Сутність і структура економічної системи

Виходячи  з самої структури економічної  системи, можемо визначити продуктивні  сили і економічні відносини як основні  і такі, що займають провідну роль у  формуванні  самої системи. Матеріальною основою економічних систем виступають продуктивні сили. Вони є органічним поєднанням особистого та речового факторів. Їх розвиток, як і кожне економічне явище, регулюється певними економічними законами. Проте важливо зосередитися саме на тих законах, які з найбільшою вірогідністю відображають відповідні закономірності розвитку продуктивних сил. Зокрема, це закони неухильного зростання усуспільнення продуктивних сил; концентрації продуктивних сил, їх елементів; випереджаючого підвищення ролі речового фактора продуктивних сил; різнобічного гармонійного розвитку людини і т. ін.

Отже, діалектика взаємозв’язку продуктивних сил  і виробничих відносин регулюється  загальним економічним законом  розвитку суспільства в різних суспільно-економічних  формаціях чи системах. Цей закон  називають законом відповідності. Він впорядковує процес розвитку способів виробництва, економічних  систем, усуваючи суперечності між  продуктивними силами і виробничими  відносинами і приводячи останні  у відповідність з характером і рівнем розвитку матеріальних продуктивних сил. Кожному новому ступеню технологічного розвитку даного типу продуктивних сил  відповідає свій ступінь модифікації  даних виробничих відносин. Кожному  якісно новому типу продуктивних сил  відповідає якісно новий тип виробничих відносин, новий суспільний спосіб виробництва,який спрямовується на науково-технічний прогрес. Останній — найглобальніша закономірність становлення людської цивілізації.

ЕКОНОМІЧНІ ВІДНОСИНИ  ЯК СУСПІЛЬНА ФОРМА і спосіб організації  економічної системи

Економічні відносини — відносини і зв'язки між людьми, що виникають у процесі суспільного виробництва, розподілу, обміну і споживання вироблених благ. В загальному, класифікація економічних систем базується на такому критерії, як домінуючий тип (форма) власності, тому що відносини власності є визначальними у структурі економічної системи, оскільки вони зумовлюють соціально-економічну специфіку даного суспільства. По-перше, вони визначають, хто реально володіє, користується і розпоряджається засобами виробництва, на чию користь розподіляється суспільне багатство; по-друге, вони визначають поділ суспільства на класи і соціальні групи, лежать в основі диференціації суспільства на багатих, середніх і бідних, оскільки багатство розподіляється відповідно до вкладених ресурсів, їх розмірів; по-третє, вони показують, хто має економічну владу і керує суспільством; по-четверте, вони значною мірою визначають систему економічних інтересів та специфіку економічних суперечностей, що виникають у різних господарських суб'єктів.

Слід зауважити, що підхід до системного аналізу економічних процесів, побудований  на характері власності, не дозволяє, на думку багатьох учених, пояснити істотні відмінності в організації  господарства в країнах однієї суспільно-економічної  формації, оскільки він абстрагується  від реальних товарно-грошових відносин. [13, c. 18-20]

Що ж до економічної системи, то вона тлумачиться як сукупність трьох складових:

1) відносин між господарюючими  суб'єктами, котрі забезпечують виробництво,  розподіл, обмін і споживання  товарів (послуг);

2) системи координації їх взаємодії;

3) системи мотивації і контролю.

Продуктивні сили і виробничі відносини  перебувають у взаємодії і  суперечливій єдності, яка є внутрішнім джерелом розвитку суспільного виробництва. Продуктивні сили, виражаючи відношення суспільства до природи, не вичерпують зміст економічної системи. Вона завжди включає в себе і певну суспільну форму продуктивних сил, і спосіб організації економічної системи, які створює сукупність економічних відносин між людьми.

Певний характер і рівень продуктивних сил зумовлює той чи інший тип  виробничих відносин.

Відносини між людьми у сфері  розподілу формуються в процесі  привласнення створеного продукту різними  категоріями працівників: підприємцями, власниками засобів виробництва  і землі, орендарями та державою (через  стягнення податків).

