Ринок праці та безробіття

ЗМІСТ

 

ВСТУП

РОЗДІЛ 1: РИНОК ПРАЦІ ТА ЙОГО СТРУКТУРА

1. Трудові ресурси. Поняття та види
2. Зайнятість населення, як економічна категорія
3. Структура зайнятості

 

РОЗДІЛ 2: СТРУКТУРА ЗАЙНЯТОСТІ

2.1 Безробіття, його причини і форми

2.1 Аналіз робочої сили в регіонах України

 

РОХДІЛ 3: ДЕРЖАВНЕ РЕГУЛЮВАННЯ РИНКУ ПРАЦІ ТА БЕЗРОБІТТЯ

3.1 Оцінка економічних активів  населення

3.2 Напрями державного регулювання  у сфері зниження безробіття  або збільшення кількості робочих  місць

3.3 Соціальний захист працюючих

ВИСНОВКИ

СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

ВСТУП

 

Безробіття є невід'ємною складовою ринкової економіки, одним з негативних наслідків самої природи ринку, результатом дії його головного закону - попиту і пропозиції. Безробіття - незайнятість певної частини економічно-активного населення унаслідок об'єктивних причин, притаманних ринковій економіці, таких як циклічність розвитку економіки, протирічний характер НТП, високі темпи модернізації виробництва, дія закону народонаселення та безробіття, котре наступило внаслідок об'єктивних причин, зобов'язує суспільство турбуватися про громадян, які залишилися без роботи не зі своєї вини і не за власним бажанням.

Ст. 2 Закону України «Про зайнятість населення» дає таке визначення безробітного: «Безробітними визнаються працездатні громадяни працездатного віку, які через відсутність роботи не мають заробітку або інших передбачених законодавством доходів і зареєстровані в державній службі зайнятості як такі, що шукають роботу, готові та здатні приступити до підходящої роботи» Закон України “Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування на випадок безробіття” - 2001р.; Ст.2

. Слід підкреслити, що це визначення  безробіття стосується лише тих  громадян, які самі шукають роботу, виявляючи економічну активність.

Отже, завдання курсової роботи дослідити види безробіття, переглянути методи, способи максимальної ліквідації даного явища, проаналізувати підходи держави щодо врегулювання та вдосконалення ринку праці.

До категорії безробітних відносяться також особи, які не шукають роботу тому, що вже знайшли її і мають домовленість про початок роботи через певний проміжок часу, а також навчаються за направленням державної служби зайнятості.

Економічна сутність безробіття полягає в тому, що за рахунок вимушеної незайнятості частини економічно-активних громадян суспільство позбавляється певної величини суспільного продукту, витрачаючись при цьому на утримання безробітних і членів сімей, котрі знаходяться на їх утриманні.

Соціальна сутність безробіття - в тому, що вимушено непрацюючі особи, які існують не на зароблені кошти, а на допомогу, не знаходячи самовираження в праці, і якщо безробіття стає тривалим, втрачають професіоналізм, виробничі навички.

Під час дослідження автор курсової роботи використав:

· Закони України про безробіття та зайнятість населення;

· дані центу зайнятості;

· навчальні посібники українських дослідників;

· статті;

Таким чином, безробіття в умовах ринкових економічних відносин є, з одного боку, невід'ємною, а з другого, - неприйнятною альтернативою зайнятості, проблемою, яку суспільству доводиться вирішувати щоденно шляхом проведення заходів державного регулювання зайнятості.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

РОЗДІЛ 1. РИНОК ПРАЦІ ТА ЙОГО СТРУКТУРА

1. Трудові ресурси. Поняття та види

 

Термін „трудові ресурси” вперше ввів в економічну літературу відомий економіст С.Г.Струмілін в 1922 році. Під трудовими ресурсами він розумів робочу силу даної країни або народу у віці 16-49 років.

Під ресурсом розуміється все те, що може бути утилізовано (спожито з користю). Унітарність є корисність. Тому ресурс - це все те, що витрачається в процесі виробництва товарів і послуг та із чого людина може отримати користь.

Трудові ресурси являють собою сукупність окремих людей визначеного віку і стану здоров'я . Трудові ресурси утворюють складну соціально-економічну систему, яка складається з багатьох людей, безпосередньо зв'язаних певними умовами існування і розвитку.

Трудові ресурси - це перш за все соціально-економічна категорія, в якій продуктивні сили і виробничі відносини взаємно проникають і обумовлюють одна одну. Це сукупність носіїв функціонуючої та потенційної робочої сили і тих відносин, які виникають в процесі її відтворення (формування, розподілу і використання).

