сприятиме, розвитку виробництва.

Отже, збільшення кількості внутрішніх джерел інвестицій можливе тільки в разі економічного зростання та впровадження ефективного механізму залучення коштів у вітчизняне виробництво.

Зовнішнім джерелом фінансування інвестицій є іноземний капітал, який надходить в Україну у вигляді довгострокових кредитів, прямих та портфельних інвестицій тощо. Найефективнішими для економічного розвитку є прямі іноземні інвестиції.[1]

Забезпечення надходження іноземних інвестицій буде залежати від покращення макроекономічної ситуації в країні в цілому, так і, насамперед, від послідовної реалізації системи взаємоузгоджених, організаційних та інформаційних заходів щодо вдосконалення державного регулювання процесом надходження іноземних інвестицій. Мотивом для участі іноземного капіталу в реалізації українських національних проектах являється їх інтегрованість в загальноєвропейські плани розвитку. Іноземний капітал може внести в країну досягнення науково-технічного прогресу та передовий досвід управління. Крім того, залучення іноземного капіталу в матеріальне виробництво набагато вигідніше отримання кредитів для закупок необхідних товарів.[4]

В економіку України іноземними інвесторами в I півріччі 2012 р. вкладено 3 млрд 224,2 млн дол. прямих інвестицій (акціонерного капіталу). Про це повідомляє Державна служба статистики (Держкомстат). Таким чином, у порівнянні з даними за I півріччя (2 млрд 788,2 млн дол.), інвестиції збільшилися на 15,6%.

Обсяг внесених з початку інвестування в економіку України ПІІ на 1 липня 2012 р. склав 52 млрд 426,7 млн. дол., що на 4,7% більше обсягів інвестицій на початок 2012 р., і в розрахунку на одну особу населення становить 1 тис . 151,6 дол. З країн ЄС внесено 41 млрд 336,4 млн. дол. інвестицій (78,8% загального обсягу акціонерного капіталу), з країн СНД - 4 млрд 122,7 млн. дол. (7,9%), з інших країн світу - 6 млрд 967,6 млн. дол. (13,3%).[13]

Наслідком інвестиційної кризи стало погіршення стану основних фондів України. Інвестиційно привабливими є тільки основні фонди таких галузей, як зв’язок, матеріально-технічне постачання та збут, торгівля та громадське харчування. Загальний відсоток підприємств які впроваджують інновації за останні десять років скоротився з 14,6% у 2002 році до 12,8% у 2011році. 

Інвестиції у житлове будівництво також зменшилися, але це зменшення було не таким інтенсивним, як загальне, тому частка інвестицій у житло в їх загальних обсягах дещо зросла, але житлова проблема ще більше загострилася.

У структурі обігових коштів відбулися несприятливі зміни: зменшилася частка запасів у коштах, натомість зросла заборгованість.

На інвестування впливає політика Національного банку України. Обсяг інвестицій зростає зі збільшенням пропозиції грошей і зниженням відсоткових ставок. Позичкові кошти збільшуються залежно від грошового мультиплікатора, який пов’язаний з нормою резервування.

Пропозиція грошей визначається величиною монетизації економіки, обсяги якої в Україні знизилися до рівня, що інтенсифікував спад виробництва та спричинив витіснення загальновизнаних платіжних засобів бартером, неплатежами та іншими активами. Крім того, погіршилася структура грошової маси - в ній збільшилася частка готівки, яка не мультиплікує і переміщується в тіньову економіку.

Згідно з даними однієї з аналітичних записок, що супроводжує урядовий законопроект №11285 («Про внесення змін до Податкового кодексу України у зв'язку з подальшим удосконаленням податків і зборів»), тільки за підсумками першого півріччя поточного року обсяги відтоку капіталу з країни склали $4,5-5 млрд., пише ZN.UA. У 2012 р. українські банки виведуть з країни від $ 4 до $ 8 млрд., що стане рекордом відтоку капіталу з 2008 р. Такий стрімкий відхід зовнішніх кредитів пов'язаний насамперед зі зростаючою вартістю капіталу для країн Східної Європи. Експерти вважають, що зупинити відплив капіталу при збереженні заборони на валютні кредити неможливо. Для того щоб запустити процес заміщення банківських грошей на капітальні інвестиції, владі потрібно приділити більше уваги захисту прав кредиторів і думати над монетизацією економіки власними силами.