Відносини між людьми у сфері  обміну виникають у процесі купівлі-продажу  товарів підприємствами, домогосподарствами, торговельними організаціями, державою. У сфері споживання економічні відносини  виникають і зав'язуються між  виробниками споживчих товарів і послуг та їх споживачами. [9, c. 52-54]

Створення продукту за всіх умов є  суспільним процесом. Факти свідчать, що люди виробляють життєві блага  не ізольовано один від одного, не поодинці, а об'єднуючись певним чином, спілкуючись  один з одним і взаємодіючи.

Суспільне виробництво в широкому розумінні складається з власне виробництва, розподілу, обміну і споживання. Це чотири фази чи сфери суспільного виробництва. [8, c. 39-41]

При аналізі структури економічної  системи марксистська політична  економія на перше місце ставила  такий термін, як виробничі, а не економічні відносини. «В процесі виробництва  люди вступають у відносини не тільки з природою, але й між  собою, тобто вступають у виробничі  відносини». К. Маркс, який активно використовував як термін «виробничі відносини», так  і термін «економічні відносини», не дав чіткого їх розмежування.

Я вважаю, що найбільш загальною категорією є економічні відносини. Цей термін визнається економістами всіх шкіл. Що стосується терміна виробничі відносини, то його можна застосовувати при аналізі відносин і зв'язків, які виникають між людьми у сфері безпосереднього виробництва. Відносини між людьми у сфері виробництва складаються з: 1) привласнення предметів природи; 2) способу поєднання людського ресурсу із засобами виробництва; 3) відносин спеціалізації, кооперування, комбінування виробництва; 4) організаційно-економічних відносин, складовою яких є управління виробництвом; 5) відносин між людьми щодо привласнення засобів виробництва [14, c. 73].

У сукупності ці відносини являють  собою безпосередню суспільну форму  продуктивних сил і спосіб їх організації  та використання людьми в процесі  виробничої діяльності. Соціальна визначеність виробництва проявляється в способі  виробництва, або іншими словами  — в економічній формації.

Єдність і взаємодія продуктивних сил, що перебувають на певному рівні  розвитку, і даного типу виробничих відносин становлять спосіб виробництва. Іншою назвою способу виробництва  є економічна формація.

У сучасних умовах важливе місце  в економічних відносинах належить товарно-грошовим і ринковим відносинам. Економічні відносини формуються також  унаслідок взаємодії трьох відносно самостійних підсистем, якими є  техніко-економічні, організаційно-економічні і соціально-економічні відносини.

Техніко-економічні відносини знаходять своє вираження у спеціалізації, кооперуванні, комбінуванні виробництва, його концентрації, обміні діяльністю між людьми, в економічних нормативах тощо. З ними тісно пов'язані організаційно-економічні відносини, які виникають у процесі організації виробництва, розподілу, обміну і споживання, в управлінні цими процесами. Безпосередньо вони виникають між керівниками різних ланок суспільного виробництва і найманими працівниками, в процесі маркетингової діяльності, планування, програмування тощо.

Техніко-економічні і організаційно-економічні відносини відіграють важливу роль у виробництві, розподілі, обміні і  споживанні, ступінь їх розвитку є  суттєвою характеристикою рівня  усуспільнення виробництва, продуктивних сил суспільства. Техніко-економічні та організаційно-економічні форми  — структура виробництва, поділ  і кооперація праці, форми управління — є об'єктом вивчення політичної економії. Вони тісно і безпосередньо  пов'язані з відносинами виробництва, розподілу, обміну і споживання, що основані на тих чи інших типах  і формах власності, але в той  же час суттєво відрізняються  від них тим, що не виражають відносин привласнення. їх розвиток, подібно  до розвитку продуктивних сил, сприяє ефективності суспільного виробництва [10, c. 147].

Соціально-економічні відносини — це така суспільна форма виробництва, суть і основу якої становлять відносини власності на засоби виробництва, природні ресурси, людський фактор, життєві блага. До соціально-економічних відносин належить також соціально-економічний аспект трудових відносин (характер праці) та відносини розподілу. Наприклад, відносини розподілу життєвих благ у Швеції за своїм характером скоріше є соціалістичними, ніж капіталістичними. Вже в XXI ст. поступово створюється нова, постіндустріальна економіка, яка заперечує класово-формаційні утворення (капіталізм, соціалізм) і переводить економіку в постформаційну систему [1, c. 58-60].

