Роль доходів у соціально-трудових відносинах

Профспілка працівників  охорони здоров’я заявила, що в країні не вистачає 46 тисяч лікарів і 20 тисяч  молодших медичних спеціалістів . Ця кадрова  проблема виникла через низьку заробітну плату і слабкий соціальний захист медичних працівників.

Щорічно охорона здоров’я втрачає  понад 6 тис. лікарів. Склалась ситуація, коли медики йдуть в інші сектори економіки, емігрують в інші країни. Крім того, 40% працюючого персоналу – особи пенсійного віку.

Найбільш важка ситуація з медичним обслуговуванням на селі. Там є медичні заклади, у яких навіть одна посада не заміщена лікарем.

Відсутність житла, належної інфраструктури, умов праці та проблеми з отриманням законодавчих гарантій та дотримання прав – основні причини кадрової кризи на селі.

Однак слід зауважити, що на стан здоров’я населення медичні фактори мають  чи не найменший вплив. Найбільше  впливає на загальний стан здоров’я спосіб життя.

Так, за останніми даними наукових досліджень на здоров’я населення  країни впливають такі фактори ризику як спосіб життя (51%), навколишнє середовище (20%), біологічні (20%) та медичні (9%) фактори.

Тому, враховуючи стан медичного  обслуговування та неадекватний спосіб життя більшості населення країни, у 2010 році основна увага приділялась  моніторингу соціально-небезпечних хвороб, з якими за останні роки в Україні склалась вкрай загрозлива ситуація,як похідної способу життя населення країни,. Такими хворобами являються ВІЛ/СНІД, туберкульоз, алкоголізм та наркоманія,венеричні захворювання тощо.

 

2.3.2 Житло

 

Для відчуття соціальної захищеності, кожна людина повинна  мати місце, де б вона могла усамітніться і відчути безпеку (мій дім - моя  кріпость) як свою, так і своєї  родини. Таким місцем є житло, яким вона володіє, або має у безстроковій оренді. Тобто житлова політика є одним з основних напрямів соціального захисту пересічного громадянина України.

Не дивлячись на величезні  черги за житлом по регіонах країни, можна стверджувати, що при цьому, крім так званих "бомжів" кожна  людина все ж таки десь проживає. Це і власне житло, і оренда, і мешкання з родичами, у гуртожитках тощо.

У 2010 р. в Україні введено  в експлуатацію 9,3 млн. м2 загальної  площі житла, що на 45,9% більше, ніж за 2009 році. Значну частину (46,7% загального обсягу) житла введено в експлуатацію відповідно до Тимчасового порядку [25].

Рекорд по введенню в  експлуатацію житла становить 11,5 млн. м2 за рік за радянських часів.

Переважну частку житла (67,1% загального обсягу, або 6266,8 тис.м2) уведено в експлуатацію в одноквартирних будинках.

У будинках із двома та більше квартирами введено відповідно 32,7%, або 3050,4 тис.м2, у гуртожитках  – 0,2%, або 22,1 тис.м2.

Обсяги введеного житла  зросли у 2,7 рази в одноквартирних будинках та на 8,0% у гуртожитках, водночас у  будинках із двома та більше квартирами зменшились на 24,0%.

Обсяги введеного житла  в міських поселеннях порівняно  з 2009 р. зросли на 22,1%, у сільській  місцевості − у 2,5 рази. Питома вага введеного в сільській місцевості житла зросла до 32,5% проти 19,3% у 2009 році.

За 2010 р. уведено в експлуатацію 76,8 тис. квартир (за 2009р. – 65,6 тис.), із них у міських поселеннях – 56,9 тис., у сільській місцевості – 19,9 тис. квартир.

Як свідчать статистичні  дані, 46,7% введеного житла складають  раніше побудовані приватні будинки, без відповідних дозвільних документів. Вони попали в статистику завдяки постанові уряду від 9 вересня 2009 року, яким був прийнятий тимчасовий порядок легалізації будинків побудованих самостійно без дозволяючи документів.

