Типи та форми власності

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

4. Типи та форми власності

 

У процесі тривалого історичного розвитку людства сформувались такі чотири основні типи економічної власності: 1) суспільна; 2) приватна; 3) колективна; 4) державна.

Залежно від суб'єктів власності розрізняють також її типи або види, кожен з яких має певні форми. Існує два основних типи власності: приватна і суспільна.

Приватна власність - це такий тип власності, коли виключне право на володіння, користування і розпорядження об'єктом власності та отримання доходу належить приватній (фізичній чи юридичній) особі.

Приватний тип власності виступає як сукупність індивідуально-трудової, сімейної, індивідуальної з використанням найманої праці, партнерської і корпоративної форм власності . Власність, суб'єктом якої є окрема особа, називається приватною (індивідуальною) власністю. Вона поділяється на трудову і нетрудову. До першої належить власність, що означає присвоєння факторів і результатів, створених працею самого суб'єкта. Коли здійснюється присвоєння особою результату чужої праці, приватна власність є нетрудовою.

Другим типом власності є спільна, групова, або колективна, при якій суб'єктами виступають групи певним чином об'єднаних індивидів. Цей тип власності включає спільну часткову і спільну сумісну власність. Спільна часткова власність характеризується тим, що утворюється шляхом об'єднання приватних часток майна, які вносяться її суб'єктами і використовується в їх спільних інтересах під єдиним управлінням та контролем. При цьому кожен суб'єкт такої власності має право на свою частку об'єкта власності та відповідну частку доходу, що є результатом функціонування спільної власності. Найпоширенішими формами цієї власності є: акціонерна, кооперативна, власність господарських товариств і спільних підприємств.

Спільною сумісною власністю є та, за якої її об'єкт не поділяється на окремі частки і його присвоєння здійснюється усіма її суб'єктами на рівних правах. Дохід від господарського використання такої власності розподіляється або в рівних частках, або залежно від трудового вкладу. Прикладом цього типу власності є сімейна власність.

Третім типом власності є державна. За цієї форми суб'єктом виступає держава у вигляді своїх певних інститутів, а також територіально-регіональні та місцеві органи влади. Об'єктами цієї власності є природні ресурси (земля, її надра, води, ліси, повітряний простір), а також засоби комунікації, транспорт, заклади освіти, культури, охорони здоров'я та ін.

Суспільна власність означає спільне привласнення засобів виробництва і його результатів. Суб'єкти суспільної власності відносяться один до одного як рівноправні співвласники. У цих умовах основною формою індивідуального привласнення стає розподіл доходу, а мірою його розподілу - праця.

Суспільна власність існує у двох формах: державній і колективній .

Державна власність - це така система відносин, за якої абсолютні права на управління і розпорядження власністю здійснюють органи (інститути) державної влади.

Слід зазначити, що такий підхід до класифікації власності схвалюють далеко не всі. Це знайшло своє відображення у чинному законодавстві України, зокрема у Цивільному та Господарському кодексах. Згідно з Цивільним кодексом України суб'єктами права власності є фізичні особи, юридичні особи і держава. При цьому розрізняють право приватної і публічної власності. А Господарським кодексом України виділено такі форми власності: державна, комунальна, колективна, приватна і змішана.

З розвитком суспільства змінюється і співвідношення різних типів та форм власності. Якщо на попередніх етапах розвитку людства більш важливу роль відігравала особиста приватна власність, то в сучасних умовах відбувається розширення ролі спільної та державної власності. Серед тенденцій розвитку власності в сучасних умовах мож на виділити насамперед зростання ролі сумісної власності, зокрема такої її форми, як акціонерна, або корпоративна, власність. У розвинутих країнах ринкової економіки на цю форму власності припадає 80-90% від загального обсягу виробництва. Це пов'язано з тим, що корпорації стали провідною організаційно-правовою формою економічної діяльності, що найповніше відповідає потребам розвитку економіки на сучасному етапі. Зокрема створює можливість акумуляції фінансових ресурсів різних власників, що розширює можливості підприємств у підвищенні їх технічного рівня.

