Сутність конкурентоспроможності в ринковій економіці та її основні складові

2. Яка практика фірм-конкурентів в рекламі та стимулюванні збуту?
3. Яка практика фірм-конкурентів відносно найменувань (торгових марок) товарів?
4. В чому полягають притягуючи сторони упаковки товарів конкурентів?
5. Який рівень сервісу пропонують конкуренти в гарантійний і післягарантійний період?
6. Чи використовують конкуренти для збуту місцеву торговельну мережу чи створюють власну?
7. Яка практика товарообігу у фірм-конкурентів (види транспорту), об’єми запасів, розміщення складів, види складів та їх вартість?

Конкурентоспроможність продукції – це та характеристика, що відображає її відмінність від товару – конкурента як ступенем відповідності конкретної суспільної потреби, так і по витратами на її задоволення.

Показник, що виражає таку відмінність, визначає конкурентоспроможність аналізуємої продукції по відношенню до товару-конкуренту.

Конкурентоспроможність будь-якої продукції може бути визначена тільки в результаті порівняння, і тому є відносним показником.

Конкурентоспроможність визначається сукупністю властивостей цієї продукції, які входять в склад її якості та важливих для споживача, визначають затрати споживача при купуванні, вживанні (експлуатації) та утилізації продукції.

Підтримка високої конкурентоспроможності означає, що всі ресурси підприємства використовуються настільки продуктивно, що воно опиняється більш прибутковим, чим його головні конкуренти. Це одночасно передбачає, що підприємство займає стабільне місце на ринку товарів та послуг , та його продукція користується постійним попитом. Однак в житті цей стан не являється незмінним. Такими перетвореннями можуть бути: зміна товарної політики, впровадження нових технологій, диверсифікація виробництва, зміна організаційно-правового статусу підприємства, модернізація форм збуту продукції, вихід на нові ринки, створення спільних виробництв і т. д.

Конкурентоспроможність підприємства тісно пов’язане з конкурентоспроможністю продукції. Життєвий цикл продукції характеризується різними етапами, на кожному з яких вона має різні показники. (рис 1.7.)

 

 КПФ

        ЧАС

Зародження Прискорення Уповільнення Зрілість Спад

Рис. 1.1. Стадії життєвого циклу товару

 

З рис. 1.1. ми бачимо, що на кожному етапі стан конкурентоспроможності продукції є різними, а отже, стадії конкурентоспроможності підприємства є різними. Але коли вона переходить в так звану «зрілість», тобто стає незмінною, тоді настає момент для проведення перетворень. Але при такому підході може виникнути ситуація, при якій проведення перетворень нічого не дасть. Справа в тому, що в силу різночасовості змін подій, що відбуваються в параметрах, що впливають на конкурентоспроможність підприємства в стадії загальної зрілості деякі з них будуть знаходитись в стані занепаду, і на їх зміни буде потрібно багато часу. Тому у відповідності з прийнятою стратегією розвитку підприємства менеджерам необхідно відслідковувати зміни кожного фактора. Як зазначає Портер М. всі фактори, що впливають на конкурентоспроможність підприємства, діляться на дві великі групи: внутрішні та зовнішні.

Внутрішні фактори – це ті, на які підприємство впливати не може і в своєї політиці повинно сприймати їх як дещо незмінне. До них відносяться такі:

1. Діяльність державних  владних структур (фіскальна та  кредитно-грошова політика, законодавство). Наприклад, в залежності від характеру  податкової політики (розміри податкових  ставок) підприємство буде отримувати  високий прибуток чи, навпаки, зовсім  його не отримувати.

2. Господарська кон’юнктура. Вона містить кон’юнктуру ринків  сировинних та матеріальних ресурсів, ринків трудових ресурсів, ринків  засобів виробництва, ринків фінансових  ресурсів.

3. Розвиток родинних та  підтримуючих галузей. В даному  випадку мова йде про розвиток  нових технологій (ресурсозберігаючих, технологій глибокої переробки), нових матеріалів та джерел  енергії. Їх впровадження у виробництво  підвищує науковий та виробничий  потенціал підприємства.

4. Параметри попиту. Вони  містять ріст попиту на товари, що виробляються підприємством, його стабільність і дозволяють  підприємству отримувати високий  прибуток , а також закріпити своє  положення на ринку. Нестабільний  попит, зміна вимог покупця до  якості продукції підприємства, зниження покупної можливості  населення, навпаки, не створюють  умов для забезпечення певної  конкурентоспроможності підприємства [ 52, c. 189 ].