З урахуванням падіння  у 2009 р. обсягів введення житла на 40% до минулого року і узаконення будівель, побудованих самостійно, як наведено в офіційних статистичних даних, обсяги введення житла у 2010 р. не збільшились, а скоротилися майже на 22%.

Викликає тривогу положення  проекту нового житлового кодексу, у якому, громадяни, які мають право на соціальне житло вилучаються з категорії жителів, які беруться на квартирний облік. І це при тому, що досі існують проблеми з побудовою соціального житла, якого зовсім не вистачає. Крім того з квартирного обліку вилучаються громадяни, які забезпечені житлом за рахунок державного чи комунального фонду спеціального призначення, а також ті, хто забезпечується житлом комунального житлового фонду на умовах найму по доступній платі за нього [26].

 

2.3.3 Продовольче забезпечення та харчування

 

За науковими прогнозами, у найближчі 50 років населенню  планети буде потрібно стільки продуктів, скільки було з'їдене за всю історію  людства.

Як відомо, якісне харчування – основа здоров’я будь якої нації, а її майбутнє закладається у дитячому віку. З дитячого харчування в Україні  виробляються в основному рідкі  молочні продукти, пастоподібні продукти і частково соки. М’ясні та рибні  консерви для дитячого харчування практично повністю представлені іноземними виробниками.

Ринок дитячого харчування оцінюється у 60-70 млн. доларів США, близько 105 млн. тонн. При цьому у торгівлі 75% дитячого харчування іноземного і  лише 25% вітчизняного виробників.

Якість дитячого харчування в Україні - на гідному рівні. У цьому переконує Науково-дослідний Центр споживчих експертиз «Тест». Такого висновку тут дійшли після проведеного лабораторного дослідження 2010 року. Водночас, експерти зазначають, що Україна на десятки років відстає від держав Заходу щодо нормативів для продуктів дитячого харчування [27].

Про це свідчать висновки Українського Науково-дослідного інституту  харчування про те, що існують суттєві  відмінності національного законодавства  від європейського (якщо взяти загалом), де ми відстали приблизно на 25-30 років.

Проте вже в середині 2010 року з’ясувалось, що третина продуктів дитячого харчування в Україні є бракованою. Про це повідомив Держспоживстандарт після перевірки підприємств із виробництва та оптової торгівлі. Досліджувалися дитячі суміші, пюре, соки, каші та консерви для українських малюків.

У 36% перевірених виявлені такі порушення: відсутність супровідних  документів, відсутність необхідної інформації, невідповідність вимогам  нормативних документів, відсутність інформації на етикетці про те, що ця продукція повинна використовуватися з консультацією лікаря. Водночас таке порушення, як закінчений термін придатності, становить один відсоток від усіх зафіксованих порушень.

За даними "Союзу  споживачів України", від отруєнь харчовими продуктами та вживання алкоголю щорічно гине понад 10 тис. жителів України [28].

Журнал Кореспондент попросив жителів Західної Європи, США і Канади зайти у себе в  країні до недорогого супермаркету і  виписати ціни на 11 основних продуктів харчування. З’ясувалось, що їжа в Україні, одній з бідних економік світу у 2010 році, дорожче, ніж у ситій Португалії, в одній ціні з продуктами в США і Великобританії і не на багато дешевше, ніж в заможних Німеччині, Франції і Канаді.

Природа зростання цін в Україні - в неприборкній корупції, монополії і довговічній українській фінансовій кризі.

 

 

2.3.4 Сім’я та діти

 

Неповні та багатодітні  сім’ї, а також сім’ї, в яких обоє або один з батьків мають статус безробітних, особи з асоціальними хибами в силу економічного та соціального становища, якщо не проводити політики упередження, розширюють бідні, маргінальні групи, в яких знецінено материнство та батьківство і які становлять соціальну небезпеку суспільству.

Про це свідчить зростання  дітей-сиріт та дітей, позбавлених батьківського піклування. За 6 років їх кількість зросла з 96,1 тисячі у 2003 р. до 103,5 тис. осіб на 1 січня 2009 р., або на 7,7%. На початок 2010 р.  їх кількість становила 100,9 тис. дітей, а на кінець того ж року – 98,1 тис. дітей.