Вивчення  економічних відносин має надзвичайно  важливе значення, тому що ми при  цьому дізнаємося, чи підпорядкована економічна діяльність інтересам народу, наскільки соціальне справедливий даний соціально-економічний лад  тощо.

ПРОДУКТИВНІ СИЛИ ЯК МАТЕРІАЛЬНА ОСНОВА ЕКОНОМІЧНОЇ СИСТЕМИ

Продуктивні сили — це система факторів виробництва, яка забезпечує перетворення речовин природи, відповідно до потреб людей створює матеріальні та духовні блага і визначає зростання продуктивності суспільної праці. Вони виступають серцевиною економічної системи, становлять її матеріальну основу. На цьому етапі аналізу виробництва його можна визначати як цілеспрямоване функціонування продуктивних сил, яке забезпечує людина.

Розглядаючи місце людини в системі виробництва, перш за все треба мати на увазі, що вона є фактором виробництва і  його основною продуктивною силою. Без  людини, людського фактора виробництво  неможливе. Саме людина оживляє речові фактори виробництва, приводить  їх у рух. По-друге, людина є тво0рцем більшості відтворюваних засобів  виробництва, таких як машини, сировина, інструменти, споруди, будівлі тощо. По-третє, людина організує виробництво  матеріальних благ і послуг відповідно до своїх потреб, тобто забезпечує цілеспрямоване функціонування всієї  системи продуктивних сил суспільства [15, c. 153].

Структура продуктивних сил не обмежується  структурою факторів виробництва, основними  з яких є людський ресурс, земля  і створювані людиною різноманітні засоби виробництва. Структуру продуктивних сил слід розглядати за сферами, галузями, первинними ланками виробництва  тощо. Структуризацію продуктивних сил  забезпечує суспільний поділ праці.

Поділ праці являє собою процес відособлення різних видів виробничої діяльності, завдяки чому окремі групи виробників закріплюються на тривалий період за певними видами виробничої діяльності [2, c. 211].

Розрізняють кілька типів, або видів поділу праці.

• Загальний поділ праці — розчленування продуктивних сил на великі сфери та на такі найбільші його галузі, як промисловість, сільське господарство, транспорт тощо.
• Частковий поділ праці ¾ поділ найбільших галузей людської діяльності на складові частини. Так, промисловість складається з великої кількості галузей, а саме: машинобудування, легка промисловість, харчова промисловість тощо. До часткового поділу праці відносять і таку структурну ланку продуктивних сил, як підприємство.
• Одиничний (індивідуальний) поділ праці складається всередині підприємств на основі професіоналізації виробництва.
• Територіальний поділ праці ¾ поділ праці всередині країни між окремими регіонами.
• Міжнародний поділ праці ¾ поділ праці між різними країнами.

Поділ праці  чітко пов’язаний із розвитком продуктивних сил і є водночас умовою їх розвитку.

У своєму розвитку продуктивні сили проходять  ряд щаблів:

• природні продуктивні сили;
• суспільні продуктивні сили;
• загальноінтелектуалізовані продуктивні сили.

Природні продуктивні сили, панування яких характерне для найнижчого щабля розвитку суспільства — первіснообщинного ладу, можуть бути повністю зведені до природи самої людини і до сил навколишнього середовища — природного багатства, засобів життя і праці. На основі природних продуктивних сил здійснюється процес перетворення привласнюючої економіки у виробничу [11, c. 46].

Суспільні продуктивні сили виникають у результаті історичних процесів об’єднання і поділу праці, тобто в результаті зростання суспільного характеру виробництва. На цьому етапі розвитку продуктивних сил людина все більше спирається на засоби праці, створені нею. Суспільні продуктивні сили сформувались у період розкладу первіснообщинного ладу і свого найвищого розвитку досягли в ХХ столітті.

У передових  країнах відбувається процес формування загальноінтелектуалізованих продуктивних сил. Це такі продуктивні сили, коли людський фактор виступає як загальний інтелект, а праця, як загальна наукова праця. На цьому етапі розвитку продуктивних сил виникають і стають основними принципово нові знаряддя праці: комплексна автоматизація виробничих процесів, масове використання  
електронно-обчислювальних машин, розвинута система інформації, екологічно чисті способи виробництва тощо [6, c. 324].