До внутрішніх факторів відносяться такі:

1. Діяльність керівництва  та апарату управління підприємства (організаційна та виробнича структури  управління, професійний та кваліфікаційний  рівень керівників тощо).

2. Система технологічного  оснащення. Обновлення устаткування  та технологій, тобто заміна їх  на більш прогресивні, забезпечує  підвищення конкурентоспроможності  підприємства, підсилює внутрішню  гнучкість виробництва.

3. Сировина, матеріали і  напівфабрикати. Якість сировини, комплектність  її перероблення та величина  відходів серйозно впливають  на конкурентоспроможність підприємства. Зменшення виходу готової продукції  із використовуємої сировини (це  особливо характерно для харчової  промисловості), не комплексна її  перероблення приводять до збільшення  витрат виробництва, а значить, до  зменшення прибутку, що, в свою  чергу, не дозволяє розширити  виробництво. Внаслідок цього знижується  конкурентоспроможність. І навпаки, покращення використання сировини, його комплексне перероблення  знижують витрати виробництва, а  значить, підвищують конкурентоспроможність  підприємства.

4. Збут продукції: його  обсяг та витрати реалізації. Цей фактор серйозно впливає  на підвищення конкурентоспроможності  підприємства: можна добитися непоганих  результатів в виробництві, випускаючи  продукцію вищої якості і відносно  невисокої собівартості, але все  буде зведене нанівець внаслідок  непродуманої збутової політики. Тому підприємство намагається  здійснити ефективний збут за  рахунок продажу продукції, необхідної  ринкові, стимулювання збільшення  об’ємів продаж, завойовуючи нові  ринки збуту. Все це робиться  менеджерами , з одного боку, на  основі формування “свого” покупця, проведення ефективної цінової  політики тощо, а з іншого –  шляхом ефективного забезпечення  сировиною, необхідними матеріалами  та устаткуванням з доступними  цінами.

Визначивши середовище, в якому підприємство буде працювати, йому необхідно перейти до встановлення своєї ролі, положення на ринку. Підприємству важливо виходити із максимізації тих можливостей підприємства, які відрізняють його від конкурентів.

До форм та методів максимізації внутрішніх можливостей підприємства на основі проведення технологічної політики, спрямованої, по-перше, на постійне піднесення підприємства, необхідно, перш за все, віднести гнучке їх використання на “ноу-хау” в технологію виробництва та образ своєї продукції, що дозволяє підприємству стати лідером у випуску даної продукції, по-друге, на забезпечення високої якості, по-третє, на поставку продукції в строк.

Прагнучи до гнучкого використання своїх внутрішніх можливостей, підприємство повинне забезпечити собі технологічну та економічну ефективність не нижче за галузеву. Іншими словами, воно повинне віднайти спосіб оптимального поєднання бажаної технологічної та економічної ефективності, щоб забезпечити найкращі технологічні та економічні умови пропозиції.

2. Організаційно  економічна характеристика СФГ  «Колос»

Селянське (фермерське) господарство «Колос» розташовано за адресою с.Зелений Яр Доманівського району Миколаївської області. Загальна площа земель господарства становить 1785 га.

Селянське (фермерське)  господарствао – Селянське    (фермерське)    господарство    є    формою підприємництва громадян України,  які  виявили  бажання  виробляти товарну сільськогосподарську продукцію, займатися її переробкою та реалізацією. Членами  селянського  (фермерського)  господарства  можуть бути подружжя, їх батьки, діти, які досягли  16-річного  віку,  та інші родичі, які об'єдналися  для  роботи  в  цьому  господарстві.  
Членами селянського (фермерського)  господарства  не  можуть  бути  
особи, в тому числі родичі,  які  працюють  у  ньому  за  трудовим  
договором    (контрактом,    угодою).    Селянське    (фермерське)  
господарство може бути створено однією особою. Головою  селянського  (фермерського)  господарства  є    його засновник або особа, яка є його правонаступником.  
Майно СФГ «Колос» складають основні фонди, що належать йому та оборотні кошти,  а також інші цінності і майно, вартість яких  відображається на самостійному балансі. Розмір Статутного фонду становить 550,0 тис. гривень і формується з майна і грошових коштів Засновників.  
Основними напрямками діяльності СФГ «Колос»: 
- організує  виробництво сільськогосподарської  продукції,  її  переробку  у  встановленому порядку та реалізацію, за власним розсудом  підбирає  партнерів з економічних зв'язків  у  всіх  сферах  діяльності,  в  тому  числі  
іноземних. 
- здійснення усіх видів сільськогосподарських робіт власною технікою; 
- оптова, роздрібна торгівля сільськогосподарською сировиною як власного виробництва, так і закупленими у сторонніх підприємств і організацій, а також  у  приватних  осіб   за   готівку   та   без   готівкою   через   власні   і   орендовані торговельні точки, магазини.