У командно-адміністративній економіці приватна і суспільна власність вважалися антиподами, тобто такими, що заперечують одна одну і не можуть разом співіснувати. Таке протиставлення не можна вважати правомірним. Досвід країн з розвинутою ринковою економікою переконливо доводить, що в цивілізованому суспільстві поруч існують різні типи і форми власності, доповнюючи одна одну й урізноманітнюючи та збагачуючи економічне життя. У кожному суспільстві є галузі, які можуть успішно розвиватися переважно на основі приватної власності — це здебільшого сфера обслуговування населення. Сучасна індивідуалізація виробництва також значною мірою зорієнтована на приватну власність. Одночасно технологічний процес деяких галузей вимагає усуспільнення їх у межах держави або окремого колективу. Прикладом тут можуть бути залізничний транспорт, зв'язок, електроенергетика та інше. Протиставлення в минулому в нашій країні приватної і суспільної власності, високий рівень одержавлення дуже негативно позначилися на господарській практиці. Пряме насильне усуспільнення приватних форм господарювання стало відчутним гальмом економічного розвитку.

Отже, приватну і суспільну власність не варто протиставляти, не можна вважати, що одна з них прогресивна, а друга — регресивна. Прогресивний економічний розвиток вимагає взаємодії приватної та державної власності. Водночас одна з них може переважати в окремі періоди розвитку суспільства.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

Висновки

 

Підсумовуючи усе сказане вище, можна зробити висновок, що роль власності на засоби виробництва в історії суспільства об’єктивно змінювалася. Вона напряму залежить від ролі самих засобів виробництва у процесі виробництва, тобто найбільше значення вони мають в індустріальному суспільстві, а найменше – в інформаційному.

Таким чином, власність – головна економічна категорія. У будь-якій економічній системі рішення людей залежать насамперед від загальновизнаних у даному суспільстві прав власності.

Нині у країнах з розвинутою ринковою економікою існують лише дві форми власності: приватна і державна. Усі інші – це похідні цих основних. Головною ознакою наведеної класифікації форм власності є суб’єкти права власності: громадяни чи держава. Об’єктами права власності можуть бути людський капітал, природні ресурси, майно, результати інтелектуальної праці тощо. Найціннішою формою власності є людський капітал. Інтернаціоналізація капіталу та його концентрація в країнах ринкової економіки зумовлюють подальший розвиток колективних форм приватної власності у вигляді акціонерних і партнерських компаній, кооперативів.

Відносини власності виконують системоутворювальну функцію в структурі економічних відносин. Вони визначають:

- спосіб поєднання робочої  сили та засобів виробництва

- соціальну структуру  суспільства, його поділ на класи

-характер використання  та споживання створеного в  процесі виробництва продукту

-специфіку обміну та  розподілу створюваного продукту

- мету виробництва та  характер управління економічними  процесами.

З економічної точки зору власність відображає, з одного боку, відносини між людьми з приводу присвоєння засобів виробництва, та з іншого - спосіб поєднання робочої сили з засобами виробництва.

Отже ,власність – це не річ, а відносини між людьми з приводу виробництва і відчуження його результатів – матеріальних благ і послуг. Власність є однією з найбільш фундаментальних і основоположних економічних категорій. Разом з тим – це одна з найскладніших категорій, бо має в собі багато ознак, форм прояву і систем функціонування.

Там, де є економічна діяльність, там завжди є проблема власності. Відношення власності проникають в усю систему економічних відносин і супроводжують людину з моменту його народження до смерті. Всюди ми натикаємося на одне загальне корінне питання: кому належить економічна власність, хто привласнює матеріальні умови існування людей, хто є господарем землі, фабрики, духовного багатства? Соціальна суть цих відносин і є вираження притаманних даному суспільству економічних відносин власності.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

Список використаної літератури

 

1. Основи економічної теорії - Ажнюк М.О.
2. Політична економія - Федоренко В.Г.
3. Економічна теорія: Політекономія - Базилевич В.Д.
4. Економічна теорія - Чепінога В.Г.
5. Основи економічної теорії -С.В.Мочерний, С.А.Єрохін, Л.О.Каніщенко та ін. За ред. С.В.Мочерного. - К.: ВЦ “Академія”, 1997.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

Міністерство освіти і науки

Закарпатський художній інститут

Кафедра Дизайну

 

 

 

 

 

 

“Власність в економічній системі суспільства ;

економічний зміст і право власності”

(реферат з дисципліни ”Економічна теорія”)

 

 

 

 

 

                                                                                                 Виконала студентка 2 курсу ГД

                                                                                                 Горбунов В. В.

                                                                                                 Викладач : Дочинець Н.М.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

Ужгород 2013