У 2010 р. в країні нараховувалось 6453,8 тис господарств із дітьми проти 6460,8 тис. сімей у 2009 р. (на 7,0 тис. сімей менше), що на 70,7 тис. менше ніж у 2008 р. та на 134,6 тис. сімей менше, ніж у 2004 році. Зростає частка сімей з однією дитиною - з 65,7% у 2004 р. до 73,7% у 2010 році. При цьому кожна п’ята дитина (21,2%) народжується поза шлюбом.

У 2010 р. по відношенню до минулого року на 9,7 тис. зросла кількість  неповних сімей  до 1367,6 тис. сімей (у 2009 р. на 100,4 тис. до 1357,9 тисяч або на 8%). Це становить 21,2% загальної кількості сімей з дітьми у 2010 р. (у 2009 р. - 21%). При цьому, в основному це сім’ї, у яких діти не мають батька 93,0% (92,2% загальної кількості неповних сімей у 2009 р.). у 2010 р. зменшилось кількість домогосподарств (до 2,0% загальної кількості неповних сімей, в яких діти не мають обох батьків та проживають у родичів або знайомих) відносно 2009 р (3,6%).

3 початку 1991 р. до  початку 2010 р. кількість дітей  зменшилась понад 5 млн. осіб (на 38%) і становить 8081,1 тис. осіб (8186,2 тис. осіб у 2009 р.), а їх частка у загальній чисельності населення України знизилася з 25,4% до 17,7% (2009 р. – 17,6%), у т.ч. дошкільного контингенту             (0 - 5 років) - з 8,5 до 6,1% (5,8%), шкільного (6-17 років) - з 17,1% до 11,6% (12,0%).

Необхідно звернути увагу  й на таке позитивне явище, як збільшення кількості усиновлених дітей  українцями.

Так, у прийомні сім'ї  та дитячі будинки сімейного типу протягом 2009 р. було влаштовано в 15 разів  більше дітей, ніж п'ять років  тому 1985 дітей. У 2010 р. їх було трохи менше – 1449 дітей. Таким чином, станом на 1 січня 2011 р., в прийомних сім'ях та дитячих будинках сімейного типу виховуються 9024 дитини (8119 дітей – у 2009 р.), що майже у сім разів більше ніж у 2005 р. (1313 дітей).

Державна політика щодо системної і довгострокової підтримки  української родини реалізується зокрема  програмою "Україна для людей" запропонованою Президентом України. Так, одним із дієвих заходів підтримки  багатодітних сімей є присвоєння почесного звання                "Мати-героїня" [29].

 

2.3.5 Освіта: початкова, середня, професійно-технічна, вища

 

У 2010 р.. введено в експлуатацію дошкільні заклади на 550 місць (у 2009 р на 599 місць, що становить 25,9% від  обсягів 2008 р.).

За даними Міністерства освіти та науки, дошкільною освітою охоплено понад 90% дітей п'ятирічного віку.

У середньому по країні, згідно з даними Міносвіти, на 100 місцях у дошкільних навчальних закладах виховується 108 дітей. Високу наповнюваність дитсадків  зумовлено, серед іншого, браком приміщень для них. У результаті показник охоплення дітей дошкільними навчальними закладами в Україні становить, як наведено вище, 56% (у містах - 69%, у селах - лише 33%).

Повноцінно реалізувати  обов’язкову дошкільну освіту у  сільській місцевості взагалі є малоймовірним – не у всіх селах є дитсадки, при тому, що сільські школи очікує оптимізація. Крім того, необхідно буде організовувати підвезення дітей до місць навчання, але на це в бюджеті коштів не передбачено зовсім - так само як і на розвиток відповідної дошкільної інфраструктури.

Не дивлячись на порушення  регламенту ВРУ і значні недоліки законопроекту, вказані на Парламентських слуханнях 9 червня 2010 року "Запровадження 12-річної загальної середньої освіти в Україні: проблеми та шляхи їх подолання" і надані у відповідних Рекомендаціях Верховної Ради України, прийнятих 6 липня 2010 року №2441, у т.ч. суперечливість Конституції, неготовність країни до нового навчального року, Закон України щодо введення 11 річної освіти та обов’язкової дошкільної освіти з 5 років був прийнятий [30].