Трудові ресурси - це частина населення країни, яка володіє здібностями і можливостями приймати участь в процесі праці у відповідності зі своїми віковими, фізичними даними, знаннями і практичним досвідом, професійною підготовкою.

В деяких працях поняття „трудові ресурси” і „робоча сила ” ототожнюються. Але така точка зору не має достатню кількість пояснень. Робоча сила - це здатність людини до праці. „Під робочою силою, або здатністю до праці, ми розуміємо, - відмічав К.Маркс, - сукупність фізичних і духовних можливостей, якими володіє організм, жива людина”. Або, інакше кажучи, він розглядав робочу силу тільки як певну здібність людини, і не більше .

 

 

Найбільш правильним є твердження А.П.Соловйова та Г.М.Романенкової, що трудові ресурси - містке за змістом поняття - це сукупність носіїв функціонуючої та потенційної сукупної та індивідуальної робочої сили та тих відносин, що виникають в процесі її відтворення.

Трудові ресурси як економічна категорія виражають відносини стосовно населення, яке має фізичну та інтелектуальну здатність до праці відповідно до встановлених державою умов відтворення робочої сили. Останнє ще раз підкреслює суб'єктивний характер даного поняття, залежний від суб'єкта державного управління .

Трудові ресурси можна і варто розглядати у двоякому плані. Робоча сила - продукт природи, який в результаті довготривалого розвитку отримав соціально-економічні функції, хоча його сутність залишилась незмінною. К.Маркс, даючи визначення робочій силі, розглядав її як „предмет природи”, як „одну із сил природи”, або як соціально-економічну категорію, яка не володіє засобами виробництва, стає об'єктом купівлі-продажу.

Трудові ресурси в першу чергу виступають як сукупність суспільних по своїй суті речей, що володіють свідомістю і перетворюють оточуючий світ з метою задоволення власних потреб. Утворюється ця сукупність в процесі спілкування і праці, де люди отримують соціально-економічні якості.

Трудові ресурси формуються в процесі суспільного відтворення, а це не що інше, як розвиток продуктивних сил людства . В будь-якій суспільно-економічній формації людство для задоволення власних потреб, для відтворення і збереження свого життя повинно взаємодіяти з природою. В процесі такої взаємодії і відбувається розвиток трудових ресурсів суспільства. Його сутність полягає в тому, що суспільство повинно скоювати обмін речовин з природою (процес праці) з найменшою затратою сил і при умовах, найбільш достойних їх людської природи і адекватних їй.

Трудові ресурси підвладні дії закономірностей розвитку трудових ресурсів. Трудові ресурси суспільства - складна соціально-економічна категорія. Вона характеризується деякою самостійністю. Це визначається в першу чергу роллю і характером виконуваних ними функцій. Самостійність розвитку трудових ресурсів зумовлена і специфікою використання суспільством робочої сили людини. Суспільство досить чітко встановлює кількість конкретної праці, необхідної тій чи іншій галузі народного господарства для виконання необхідного об'єму робіт, враховуючи необхідність економії суспільної праці, її раціонального і ефективного використання .

Єдність трудових ресурсів і населення обумовлена спільністю їх розвитку. Якщо не відрізняти деяких специфічних моментів цього процесу, то розвиток населення і трудових ресурсів є результат розвитку людства. Це обумовлено тією роллю і функціями, що люди виконують (створення матеріальних і духовних благ, заняття суспільно корисною працею).

Тут слід відмітити, що К.Маркс розрізняв поняття „розвиток виробничих сил праці” і „розвиток людських сил”. При цьому він підкреслював, що для останніх воно починається „лише там, де зупиняється робота, спричинена нужденністю і зовнішньою доцільністю, таким чином, по природі речей воно лежить по ту сторону власне матеріального виробництва”. Тому можна стверджувати, що між розвитком населення і трудових ресурсів при певній схожості процесів (так як трудові ресурси є частиною населення) є і певні відмінності. Розвиток трудових ресурсів означає тільки вдосконалення виробничої сили праці задля збереження і відтворення життя, а розвиток населення - вдосконалення людських сил взагалі. Суть цього процесу - розвиток багатства людської природи як самоціль. Але, безумовно, його базою завжди виступає вдосконалення трудових ресурсів, так як саме вони визначають багатство суспільства. Названі процеси нерозривно пов'язані, один з них обумовлює інший, і навпаки .

