Управлінські рішення та їх оптимізація

Положення про порядок  формування і застосування вільних (ринкових) цін і тарифів на продукцію, товари та послуги, введених постановою кабінету Міністрів України "Про  систему цін в народному господарстві і на споживчому ринку України", передбачено, що виробникам продукції, незалежно від форми власності, у відпускній ціні повинні бути враховані такі елементи:

• повна собівартість;
• прибуток;
• акцизний збір;
• податок на додану вартість.

З урахуванням вищевказаного  визначено моделі витратного і ціннісного підходів до ціноутворення, які представлені на рис. 2.3. Процес ціноутворення при витратному і ціннісному підходах може здійснюватися різними методами, які представлені на рис. 2.4.

Рис. 2.3. Моделі витратного і ціннісного підходів до ціноутворення в Україні

Рис. 2.4. Методи ринкового  ціноутворення.

Кожне розвинуте суспільство  з ринковою економікою базується  на регулюванні економіки засобами змішаного типу розумного поєднання  ринкових відносин і державного управління. Тому в умовах ринкової економіки України найбільш прийнятною вважається необхідність доповнення ринкового саморегулювання цілеспрямованим регулюючим впливом держави на процес ринкового ціноутворення.

В умовах ринкових відносин ціни справляють регулюючий вплив на економіку головним чином через механізм їх вільного формування на ринку. Але держава, певною мірою, може втручатися в процес ціноутворення з метою обмеження руйнівних властивостей ринкових цін або для розв’язання окремих економічно-соціальних проблем. Ступінь такого втручання залежить від рівня стабільності грошової одиниці, розвитку конкуренції та монополізації виробництва, характеру зовнішньоекономічної та соціальної політики держави.

Державне регулювання  цін – це діяльність держави, спрямована на встановлення і підтримку певного рівня цін. Запроваджуючи державне регулювання цін, держава робить спробу за допомогою законодавчих адміністративних і фінансово-кредитних заходів впливати на ціни таким чином, щоб сприяти стабільному розвиткові економічної системи держави. Регулювання цін представляє собою не одноразовий акт по впливу на рівень цін, їх динаміку і співвідношення, а комплекс заходів по активізації всіх ціноутворюючих факторів з метою нейтралізації циклічних коливань процесу відтворення.

Основна мета державного регулювання цін полягає у:

• досягненні оптимального співвідношення між попитом і пропозицією на товарному ринку економічних факторів;
• згладженні циклічних коливань у процесі суспільного відтворення;
• здійсненні антикризового і антиінфляційного регулюючого впливу держави на розвиток економіки;
• створенні сприятливих умов для здорової конкуренції і розвитку підприємництва.

Державний вплив на ціни здійснюється не лише через систему  ціноутворення, а й шляхом регулювання  ставок оподаткування, відсоткових  ставок на кредити, розмірів орендної плати, зменшення окремих витрат підприємства.

Особливе значення в  державному регулюванні ціноутворенням має антимонопольне регулювання, яке  передбачає вживання різних заходів  у разі порушення підприємством  державної дисципліни цін, а саме:

• дискримінація щодо інших підприємців;
• відмова надавати знижки окремим клієнтам;
• встановлення будь-яких примусових умов при укладанні договорів на постачання товарів, сировини, що неприйнятні для споживачів.

За таких умов лише антимонопольні комітети можуть ухвалювати відповідні рішення та припиняти діючу практику.

Державне регулювання  цін здійснюється у сучасних умовах господарювання України переважно  на економічні фактори та на найважливіші товари і послуги. Це реалізується шляхом встановлення регульованих цін на продукцію природних монополій, якими є водопостачання і каналізація, міський пасажирський транспорт, електропостачання тощо. Ринкове саморегулювання здебільшого сконцентроване на товари та послуги.

Заходи державного регулюючого  впливу на ринкове ціноутворення можуть бути прямими, які здійснюють державні органи шляхом застосування правових норм і законів, що регулюють процес формування цін, та опосередкованими, які за допомогою економічних важелів дозволяють державним органам здійснювати цілеспрямований вплив на формування ринкових цін.