Основна проблема, яка  визвала обурення громадськості, це введення обов’язкової дошкільної освіти, що суперечить Конституції України, діючому законодавству та створює  значні проблеми для батьків.

Обмежена кількість  дитячих садків, особливо з "доброю репутацією" призводить до великих матеріальних витрат при влаштуванні дитини. Тобто фактично запроваджується платна обов'язкова дошкільна освіта.

За даними Міністра освіти, ще до ухвалення змін до закону, які  передбачили обов'язкову дошкільну освіту, 94% дітей навчались у дошкільних закладах перед тим, як піти до школи.

Ці дані викликають сумнів, оскільки, за іншими даними, тільки у  Києві 92% дітлахів ходять у дитячі садки. Тобто, для досягнення охвату 94% необхідно  щоб по країні у дитячі садки ходило близько 100%         дошкільнят [31].

На 2010/2011 навчальний рік, за даними держкомстату України, в країні налічувалось 20,3 тис. загальноосвітніх навчальних закладів (у 2009/2010 навчальному  році – 20,6 тис. ЗНЗ) зокрема понад 13,0 тис. у сільській місцевості. Всього в них навчається 4,3 млн. учнів (у 2009 – 4,5 млн. учнів), з них близько 1,3 млн. у сільській місцевості. У 2010 році одержало повну загальну освіту 364 тис. випускників шкіл (у 2009 р. – 391 тис. випускників).

Введено в експлуатацію у 2010 р. 7116 учнівських місць у загальноосвітніх навчальних закладах ( у 2009 р - 18 нових шкіл на 6064 місць, 49% кількості місць, введених у 2008 р.).

При цьому привертає  увагу скорочення за 20 років (з 1991 р.) кількості ЗНЗ з 21,8 тис. до 20,3 тис. шкіл на початок 2010/2011 навчальний рік. Майже у 1,7 рази скоротилась кількість учнів ЗНЗ (до 4299 у 2010 р.). Скорочення учнів вечірніх шкіл вражає – у 2,7 рази.

За статистичними даними, навчальний процес у загальноосвітніх навчальних закладах забезпечували у 2010/2011 навчальному році 515 тис. педагогічних працівників (у 2009 р. – 522 тис. вчителів).

Оскільки перше фінансування середньої прийшло у кінці  червня, а друге на початку серпня, то підручники з’являться лише у вересні-листопаді  поточного року.

На сьогодні державним  бюджетом передбачено на друк підручників 198,4 млн. грн.(виділено 120 млн. грн.), з  яких 28,4 млн. грн. – борг за минулорічні  підручники для 9 класів.

У парламентському комітеті з питань науки та освіти заявили, що забезпечення підручниками за новою програмою буде коштувати близько 600 млн. грн. Якщо врахувати витрати на підручники, які вже віддруковані за програмою 12-річки, то це додаткові витрати ще на 200 млн. гривень.

При цьому на перехід  до 12 річної системи загальної освіти вже витрачено близько 1,5 млрд. гривень

Педагогічних працівників  для роботи у школах готують у 58 вищих навчальних закладах І-ІІ рівнів акредитації та у 59 вищих навчальних закладах ІІІ-ІV рівнів акредитації  усіх форм власності.

Парламентські слухання 9 червня 2010 року "Запровадження 12-річної загальної середньої освіти в Україні: проблеми та шляхи їх подолання" виявили певні недоліки шкільної освіти, зокрема: шкільна освіта переобтяжена надмірним фактологічним матеріалом, містить відомості, які не мають  суттєвої загальноосвітньої цінності, що призводить до перевантаження школярів. Його склад і структура  недостатньо сприяють диференціації навчання з урахуванням нахилів, здібностей, життєвих планів учнів. У ньому недостатньо збалансовані гуманітарна і природничо-наукова складові. Не забезпечено належних умов для успішного масового запровадження профільного навчання у старшій школі.