Суть, форми і показники рівня спеціалізації та кооперування виробництва

1. Економія поточних витрат на виробництво продукції й транспортних видатків на її доставку споживачам.

2. Економія капітальних вкладень і строк їхньої окупності.

3. Річний економічний ефект від спеціалізації виробництва продукції.

        Економічна ефективність спеціалізації й кооперування промислового виробництва визначається поруч факторів:

11

– спеціалізація створює умови для розчленовування процесу виробництва продукції на більше дрібні операції, кожна з яких закріплюється за робітниками, місцями, розташованими по ходу технологічного процесу.

– спеціалізація, деталізуючи й розчленовуючи виробничі процеси, створють передумови й сприятливі умови для впровадження ефективних коштів комплексної механізації й автоматизації виробництва.

– спеціалізація забезпечує більшь повне використання діючого встаткування.   Будь – яка високопродуктивна машина може бути використана на повну потужність тільки при постійному випуску конструктивно й технологічно однорідної продукції на основі її уніфікації, типізації й стандартизації. Чим вище продуктивність машини, тим вище повинна бути масовість виробництва продукції, для виготовлення якої вона призначена.

– На спеціалізованих підприємствах технічний рівень виробництва значно вище, ніж на універсальних.

– Спеціалізація дозволяє максимально спростити виробничу структуру підприємств, тобто число основних, допоміжних і обслуговуючих цехів і господарств. Чим уже номенклатура технологічно однорідної продукції (іншими словами, чим глибше спеціалізоване виробництво), тим менше число структурних підрозділів входить до складу підприємств.

– На основі спеціалізації й кооперування виробництва виникають більше стійкі зв'язки з постачальниками й споживачами, а отже, спрощуються матеріально – технічне забезпечення й збут. Для спеціалізованого підприємства потрібна обмежена номенклатура сировини, матеріалів і комплектуючих виробів, що поставляються по кооперуванню.

– Спеціалізація виробництва сприяє розвитку й зміцненню малого бізнесу.

12

Умовно річну (порівняльну) економічну ефективність Эг спеціалізації можна визначити по формулі наведених витрат з урахуванням зміни собівартості й транспортних видатків:

 

Эг = [(З1+ТР1) - (З2+ТP2)] /А2  (2.1)

 

З1 і З2 – повна собівартість одиниці продукції відповідно до й після проведення спеціалізації;

ТР1  і  ТP2 – транспортні видатки по доставці   готової продукції до й після проведення спеціалізації;

А2 – річний обсяг випуску продукції (за планом) після проведення спеціалізації.

Річний економічний ефект від спеціалізації можна розрахувати по формулі.

Окупність капітальних вкладень на проведення спеціалізації (Т) визначається по формулі:

 

     (2.3)

  

де ДО – розмір капітальних вкладень на здійснення спеціалізації;

Ф – вартість основних фондів, що вивільняються в результаті спеціалізації й направляються в інші виробництва ; або реалізованих.                                                          Для обґрунтування ефективності спеціалізації можуть прийматися в

13

розрахунок і інші приватні показники ефективності: середній річний виробіток на одного працюючого, трудомісткість, матеріалоємність, фондовіддача, рентабельність і ін.  Якщо капітальні витрати не однаково розподіляються в часі або поточні витрати виробництва істотно міняються по роках експлуатації, то при розрахунках річного економічного ефекту враховується фактор часу з коефіцієнтом приведення різночасних витрат dt до сучасний момент:

 

                 dt = (1+Е)  ,                                                                            (2.4)

 

де   Е   – норматив приведення (0.1);

t  – число років від другого року проведення спеціалізації до року здійснення витрат і одержання результатів.                                                                                Витрати й одержувані результати до початку розрахункового року множать на dt, а після початку розрахункового року – ділять на цей коефіцієнт.   Розвиток спеціалізації й кооперування виробництва приносить не тільки позитивний ефект, але негативний. При всіх перевагах спеціалізованого виробництва (використання передової техніки й технології, скорочення виробничого циклу, зниження собівартості, ріст продуктивності праці, підвищення кваліфікації кадрів, розвиток стандартизації й уніфікації, підвищення якості випускаємої продукції, що, і, отже, ріст конкурентоспроможності підприємств) воно стає занадто залежним від стану ринку. При коливаннях попиту на продукцію, що випускається вузькоспеціалізованим підприємством, його стабільність виявляється нижче, ніж у неспеціалізованого підприємства. Прагнення виробників знизити ризик

 

14

збитків від коливань попиту й падіння цін привело до виникнення тенденції до диверсифікованості виробництва.

До недоліків спеціалізації й кооперування  варто віднести такі моменти:

– ріст транспортних видатків на одиницю продукції внаслідок збільшення радіуса кооперування;

– монотонність у роботі, тому в цьому випадку необхідно вживати певних заходів по зниженню негативного впливу цього явища на працівника.

Всі перераховані вище позитивні й негативні сторони необхідно враховувати при плануванні й розвитку спеціалізації й кооперування з метою знаходження оптимального варіанта.