Державне регулювання  економіки в цілому, зокрема, ціноутворення  являє собою суб’єктивну форму  регулювання. Тому ефективність його обумовлена тим, якою мірою держава враховує об’єктивні економічні закони, передусім закони ринку, згідно з якими функціонує ринковий механізм ціноутворення в процесі виконання своїх регулюючих функцій.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

3. Бізнес-планування  в системі управління бізнесом

За умов ринкової системи  господарювання жодне підприємство не може працювати прибутково без ретельно підготовленого плану. Досвід організації підприємництва свідчить, що планування діяльності організації набуває все більшого значення у зв’язку зі швидкими змінами в середовищі функціонування підприємства. Що більш динамічним та невизначеним стає середовище діяльності, то більше порядку має бути на самому підприємстві, то більше уваги слід приділяти розробці стратегій та оперативних дій для їх реалізації. Брак чіткого плану є незаперечним свідченням незадовільного управління підприємством. Успіх підприємницького проекту, незалежно від його масштабів, сфери діяльності, форми організації бізнесу, неможливий без чіткого уявлення про перспективи діяльності, без опрацювання надійних орієнтирів і реального плану господарювання.

Виникнення будь-якої підприємницької ідеї (чи буде це створення нового бізнесу, чи вдосконалення діяльності вже наявного) ставить багато різноманітних запитань: хто виступає як конкретний споживач, яким є ринок продукту підприємства, які кошти необхідні для реалізації проекту, чи виправдовує себе проект економічно тощо. Задля отримання відповідей на ці запитання й складається бізнес-план.

В економічній літературі бізнес-план розглядається в кількох  аспектах:

- як самодостатній  інструмент внутрішньофірмового  планування і аналог стратегічного плану;

- як інструмент ділового  планування, насамперед планування  відносин з контактними аудиторіями  організації, від яких залежить  обсяг її фінансових ресурсів (кредиторами, інвесторами);

- як плановий документ, що розробляється на рівні структурного підрозділу підприємства.

На базі синтезу цих  підходів найбільш повно висвітлює  сутність бізнес-плану таке визначення: бізнес-план — це письмовий документ, в якому викладено сутність підприємницької  ідеї, шляхи й засоби її реалізації, охарактеризовано ринкові, виробничі, організаційні та фінансові аспекти майбутнього бізнесу, а також особливості управління ним.

Необхідно розрізняти метод  бізнес-планування та конкретний результат  застосування цього методу на практиці — плановий документ. Метод бізнес-планування застосовується за побудови системи знань щодо перспектив розвитку підприємства і дає змогу реалізовувати на практиці такий принцип науки планування, як комплексність.

У бізнес-плані формулюються перспективи та поточні цілі реалізації ідеї, оцінюються сильні і слабкі сторони бізнесу, наводяться результати аналізу ринку та його особливостей, викладаються подробиці функціонування підприємства за цих умов, визначаються обсяги фінансових і матеріальних ресурсів для реалізації проекту.

Бізнес-план у ринковій системі господарювання виконує  дві найважливіші функції:

1) зовнішню — ознайомити  різних представників ділового  світу із сутністю та основними  аспектами реалізації конкретної  підприємницької ідеї;

2) внутрішню (життєво  важливу для діяльності самого підп-риємства) — опрацювати механізм самоорганізації, тобто цілісну, комплексну систему управління реалізацією підприємницького проекту.

Традиційно бізнес-план розглядається як інструмент залучення  необхідних для реалізації проекту  фінансових ресурсів. Зовнішні інвестори та кредитори ніколи не вкладатимуть гроші в бізнес, якщо не ознайомляться з ретельно підготовленим бізнес-планом. Такий план має переконати потенційних інвесторів у тому, що підприємницький проект має чітко визначену стратегію успіху та заслуговує на фінансову підтримку.

Не менш важливою є  внутрішня функція бізнес-плану, у межах якої можна виділити два  напрямки його застосування:

1) як інструменту стратегічного  планування та оперативного управління  діяльністю підприємства. Розробка бізнес-плану потребує визначення не тільки стратегічних напрямків і цілей діяльності, а й оперативних дій для досягнення таких. Можна сказати, що бізнес-план є основою поточного планування всіх аспектів діяльності підприємства, він сприяє глибшому усвідомленню працівниками особистих завдань, пов’язаних зі спільним для них бізнесом;

2) як механізму аналізу,  контролю й оцінки діяльності  підприємства. Бізнес-план дає змогу  аналізувати, контролювати й оцінювати  успішність діяльності в процесі  реалізації підприємницького проекту, виявляти відхилення від плану та своєчасно коригувати напрямки розвитку бізнесу.