Натомість частка коштів у банках зменшилася, що знизило інвестиційні можливості банківського сектора. Основна проблема вітчизняної економіки - недосконалість структури фінансових потоків, що призводить до загострення інвестиційної та платіжної криз та подальшого спаду виробництва.

Так, наприклад, в  інвестування за I квартал 2012 року у Харківському регіоні   підприємств  та організацій за рахунок усіх джерел фінансування вкладено 2076,6 млн. грн. капітальних інвестицій, або 101,2% до капітальних інвестицій відповідного періоду минулого року.

Вагому частку з них (95,0% від загального обсягу капітальних інвестицій по області) склали капітальні інвестиції в матеріальні активи, в т.ч.: житлові будівлі - 11,4% від загального обсягу капітальних інвестицій, нежитлові будівлі - 13,9% , інженерні споруди - 26,0%, витрати на придбання (створення) машин, обладнання та інвентарю - 32,0%, транспортних засобів - 8,1%, інших матеріальних активів - 2,5%, на довгострокові біологічні активи рослинництва і тваринництва -0,5%.

У нематеріальні активи вкладено 5,0% загального обсягу капітальних інвестицій, з яких 3,5% становили права на комерційні об’єкти, об’єкти промислової власності, авторські та суміжні права, патенти, ліцензії тощо, витрати на придбання (створення) програмного забезпечення бази даних-1, 5%

Головним джерелом фінансування капітальних інвестицій, як і раніше, залишаються власні кошти підприємств та організацій, за рахунок яких освоєно 71,3% капітальних інвестицій. Частка кредитів банків та інших позик у загальному обсязі капітальних інвестицій склала 10,7%; коштів державного і місцевих бюджетів - 4,6%.

Обсяг капітальних інвестицій в розвиток промислових підприємств склав 409,9 млн. грн. (19,7% від загального обсягу капітальних інвестицій по області). Темп освоєння капітальних інвестицій у розвиток підприємств переробної промисловості - 99,8%, з виробництва та розподілення електроенергії, газу та води - 70,3%. Разом, темп освоєння капітальних інвестицій у розвиток підприємств добувної промисловості - 62,4% (0,6% всіх капітальних інвестицій в промисловість).[14]

Слід зазначити, що темп освоєння капітальних інвестицій за I квартал 2012р. підприємств, основним видом діяльності яких є: діяльність транспорту та зв’язку - виріс в 2,4 рази, охорона здоров’я та надання соціальної допомоги - в 1,6 рази, операції з нерухомим майном, оренда, інжиніринг та надання послуг підприємствам - в 1,5 рази .

За обсягами освоєних капітальних інвестицій за січень-березень 2012р. Харківська область знаходиться на сьомому місці серед регіонів України після м.Києва, Донецької, Дніпропетровської, Київської, Автономної Республіки Крим та Львівської областей (по темпах зростання капітальних інвестицій - на дев’ятнадцятому).[13]

Таким чином можна зробити висновки, що темп зростання капітальних інвестицій у різні галузі підприємництва в Харківській області незначний(1,2%). Між тим, за обсягами освоєння капітальних інвестицій вона входить в першу десятку областей.

 В Україні розроблена  програма  економічних реформ 2010-2014  «Заможне суспільство, конкурентоспроможна  економіка, ефективна держава»  за  якої індикаторами  успіху  являються:

– збільшення частки інноваційно-активних промислових підприємств з 10,7 % до 25 %;

– підвищення наукоємності ВВП за рахунок усіх джерел фінансування з 0,95 % до 1,5 %.