 

 

        3. Основні недоліки і переваги спеціалізації та кооперування.

 

 Переваги що забезпечує спеціалізація виробництв:

     • По-перше, вона значно збільшує продуктивність праці. Це пов'язано з тим, що спеціалізація створює умови для організації безперервного (поточного) процесу виробництва, застосування найдосконаліших засобів праці, впровадження механізації та автоматизації виробництва, досягнення повного і ефективного використання технологічного устаткування, удосконалення структури підприємств, підвищення кооперації праці.

     • По-друге, спеціалізація дає можливість краще використати головну продуктивну силу — людину на основі врахування її індивідуальних відмінностей і здібностей. Як відомо, люди не однакові за своїми фізичними і

15

розумовими здібностями. Є працівники, які відрізняються досить високою фізичною підготовкою. Вони можуть успішно виконувати важку роботу. Інші ж від природи не мають достатніх фізичних сил для важкої роботи, але здатні виконувати роботу, де переважає частка розумової праці. У таких людей є здібності до аналітичної розумової діяльності. Поділ праці дає можливість це враховувати.

     • По-третє, спеціалізація на виконанні певної роботи формує кваліфікацію працівника. Давно відомо, що у більшості випадків людина не може однаково спритно виконувати багато видів діяльності. Проте вона може досягти неабиякої майстерності у деяких видах робіт.

     • По-четверте, спеціалізація у виконанні виробничих функцій веде до економії часу, позбавляє виробництво від зайвих витрат, особливо під час зміни одного виду діяльності іншим видом.

     • По-п'яте, спеціалізація дає можливість краще використовувати регіональні особливості.

      Недоліком спеціалізації економісти називають також залежність суспільства від спеціалізованих працівників. Виникають непередбачені диспропорції між ланками спеціалізованого виробництва. В одних підприємствах і регіонах виникають надлишки спеціалізованої продукції, що створює проблему їхньої реалізації, а в інших відчувається гостра нестача комплектуючих деталей і вузлів, що стримує розвиток виробництва.                   Проте в кінцевому підсумку спеціалізація забезпечує більше переваг, ніж недоліків, і людство використовує цю форму організації виробництва для підвищення продуктивності праці.

 

 

 16

                                               ВИСНОВКИ

      Спеціалізація виробництва – відображає процес зосередження діяльності підприємства (фірми) на виготовленні певної продукції (виконанні окремих видів робіт, наданні платних послуг).                                                                                         Ознакою предметної структури є спеціалізація цехів на виготовленні певного виробу або групи однотипних виробів, вузлів, деталей з використанням різноманітних технологічних процесів та операцій (цех кузовів, задніх мостів, двигунів на автомобільному заводі).                                                                Спеціалізація — це поділ старих і формування нових галузей суспільного виробництва, а також поділ праці всередині галузі.                                                                                               Найважливішими чинниками виробництва є розвиток ринкових відносин, зростання масштабів виробництва, науково – технічний прогрес.            Найголовнішою ознакою спеціалізації є виробництво певного продукту або частини його.                                                                                                        Спеціалізація веде до того, що виробник, як правило, виробляє продукцію не для себе, а для інших членів суспільства, часто його продукція не є предметом особистого чи виробничого споживання.                                                          Спеціалізація тісно пов'язана з кооперуванням, розвиток якого заснований на посиленні та поглибленні спеціалізації.                                                                Кооперація — це особлива форма тривалих раціональних виробничих зв'язків між спеціалізованими самостійними підприємствами порівняно з іншими підприємствами, які не мають таких зв'язків.                                                  Іншими словами, кооперування є формою виробничих зв'язків між підприємствами різних галузей, що спільно виготовляють певний вид кінцевої продукції.

 

 

17

                                                    СПИСОК ЛІТЕРАТУРИ

 

1. Горфинкель В. Я., Купряков Э. Н. Экономика предприятия. –  М.: Юнити, 1996.

2. Покропивний С. Ф. та інш. Економіка підприємства. –  К.: Хвиля-прес, 1995.

3. Зайцев Н. Л. "Экономика промышленного предприятия". –  М.: ИНФРА-М: 1998.

4. Сергеев И. В. "Экономика предприятия". –  М.: Финансы и статистика, 1997.

5. Ипатов М. И., Туровец О. Г. Экономика, организация и планирование технической подготовки производства. –  М.: Машиностроение, 1984.

6. Волков В. О. Экономика предприятия (фирмы). –  Москва: Инфра –  М, 2002.

7. Шегда А. В. Економіка підприємства. – Київ: "Знання", 2001.

8. Петрович Й. М. Економіка виробничого підприємництва. – Київ:  "Знання", 2001.

9. Швандор В. А., Аврашков Л. Я. и др. Экономика предприятия. – Москва: ЮНИТИ, 2002.

10. Ковалева А. М. , Лапуста М. Г. Финансы фирмы. – М.: Инфра– М,2002.