Отже, за ринкової системи  господарювання бізнес-план — це активний робочий інструмент управління, відправний пункт усієї планової та виконавчої діяльності підприємства; це документ, який визначає оптимальні за часом і найменш ризиковані шляхи реалізації підприємницького проекту.

Специфіка бізнес-плану  полягає в тім, що це комплексний  документ, який відображає всі основні  аспекти підприємницького проекту. У ньому розглядається широке коло проблем, на які може натрапити підприємець, і визначаються способи розв’язання цих проблем. Водночас слід зазначити, що принципи управління за допомогою бізнес-плану передбачають необхідність урахування в процесі розробки конкретного бізнес-плану багатьох специфічних для даного підприємницького проекту факторів. Зміст бізнес-планів різних видів визначається також особливостями, іманентно притаманними тому чи іншому бізнесу. До основних факторів впливу належать:

- стан зовнішнього середовища підприємства (стабільне, турбулентне);

- масштаб бізнесу (малий,  середній, великий);

- кількість бізнес-ліній;

- характеристики продукції  (споживчий або інвестиційний  товар, традиційний або інноваційний  продукт);

- джерела фінансування (власний, позичковий, пайовий (акціонерний) капітал, змішане фінансування);

- специфічні галузеві  чинники.

Метод бізнес-планування застосовується переважно на мікроекономічному  рівні, однак його елементи можуть використовуватись  і на інших рівнях економіки країни. Відомі приклади розроблення регіональних та регіонально-галузевих бізнес-планів.

Найбільшу користь підприємству приносить такий бізнес-план, який включено в систему регулярного  менеджменту. Для цього необхідно:

- визначити центри  фінансової відповідальності в організаційній структурі;

- запровадити систему  бюджетування (регулювання та контролю  руху грошових потоків);

- забезпечити ефективний  обмін інформацією між підсистемами  бюджетного управління та бізнес-планування;

- запровадити механізм  актуалізації бізнес-плану (порівняння планових та фактичних показників) та схему «ковзного» бізнес-планування (постійного коригування планових показників для урахування змін у зовнішньому середовищі).

Запровадження бізнес-плану  в повсякденну діяльність підприємства має на меті перетворення його на постійно діючий управлінський інструмент. При цьому розпочинати доцільно з бізнес-плану для внутрішнього користування, в якому дається об’єктивна оцінка слабких місць підприємства або проекту. Бізнес-планам для зовнішніх користувачів досить часто бракує реалістичності, тому основу їх складання повинен становити максимально достовірний та життєздатний «внутрішній» бізнес-план.

 

 

 

 

 

 

 

Список використаної літератури

1. Винокуров В.А. Организация стратегического управления на предприятии. – М: Центр экономики и маркетинга, 1996.
2. Гетьман О. Економіка підприємства: Навчальний посібник/ Оксана Гетьман, Валентина Шаповал,; Мін-во освіти і науки України, Дніпропетровський ун-т економіки і права. – К.: Центр навчальної літератури, 2006.
3. Економіка підприємства: Навчальний посібник/ П. В. Круш, В. І. Подвігіна, Б. М. Сердюк та ін.. – К.: Ельга-Н: КНТ, 2007.
4. Кісельов А. Основи бізнесу: Підручник для екон. спец. вузів/ Аркадій Кісельов,; Відп. ред. Ю.М.Мальчин. – К.: Вища школа, 2005.
5. Мочерний С. Основи підприємницької діяльності: Посібник/ Степан Мочерний, Олександр Устенко, Сергій Чеботар. – К.: Академія, 2006.
6. Нємцов В.Д., Довгань Л.Є. Стратегічний менеджмент. – К.: ПІІ «УВПК «ЕксОб», 2001.
7. Основи підприємницької діяльності: Навчальний посібник/ Борис Дратвер, Наталія Пасічник, Дмитро Закатнов та ін.; М-во освіти і науки України, АПН України, Ін-т проблем виховання. – Кіровоград, 2004.
8. Шершньова З. Є. Стратегічне управління. Підручник. – 2-ге вид., перероб. і доп. – К.: КНЕУ, 2004.