Перехід економіки на інноваційну модель розвитку передбачає створення на фоні наукомістких виробництв проривних конкурентоспроможних технологій. Наявний вітчизняний потужний науково-технічний потенціал достатній для інтенсивного інноваційного піднесення економічної сфери. Але підвищення ефективності не може здійснюватися без вкладень капіталу (інвестицій) в модернізацію держави. Тому все ще істотною проблемою залишається невідповідність між накопиченим науково-технічним потенціалом і продуктивністю національної економіки.

Інноваційна модель розвитку економіки - це модель, яка ґрунтується безпосередньо на одержанні нових наукових результатів та їх технологічному впровадженні у виробництво, забезпечуючи приріст ВВП переважно за рахунок виробництва і реалізації наукомісткої продукції і послуг. Її головною метою є забезпечення підвищення конкурентоспроможності національної економіки за рахунок використання вітчизняного і світового науково - технічного та освітнього потенціалів.

       Збільшилася   з 11,9% у 2005 році до 16,2% в 2011 році, частка  організацій що займаються розробкою і використанням нововведень   . Однак, це нижче, ніж у 2000 році, коли цей показник становив 18%. Приріст ВВП за рахунок нових технологій в Україні складає приблизно 0,7%, тоді як у розвинених країнах цей показник досягає 60-80%. Обсяг інноваційної продукції в Україні склав 6,7%.

Для України досягнення істотних результатів у розвитку інноваційної сфери в найближчому часі представляється проблематичним у зв'язку існуванні ряду факторів, що стримують інноваційну активність. Тим більше, що сучасне становище в Україні таке, що вона не має чіткої інноваційної політики. В країні затверджено близько 120 пріоритетним напрямкам інноваційної діяльності. Визначення двох - трьох напрямків підвищило б ефективність витрат бюджетних коштів. На фінансування науки виділяється приблизно 0,5% ВВП. Хоча, як показує світовий досвід, для цього потрібно близько 3-4%.

Рівень державної підтримки науки в Україні є доволі низьким. Упродовж років незалежності України статистичні дані щодо фінансування інноваційної  та дослідницької діяльності змінювалися кілька разів, і саме тому найбільш прийнятними для структурних і кількісних порівнянь є показники, що починаючи з 1995р.

Впродовж 1991-2011 рр. номінальні показники витрат на дослідні роботи виросли у 101970 разів у поточних, але після вилучення чинника інфляції витрати на дослідні роботи надзвичайно знизилися – у 1,51 разів, і впродовж п’яти останніх років знову знизилися у 1.40 разів відносно рівня 2006 р. Історичний максимум  витрат на дослідні роботи у перерахунку на міжнародний долар у паритеті купівельної спроможності національної валюти був встановлений у 2004 р. (3085,44 млн. доларів), а мінімум (1744,16 млн. доларів) – у 1999 р.

Починаючи з 2005 р. рівень державної підтримки науки в Україні різко знизився (до 0,37%), що відобразилося у зниженні частки загального фінансування наукової галузі у ВВП. яка у 2008 р. впала до 0,85%. і це найгірший показник для України впродовж останніх 50 років. Для порівняння зазначимо, що в Радянській Україні цей показник перевищував 3% у 1990 р. і саме такий результат є програмною метою для країн ЄС, яку необхідно було досягти у 2010.

Якщо б гіпотетично наукова інтенсивність ВВП підтримувалася на рівні 2004 р., обсяг витрат на науку у 2007 р. (із запровадженням рівня контролю над інфляцією) міг досягти рівня 1992 р., а до 2015 р. він міг досягти рівня 1991 р. На жаль, зараз можна зробити висновок, що формально Україна суттєво відхилилася від траєкторії 2003-2007 рр. Таким чином, чіткий зв’язок між рівнями підтримки науково-технічної галузі та особливостями макроекономічних тенденцій спостерігається і його можна сприймати переважно у негативному аспекті.[8]