Ефективність функціонування підприємства визначається у більшості випадків обраним виробничим напрямом спеціалізації відповідно до грунтово-кліматичних умов регіону і розміщення господарства. Під  поняттям спеціалізація підприємства розуміють переважний розвиток однієї або кількох галузей у виробництві готової продукції. Розвиток цих галузей і виробництва відповідних продуктів  визначають виробничий напрям підприємства. Рівень спеціалізації найбільш точно характеризується питомою вагою галузей в структурі товарної продукції та дозволяє виявити ті види продукції, з якими господарство виступає в суспільному поділі праці. 
Економічна характеристика Селянсько (фермерського) господарства «Колос» доцільно почати з аналізу виробництва готової продукції (сільськогосодарської). Для визначення спеціалізації і виробничого напрямку досліджуваного підприємства виконуємо розрахунок у табл. 2.1. 
Узагальнюючим показником, що характеризує рівень спеціалізації і дозволяє прослідкувати тенденцію спеціалізації, оцінити проектні рішення є коефіцієнт спеціалізації підприємства. Його визначають за формулою: 
 
ΣУт / (ΣУт (2Н-1))                                        (2.1)

де  Ут – структура виручки;

Н – номер у ранжированому ряду.Кс = 100 : 517,4 = 0,19 
Головними галузями, що визначають спеціалізацію СФГ «Колос» є виробнича галузь, це пов'язано з тим, що вона забезпечує майже 94,0% грошових надходжень від реалізації товарної продукції. На основі цього можна зробити висновки, що господарство має дві головні і декілька додаткових галузей. 

Отриманий коефіцієнт спеціалізації середній, що свідчить про те, що дане підприємство не спеціалізується на одній конкретній галузі виробництва, а являється багато галузевим. Тому  СФГ «Колос» має  виробничий напрямок з розвиненим виробництвом зернових культур та соняшника. 
Ефективність діяльності підприємства характеризують показники інтенсивності виробництва та економічної ефективності інтенсифікації. 
Всі економічні показники можна умовно розділити на три групи. Показники першої групи дають головним чином кількісну характеристику стану підприємства. Якісний характер виробничих процесів визначають з допомогою показників другої групи. Показники третьої групи характеризують фінансові результати господарської діяльності. Ефективність інтенсифікації відбуває віддачу вкладень, характеризується обсягом виробництва валової продукції, валового і чистого доходу на одиницю площі підприємства та гривню виробничих ресурсів, ростом продуктивності праці і зниженням собівартості продукції. Обсяг валової продукції значною мірою залежить від спеціалізації підприємства, його фондооснащеності та інших. Тому розмір господарства повніше відображають обсяг новоствореної продукції – валового доходу.

Вищевказані зміни вплинули на збільшення виробленої валової продукції у 2007р. Показники 2008 року свідчать, що вироблено валової продукції більше на 398,3 тис. грн. у порівнянні з 2006р., та  на 607,0 тис. грн.. більше ніж у 2007р. Збільшення об`ємів виробленої продукції має позитивне значення для фінансових показників підприємства. 
За 2006 -2008рр. середньорічна вартість основних виробничих фондів має позитивну тенденцію до збільшення.

У вивчаємому періоді відмічається  збільшення середньорічної вартості обігових коштів, так у 2008р. у порівнянні з 2006р. воно склало 7,9%, а  у порівнянні з 2007р. – 10,9%.

У 2006 – 2008рр. збільшилась кількість енергетичних потужностей, це впливає на збільшення енергооснащеності та енергоозброєності праці, що говорить про збільшенні механізації та автоматизації праці, та зменшення їх вартості; протягом аналізованих трьох років спостерігається тенденція до збільшення показників фондооснащеності та фондоозброєності. Так у 2008р. і у порівнянні з 2007р. фондооснащеність збільшилась на 8,2%, у а порівнянні з 2006р. на 17,3%.