Говорячи про відмінності трудових ресурсів і населення, слід мати на увазі, що закономірності розвитку населення по часу не вкладаються в періоди існування того чи іншого способу виробництва, коли як трудові ресурси підкорені цілям і задачам існуючого способу виробництва, його економічним законам.

Відмінність населення і трудових ресурсів заключається в тому, що трудові ресурси - це відокремлена частина населення. В її основі лежить в першу чергу те, що якщо все населення являє собою тільки споживачів матеріальних і духовних благ, то трудові ресурси виступають як виробники цих благ (або реально функціонують, або готуються до такої діяльності) .

Трудові ресурси суспільства, як вже відмічалося, виступають в якості виробника. Але по своїй природі вони принципово відрізняються від усіх інших ресурсів, якими володіє суспільство. Серед таких відмінностей слід виділити наступні.

По-перше, трудові ресурси представляють собою сукупність людей, здатних до трудової діяльності.

По-друге, розвиток трудових ресурсів базується на природньому русі населення.

По-третє, задоволення потреб нових видів і сфер діяльності в знаряддях і предметах праці відбувається головним чином внаслідок утворення нових засобів виробництва. А нові галузі діяльності забезпечуються трудовими ресурсами головним чином завдяки їх перерозподілу між галузями народного господарства і тільки в деякій мірі в результаті впровадження в народне господарство нових кадрів.

По-четвертих, будь-який вид ресурсів, крім трудових, в процесі використання втрачає свою споживчу вартість (корисність). Трудові ресурси, навпаки, в процесі використання (споживання) зберігають корисність і до певного періоду примножують її. Ця обставина утворює об'єктивні можливості для їх перерозподілу .

Незважаючи на те, що трудові ресурси є носіями (суб'єктами) відносин, які складаються в процесі їхнього формування, розподілу та використання, в сучасних умовах останні є також і суб'єктом управління, що виражається, зокрема, в державному регулюванні розподілу та перерозподілу трудових ресурсів, підготовки кадрів, забезпечення зайнятості і т.п. Це змушує розглядати трудові ресурси і як планово-обліковий показник, і як економічну категорію, залежно від того, з якою метою це поняття використовується.

Вітчизняна статистика до трудових ресурсів відносить:

· працездатне населення у працездатному віці, тобто чоловіків у віці 16-59 років та жінок - 16-54 роки, за винятком непрацюючих інвалідів праці та війни 1 та 2 груп і непрацюючих осіб працездатного віку, які одержують пенсію за віком на пільгових умовах (чоловіки 50-59 років та жінки 45-54 років);

· осіб вище працездатного віку (чоловіків 60 років і старших, жінок 55 років та старших) і підлітків до 16 років, які працюють у суспільному виробництві.

Аналізуючи далі поняття „трудові ресурси”, слід зауважити, що в економічній літературі воно стоїть в одному ряду з такими поняттями, як „працездатне населення”, „трудовий потенціал”, „сукупність носіїв індивідуальної робочої сили”. Працездатне населення - це населення, здатне до трудової діяльності без урахування віку, або - необхідний фізичний розвиток, розумові здібності та знання для виконання роботи (індивідуальну робочу силу). Працездатне населення охоплює населення працездатного віку (зайняте і незайняте) і населення за межами працездатного віку, потенційно здатне працювати. Звідси випливає, що працездатне населення адекватне трудовим ресурсам, а також сукупності носіїв індивідуальної робочої сили.

У свою чергу, і трудовий потенціал країни, на думку В.Костакова та А.Попова, - це також трудові ресурси, які розглядаються в аспекті єдності їхньої кількісної та якісної характеристики. Вони вважають, що з кількісного боку основу трудового потенціалу становить населення в працездатному віці А з якісного боку важливими виступають такі характеристики трудових ресурсів, як їхня статево вікова структура, рівень освіти, професійна підготовка, мобільність

Залежно від здатності працювати розрізняють осіб працездатних і непрацездатних. Непрацездатні особи в працездатному віці -- це інваліди 1-ї та 2-ї груп, а працездатні особи в непрацездатному віці -- це підлітки і працюючі пенсіонери за віком.

Таким чином, до трудових ресурсів належать наступні групи:

• населення в працездатному віці, крім непрацюючих інвалідів 1-ї і 2-ї груп та непрацюючих осіб, які одержують пенсію на пільгових умовах (жінки, що народили п'ять і більше дітей і виховують їх до восьми років, а також особи, які вийшли на пенсію раніше у зв'язку з тяжкими й шкідливими умовами праці);
• працюючі особи пенсійного віку;
• працюючі особи віком до 16 років.